Постанова № 21677064, 28.02.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2012 р. Справа № 18/5005/8223/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивачів - не з'явилися,

відповідача- Бартосевич Б.В.,

розглянувши матеріали

касаційної скарги ПАТ "УСК "ГАРАНТ-АВТО" в особі Дніпропетровської філії на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.2011

у справі№18/5005/8223/2011

за позовом1.ТОВ "ТГ "ЮКАС",

2.фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

доПАТ "УСК "ГАРАНТ-АВТО" в особі Дніпропетровської філії

про стягнення 18068,94 грн. страхового відшкодування та 10000 грн. моральної шкоди

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2011 (суддя Петрова В.І.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.2011 (судді: Чус О.В., Павловський П.П., Швець В.В.), позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь ТОВ ТГ "ЮКАС" 18068,94 грн. страхового відшкодування з мотивів неправомірної відмови страховика у виплаті спірної суми страхового відшкодування, сплаченого позивачем-1 на користь потерпілих у ДТП осіб (ОСОБА_6 та ОСОБА_7) на виконання судового рішення в цивільній справі. В решті позовних вимог позивача-1 та в позові фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

ПАТ "УСК "ГАРАНТ-АВТО" в особі Дніпропетровської філії у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, в позові відмовити повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.15,22,37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 16.11.2008р., чинній на момент скоєння ДТП) та ст.35 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що судами помилково не враховано встановлені рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 28.04.2011 у цивільній справі №0417/2-480/11 преюдиціальні факти неправомірного заволодіння фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 транспортним засобом (вантажним автомобілем ТАТА 61358, д/н НОМЕР_1) за сприяння його власника (на підставі нікчемного договору оренди від 01.07.2008), що свідчить про експлуатацію цього автомобіля в момент скоєння ДТП не на законних підставах та в порушення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах І типу від 13.07.2009 (поліс №ВС/1042737). На думку заявника, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає відповідальність страховика за шкоду, заподіяну третім особам (ОСОБА_6 та ОСОБА_7) лише з вини законних володільців (користувачів) забезпеченого транспортного засобу, тому в даному випадку відсутні підстави для виплати відповідачем страхового відшкодування потерпілій стороні. Крім того, позивач-1 є страхувальником, а не потерпілою особою в розумінні п.1.3 ст.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на користь якої має виплачуватися страхове відшкодування.

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог скарги (в частині задоволених позовних вимог) фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, оскаржувані рішення та постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

13.07.2009 року між ПАТ "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" в особі Дніпропетровської філії (страховик) та ТОВ "Торгова група "ЮКАС" (страхувальник) було укладено договір (поліс №ВС/1042737) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, на умовах І типу (далі - договір).

Згідно умов договору позивач застрахував автомобіль марки ТАТА д/н НОМЕР_1, а страховик зобов'язався у разі настання страхового випадку здійснити страхове відшкодування страхувальнику або вигодонабувачеві.

Відповідно до ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

01.07.2008 року між ТОВ "Торгова група "ЮКАС" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар) був укладений договір оренди транспортного засобу, за умовами якого орендар прийняв від орендодавця у тимчасове користування автомобіль ТАТА д/н №НОМЕР_1 в цілях вантажних перевезень.

06.11.2009 року на перехресті вулиць Воронезької та Кузбаської в м.Дніпропетровську сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля, належного фізичним особам ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (потерпілим), та автомобілем позивача, орендованим фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, в результаті чого, автомобіль потерпілих зазнав пошкоджень з вини водія вантажного автомобіля ТАТА 61358, д/н НОМЕР_1 ОСОБА_8

ТОВ "Торгова група "ЮКАС" відповідно до договору страхування подало заяву про настання страхового випадку.

Страховик листом від 22.01.2010 №122-в повідомив позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування, мотивуючи це тим, що договір оренди, який був укладений між ТОВ "Торгова група "ЮКАС" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, є нікчемним, оскільки в порушення вимог ч.2 ст.799 ЦК України не був нотаріально посвідченим, а тому позивач-2 не є особою, що експлуатувала автомобіль ТАТА д/н НОМЕР_1 на законних підставах.

Відповідно до ст.26 Закону України "Про страхування" відмова страховика у страховій виплаті може бути оскаржена страхувальником у судовому порядку.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в порушення договору страхування відповідач відмовляється здійснити страхову виплату у розмірі 18068,94 грн. за страховим випадком, який виник при пошкодженні автомобіля внаслідок ДТП.

Згідно рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 28.04.2011 у цивільній справі (а.с.24-25) задоволено позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 18068,94 грн. та 3000 грн. моральної шкоди шляхом їх солідарного стягнення з ТОВ "ТГ "ЮКАС" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

За змістом ст.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Підставою виплати відповідачем страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням яким пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом страхування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах І типу від 13.07.2009 (поліс №ВС/1042737).

