Постанова № 21663181, 27.02.2012, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

22.02.2012 р. справа №11/166/2011

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Чернота Л.Ф.

суддівБойченка К.І., Діброви Г.І.

від позивача:ОСОБА_1 за довіреністю №30-12/124-Д від 30.12.2011р.

від відповідача:не з»явився

Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуДержавного підприємства «Вугілля України», м. Київ

на рішення господарського суду Луганської області

від03.01.2012 року

у справі№11/166/2011 (суддя Москаленко М.О.)

за позовомДержавного підприємства «Вугілля України»в особі філії «Донецьквуглезбут», м. Донецьк

до відповідача Державного підприємства «Свердловантрацит», м. Свердловськ Луганської області простягнення збитків в розмірі 4287,29грн.

ВСТАНОВИВ:

У 2011 році Державне підприємство «Вугілля України»в особі філії «Донецьквуглезбут», м. Донецьк звернулося до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Державного підприємства «Свердловантрацит», м. Свердловськ Луганської області про стягнення збитків в розмірі 4287,29грн.

Рішенням господарського суду Луганської області від 03.01.12р. у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Вугілля України»в особі філії «Донецьквуглезбут», м. Донецьк було відмовлено. Рішення обгрунтоване недоведеністю позивачем обов»язку відповідача відшкодовувати витрати, понесені позивачем за договором з іншим суб»єктом господарювання.

Позивач, Державне підприємство «Вугілля України», м. Київ, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з неповним з»ясуванням всіх обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Луганської області від 03.01.12 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, скаржник вважає, з посиланням на вимоги ст. ст. 224, 225, 228 Господарського кодексу України, що судом не досліджені питання порушення відповідачем правил оформлення перевізних документів та навантаження вугілля, що призвело до додаткових витрат у вигляді збитків.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач, Державне підприємство «Свердловантрацит», м. Свердловськ Луганської області до судового засідання апеляційної інстанції не з»явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення від 02.02.2012р., своїми процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, ухвалою про порушення апеляційного провадження від 27.01.2012р. явка сторін не була визнана обов»язковою, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється учасникам процесу в установленому порядку.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.

Заслухавши доводи позивача, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду частково не відповідає вимогам чинного законодавства України та підлягає частковому скасуванню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2004р. між Державним підприємством «Вугілля України»та Державним підприємством «Свердловантрацит»був укладений договір поставки №3-01/2-К (далі по тексту договір), згідно п. 1.1 якого постачальник на умовах передбачених даним договором, зобовязувався поставити, а покупець прийняти та оплатити вугілля кам»яне енергетичне українського походження

Відповідно до умов пункту 2.1.2 договору мінімальна партія відвантаження залізничний піввагон.

Згідно п. 3.4 договору, вартість вугілля, поставленого у звітному періоді, визначається сторонами виходячи з фактичної ціни 1 тони вугілля, визначеної відповідно до пп. 3.2 та 3.3 договору та фактичної кількості поставленого вугілля і вказується у відповідних актах приймання-передачі вугілля, які підписуються згідно пункту 4.11 договору.

За умовами 5.1 договору приймання вугілля по кількості та якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкцій держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 та від 25.04.1966 № П-7 з подальшими змінами та доповненнями, положеннями про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 № 888, ДСТУ 4096-2002 “Вугілля буре, камяне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору та підготовки проб для лабораторних випробувань”та/або іншими нормативними актами України, ГКД, прийнятими щодо цих питань на заміну або доповнення вищевказаних в частині, що не суперечить договору.

Вугілля приймається покупцем за вагою, визначеною при зважуванні на тензометричних вагах ТЕС вантажоотримувача та вказується в акті звіряння згідно пункту 4.10 договору (п. 5.2 договору).

Як встановлено умовами пункту 5.9 договору, претензії по кількості надаються постачальнику не пізніше 45 календарних днів з дня поставки вугілля.

Договір підписаний обома сторонами без розбіжностей та зауважень, скріплений печатками обох підприємств.

На виконання умов укладеного між сторонами договору у березні 2006 року на адресу Трипільської ТЕС ВАТ “Центренерго” було відвантажене вугілля згідно залізничної накладної №52695306 у 5 напіввагонах.

Вантажоотримувачем вугільної продукції є Трипільська ТЕС ВАТ “Центренерго” відповідно до договору поставки №1-01/1-П від 26.01.2004, укладеного між ДП “Вугілля України”та ВАТ “Центренерго”.

