Рішення № 21707052, 22.02.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" лютого 2012 р.Справа № 20/17-4984-2011 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеса”

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про визнання договору оренди таким, що втратив чинність, та зобовязання усунути перешкоди у користуванні майном шляхом звільнення приміщення

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2, керівник.

від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю №259 від 15.02.2012 року, ОСОБА_1

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю „Одеса” звернулося до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якій, з урахуванням додатку до позовної заяви (а.с.18), просить суд визнати договір №13 від 08.09.2010 року, укладений між ТОВ „Одеса” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 таким, що втратив чинність, зобовязати відповідача - ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні власністю ТОВ „Одеса” торговельним павільйоном, розташованим на промисловому ринку АДРЕСА_2, звільнити торговельний павільйон, надати виконавчій службі наказ на примусове звільнення торгівельного павільйону, а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 941 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 08.09.2010р. між сторонами було укладено договір оренди №13 про надання в користування торговельного павільйону площею 31,6 кв.м., який розташований на місцевому промтоварному ринку за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно до п. 4.1 договору оренди від 08.09.2010 року, підставою для припинення договору є, зокрема, закінчення його строку, у випадку відмови орендодавця від укладання договору на новий строк.

Як встановлює ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму (оренди) наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як зазначає позивач, вищевказаний договір оренди припинив свою дію 08.09.2011 року та орендарю ОСОБА_1 було запропоновано звільнити займаний павільйон, однак відповідач відмовлявся покинути павільйон та звільнити його від речей, кожного разу посилаючись на різні причини.

Таким чином, внаслідок неправомірних дій відповідача ФОП ОСОБА_1, ТОВ „Одеса” не має змоги використовувати вищезазначену площу павільйону для власних потреб. Вважаючи договір припиненим з 07.09.2011р. та, враховуючи неповернення відповідачем орендованого приміщення, ТОВ „Одеса” звернулось до господарського суду Одеської області із відповідним позовом.

12.12.2012р. ухвалою суду було порушено провадження у справі №20/17-4984-2011 із призначенням її до розгляду у судовому засіданні.

19.01.2012 року відповідач надав відзив на позовну заяву (а.с.19-20), в якому проти позову заперечував.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву відповідач посилався на те, що плату за користування приміщенням він справляв не у якості орендної плати, а як видатки на утримання та благоустрій промислового ринку ТОВ „Одеса”, тобто робив свій внесок у розвиток та покращення стану ринку. У підтвердження плати за користування місцем на ринку відповідач отримував від ТОВ „Одеса” білет із печаткою підприємства або фіскальний чек, у якому чітко було зазначено, що він виданий за послуги ринку, проте у довідці з Єдиного державного реєстру АБ „№ 288324 ТОВ „Одеса” чітко зазначено види діяльності, які має право здійснювати це товариство. При цьому, прав на надання послуг у позивача немає.

Крім того, відповідач стверджує, що торгівельне місце, яким користувався відповідач, не належить позивачу.

За таких умов, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог ТОВ „Одеса” відмовити.

У судовому засіданні 30.01.2012 року позивач надав відповідь на відзив (а.с.57-58), в обґрунтування якого посилався на те, що всі послуги і орендна плата надавалися згідно інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень зі структурної статистики № 1, де чітко вказано КВЕД №70.20.0 Секція К „Операції з нерухомим майном, оренда приміщень та надання послуг підприємцям”.

Крім того, у відповіді на відзив позивач спростовує твердження відповідача щодо відсутності реєстрації права власності на нерухоме майно тим, що згідно ст.28 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності” від 17.02.2011 року № 38038-VI та тимчасового положення павільйон є малою архітектурною формою, право власності на яку не підлягає держаній реєстрації згідно Наказу Міністерства юстиції України „Про затвердження положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно” від 17.02.2002 року.

У судовому засіданні 30.01.2012 року представник відповідача надав суду клопотання про залучення третіх осіб ОСОБА_4 директора промринку ТОВ „Одеса” та ОСОБА_5 власника двох магазинів, розташованих на території ринку (а.с.89).

У задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено, оскільки відповідачем не доведено, що рішення по справі може вплинути на права та обовязки вищезазначених осіб.

17.02.2012 року до суду від відповідача надійшли заперечення, в яких він зазначає, що, по-перше, згідно п.2.2 Договору оренди №13 від 08.09.2010 року, після закінчення строку договору орендар має переважне право на продовження договору оренди на новий строк. У випадку, якщо після закінчення строку дії договору орендар продовжує орендувати павільйон, договір пролонгується автоматично.

