Постанова № 21707891, 28.02.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2012 р. Справа № 5004/1788/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Гулова А.Г.

суддя Маціщук А.В. , суддя Петухов М.Г. при секретарі Михалюку М.І.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представника за довіреністю від 13.02.2012р. №563

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7", м.Луцьк

на рішення господарського суду Волинської області

від 15.11.11 р. у справі № 5004/1788/11 (суддя Дем"як В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7", м.Луцьк

до Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м.Луцьк

про стягнення 42459 грн. 83 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 15.11.2011р. у справі №5004/1788/11 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" до Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення 42459 грн. 83 коп. задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 5778,49 грн., в т.ч. 4550,00 грн. основного боргу, 334,24 грн. 3% річних, 894,25 грн. інфляційних, 102,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В позові на суму 36681,34 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, зокрема, наступне:

- у рішенні суду не вказано про неодноразові звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" до підприємця ОСОБА_2 про погашення заборгованостей по орендній платі.

- не зазначено також про те, що підприємець ОСОБА_2 користується торговим місцем по сьогоднішній день, без належної оплати;

- оскільки відповідач користується торговими місцями після закінчення строків дії договорів, то це призводить до продовження дії даних договорів. Суд першої інстанції зробив хибні висновки про те що, строк дії договорів сторонами визначено некоректно, і тому суд не зміг встановити дату, до якої вони продовжені.

- відповідач на правах орендаря користується наданими торговими місцями, а значить договори оренди є чинними на сьогоднішній день.

- від відповідача не надходило жодних вимог про припинення дії договорів оренди, що також говорить про те що, договори є чинними на даний момент і сума заборгованості становить 17500грн.

Відповідачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду та в засідання суду не з"явилася.

Ухвала суду від 30.01.2012р. про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 28.02.2012р. повернулась з відміткою відділення поштового зв"язку про закінчення терміну зберігання (а.с.101-102).

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (п.19 Листа ВГСУ від 13.08.2008р. №01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року").

Згідно п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (п.11 Інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2007р. №01-8/123 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році").

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду відповідачки, якій ухвала суду про призначення справи до розгляду надіслана у встановленому порядку, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за її відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2008 року між ТОВ "Дельта-7" (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір №6/6 оренди торгового місця №6 площею 17.5 кв.м. зі строком його дії з 01.08.2008 року до 31.12.2009р. та 08.12.2008р. - договір №9/18 оренди торгового місця №18 площею 17.5 кв.м. зі строком його дії з 01.05.2009р. - до 31.12.2009р., разом 35 кв.м. (а.с.7,8)

Відповідно до п.2.2. договорів орендар у випадках припинення торгівельної діяльності зобовязаний у письмовій формі попередити про це орендодавця не пізніше , як за 30 днів, провести при цьому повний розрахунок та здати орендовану площу в належному стані.

Згідно п.3.1. договорів за користування торговим місцем орендар сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 20 грн. за 1 кв.м. без податку на додану вартість, що становить 700 грн. без ПДВ за один календарний місяць.

В пунктах 5.1.1. договорів зазначено що за порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у п.4.1.2. орендар сплачує: за про строчку з 5-го до 15-го числа штраф в сумі 10 грн.. за кожний день прострочки, за несплату після 15-го числа штраф у сумі 50 грн. за кожний день прострочки.

Пунктом 6.2. договорів передбачено, що зміна або розірвання договору в односторонньому порядку не допускається.

Згідно п.6.6. договорів у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору після закінчення його терміну протягом одного календарного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що після 31.12.2009р. орендар згідно п.2.2 договорів повернув орендодавцю орендоване майно, та і відповідач не спростовує того факту, що після 31.12.2009р. займає орендовані згідно вказаних вище договорів оренди торгові місця №6 та №18.

17.05.2011р. позивач направив відповідачу претензію №473 з вимогою сплатити заборгованість по орендній платі в розмірі 37900,00 грн. (а.с.10).

Як вказує позивач, відповідач неналежним чином виконував свої зобов"язання щодо сплати орендної плати, в зв"язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 17500 грн.

За вказаних обставин, ТОВ "Дельта-7" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з підприємця ОСОБА_2 42459 грн. 83 коп., з яких: 17500 грн. - заборгованість по орендній платі, 20400 грн. - штраф, 3377,50 грн. - інфляційні, 1182,33 грн. - 3% річних (а.с.3-6).

