Постанова № 21672508, 19.01.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

<Список >

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 січня 2012 р. 15:58 Справа №2а-11174/11/0170/15 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., при секретарі Кисельовій А.Є., за участю від позивача - не зявився;

від відповідача 1 Відкритого акціонерного товариства “ПОЛІВТОР”- Пашута Тетяна Миколаївна;

від відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Максі Буд" - не зявився; розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Красноперекопської обєднаної державної податкової інспекції в АРК

до Відкритого акціонерного товариства "ПОЛІВТОР",Товариства з обмеженою відповідальністю "Максі Буд"

про визнання нечинним правочину та стягнення коштів,

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернулася Красноперекопська обєднана державна податкова інспекція в АР Крим з адміністративним позовом до Відкритого акціонерного товариства “ПОЛІВТОР”,Товариства з обмеженою відповідальністю "Максі Буд" про визнання нечинним правочину, а саме: договору №С-21/04 від 21.04.2009 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством “ПОЛІВТОР” та Товариством з обмеженою відповідальністю "Максі Буд"; стягнення з Відкритого акціонерного товариства “ПОЛІВТОР”, Товариства з обмеженою відповідальністю "Максі Буд" в дохід держави суми, одержаної за договором №С-21/04 від 21.04.2009 року, укладеного між ВАТ «ПОЛІВТОР» та ТОВ «Максі Буд», в розмірі 1725262 грн., в тому числі податок на додану вартість 287543,70 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що проведення господарської операції між ВАТ «ПОЛІВТОР» та ТОВ «Максі Буд» на виконання договору №С-21/04 від 21.04.2009 року з врахуванням реального часу здійснення операції, віддаленості контрагентів один від одного, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів та майна, які необхідні для виконання договору, не підтверджується первинними документами відповідачів. Позивач стверджує, що укладеним договором прямо порушується публічний порядок та інтереси держави і суспільства.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.09.2011 року відкрите провадження в адміністративної справі, закінчено підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

Під час розгляду справи 12.12.2011 року представником позивача заявлено клопотання про уточнення адміністративного позову, відповідно до якого позивач просить стягнути з Відкритого акціонерного товариства “ПОЛІВТОР”, Товариства з обмеженою відповідальністю "Максі Буд" в дохід держави суми, одержаної за договором №С-21/04 від 21.04.2009 року, укладеного між ВАТ «ПОЛІВТОР» та ТОВ «Максі Буд», в розмірі 1725262 грн., в тому числі податок на додану вартість 287543,70 грн.

У судове засідання, яке відбувалося 19.01.2012 року, представник позивача не зявився, надіслав клопотання про розгляд справи за відсутністю представника позивача та підтримання позивних вимог.

Представник відповідача ВАТ «ПОЛІВТОР» у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях, зазначивши, що договір, укладений між ВАТ «ПОЛІВТОР» та ТОВ «Максі Буд», був спрямований на реальне виконання господарської операції. ВАТ «ПОЛІВТОР» були придбані будівельні матеріали для подальшого використання в господарської діяльності з метою будівництва власних споруд, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Представник відповідача підкреслює, що на час укладення та виконання зазначеного договору відповідачі були особами, що мали необхідний обсяг дієздатності, зміст, правочину не суперечить вимогам діючого законодавства, факт виконання робіт підтверджено видатковими накладними та податковими накладними. Представник відповідач стверджує і про відсутність доказів того, що угода була укладена з метою суперечною інтересам держави та суспільства.

Представник відповідача - ТОВ «Максі Буд» - у судове засідання не зявився, повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи за адресою реєстрації юридичної особи.

На підставі ст. 128 КАС України суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача та відповідача ТОВ «Максі Буд» на підставі наявних в справі матеріалів та доказів.

Вислухавши пояснення представника відповідача-1, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “ПОЛІВТОР” є юридичною особою, зареєстрованою 06.06.1996 року Виконавчим комітетом Красноперекопської міської ради АРК, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №448021.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Максі Буд» є юридичною особою, зареєстрованою 04.11.2008 року Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області, що підтверджується довідкою з ЄДР від 09.12.2011 року №12256766.

Таким чином, судом встановлено, що Відкрите акціонерне товариство “ПОЛІВТОР”, Товариство з обмеженою відповідальністю «Максі Буд» є субєктами господарювання, юридичними особами, зобовязані виконувати обовязки, покладені на них законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності, у тому числі стосовно належного нарахування та сплати податків.

