Рішення № 21706508, 24.02.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.02.12 р. Справа № 39/277пн

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О.

при секретарі судового засіданні Цакадзе М.А.

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Б.С.М.»

до відповідача: Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2

про визнання права власності на нерухоме майно

за участю

представників сторін:

від позивача: не зявився

від відповідача: не зявився

Суть спору:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Б.С.М.» звернулося до господарського суду з позовом про визнання за ним права власності на самочинно збудоване нерухоме майно будівлю магазину, загальною площею 53,2 кв.м., будівлю кафе, загальною площею 56,4 кв.м., будівлю складу, загальною площею 14,1 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1. у звязку з його невизнанням відповідачем.

Позовні вимоги позивача ґрунтуються на положеннях ст. 376 ЦК України, необхідності визнання за ним майнових прав на нерухоме майно, що було збудовано на земельній ділянці, яка знаходиться в його користуванні на умовах оренди, без отримання дозвільної документації на будівництво. Через відсутність належного правоустановчого документа на спірне майно, позивач позбавлений можливості щодо реєстрації права власності на нього у встановленому порядку, а також розпорядження цим майном. З посиланням на наведене позивачу й було відмовлено відповідачем в укладанні договору купівлі-продажу спірного майна.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 17.01.2012р. у звязку з відпусткою судді Морщагіної Н.С. справа №39/277пн передана на розгляд судді Лейбі М.О.

24.02.2012р. від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач фактично деталізував раніше заявлені позовні вимоги.

24.02.2012р. відповідач в судове засідання не зявився, проте через канцелярію суду надав письмовий відзив на позовну заяву, в якому надав пояснення щодо суті спору та просив розглянути справу за його відсутності та прийняти рішення у відповідності до чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі та вислухавши пояснення позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням виконкому Донецької міської ради народних депутатів від 11.07.97 р. № 1117/3р позивачу було надано в тимчасове короткострокове користування земельну ділянку загальною площею 69,1 кв.м. та надано дозвіл на розташування тимчасової споруди торгівельного павільйону. Позивачем було виконано умови вказаного розпорядження, розроблено архітектурний паспорт на обєкт та здійснено його розташування на відведеній земельній ділянці. Актом приймальної комісії райвиконкому від 04.09.1997 р. вказаний торгівельний павільйон було прийнято до експлуатації.

В подальшому, за час володіння зазначеним майном, позивачем були виконані роботи з його реконструкції із збільшенням габаритів та підвищенням групи капітальності.

По закінченню строку дії договору тимчасового користування земельною ділянкою, позивач звернувся на адресу виконкому міської ради з клопотанням щодо відведення земельної ділянки в оренду та надання дозволу на розміщення торгівельного павільйону та кафе.

Рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради від 20.02.02 р. № 82 позивачу було затверджено проект землеустрою та надано в оренду строком на 10 років земельну ділянку, загальною площею 187,0 кв.м. для розміщення торгівельного павільйону-кафе з кафе літнього типу по АДРЕСА_1.

На виконання п. 4.1. зазначеного рішення, 19.03.2002 р. між виконавчим комітетом Донецької міської ради та позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 187,0 кв.м. терміном на 10 років з моменту його реєстрації.

Тобто, виконавчим комітетом було фактично відведено земельну ділянку під вже існуюче майно та надано дозвіл на розміщення кафе.

Впродовж часу володіння спірним майном, позивачем було виконано будівельні роботи по його реконструкції, оновленню фасадів, тощо. Вказані роботи були проведені без розробки та затвердження робочого проекту будівництва та отримання дозвільної документації, в порядку, чинному на той час.

Рішенням виконкому Кіровської районної у м. Донецьку ради від 23.06.10 р. № 284/5 будівлі торгівельного павільйону-кафе з кафе літнього типу було надано поштову адресу АДРЕСА_1.

За наведених фактичних обставин, керуючись чинним законодавством України щодо регулювання правових наслідків самочинного будівництва та за відсутності іншої можливості набути право власності на вказані обєкти нерухомого майна, позивач був змушений звернутися до суду з цим позовом.

Відповідно до приписів ст. ст. 317, 320 Цивільного кодексу України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження майном, зокрема він має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Оскільки будівельні роботи були проведені позивачем без додержання приписів чинного законодавства щодо розробки та затвердження відповідної проектної документації, отримання дозволу на проведення вказаних робіт, новостворені обєкти нерухомого майна вважаються такими, що побудовані самочинно, тобто неправомірно.

Відносини повязані з самочинним будівництвом обєктів нерухомого майна регулюються в Україні зокрема ст. 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів зазначеної статті в редакції, чинній на час проведення будівельних робіт, будівля, споруда та інше нерухоме майно вважались самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за власником (користувачем) земельної ділянки чи за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під вже збудоване нерухоме майно.

Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого та самочинно реконструйованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку. Стаття 376 Цивільного кодексу України не скасовувалась, не визнавалась у встановленому порядку неконституційною та має законну силу.

Відповідно до положень вказаної статті, а також загальних принципів судочинства, для визнання права власності на обєкт самочинного будівництва в судовому порядку, слід зясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розвязання справи, а саме встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих обєктів основним приписам державних будівельних норм та питання щодо можливості його подальшого безпечного використання, а також наявність правових підстав для користування земельною ділянкою, на якій розташоване спірне майно, або майнових прав на неї.