Обґрунтовуючи позов, посилаючись на ст.764 ЦК України, п.6.6 договорів оренди, позивач зазначає, що строк договорів оренди продовжено, однак, відповідач не виконує їх умови, орендну плату не сплачує, а тому, відповідно до ст.ст.525, 526, 530, 625, 629 ЦК України, з нього підлягає стягненню заборгованість по орендній платі, інфляційні нарахування, 3% річних та штрафні санкції, нараховані згідно п.5.1.1 договорів.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Волинської області від 15.11.2011р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Дельта-7” до підприємця ОСОБА_2 про стягнення 43459 грн. 83 коп., задоволено частково: стягнуто з відповідачки на користь позивача 5778,49 грн. в т.ч. 4550 грн. основного боргу, 334,24 3% річних, 894,25 грн. індексу інфляції, 102 грн. в поверненні витрат по сплаті державного мита та 236 грн. в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення, в позові на суму 36681,34 грн. відмовлено (а.с. 69)

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення боргу, 3% річних та інфляційних підлягає зміні та вважає безпідставним висновок суду про відмову в стягненні штрафу, з огляду на наступне.

Приписами ч.1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором, а у відповідності до ч.4 ст.284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч.1 ст.764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що договори оренди припинили свою дію 31.12.2009р., посилаючись на те, що умова про продовження строку дії договорів, яка викладена у пунктах 6.6 договорів, визначена сторонами некоректно, у звязку з чим у суду відсутня можливість встановити дату, до якої дані договори продовжені.

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження волевиявлення орендодавця щодо припинення договірних відносин і повернення об'єкту оренди, орендар також не вчиняв будь-яких дій щодо припинення дії договорів оренди, продовжуючи користуватися орендованими торгівельними місцями, судова колегія дійшла висновку, що строки дії договорів оренди, відповідно до ст.764 ЦК України, ч.4 ст.284 ГК України, п.6.6 договорів, є продовженими, зокрема, строк укладеного на 1,5 роки договору №6/6 від 22.12.2008р. після 31.12.2009р. є продовженим, відповідно, на строк з 01.01.2010р. по 31.05.2011р. та з 01.06.2011р. по 31.10.2012р., а строк укладеного на 8 місяців договору оренди від 08.12.2008р. №9/18 є продовженим, відповідно, на строк з 01.01.2010р. по 31.08.2010р., з 01.09.2010р. по 30.04.2011р., та з 01.05.2011р. по 31.12.2012р.

Відповідно до п.7 ст.193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, оскільки договори оренди №6/6 від 22.12.2008р. та №9/18 від 08.12.2008р. на даний момент не припинили свою дію, колегія суддів вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі у розмірі 17500 грн., яка виникла за період з 01.05.2009р. по 01.05.2011р.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування позивачем до стягнення з відповідача 3377,50 грн. інфляційних за період з червня 2009р. по липень 2011р. та 1182,33 грн. 3% річних за період з 08.06.2009р. по 07.09.2011р. проведено згідно вимог чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Як встановлено ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 вказаної статті).

Згідно ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 4 ст.179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що: сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

В п.5.1.1 договорів оренди зазначено, що за порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у п.4.1.2. орендар сплачує: за прострочку з 5-го до 15-го числа штраф в сумі 10 грн.. за кожний день прострочки, за несплату після 15-го числа штраф у сумі 50 грн. за кожний день прострочки.

Враховуючи викладене, сторонами за взаємною згодою визначена саме така відповідальність за порушення зобовязань у вигляді застосування штрафу, що прямо не заборонено чинним законодавством, що є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору.

Позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 20400 грн. штрафу за прострочення сплати орендної плати за період з 01.06.2010р. по 01.05.2011р., в порядку, визначеному п.5.1.1 договору, тобто виходячи із заборгованості у кожному місяці, відповідно, за 10 та 15 днів прострочки (розрахунок на а.с.11,12).

Згідно ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно п.3.17.4 Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Враховуючи той факт, що позивач не подав доказів спричинення йому відповідачем будь-яких збитків, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, до 1500 грн. 00 коп., оскільки нарахований позивачем штраф надмірно великий.

З огляду на викладене, рішення господарського суду Волинської області від 15.11.2011р. в частині стягнення боргу, 3% річних, інфляційних нарахувань та судових витрат слід змінити, а у частині відмови у стягненні штрафу скасувати, прийнявши в цій частині нове рішення - про часткове задоволення позову.

Керуючись п.3 ст.83, ст.ст.101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7", м.Луцьк задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 15.11.2011р. у справі №5004/1788/11 в частині стягнення боргу, 3% річних, інфляційних нарахувань та судових витрат змінити, а у частині відмови у стягненні штрафу прийняти нове рішення - про часткове задоволення позову.

Резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (43000, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" (м.Луцьк , вул.Рівненська , 3а/5, код ЄДРПОУ 34826969) 17500 грн. 00 коп. боргу, 3377 грн. 50 коп. інфляційних нарахувань, 1182 грн. 33 коп. 3% річних, 1500 грн. 00 коп. штрафу, всього 23559 грн. 83 коп., 424 грн. 60 коп. витрат з державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.»

3. Стягнути з Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (43000, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" (м.Луцьк , вул.Рівненська , 3а/5, код ЄДРПОУ 34826969) 609 грн. 70 коп. витрат з судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Волинської області.

5. Справу №5004/1788/11 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Віддрук. 4 прим.:

1 до справи,

2,3 сторонам,

4 в наряд.