Посадовими особами Красноперекопської ОДПІ в АРК була проведена планова виїзна перевірка ВАТ «ПОЛІВТОР» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року. За результатами перевірки складений акт № 1491/23-0/00426408 від 15.11.2010 року.

Згідно акту перевірки було встановлено, що між ТОВ «Максі Буд» та ВАТ «ПОЛІВТОР» був укладений договір №С-21/04 від 21.04.2009 року на постачання будівельних матеріалів. На підставі договору ТОВ «Максі Буд» ВАТ «ПОЛІВТОР» була виписана податкова накладна на суму 1725262 грн., в тому числі ПДВ 287543,7 грн.

В акті також зазначено, що згідно інформації ДПІ у Вишгородському районі станом на 29.10.2010 року ТОВ «Максі Буд» має стан «8» - до ЄДР внесена запис про відсутність за місцезнаходженням. Директором, засновником та головним бухгалтером є одна особа. Складських приміщень у підприємства не встановлено, виробничі потужності відсутні,, автотранспорт на підприємстві не значиться. Згідно останнього розрахунку 1-ДФ на підприємстві працює 3 особи. Згідно наявних матеріалів перевізників, які б здійснювали транспортування або надання послуг по транспортуванню будівельних матеріалів, не встановлено.

Таким чином, в акті перевірки податковим органом був зроблений висновок, що ВАТ «ПОЛІВТОР» укладено нікчемний правочин з контрагентом - ТОВ «Максі Буд», що є порушенням публічного порядку, інтересів держави і суспільства, що, на думку позивача, є підставою для застосування до відповідачів наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Позивач стверджує, що укладеними договором прямо порушується публічний порядок сплати податку на додану вартість та інтереси держави і суспільства, оскільки зазначений правочин було здійснено без мети настання реальних наслідків.

Перевіряючи законність та обґрунтованість позивних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1,2 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 21.04.2009 року ВАТ “ПОЛІВТОР” та ТОВ “Максі Буд» уклали договір №С-21/04 від 21.04.2009 року на постачання будівельних матеріалів.

Таким чином, зобовязання, яке виникло у звязку зі здійсненням господарської діяльності між відповідачами, які відповідно до статті 55 Господарського кодексу України є субєктами господарювання, являється майново-господарським зобовязанням.

Оскільки угода була укладена та виконана в 2009 році, перевірка проводилася в 2010 році, суд перевіряє її дійсність та відповідність цивільному та господарському законодавству, що діяло на момент її виконання, а також дотримання відповідачами податкового законодавства, у тому числі Закону України “Про податок на додану вартість”щодо визначення відповідачами податкового кредиту та зобовязання.

Відповідно до частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби можуть звертатись до судів із позовами про визнання угод недійсними та про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Але суд враховує, що таке право органи податкової служби мають реалізовувати виключно при наявності підстав та умов, передбачених законодавством України.

Суд враховує, що частину 1 статті 207 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок.

Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок встановлені частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини 2 статті 203 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), що стосується також правочинів, які порушують публічний порядок. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, органи податкової служби стосовно угод, які вони вважають такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, можуть звертатись до судів із позовами виключно про стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими правочинами, посилаючись на їхню нікчемність.

Як зазначено у частині 2 статті 215 Цивільного Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Висновки про наявність або відсутність ознак угоди, які відносять її до такої, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зазначаються судом у мотивувальній частині рішення по справі за позовом органів податкової служби про застосування наслідків вчинення угод, укладених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Судом встановлено, що висновки позивача про те, що угода, укладена між відповідачами є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства, є необґрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи та не відповідають вимогам діючого законодавства України з наступних підстав.

Відповідно до частин1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підстави недійсності господарського зобовязання також встановлені ч.1 статті 207 Господарського кодексу України та до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

На виконання договору та на підтвердження виконання зобов'язань ТОВ «Максі Буд» була видана ВАТ «ПОЛІВТОР» видаткова накладна від 08.09.2009р. №08096 та податкова накладна від 08.09.2009р. №8096 на суму 1725262,20грн., в тому числі ПДВ 287543,70 грн.

Судом встановлено, що факт отримання та оприбуткування будівельних матеріалів відображений у бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується картками рахунку №631

Судом встановлено, що реальне виконання укладеної угоди підтверджено також тією обставини, що отримані будівельні матеріали були використані в господарської діяльності ВАТ «ПОЛІВТОР», що підтверджено зведеним кошторисним розрахунком, локальним кошторисом, актами приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, що складені та підписані відповідачами, завірені печатками обох підприємств.