При розгляді справи судом було зясовано, що будівля магазину, загальною площею 53,2 кв.м., будівля кафе, загальною площею 56,4 кв.м., будівля складу, загальною площею 14,1 кв.м., що розташовані за вказаною адресою були збудовані за кошти позивача з залученням сторонніх осіб на підставі усних домовленостей. Відомостей щодо порушення майнових прав третіх осіб в процесі будівництва спірного майна при розгляді справи суду надано не було.

Спірне нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні позивача на умовах оренди на підставі рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 20.02.02 р. № 82 та укладеного на його виконання договору оренди.

Проведені будівельні роботи були виражені в будівництві одноповерхових нежитлових будівель, благоустрої території, тощо, на відведеній земельній ділянці із додержанням її цільового призначення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається в якості обґрунтування своїх вимог та заперечень. Відповідачем не було доведено, що спірне майно порушує законні права відповідача чи третіх осіб.

Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на обєкти нерухомого майна. Положення Цивільного кодексу України щодо регулювання правових наслідків самочинного будівництва передбачають в якості способу набуття права власності на нього лише його визнання в судовому порядку.

На час розгляду справи порядок прийняття до експлуатації обєктів нерухомого майна, які збудовано самочинно, визначено Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.06.2011 р. № 91.

Зазначеним Наказом Мінрегіону затверджено Порядок прийняття в експлуатацію обєктів, який поширюється на закінчені будівництвом індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, громадські будинки I та II категорій складності, які збудовані до 31.12.2009 р. без дозволу на виконання будівельних робіт, тобто самочинно.

Згідно п. 1.2 Порядку, громадські будинки, які відносяться до І та ІІ категорій складності, визначаються відповідно до будівельних норм, державних стандартів та правил.

Положення зазначеного Порядку, не поширюються на прийняття в експлуатацію самочинно збудованих чи реконструйованих обєктів громадських будівель чи їх частин, ІІІ та вище категорії складності, виробничих будівель чи приміщень, а також обєктів нерухомого майна, які було збудовано після 31.12.09 р.

Спірне нерухоме майно було збудовано позивачем до 31.12.09 р., але за своїм функціональним призначенням у відповідності до ДБН А.2.2-3-2004 воно належить до громадських будинків ІІІ категорії складності. Тобто, спірне майно входить до кола обєктів, які можуть бути прийняті до експлуатації у відповідності до Порядку, затвердженого Наказом Мінрегіону від 24.06.2011 р. № 91. Порядок прийняття в експлуатацію обєктів самочинного будівництва подібного типу не врегульовано жодним нормативним актом.

В матеріалах справи міститься висновок ТОВ „Архітектурно-конструкторського бюро „Модус” від 16.05.2011р., відповідно до якого конструкції будівель, розташованих по АДРЕСА_1 знаходяться в задовільному технічному стані, відповідають вимогам чинної нормативно-технічної документації в сфері архітектурного проектування, та придатні для подальшої безпечної експлуатації.

На думку фахівців, обстежені будівлі знаходяться в задовільному технічному стані та придатні до подальшого використання за своїм функціональним призначенням.

Зазначений висновок з урахуванням ст. ст. 32, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, може свідчити про відсутність порушень основних державних будівельних норм та можливість подальшого безпечного користування будівлею за її функціональним призначенням за умови додержання положень чинного законодавства.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини, якою встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. В даному випадку, набуття права власності на самочинно збудоване та самочинно реконструйоване майно можливе лише в судовому порядку за умови додержання низки умов.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійсню відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 Цивільного кодексу України, встановлюється, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти до свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Статтею 320 ЦК України передбачено право власника використовувати своє майно для підприємницької діяльності. Поряд з цим, ст. 321 Кодексу гарантує, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише в випадках, прямо передбачених законом.

На час розгляду справи позивач відкрито володіє майном, що утворилося в результаті будівництва нових архітектурних обєктів, які розташовано по АДРЕСА_1. Право позивача на вказане майно не може бути зареєстровано в загальному порядку з огляду на порушення встановленої процедури отримання дозвільної документації для проведених будівельних робіт.

Законодавство України передбачає можливість вирішення подальшої долі самочинно збудованого нерухомого майна саме в судовому порядку на підставі ст. 376 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист свого законного права чи інтересу в судовому порядку, зокрема шляхом визнання права власності.

За висновком суду, позивач обґрунтовано звернувся до суду з даним позовом, при розгляді справи предмет доказування був доведений відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному звязку у їх сукупності.

Така позиція та висновки суду співпадають із правовою позицією Вищого господарського суду по такій категорії справ, викладеній, зокрема, в постановах ВГСУ від 07.12.11 р. у справі № 2/13, від 13.12.11 р. у справі № 12/200 пн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням положень ст. 49 ГПК України, суд виходив з того, що оскільки фактично спір виник внаслідок неправомірних дій позивача, що виражені в самочинному будівництві архітектурного обєкту, судові витрати мають бути покладені на позивача.

Враховуючи все вищенаведене, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 316, 317, 319, 320, 321, ч.1 ст. 331, 332, 375, 376 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського суду України, ст. ст. 19, 38 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 12, 13, 16, 22, 30, 33, 34, 36, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариством з обмеженою відповідальністю «Б.С.М.» до Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Б.С.М.» (ЄДРПОУ 23347462) право власності на капітальні будівлю магазину, загальною площею 53,2 кв.м., будівлю кафе, загальною площею 56,4 кв.м., будівлю складу, загальною площею 14,1 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1.

Витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, залишити за позивачем.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 24.02.2012р. оголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.02.2012р.

Суддя Лейба М.О.