Право позивача вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку або з вини боржника (регресата), випливає зі змісту ст.993 ЦК України, якою передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Вказана норма кореспондується з приписами ч.1 ст.1191 ЦК України, згідно з якою особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Як вже зазначалось, відповідач, відмовляючись від виплати страхового відшкодування, вважає, що договір оренди, який був укладений з ТОВ "Торгова група "ЮКАС" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, не є нотаріально посвідченим, а тому остання не є особою, що експлуатувала автомобіль ТАТА д/н НОМЕР_1 на законних підставах.

Вбачається укладення договору оренди автотранспорту між позивачем-1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 від 09.11.2006, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (а.с.28).

Згідно з ч.1 ст.128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст.58 цього Кодексу.

Відповідно до ст.51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

З вищезазначеного вбачається, що 06.11.2009 року саме фізична особа-підприємець ОСОБА_5 потрапила у аварію на автомобілі ТАТА д/н №НОМЕР_1 на перехресті вулиць Воронезької та Кузбаської в м.Дніпропетровську.

Нормою ч.2 ст.799 ЦК України не встановлено вимоги щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів з суб`єктами господарювання.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду про наявність підстав для стягнення страхового відшкодування з огляду на таке.

Згідно з ч.2 ст.8 та п.3 ч.1 ст.20 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до п.22.1 ст.22, п.36.1 ст.36 та п.п.37.1, 37.4, 37.5 ст.37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 16.11.2008р., чинній на момент скоєння ДТП) при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Після розгляду страховиком наданих йому визначених у статті 35 цього Закону документів про дорожньо-транспортну пригоду страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування. Виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду. Страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, потерпілому має бути компенсована сума франшизи у повному обсязі одночасно з виплатою страховиком страхового відшкодування.

Таким чином, закон покладає обов'язок виплати страхового відшкодування саме на страховика, обмежуючи відповідальність страхувальника (позивача-1) компенсацією потерпілому суми франшизи у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на виконання рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 28.04.2011 у цивільній справі №0417/2-480/11 позивачем-1 виплачено на користь потерпілих у ДТП третіх осіб (ОСОБА_6 та ОСОБА_7) 18068,94 грн. в рахунок відшкодування шкоди. Ці кошти по своїй суті є сумою страхового відшкодування, яка відповідно до приписів п.22.1 ст.22, п.36.1 ст.36 та п.п.37.1,37.4 ст.37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" мала бути виплачена страховиком, проте, останнім не сплачувалася.

Проте, вказані обставини жодним чином не звільняють страховика (відповідача) від компенсації позивачу-1 (страхувальнику) коштів у сумі 18068,94 грн., виплачених безпосередньо страхувальником на користь потерпілих осіб, оскільки чинним законодавством про страхування такий обов'язок покладено саме на страховика.

Дійсно, згідно імперативних приписів ч.4 ст.35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Колегія погоджується з твердженням заявника про те, що рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 28.04.2011 у цивільній справі №0417/2-480/11, яке набрало законної сили, встановлено преюдиціальні факти нікчемності договору оренди від 01.07.2008 та обумовленого цим неправомірного заволодіння фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 транспортним засобом (вантажним автомобілем ТАТА 61358, д/н НОМЕР_1) за сприяння його власника (ТОВ "ТГ "ЮКАС"), що свідчить про експлуатацію цього автомобіля в момент скоєння ДТП не на законних підставах в порушення умов договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах І типу від 13.07.2009 (поліс №ВС/1042737), і цей факт не підлягає доведенню.

Однак, вказані факти не мають істотного значення для правильного вирішення даного спору з огляду на наступне.

Відповідно до ст.26 Закону України "Про страхування" підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;

4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) інші випадки, передбачені законом.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

Згідно зі ст.32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 16.11.2008р., чинній на момент скоєння ДТП та відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування) відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує: шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону; шкоду, заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, заподіяну життю та здоров'ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України "Про страхування"; шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, заподіяну при використанні забезпеченого транспортного засобу під час тренувальної поїздки чи для участі в офіційних змаганнях; шкоду, яка прямо чи опосередковано викликана чи якій сприяли іонізуюча радіація, викликане довільним ядерним паливом радіоактивне отруєння, радіоактивна, токсична, вибухова чи в іншому відношенні небезпечна властивість довільної вибухової ядерної сполуки чи її ядерного компонента; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; шкоду, заподіяну пошкодженням або знищенням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди антикварних речей, виробів з коштовних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, біжутерії, предметів релігійного культу, картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів, різного роду документів, філателістичних, нумізматичних та інших колекцій; шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових заворушень і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень ст.26 Закону України "Про страхування" та ст.32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 16.11.2008р., чинній на момент скоєння ДТП) слід дійти до висновку про те, що обставини експлуатації забезпеченого транспортного засобу будь-якою особою не на законних підставах, в тому числі пов'язані з нікчемністю договору оренди транспортного засобу та неправомірним заволодінням фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 вантажним автомобілем ТАТА 61358, д/н НОМЕР_1 за сприяння його власника (ч.4 ст.1187 ЦК України), які встановлені судовим рішенням у цивільній справі та на які відповідач послався у листі від 22.01.2010 №122-в, не входять до вичерпного переліку підстав для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику. Не передбачені такі підстави для відмови у здійсненні страхових виплат і умовами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах І типу від 13.07.2009 (поліс №ВС/1042737).

