Постанова № 21734958, 26.01.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

<Текст >

26 січня 2012 р. 13:02 Справа №2а-11937/11/0170/12 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., при секретарі Левченко Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джанкойський завод "Залізобетон" <Список ><Позивач в особі >

до Джанкойської обєднаної державної податкової інспекції в АР Крим <Список ><Відповідач в особі ><Текст >

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників:

позивача ОСОБА_2, довіреність №б/н від 26.10.11р.;

відповідача ОСОБА_1, довіреність №220711;

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Джанкойський завод «Залізобетон» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Джанкойської обєднаної державної податкової інспекції в АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.09.11р. №0026391502, мотивуючи свої вимоги тим, що зазначене рішення прийняте із порушенням норм податкового законодавства.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 30.09.11р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, наведених у запереченнях на позов від 28.10.11р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Джанкойський завод «Залізобетон» 21.08.03р. зареєстроване Виконавчим комітетом Джанкойської міської ради АР Крим у якості юридична особа (а.с. 25).

У період з 01.09.11р. по 07.09.11р. відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Джанкойський завод «Залізобетон» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Науково-дослідницьке підприємство «Нові технології автоматизації і механізації обладнання машинобудування». За результатами перевірки було складено акт №3556/1502/30605538 від 07.09.11р. Перевіркою було встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що виразилось у завищенні суми податкового кредиту на загальну суму 27049,99грн., в тому числі: у березні 2011 року на суму 3333,370грн. та у квітні 2011 року на суму 23716,62грн. (а.с. 8-20).

На підставі зазначених порушень відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 22.09.11р. №0026391502, яким збільшено суму грошового зобовязання за основним платежем у розмірі 27049,99грн. та нараховані штрафні санкції та пеня в загальній сумі 888,01грн. (а.с. 21), з яких: 1,00грн. штрафних санкцій та 887,01грн. пені (а.с. 24).

Згідно п.п.41.1.1 п.41.1. ст. 41 ПК України органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є контролюючими органами в розумінні Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 58 ПК України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

28.07.11р. Джанкойською ОДПІ в АР Крим був направлений позивачу запит щодо взаємовідносин з ПП «Науково-дослідницьке підприємство «Нові технології автоматизації і механізації обладнання машинобудування» у березні та квітні 2011 року.

12.08.11р. від позивача надійшла відповідь за вих. №42 на запит Джанкойської ОДПІ в АР Крим із частковим переліком витребуваних документів.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вказує, що контрагента у позивача - ПП «Науково-дослідницьке підприємство «Нові технології автоматизації і механізації обладнання машинобудування» відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даними підприємствами, крім того, в акті перевірки відповідач зазначив, що поставка піску не відноситься до діяльності контрагента ПП «Науково-дослідницьке підприємство «Нові технології автоматизації і механізації обладнання машинобудування», оскільки позивачем не було надано товарно-транспортних накладних.

Згідно ст. 75 Податкового Кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.75.1.2. ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Судом встановлено, що згідно Наказу №1369 від 01.09.11р. відповідачем вирішено провести саме документальну позапланову невиїзну перевірку відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Згідно із пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Отже, невиїзна документальна перевірка має бути призначена тільки за обставин, визначених ст.ст. 77 та 78 ПК України.

Відповідно до п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 ПК України за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

Пунктом 78.4 ст. 78 ПК України встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, Джанкойською ОДПІ в АР Крим Наказ на проведення перевірки №1369 від 01.09.11р. на адресу позивача не направлявся, а отже позивач не був обізнаний про дату перевірки, в звязку з чим, під час проведення перевірки він був позбавлений можливості надати будь-які додаткові документи.

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладні, виписані ПП «Науково-дослідницьке підприємство «Нові технології автоматизації і механізації обладнання машинобудування», видаткові накладні, витяги з реєстру банківських платежів про перерахування позивачем грошових коштів на рахунок контрагента за укладеними договорами. (а.с. 43-50, 111-112, 203-206).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, наявність у позивача відповідних товарно-транспортних накладних підтверджується матеріалами справи (а.с. 121-202).

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (Пункт 1.1 статті 1 Кодексу).

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктами 201.4, 201.5, 201.6 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальника ПП «Науково-дослідницьке підприємство «Нові технології автоматизації і механізації обладнання машинобудування», податкових накладних на загальну суму 162299,00грн., у тому числі ПДВ 27049,94грн., які є належним чином оформленими (а.с. 43-46).

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Податкового кодексу України.

Податковий кодекс України, а саме п. 198.6 ст. 198, передбачає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що товар від ПП «Науково-дослідницьке підприємство «Нові технології автоматизації і механізації обладнання машинобудування» позивач отримав, сплатив його вартість, в тому числі ПДВ та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, булу дотримані положення Податкового кодексу України.

Відповідно до статей 203, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порядку ЦК України, були укладені договори та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, суд не може погодитися з висновками відповідача щодо недодержання позивачем вимог п.1 та п. 5 ст.203, ст.215, ст. 216, ст.228 Цивільного кодексу України в момент укладання угоди між позивачем та ПП «Науково-дослідницьке підприємство «Нові технології автоматизації і механізації обладнання машинобудування», та вчинення даного правочину без мети настання правових наслідків.

Щодо нарахування позивачу пені за податковим повідомленням-рішенням від 22.09.11р. №0026391502, суд зазначає наступне.

Підпунктом 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 ПК України встановлено, що пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Відповідно до п.129.4 ст. 129 ПК України пеня, визначена підпунктом 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день заниження.

Згідно п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Таким чином, нарахування пені до податкового повідомлення-рішення від 22.09.11р. №0026391502 з моменту граничного строку сплати податкового зобовязання, самостійно визначеного платником податків за деклараціями за березень-квітень 2011 року є протиправним, оскільки зазначене податкове зобовязання платник податків самостійно не визначав, а визначене податковим органом у звязку з його оскарженням не є узгодженим. Отже в податковому повідомленні-рішенні, яким податковий орган визначає податкове зобовязання позивача, не може бути нараховані одночасно зобовязання та пеня за його несвоєчасну сплату.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 22.09.11р. №0026391502 про донарахування податку на додану вартість у сумі 27049,99грн. та нарахування штрафних санкцій та пені в загальній сумі 888,01грн. є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В судовому засіданні 26.01.12р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст. 160 КАС України повний текст постанови виготовлено 31.01.12р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Джанкойської обєднаної державної податкової інспекції в АР Крим від 22.09.11р. №0026391502 про донарахування податку на додану вартість у сумі 27049,99грн. та нарахування штрафних санкцій та пені в загальній сумі 888,01грн.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Джанкойський завод «Залізобетон» (96100, АР Крим, м. Джанкой, вул. Промислова, 13) 3,40грн.

У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі з дня отримання нею копії постанови).

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя <підпис >Котарева Г.М.

<Текст >