Постанова № 21683779, 28.02.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2012 р.Справа № 5-28/17-2407-2011

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Мишкіної М.А.

Будішевської Л.О.

при секретарі - Підгурському Д.Л..

за участю представників:

Від позивача: Мартинюк А.М.

Від відповідача: Поліщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова Компанія „Остра”

на рішення господарського суду Одеської області

від 18.11.2011 року

по справі № 5-28/17-2407-2011

за позовом: Приватного акціонерного товариства „Страхова Компанія „Уніка”

до Приватного акціонерного товариства „Страхова Компанія „Остра”

про стягнення 10279,90 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2011 року Приватне акціонерне товариство „Страхова Компанія „Уніка” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом та уточненнями до нього до Приватного акціонерного товариства „Страхова Компанія „Остра” про стягнення 8181,17 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу та 1014,54 грн. пені, 887,83 грн. інфляційного збільшення, 196,36 грн. 3% річних, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що належним чином виконало свої зобовязання по відношенню до страхувальника і має право зворотної вимоги (регресу) до відповідача, який від виплати ухиляється.

Позовні вимоги обґрунтовувалися посиланнями на ст. ст. 993, 1191, 625 ЦК України, ст. 27 Закону України „Про страхування”.

ПАТ „Страхова Компанія „Остра” заперечувало проти позову посилаючись на те, що до розрахунку суми страхового відшкодування позивачем помилково було включено зайві пошкодження, які не мають відношення до ДТП; з суми страхового відшкодування, нарахованої позивачем, повинна бути відрахована сума ПДВ та сума франшизи, яка становить 1000 грн. Окрім того, між сторонами було досягнуто усної домовленості про врегулювання даного спору та станом на 03.06.2011р. перераховано на рахунок позивача 7961,27 грн. А відсутність розрахунків пені, інфляційного збільшення та 3% річних не дають змоги відповідачу надати обґрунтований відзив щодо цієї частини позовної заяви.

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.11.2011 року (суддя Погребна К.Ф.) позов задоволено повністю з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

В апеляційній скарзі ПАТ „Страхова Компанія „Остра” просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення залишити без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 28.09.2010 року о 23 год. 00 хв. на перехресті вулиць Леніна та Котляревського в м. Полтаві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля „Деу Ланос”, реєстраційний номер НОМЕР_1 що належить ОСОБА_1. та знаходився під керуванням водія ОСОБА_2, та автомобіля „Шевролет Авео”, реєстраційний номер НОМЕР_2 що належить ОСОБА_3. та знаходився під керуванням водія ОСОБА_4., внаслідок чого автомобіль „Шевролет Авео” отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою № 8694303 про обставини дорожньо-транспортної пригоди, складеною співробітниками ВДАІ з обслуговування м. Полтави вих. № 3029 від 30.09.2010р.

Постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 26.10.2010 року у справі № 3-1359/10 Білоконя В.В. визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

Внаслідок даної дорожньо - транспортної пригоди власнику автомобіля „Шевролет Авео” була завдана матеріальна шкода, розмір якої без урахування втрати товарної вартості згідно зі звітом з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, складеного 04.10.2010 року субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_5. (сертифікат субєкта оціночної діяльності НОМЕР_3 від 16.09.2008р.) складає 21805,95 грн., вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 27113,53 грн.

Відповідно до умов страхового сертифікату № 001088/277079/06 від 21.11.2006р., укладеного ЗАТ „Страхова компанія „Кредо - Класик” (страховик), правонаступником якого згідно з статутом є ПАТ „Страхова компанія „Уніка”, з ОСОБА_3. (страхувальник), який посвідчує факт укладення договору страхування № 098АК-98 від 12.03.2003р. по відношенню до страхувальника і є його невідємною частиною, предметом страхування є пошкоджений автомобіль „Шевролет Авео”, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 страховим випадком, зокрема, є дорожньо - транспортна пригода. Страхова сума за цим договором в даному випадку складає 75% ціни автомобіля (на четвертий рік періоду експлуатації автомобіля).

24.11.2010 року складено страховий акт № 00053356, яким вказана дорожньо - транспортна пригода визнана страховим випадком, а сума страхового відшкодування визначена в 17142,45 грн.

На виконання умов договору страхування ПАТ „СК „Уніка” виплатило власнику пошкодженого автомобіля ОСОБА_3. суму страхового відшкодування в розмірі 17142,45 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 034030 від 25.11.2010р.