Під час контрольного переважування вагону №67357574 на станції Миронівка встановлено, що вага брутто вугілля у вагоні становить 95950 кг, тара з бруса 22000кг, нетто 73950кг, а за залізничною накладною №52695306 вага нетто складала 69000 кг.

В зв»язку з навантаженням вагону №67357574 понад його вантажопідйомності був складений комерційний акт №АК 317307/70/81 від 29.03.2006 та акт загальної форми № 6211 від 29.03.2006 та здійснено перевантаження із вагону №67357574 до вагону №60666252 і відправлено до місця призначення за накладною №32051213.

Внаслідок чого, відповідно до вимог п. 1.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів, п. 25.2 розділу 25 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (тарифне керівництво № 1) за перевезення вантажу у вагоні №60666252 нараховано провізну плату у розмірі 3367,20 грн., що підтверджено наявною у матеріалах справи залізничною накладною №32051213, а також за актом загальної форми № 6212 від 29.03.2006, який був включений в накопичувальну картку № 12.04.315, на ВАТ “Центренерго” покладені витрати щодо виправлення комерційного браку в розмірі 835,61 грн.

В подальшому, рішенням господарського суду міста Києва від 05.06.2009 у справі № 41/259 (арк.с. 16 21) за позовом ВАТ “Центренерго” до ДП “Вугілля України”, з ДП “Вугілля України” стягнуто 11666,93 грн. збитків та судові витрати у справі. Рішення мотивовано тим, що стягнута грошова сума є збитками, повязаними з порушенням вимог щодо завантаження в т.ч. вагону № 67357574.

У зв»язку з оплатою позивачем 28.09.2006р. на користь ВАТ «Центренерго»згідно платіжного доручення №17839 суми збитків в розмірі 11901,60грн., яка стягнута за рішенням господарського суду м. Києва, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення збитків в розмірі 4287,29грн. в порядку регресу.

Згідно вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від виконання прийнятих на себе зобовязань згідно до вказівок закону, договору, не допускається.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частинами 1 та 2 ст.623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Водночас, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно ст.22 Цивільного Кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України).

Стаття 228 Господарського кодексу України встановлює, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

При цьому, відповідно до розяснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994р. із змінами та доповненнями при вирішенні спорів, повязаних із зобовязаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди слід враховувати, що чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду, а також крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного звязку між неправомірними діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Як свідчать матеріали справи, під час контрольного переважування вагону №67357574 на станції Миронівка встановлено невідповідність ваги нетто на 4950кг проти визначеної вантажовідправником - Державним підприємством «Свердловантрацит», м. Свердловськ Луганської області у залізничний накладній №52695306, що зафіксовано в комерційному акті №АК 317307/70/81 від 29.03.2006р.

Відповідно до ст. 24 Статуту залізниць України, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній. При цьому, згідно до п.2.1. розділу 2 Правил оформлення перевізник документів (затверджених Міністерством транспорту України 24.11.2000р. № 644 та в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за № 863/5084) (далі по тексту - Правила) вантажовідправником заповнюються, зокрема, графа комплекту перевізних документів, як то “Маса вантажу в кг, визначена відправником”.

Пунктом 2.3. Правил визначено, що у графі “Правильність внесення у накладну відомостей підтверджую” представник відправника вказує свою посаду і розбірливо розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Пунктом 5.5. Правил встановлено, що факт неправильного зазначення відправником указаних відомостей засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт.

Вантажовідправником в залізничній накладній №52695306 зазначено масу вантажу в кілограмах за всіма 5 вагонами та в графі “Правильність внесення у накладну відомостей” мається підпис відправника, тобто відправник - ДП «Свердловантрацит»підтвердив правильність внесення відомостей до накладної.

Так, ДП «Вугілля України»є платником за залізничною накладною і умовами укладеного між сторонами договору поставки №3-01/2-К від 26.01.2004р. дійсно не передбачені випадки відшкодування збитків, які виникли в процесі навантаження та відправлення вугілля кінцевому отримувачу. Відповідно до наявного у матеріалах справи акту приймання передачі вугільної продукції за договором поставки №3-01/2-К від 26.01.2004 відповідачем на адресу позивача 25.03.2006 відвантажено 685000 тон вугільної продукції, яка і оплачена позивачем (арк.с. 42-43). Позивачем претензії по кількості поставленого відповідачем вугілля не заявлялися.