У зв'язку з цим, суд першої інстанції правомірно стягнув зі страховика спірну суму страхового відшкодування з мотивів незаконної відмови страховика у її виплаті, врахувавши фактичне здійснення страхової виплати замість страховика безпосередньо страхувальником на користь потерпілих у ДТП осіб (ОСОБА_6 та ОСОБА_7) на виконання судового рішення в цивільній справі.

З цих підстав не заслуговують на увагу безпредметні посилання заявника в обґрунтування своїх заперечень на ст.15 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 16.11.2008р., чинній на момент скоєння ДТП), оскільки твердження з цього приводу ґрунтуються на помилковому довільному тлумаченні змісту імперативних приписів ст.26 Закону України "Про страхування" та ст.32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шляхом штучного розширення кола вичерпних підстав для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування.

Правильність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову випливає також з приписів ст.1194 ЦК України, згідно якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Адже, виходячи зі змісту ст.1194 ЦК України додаткова (субсидіарна) відповідальність страхувальника перед потерпілим наступає лише тоді, коли фактичний розмір завданої страхувальником шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а за загальним правилом, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи (п.22.1 ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

З матеріалів справи вбачається, що сума матеріальної шкоди (18068,94 грн.), яку стягнуто з позивача-1 на користь потерпілих у ДТП осіб (ОСОБА_6 та ОСОБА_7) згідно судового рішення в цивільній справі, не перевищує ліміт відповідальності страховика (відповідача) у 51000 грн., визначений договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 13.07.2009 (поліс №ВС/1042737), а тому відповідач повинен відшкодувати ТОВ "ТГ "ЮКАС" спірну суму страхової виплати.

Касаційна інстанція вважає помилковими посилання апеляційного суду в обґрунтування своїх висновків на приписи ст.993 та ч.1 ст.1191 ЦК України, оскільки, по-перше, у спірних правовідносинах ТОВ "ТГ "ЮКАС" не є в розумінні ст.2 Закону України "Про страхування" та п.1.2 ст.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховиком, до якого переходить право регресу до особи, відповідальної за завдані збитки.

По-друге, в ч.1 ст.1191 ЦК України йдеться про виникнення у особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. При цьому, з врахуванням фактів, встановлених рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 28.04.2011 у цивільній справі №0417/2-480/11, винною особою, до якої перейшло право зворотної вимоги (регресу) позивача-1, в розумінні ч.1 ст.1191 ЦК України є визнаний винним у скоєнні ДТП водій ОСОБА_8 або ж його роботодавець - фізична особа-підприємець ОСОБА_5 згідно з ч.1 ст.1172 цього Кодексу.

Разом з тим, з огляду на те, що помилкове застосування апеляційною інстанцією норм ст.993 та ч.1 ст.1191 ЦК України не зробило неможливим встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, тобто не призвело до прийняття неправильної по суті постанови, а первісне рішення мотивоване саме неправомірністю відмови страховика у виплаті страхового відшкодування та не містить посилань на ст.993 та ч.1 ст.1191 ЦК України, тому в розумінні п.3 ст.1119 ГПК України вказані обставини не можуть бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для задоволення скарги.

Водночас, слід зазначити наступне.

Відповідно п.1 ч.3 ст.6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно з п.1 ч.1 ст.7 цього Закону сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно доданого до скарги платіжного доручення від 01.12.2011 №873 відповідачем сплачено судовий збір у загальній сумі 988,05 грн., в той час як з врахуванням вимог касаційної скарги та мінімальної ставки при поданні касаційних скарг у спорах майнового характеру, встановленої Законом України "Про судовий збір", станом на 01.12.2011 року достатньо було сплатити 705,75 грн., в зв'язку з чим, сума переплати по судовому збору становить 282,30 грн.

За таких обставин, зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню заявнику.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.44,1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, ч.2 ст.7 Закону України "Про судовий збір", Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.2011 у справі №18/5005/8223/2011 залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ "УСК "ГАРАНТ-АВТО" в особі Дніпропетровської філії - без задоволення.

Повернути на користь ПАТ "УСК "ГАРАНТ-АВТО" в особі Дніпропетровської філії з Державного бюджету України (рахунок 31211254700007, УДК у Печерському районі м.Києва, код 26077922, МФО 820019, банк отримувача ГУ ДКУ у м.Києві) 282,30 грн. судового збору, зайво сплаченого за платіжним дорученням від 01.12.2011 №873.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді : Є.Чернов

В.Цвігун