На підставі Закону України „Про обовязкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, цивільно - правова відповідальність власника автомобіля „Деу Ланос”, реєстраційний номер НОМЕР_1 а також іншої особи ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну життю, здоровю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації даного транспортного засобу, застрахована у відповідача згідно з договором обовязкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (полісом) № ВЕ 5715301 від 25.09.2010р. За цим договором сторони встановили ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну 50 000 грн., франшизу 1000 грн., строк дії один рік, визначено забезпечений транспортний засіб автомобіль „Деу Ланос” тощо.

А тому саме до нього ПАТ „Страхова компанія „Уніка” тричі зверталося з вимогами № 235 від 14.12.2010р., від 27.01.2011р., від 20.04.2011р. про сплату в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування. Але відповідач задовольнив вимогу позивача лише частково на суму 7961,27 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1035 від 31.05.2011р., № 1057 від 03.06.2011., у звязку з чим позивач і звернувся до господарського суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дані обставини не заперечувалися сторонами при розгляді справи у місцевому господарському суді і повністю підтверджені в процесі перегляду даної справи в апеляційній інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, в порядку регресу за статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України „Про страхування”, а не з договірних зобовязань (відповідно до змісту позовної заяви).

За правилами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана, зокрема, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. За загальними правилами, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. При цьому, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Водночас статтею 1188 ЦК України передбачено правила відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, яка застосовується на загальних підставах із застосуванням принципу вини сторін.

Як встановлено місцевим судом і це підтверджується матеріалами справи, позивач виплатив страхове відшкодування на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту (страхового сертифікату № 001088/277079/06 від 21.11.2006р.) в сумі 17142,45 грн. Оскільки відповідач є тією особою, яка на підставі договору страхування цивільно - правової відповідальності прийняла на себе зобовязання забезпечити відшкодування шкоди, заподіяної третім особам внаслідок ДТП, а факт протиправної поведінки водія ОСОБА_2 встановлений постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 26.10.2010 року і останнього визнано винним у скоєнні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у позивача виникає право вимоги до відповідача в межах обовязкового ліміту відповідальності страховика за винятком франшизи. Отже, місцевим судом правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення 8181,17 грн. страхового відшкодування (у межах встановленого п. 2 полісу ВЕ 5715301 ліміту відповідальності страховика 50 000 грн., за мінусом визначеної франшизи 1000 грн., а також фактично сплаченого відшкодування на суму 7961,27 грн.) в порядку регресу з відповідача, як страховика за договором страхування цивільно - правової відповідальності.

Колегією суддів не приймаються до уваги наведені відповідачем в апеляційній скарзі питання стосовно незгоди з тими пунктами ремонтної калькуляції, звіту про оцінку майна і визначення вартості матеріального збитку завданого власнику автомобіля „Шевролет Авео” від 04.10.2010р., складеного фахівцем - оцінювачем ОСОБА_5., в якій вказані пошкоджені додаткові деталі, що відсутні у довідці виданій 28.09.2010 року працівниками ДАІ, оскільки саме зазначена довідка є первинним документом, що свідчить про факт ДТП та характер пошкоджень автомобіля.

По - перше: з наявних в справі матеріалів вбачається, що огляд пошкодженого автомобіля „Шевролет Авео” та визначення вартості матеріального збитку, завданого його власнику, проводилося у присутності представника ПАТ „СК „Остра” Вовк В.І., який підписав протокол (акт) огляду вказаного транспортного засобу від 04.10.2010р. без будь яких зауважень щодо характеру та переліку виявлених пошкоджень. По - друге: довідка про пошкодження транспортного засобу, що видається співробітником ДАІ, не є підставою для визначення суми матеріального збитку, оскільки цілком очевидним є те, що пошкодження всіх без винятку деталей автомобіля неможливо виявити на місці дорожньо - транспортної пригоди, у звязку з чим в довідці ДАІ від 28.09.2010р., що міститься в справі, було зазначено про можливі приховані дефекти.

Приймаючи рішення про задоволення позову в частині стягнення 1014,54 грн. пені, 887,83 грн. втрат від інфляції та 196,36 грн. 3% річних місцевий господарський суд керувався приписами п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції Закону № 3045-VІ від 17.02.2011р.), п. 2 ст. 625 ЦК України, на підставі яких дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню повністю.

