Рішення № 21662305, 02.02.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" лютого 2012 р. Справа № 25/161-11

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ-Україна",

03026, м. Київ, вул.Червонопрапорна, 135

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУС АВТО",

08130, Київська область, Києво Святошинський район, с.Петропавлівська Борщагівка, вул.Велика кільцева, буд. 4-Г

про стягнення 16451,95 грн.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (довіреність від18.10.2011 №б/н);

відповідача не зявився.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛІТ-Україна” (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “БУС АВТО” (далі відповідач) про стягнення 16451,95 грн., з яких: 9666,01 грн. основний борг, 353,69 грн.- 10%річних, 1599,26 - 48% річних, 4832,99 штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобовязань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар.

Ухвалою суду від 27.12.2011 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 19.01.2012.

У судове засідання 19.01.2012 представник відповідача не зявився, відповідач про причини неявки представника суд не повідомив, розгляд справи відкладено на 02.02.2012.

26.01.2012 через канцелярію господарського суду Київської області (вх.№1063 від 26.01.2012) позивач надіслав заяву про зменшення позовних вимог від 20.01.2012, якою у порядку статті22 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог у частині стягнення 10% річних у розмірі 353,69 грн.

02.02.2012 через канцелярію господарського суду Київської області (вх.№1539 від 02.02.2012) позивач надіслав заяву про уточнення та зменшення позовних вимог від 25.01.2012, якою у порядку статті22 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення 2000,00 грн. основного боргу та 48% річних у розмірі 1599,26грн.

Відповідно до частин 4, 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням того, що заяву підписано уповноваженою на це особою, зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів, зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом.

У звязку з прийняттям зменшення розміру позовних вимог господарським судом, у справі має місце нова ціна позову 12499,00грн., яка складається з: 7666,01 грн. основного боргу та 4832,99 грн. штрафу, виходячи з якої і буде вирішуватися спір.

Підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог щодо стягнення 48% річних від суми простроченого платежу в розмірі 1599,26 грн., 2000,00 грн. основного боргу та 10% річних від суми простроченого платежу в розмірі 353,69 грн. у господарського суду відсутні, з урахуванням пункту 6. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від13.08.2008 №01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008року».

Крім того, у позовній заяві, заяві про зменшення позовних вимог від20.01.2012, заяві про уточнення та зменшення позовних вимог від 25.01.2012 позивачем заявлено про вжиття заходів до забезпечення позову, а саме: накласти арешт на грошові кошти чи майно, що належать відповідачу. Судом відмовлено у задоволенні заяв про вжиття заходів до забезпечення позову з огляду на їх необґрунтованість.

Представник відповідача у судове засідання 02.02.2012 не зявився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи, що неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 02.02.2012 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між сторонами у справі укладено договір поставки від 26.04.2011 №KV111NK229 (далі Договір), відповідно до умов якого, постачальник позивач зобовязується поставляти у власність покупця товари окремими партіями за цінами, в асортименті та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в накладних, які є його невідємною частиною, а покупець зобовязаний приймати товар і оплачувати його вартість на встановлених договором умовах (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 1.2. Договору загальний обсяг товару, що поставляється за Договором, визначається протягом строку дії договору з урахуванням кількості та асортименту (номенклатури) товару за всіма поставленими відповідно до умов договору окремими партіями. Пунктом 6.1. Договору передбачено, що датою поставки товару є дата, що зазначена у накладній.

Ціни на товар визначаються сторонами в накладних, виписаних на кожну окрему партію товару (пункт 4.1. Договору). Відповідно до пункту 5.1. Договору покупець зобовязаний провести повний розрахунок за отриману по накладній партію товару протягом узгодженого сторонами та зазначеного у накладній строку розрахунків. Пунктом 10.4. Договору встановлено, що у випадку непогашення грошової заборгованості протягом 90календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості покупець зобовязаний додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу постачальника штраф у розмірі 50% від вартості неоплаченого товару. Відповідно до розділу 2 Договору він набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками обох сторін і діє до 31.12.2011, строк дії договору продовжується до 31 грудня наступного року у разі відсутності до дати закінчення дії договору офіційного письмового повідомлення рекомендованим листом від будь-якої зі сторін до іншої сторони про небажання продовжувати договірні відносини.