Угодою б/н від 25.09.2009 року між ВАТ «Полівтор» та ТОВ «Максі Буд» про зарахування зустрічних однорідних вимог сторонами були зараховані зустрічні однорідні вимоги в розмірі 9790632,06грн. (у тому числі, за договором поставки №С-21/04 від 21.04.2009 року на суму 1725262,20грн.). Тому, зазначена угода разом з первинними бухгалтерськими документами свідчить про реальне виконання відповідачами укладеного договору та про розрахунки за отримані товари.

Судом встановлено, що угода про зарахування зустрічних позовних вимог не була визнана судом недійсною, в акті перевірки відсутній висновок про те, що вона є нікчемною, такою, що порушує публічний порядок; сторони по договору відповідачі не приведені у первинне становище до початку розрахунків (двостороння реституція).

Крім того, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно підтверджено, що комплекс будівель та споруд за адресою: АРК, м. Красноперекопськ, вул. Таврійська, буд.2а, належить ВАТ “ПОЛІВТОР”.

Судом встановлено, що ВАТ “ПОЛІВТОР” суми податкових зобовязань з податку на додану вартість по укладеному договору були включені до складу податкового кредиту ВАТ “ПОЛІВТОР”. Судом встановлено, що на час укладення угоди обидва відповідача були зареєстровані як платники ПДВ, що підтверджено матеріалами справи.

Судом встановлено, що угода між відповідачами була реально виконана, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, що є в матеріалах справи.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”від 16.07.1999 року первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Всі первинні документи, що підтверджують здійснення відповідачами вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Судом встановлено, що відповідно до вимог пп.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Вимоги до податкової накладної встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” (надалі - Закон про ПДВ), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону).

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Податкова накладна, що підтверджують здійснення відповідачами вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінена судом та визнана такою, що оформлена у відповідності до вимог чинного законодавства.

Всі первинні бухгалтерські документи були надані Красноперекопській ОДПІ в АРК під час проведення перевірки, що підтверджено актом, в якому відсутні будь-які посилання на їх невідповідність вимогам зазначених Законів України.

Станом на вересень 2009 року розрахунок між “ВАТ “ПОЛІВТОР” та ТОВ «Максі Буд» було проведено в повному обсязі, що підтверджується карточкою рахунку 631 ВАТ “ПОЛІВТОР”.

Зазначене свідчить про те, що укладення договору було спрямоване на реальне настання правових наслідків і при виконанні цього договору кожна сторона діяла в межах діючого законодавства України.

Крім того, судом враховано, що за результатами проведеної перевірки на підставі акту перевірки ВАТ “ПОЛІВТОР” № 1491/23-0/00426408 від 15.11.2010 року Красноперекопською ОДПІ в АРК 23.11.10р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000912301/0, яким донараховано податкові зобовязання по податку на додану вартість в сумі 4184047,50грн., з яких за основним платежем 2789365,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями розміром 1394682,50грн., зокрема і за висновками податкового органу про нікчемність угоди, укладеної між ВАТ “ПОЛІВТОР”та ТОВ «Максі Буд». Постановою Окружного адміністративного суду АРК від 07.06.2011 року по адміністративній справі №2а-3251/11/0170/17 задоволено адміністративний позов ВАТ “ПОЛІВТОР” та податкове повідомлення-рішення від 23.11.10р. №0000912301/0 визнано протиправним і скасовано. Під час розгляду справи суд дійшов висновку, що витрати ВАТ “ПОЛІВТОР” підтверджені первинними документами, право на податковий кредит підтверджено наявними на час перевірки податковими накладними. В тому числі спростований висновок податкового органу щодо нікчемності угоди між ВАТ «ПОЛІВТОР» та ТОВ «Максі буд». Зазначене рішення суду набрало законної сили.

Таким чином, викладене спростовує висновок позивача, що даний правочин є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.

Проаналізувавши всі матеріали справи судом встановлено, що позивачем не надано суду доказів, що сторони при укладені спірного договору мали умисел направлений на несплату податків та одержання неоподаткованого прибутку на момент укладання такої угоди.