Проте, з таким висновком місцевого суду колегія суддів погодитися не може, оскільки він зроблений без врахування вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

Так, згідно з приписами пункту 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" особі, яка має право на отримання страхового відшкодування за кожен день прострочення його виплати з вини страховика сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Таким чином, виплата пені повязується із страховим відшкодуванням та особою, яка має право на його отримання.

Поняття страхового відшкодування наведено у статті 9 Закону України „Про страхування”, якою визначено, що це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Відтак, оскільки позивач не є тією особою, яка має право на отримання страхового відшкодування, то право на сплату йому пені, з урахуванням приписів наведених норм права, у нього відсутнє.

Дійсно, відповідно до ст. 536 та ч. 2 ст. 1214 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Проте, цілком очевидно, що в даному випадку (у правовідносинах відшкодування шкоди в порядку регресу) відповідач безпідставно не отримував від позивача належні останньому грошові кошти та не зберігав їх.

Окрім того, згідно з ч. 3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Натомість, відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В свою чергу, стаття 27 Закону України "Про страхування" зазначає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Наведене також випливає з приписів п. 1 ч. 3 ст. 22 ЦК України, згідно якої збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту п. 1 ч. 3 ст. 22, ст. 993, ч. 1 ст. 1191 ЦК України, ч. 3 ст. 198 ГК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача виключно у межах фактичних витрат (17142,45 грн. виплаченого страхового відшкодування) перейшло право зворотної вимоги до особи (ПАТ „СК” Остра”), відповідальної за заподіяний збиток, тобто без права на розширення вказаних меж шляхом додаткового нарахування пені, інфляційних втрат, 3% річних, оскільки у деліктних правовідносинах чинне цивільне законодавство не передбачає відшкодування шкоди в порядку регресу у більшому розмірі, зокрема, з врахуванням пені, інфляційних втрат та 3% річних.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 1014,54 грн. пені, 887,83 грн. втрат від інфляції та 196,36 грн. 3% річних, оскільки зі сторони відповідача існує обовязок щодо відшкодування шкоди внаслідок деліктного зобовязання, а тому положення ст.ст. 536, 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

При цьому, колегія суддів враховує, що наведеної правової позиції дотримується переважна більшість найбільш досвідчених суддів Вищого господарського суду України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу (постанови Вищого господарського суду України від 25.05.2010р. у справі № 13/51, від 26.05.2010р. у справі № 25/326-7/216-09, від 03.06.2010р. у справі № 25/506, від 18.05.2011р. у справі № 20/150-10).

Водночас, деякі судді Вищого господарського суду України дотримуються прямо протилежної правової позиції, вважаючи, що при вирішенні таких спорів стягненню, окрім виплаченого страхового відшкодування, також підлягають пеня, втрати від інфляції, 3% річних і навіть проценти за користування чужими грошовими коштами, посилаючись при цьому лише на те, що способи відшкодування шкоди згідно з ст. 1192 ЦК України обирає потерпілий, у даному випадку шкода відшкодовується у грошовому виразі, грошове зобовязання не є окремим видом зобовязання, а являє собою спосіб виконання зобовязання по відшкодуванню шкоди (постанова Вищого господарського суду України від 16.08.2011р. у справі № 35-26/149-10-3543).

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції вважає таку правову позицію неспроможною, оскільки поняття потерпілого визначено пунктом 1.3 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з яким потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Відтак, оскільки позивач не є потерпілим у розумінні пункту 1.3 ст. 1 названого Закону, то право на обирання способів відшкодування шкоди згідно з ст. 1192 ЦК України у нього відсутнє.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом апеляційної інстанції, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову повністю місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, у звязку з чим зазначене рішення в частині стягнення з відповідача 1014,54 грн. пені, 887,83 грн. втрат від інфляції та 196,36 грн. 3% річних підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В решті частини рішення місцевого суду слід залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Остра” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 18.11.2011 року у справі № 5-28/17-2407-2011 скасувати частково, викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Остра” (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська,13, код ЄДРПОУ 14288111) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Уніка” (010601, м. Київ, вул. Рейтарська, 37, код ЄДРПОУ 20033533) 8181,17 грн. страхового відшкодування, 81,81 грн. витрат зі сплати державного мита та 135,39 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

В решті частини позову відмовити.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мишкіна М.А.

Будішевська Л.О.