Водночас, в рішенні господарського суду м. Києва від 05.06.2009р. по справі №41/259 встановлено порушення саме вантажовідправником вимог щодо завантаження вагону №67357574 відповідно до його вантажопідйомності та без додержання Правил розміщення вантажу у вагонах, що призвело до стягнення з вантажоотримувача ВАТ «Центренерго»додаткових витрат на користь залізниці, а саме: плати за користування вагонами, за маневрову роботу, за оперативне повідомлення, за роботу МЧД, провізної плати, що не потребує доведенню в силу ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, сторонами у справі №41/259 є ВАТ Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго», ДП «Вугілля України» і третьою особою ДП «Свердловантрацит»та досліджувалися одні і тиж самі документи, що і в справі №11/166/2011.

Тому, висновок суду першої інстанції щодо необхідності доведення в загальному порядку фактів, вже встановлених рішенням господарського суду міста Києва під час розгляду господарської справи №41/259, є помилковим.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не дослідив питання відповідальності за неправильне внесення даних в накладну вантажовідправником, що призвело до додаткових витрат у вигляді збитків, які були доведені і стягнуті з Державного підприємства «Вугілля України»за рішенням господарського суду міста Києва у справі №41/259.

Таким чином, судова колегія вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України факт порушення саме ДП «Свердловантрацит», який є вантажовідправником, вимог щодо завантаження вагону №67357574 відповідно до його вантажопідйомності та без додержання Правил розміщення вантажу у вагонах, а тому і його вини у заподіянні збитків, що і призвело до стягнення з вантажоотримувача ВАТ «Центренерго», а у подальшому і з ДП «Вугілля України»збитків у вигляді додаткових витрат із перевезення.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що в даному випадку позивач має право зворотньої вимоги згідно ст. 228 Господарського кодексу України, оскільки чинне законодавство не забороняє покупцю звернутися до вантажовідправника з регресною вимогою, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем обов»язку відповідача з відшкодування витрат, які виникли з перевезення вугілля, вантажовідправником якого є ДП «Свердлованатрацит»та неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши розрахунок збитків, який заявлений позивачем до стягнення суд апеляційної інстанції вважає, що сума державного мита сплаченого по справі №41/259 в розмірі 42,00грн. та сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 42,48грн. за своєю правовою природою не є збитками у розумінні ст. 224 Господарського кодексу України, а тому не підлягає стягненню з відповідача.

Судова колегія дослідила питання щодо застосування строку позовної давності та дійшла висновку про звернення позивача до господарського суду в межах встановленого строку позовної давності згідно норми ст. 257 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.

Позивачем здійснено оплату збитків ВАТ «Центренерго», стягнутих за рішенням господарського суду м. Києва від 05.06.2009р., за платіжним дорученням №17839 від 28.09.2009р., а за приписами ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. Тому, строк позовної давності відраховується з 29.09.2009р., а до суду першої інстанції позивач звернувся 12.10.2011р.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права і неповно з»ясовані всі обставини, що мають значення для справи, а тому рішення господарського суду Луганської області від 03.01.2012р. у справі №11/166/2011 підлягає частковому скасуванню, стягнувши збитки в розмірі 4202,81грн. В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 03.01.2012р. у справі №11/166/2011 залишається без змін.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового мита по апеляційній скарзі покладаються частково на відповідача.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105, 117 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Вугілля України», м. Київ на рішення господарського суду Луганської області від 03.01.2012 року у справі №11/166/2011 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 03.01.2012 року у справі №11/166/2011 скасувати частково.

Задовольнити частково позовні вимоги Державного підприємства «Вугілля України»в особі філії «Донецьквуглезбут», м. Донецьк до Державного підприємства «Свердловантрацит», м. Свердловськ Луганської області про стягнення збитків в розмірі 4287,29грн.

Стягнути з Державного підприємства «Свердловантрацит», м. Свердловськ Луганської області (вул. Енгельса, 1, м. Свердловськ, Луганська область, 94800, ЄДРПОУ 32355669) на користь Державного підприємства «Вугілля України»(вул. Б. Хмельницького, 4, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 32709929) збитки в розмірі 4202,81грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 99,99грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 231,35грн.

В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 03.01.2012 року у справі №11/166/2011 залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства «Свердловантрацит», м. Свердловськ Луганської області (вул. Енгельса, 1, м. Свердловськ, Луганська область, 94800, ЄДРПОУ 32355669) на користь Державного підприємства «Вугілля України»(вул. Б. Хмельницького, 4, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 32709929) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 691,84грн.

Доручити господарському суду Луганської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.Ф. Чернота

Судді К.І. Бойченко

Г.І. Діброва

Надр.7 прим: 1 у справу; 2,3,4 позивачу; 5 відповідачу; 6 ДАГС;7ГС Луган. обл.