Таким чином, при укладанні договору сторонами в порядку ст.6 ЦК України було конкретизовано зміст ст.764 ЦК України щодо автоматичної пролонгації Договору.

Враховуючи, що відповідач продовжує використовувати спірне приміщення, є добросовісним користувачем за договором, що підтверджує надана позивачем до матеріалів справи довідка від 18.01.2012 року вих. №15, а також неповідомлення позивачем відповідача про небажання продовжувати строк дії договору, оскільки лист ТОВ „Одеса" щодо звільнення павільйону не є належним доказом, відповідач вважає, що договір оренди №13 від 08.09.2010р. автоматично продовжив свою дію до 07.09.2012р., у звязку з чим ФОП ОСОБА_1 займає дане приміщення на законних підставах.

По-друге, відповідач обґрунтовує свої заперечення тим, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Проте, згідно наданого позивачем до позовної заяви свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.09.2003р. серії САА №053216 серед опису об'єктів власності ТОВ „Одеса" відсутній спірний павільйон, загальною площею 31,6 кв.м.

Враховуючи, що спірний павільйон є будівлею та нерухомим майном, що підтверджується висновком експерта №048-02/2012 16.02.2012 року (а.с.112-115), він відноситься до категорії торгівельних будівель, право власності на які виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, за думкою відповідача, у позивача відсутні права щодо володіння, користування та розпорядження спірним майном, тому, відповідно, права позивача не порушуються

22.02.2012 року у судовому засіданні, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, натомість представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у запереченнях на позов.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши надані сторонами докази у сукупності, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи, 08.09.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеса” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди № 13, відповідно до умов якого відповідачу було передано у строкове платне користування торгівельний павільйон, загальною площею 31,6 кв.м, що розташований на промтоварному ринку, для використання з метою торгівлі.

Вказане приміщення, а саме: торговий павільйон №66, загальною площею 31,6 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2, було передано відповідачу за актом приймання-передачі від 08.09.2010р. (а.с.10), який є невідємною частиною договору оренди.

Як свідчать матеріали справи, укладений сторонами договір за своєю правовою природою відноситься до договорів найму, різновидом якого є оренда.

Відповідно до ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. При цьому, згідно зі ст.284 ГК України, строк оренди є істотною умовою договору оренди. Згідно до ч.2 ст.291 ГК України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди передбачені ст.764 Цивільного кодексу України та нормою частини четвертої ст.284 Господарського кодексу України.

У відповідності до зазначених норм, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зі змісту вказаних правових норм випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним протягом одного місяця після закінчення строку договору.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії договору №13 від 8.09.2010р., відповідно до п. 2.2 зазначеного договору, був встановлений з 08.09.2010р. до 07.09.2011р.

Як було встановлене судом, за місяць до закінчення строку договору (8.08.2011р.), ФОП ОСОБА_1 було надано повідомлення про відсутність наміру продовжувати орендні відносини та необхідність здійснити звільнення торгівельного павільйону до 15.10.2011 року.

Як вбачається з напису на зворотній стороні повідомлення (а.с.87), від підпису ФОП ОСОБА_1 відмовилася, про що свідчать підписи директора ринку та свідків.

Обізнаність відповідача про небажання орендодавця продовжувати орендні відносини підтверджується також змістом заяви відповідача (а.с.88), в якій він просить не наполягати на звільненні приміщення та продовжити строк дії договору оренди.

Таким чином, враховуючи, що до закінчення строку дії договору орендодавцем було заявлено про відсутність наміру продовжувати орендні відносини (а.с.87), та необхідність здійснити повернення торгівельного павільйону до 15.10.2011 року, яке було вручено відповідачу за місяць до закінчення строку дії договору, суд зазначає, що договір оренди №13 від 08.09.2010р. припинив свою дію у звязку з закінченням строку 7.09.2011 року.

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана.

П. 2.4 договору оренди №13 від 08.09.2010р. також передбачає, що у випадку припинення договору, орендар зобовязаний повернути орендодавцю обєкт оренди у стані, не гіршому, ніж той, в якому орендар отримав його в оренду.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільного права та інтересу є, зокрема, припинення дії, яка порушує право, та примусове виконання обовязку в натурі.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги ТОВ „Одеса” про зобовязання не чинити перешкоди у користуванні майном та зобовязання звільнити приміщення павільйону обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству.