Судом встановлено, що в червні та липні 2011 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 12138,11 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними: № CKV09F101038 від23.06.2011 на суму 5096,03грн. (строк оплати до 07.07.2011); №CKV09F103728 від08.07.2011 на суму 6685,97грн. (строк оплати до 22.07.2011); №CKV09F105069 від 15.07.2011 на суму 356,11грн. (строк оплати до 29.07.2011).

Зазначені накладні підписані уповноваженими представниками та скріплені відбитками печаток товариств у двосторонньому порядку, завірені копії залучені до матеріалів справи. Проте, відповідач свої зобовязання з оплати за поставлений товар здійснив частково, станом на 17.11.2011 утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 9666,01 грн. Між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків від17.11.2011 (а.с.№19, Т.1), який, у звязку з тим, що підписаний уповноваженими представниками та скріплений відбитками печаток обох сторін, взято судом до уваги в якості доказу визнання відповідачем станом на 17.11.2011 вказаної в акті заборгованості. Після звернення позивача з позовом до суду, відповідач сплатив 2000,00грн. заборгованості, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською довідкою від02.02.2012 №56-3-1-00/227 (на вказану суму позивач зменшив позовні вимоги), і на час розгляду справи заборгованість складає 7666,01грн.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до пункту 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобовязань щодо проведення розрахунку за поставлений товар в повному обсязі, у звязку з чим за останнім на час розгляду справи існує заборгованість в розмірі 7666,01 грн. Доказів сплати зазначеного боргу відповідач суду не надав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки відповідачем порушено строки виконання зобовязання щодо здійснення розрахунків за поставлений товар, позивач на підставі пункту 5.5. Договору заявляє до стягнення з відповідача штраф в розмірі 50% від вартості неоплаченого товару, який за розрахунком позивача складає 4832,99грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оскільки Договір між сторонами скріплений підписами уповноважених на це осіб та затверджений печатками підприємств, сторонами погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього, дотримання положень такого Договору є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача.

Здійснений позивачем розрахунок штрафу в розмірі 4832,99 грн. є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 7666,01 грн. основного боргу та 4832,92 грн. штрафу є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню.

У позовній заяві, заяві про зменшення позовних вимог від 20.01.2012, заяві про уточнення та зменшення позовних вимог від 25.01.2012 позивачем заявлено про вжиття заходів до забезпечення позову, а саме: накласти арешт на грошові кошти чи майно, що належать відповідачу.

Вимогами статті 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими повязано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять: факти про наявність у боржника-відповідача майна (зокрема, грошових сум); ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності відповідача.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обовязковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Між тим, всупереч положенням статті 66 Господарського процесуального кодексу України, заява позивача про забезпечення позову нічим не обґрунтована.

Заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин для вжиття таких заходів, не підтвердив їх належними доказами, у звязку з чим, судом відмовлено в задоволені вимоги позивача щодо застосування заходів до забезпечення позову.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог (у розмірі переплаченої суми).

Господарським судом на підставі наявного в матеріалах справи оригіналу платіжного доручення від24.11.2011 № 9649 встановлено, що позивачем при поданні позову сплачено 7079,00 грн. судового збору.

Відповідно до пункту 4. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від21.11.2011 №01-06/1625/20114 питання повернення сплаченого судового збору має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

З огляду на зазначене, судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позову відповідно до платіжного доручення від24.11.2011 № 9649, підлягає частковому поверненню позивачу з державного бюджету у розмірі 339,14грн., а решта сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1072,36грн. підлягає відшкодуванню відповідачем відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “БУС АВТО” (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавловська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 4-Г, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37605859) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛІТ-Україна” (03026, м. Київ, вул. Червонопрапорна, буд. 135, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20454393) 7666 (сім тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 01 коп. основного боргу, 4832 (чотири тисячі вісімсот тридцять дві) грн. 99 коп. штрафу, 1072 (одна тисяча сімдесят дві) грн. 36 коп. судового збору.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “ЕЛІТ-Україна” (03026, м. Київ, вул. Червонопрапорна, буд. 135, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20454393) з державного бюджету 339 (триста тридцять девять) грн. 14коп. частини судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення від24.11.2011 №9649.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

СуддяС.О. Саванчук

Повне рішення складено 07.02.2012.