Позивач зазначає, що наявність умислу у сторони угоди означає, що вона, виходячи з обставин справи, усвідомлювала протиправність укладеної угоди і суперечливість її мети інтересам держави та суспільства і прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи, яка підписала договір від імені юридичної особи.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Припису цієї статті кореспондують правила, закріплені у статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, відповідно до частини 2 зазначеної статті якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру є достовірними і були внесені і до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі, як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд також враховує, що чинним законодавством відповідач ВАТ “ПОЛІВТОР”не зобовязаний та не має права перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по угодах, а також правильність сплати ним податків.

У той же час судом повністю перевірений факт обізнаності обох відповідачів у достовірності відомостей, що були внесені до Єдиного державного реєстру стосовно ТОВ «Максі Буд».

Судом встановлено, що позивачем не надано суду жодного доказу неправомірності дій відповідачів з цього питання. Навпаки, судом встановлено, що ТОВ «Максі буд» під час виконання договору належним чином здійснювало підприємницьку діяльність, було зареєстровано як субєкт господарювання, як платник податків та як платник податку на додану вартість. Під час отримання товару відповідачами були оформлені як видаткові накладні, так і належним чином складені податкові накладні. За отримані товари проведені розрахунки шляхом заліку однорідних зустрічних вимог, що не суперечить вимогам законодавства, що діяло на час укладення, виконання договору та проведення розрахунків. У судовому засіданні представник позивача не надав суду доказів зворотного.

Що стосується твердження позивача про те, що проведення господарської операції на виконання вказаного договору не підтверджується з врахуванням реального часу здійснення операції, віддаленості контрагентів один від одного, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів та майна, які необхідні для виконання договору, судом встановлено, що договір був укладений відповідачами ВАТ “ПОЛІВТОР”та ТОВ «Максі Буд» ще 21.04.2009 року, виконаний у повному обсязі у вересні 2009 року, тобто сторони договору з квітня по вересень 2009 року мали можливість організувати свою діяльність таким чином, щоб виконати укладений договір у короткий термін. Крім того, позивачем не пояснено висновок, зроблений в акті перевірки, про відсутність матеріально-технічних та трудових ресурсів у ТОВ «Максі Буд» на час виконання спірного договору; наявне лише посилання про відсутність підприємства за місцезнаходженням та відповідний запис в Єдиному реєстрі.

Судом також враховано, що якщо суд встановлює, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (на час звернення до суду з адміністративним позовом) можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Санкція, зазначена в частині 1 статті 208 ГК України не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

У судовому засіданні не знайшов підтвердження факт, що правочин між ВАТ “ПОЛІВТОР”та ТОВ «Максі Буд» був вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не доведений позивачем факт наявності умислу на укладення угоди з цією метою, навіть не доведений факт направленості умислу на несплату податків (зборів, інших обов'язкових платежів) обома сторонами угоди. Таким чином, у судовому засіданні не доведений ні факт вчинення правопорушення стосовно вчинення відповідачами недійсного правочину, ні факт вчинення правопорушення стосовно ухилення від сплати податків. Тому суд позбавлений можливості застосовувати до відповідачів санкцію, визначену частиною 1 статті 208 ГК України.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до частини 1 статті 238 ГК України дано визначення адміністративно-господарських санкцій, якою встановлено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Судом також встановлено, що позивачем, який безпідставно вважає, що правочин, вчинений відповідачами являється нікчемним, також пропущений й встановлений статтею 250 ГК України строк для застосування адміністративно-господарської санкції, передбаченої частиною 1 статті 208 ГК України, оскільки з моменту укладення 21 квітня 2009 року правочину пройшло більше двох років.

Суд зазначає, що позивач по справі не надав доказів, що дії відповідачів були спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету шляхом необґрунтованого формування податкового кредиту, заниження податку на прибуток та укладення недійсної угоди. Отже, позовні вимоги позивача у частині застосування до відповідачів наслідків недійсності угоди у вигляді стягнення з ВАТ “ПОЛІВТОР”та ТОВ «Максі Буд» в дохід держави суми, одержаної за договором №С-21/04 від 21.04.2009 року, укладеного між ВАТ «ПОЛІВТОР» та ТОВ «Максі Буд», в розмірі 1725262 грн., в тому числі податок на додану вартість 287543,70 грн., не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 4 статті 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, і відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

У звязку зі складністю справи судом 19.01.2012 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 24.01.2012 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя <підпис >Тоскіна Г.Л.

<Текст >