Оцінюючи вимоги про визнання договору оренди таким, що втратив чинність, суд вказує, що відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Таким чином, визнання договору таким, що втратив чинність, є по суті встановленням юридичного факту, що не передбачено ані Цивільним, ані Господарським, ані Господарським процесуальним кодексом України. Чинність договору може бути предметом судового дослідження виключно при вирішенні спору про право матеріальне, заявлене у спосіб, передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги в частині визнання договору №13 від 08.09.2010р., укладеного між ТОВ „Одеса” та ОСОБА_1, таким, що втратив чинність, задоволенню не підлягають.

Судом також не може бути оцінені в якості позовних вимоги в частині надання виконавчій службі наказу на примусове звільнення торгівельного павільйону, оскільки обовязок надіслання наказу стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили прямо передбачений ст.116 ГПК України.

Посилання відповідача на наявність переважного права на продовження строку оренди судом до уваги не приймаються, виходячи з наступного.

В силу статті 285 ГК України орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди. Статтею 777 ЦК України також визначено, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

З наведеного вбачається, що необхідними умовами виникнення у орендаря переважного права на продовження договору оренди на новий строк є належне виконання обов'язків за договором оренди, наявність рівних умов з третіми особами, які претендують на об'єкт оренди.

Проте, як зазначив позивач у судовому засіданні 20.02.2012 року, в якому здійснювалась технічна фіксація судового процесу, він має намір використовувати це приміщення для власних потреб.

Посилання відповідача як на підставу для відмови у позові на те, що зазначений павільйон на сьогоднішній момент є капітальною будівлею нерухомим майном, у звязку з чим позивач не набув на нього права власності та відповідно не мав права на передання його в оренду не приймаються судом до уваги, оскільки, по-перше згідно Інструкції (із змінами та доповненнями) „Про порядок проведення технічної інвентаризації обєктів нерухомого майна”, затверджена Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001 року питання щодо визначення статусу обєктів нерухомості відноситься до компетенції Косовського міськрайонного БТІ.

Згідно вищезазначеної інструкції, виявлені в установленому порядку самочинно збудовані будинки або прибудови до будинків, господарські будівлі (прибудови), торговельні, господарські кіоски та павільйони, металеві гаражі підлягають технічній інвентаризації з включенням їх у планові та інші матеріали. У разі самочинного будівництва на оригіналах інвентаризаційної справи, технічного паспорта і копіях планових матеріалів, що їх видають власникам, на вільному від записів місці, з лицьового боку проставляють штампи встановленого зразка.

Як встановлено судом, з огляду на матеріали справи, вказаний павільйон включений до плану земельної ділянки (а.с.77), при цьому відомості щодо визначення його як самовільно збудованого майна в матеріалах справи відсутні.

Крім того, наданий відповідачем висновок експерта не може бути взятий судом до уваги, оскільки він містить дані щодо будівлі торгового павільйону, загальною площею 31,6 кв.АДРЕСА_3. Разом з тим, предметом спору є павільйон, що знаходиться за іншою адресою: АДРЕСА_2.

Більш того, як свідчать матеріали справи, між сторонами існували орендні правовідносини, відповідно до яких сторони належним чином виконували свої обовязки.

Оскільки договір оренди №13 від 8.09.2010р. не визнаний недійсним, і такі вимоги до суду не заявлялися, вказаний договір мав виконуватися відповідачем, зокрема, в частині звільнення орендованого майна (п.2.4).

Посилання позивача на звернення до міськрайонного суду про визнання права власності спірного павільйону, судом також не приймаються, оскільки, як було встановлено судом, позовні заяви були відкликані та провадження станом на день розгляду справи не відкрито.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Одеса” підлягають задоволенню частково з урахуванням вищенаведених висновків, у звязку з чим, згідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги перебування судді Щавинської Ю.М. 27.02.2012р. у відрядженні, повне рішення підписано 28.02.2012р.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеса" задовольнити частково.

2. Зобовязати відповідача фізичну особу підприємця ОСОБА_1 (65300, АДРЕСА_1 ід. код НОМЕР_1) не чинити перешкоди у користуванні ТОВ „Одеса” торговельним павільйоном, розташованим на промисловому ринку АДРЕСА_2, шляхом звільнення торговельного павільйону загальною площею 31,6 кв.м.

Стягувачем за наказом є Товариство з обмеженою відповідальністю „Одеса” (66300, Одеська обл., м. Котовськ, вул. 50 років Жовтня, 202, ін.код 05469919).

3. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (65300, АДРЕСА_1 ід. код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеса” (66300, Одеська обл., м. Котовськ, вул. 50 років Жовтня, 202, ін.код 05469919) 470 / чотириста сімдесят/ грн. 50 коп. судового збору.

4. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Щавинська Ю.М.

Повне рішення складено 28.02.2012р.