Рішення № 21659170, 15.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/25815.02.12

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ексімпласт ЛТД"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна"

пророзірвання договору та стягнення 47 163,37 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 24.10.2011 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 21-ю від 10.06.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ексімпласт ЛТД" (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" (далі відповідач) про розірвання Договору поставки 07/06-09 від 11.06.2009 р., укладеного між позивачем та відповідачем, та стягнення 47 163,37 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору поставки № 07/06-09 від 11.06.2009 р. позивач поставив відповідачу товар, який був оплачений останнім в порушення взятих на себе зобовязань не в повному обсязі, у звязку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення залишку боргу та розірвання вказаного договору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2011 р. порушено провадження у справі № 5/258, розгляд справи призначено на 22.12.2011 р.

Представник відповідача в судове засідання 22.12.2011 р. не зявився, проте 20.12.2011 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" заперечує проти розірвання Договору поставки № 07/06-09 від 11.06.2009 р., визнає свою заборгованість перед позивачем в розмірі 33 743,40 грн., та пропонує останньому укласти мирову угоду.

Ухвалою від 22.12.2011 р. судом відкладено розгляд справи на 24.01.2012 р.

24.01.2012 р. представник відповідача надав суду докази погашення боргу перед позивачем на суму 30 000, 00 грн. на підставі платіжних доручень № 7246 від 10.01.2012 р. на суму 25 000, 00 грн. та № 7333 від 12.01.2012 р. на суму 5 000, 00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.2012 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 08.02.2012 р.

31.01.2012 р. від відповідача через відділ діловодства суду надійшло платіжне доручення № 7563 від 24.01.2012 р., на підставі якого ним додатково погашено борг перед позивачем на суму 5 000, 00 грн.

06.02.2012 р. від відповідача через відділ діловодства суду надійшли пояснення у справі, відповідно до яких він вказує на те, що станом на час порушення провадження у справі його заборгованість перед позивачем становила 39 544, 54 грн., в подальшому він під час розгляду справи погасив борг на загальну суму 35 000, 00 грн. та додатково повернув товар на суму 225, 95 грн. При цьому, вказуючи на те, що залишок товару позивача в магазинах відповідача становить 4 413, 74 грн. та враховуючи суму наданих відповідачем позивачу послуг на суму 1 287, 41 грн., яка підтверджується, на його думку, актом наданих послуг № 787 від 01.07.2011 р. та № 1337 від 31.10.2011 р. та заявою про зарахування зустрічних вимог № 99 від 26.01.2012 р., відповідач стверджує, що борг перед позивачем відсутній і просить припинити провадження у справі за відсутністю предмету спору.

У судовому засіданні 08.02.2012 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 15.02.2012 р.

10.02.2012 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, якою він просить стягнути з відповідача 47 163, 37 грн. та судові витрати, а також пояснення з приводу заяви про зарахування зустрічних вимог, в якій він стверджує, що станом на 10.02.2012 р. позивача не отримував від відповідача заяви про зарахування зустрічних вимог, та жодної заборгованості перед відповідачем не має.

14.02.2012 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшли повторно пояснення з приводу заяви про зарахування зустрічних вимог.

У судовому засіданні 15.02.2012 р. судом розглянуто заяву позивача про зменшення позовних вимог та відмовлено в її прийнятті, у звязку з тим, що за своїм змістом вона є заявою про зміну предмету позову, яку подано в порушення приписів ст. 22 ГПК України.

Позивач підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив.

Судом розглянуто клопотання відповідача про припинення провадження у справі у звязку з відсутністю предмету спору та заяву про зарахування зустрічних вимог та відмовлено в їх задоволенні, оскільки відповідачем не доведено факту звернення до позивача з такою заявою, а відповідно й відсутності заборгованості перед позивачем за спірним договором.

Так, з наданого відповідачем опису вкладення від 28.01.2012 р. вбачається, що заява про зарахування зустрічних вимог була направлена ним на адресу: вул. Набережна, 1 у м. Васильків, проте як юридичною адресою позивача є : вул. Володимирська, 22, к. 4 у м. Васильків, хоча доказів фактичного його перебування за іншою адресою суду не надано.

Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно з приписами ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Обовязок з оплати послуг, вартість яких відповідач просить зарахувати в погашення боргу за спірним договором, у позивача сторони пов'язали з моментом підписання акта приймання-передачі наданих послуг, вказавши в п. 6.3. Договору, що постачальник зобовязаний протягом 3 банківських днів з дати підписання акта приймання-передачі наданих послуг перерахувати грошові кошти на поточний рахунок покупця.

Відповідач у своєму відзиві вказує на те, що він направляв на електронну адресу позивача акт наданих послуг № 787 від 01.07.2011 р. та рахунок на оплату № 547 від 30.06.2011 р. на суму 977, 41 грн., а також акт наданих послуг № 1337 від 31.10.2011 р. на суму 310, 00 грн., доказів чого не надає, у звязку з чим суд не може дійти висновку про те, що строк оплати таких послуг настав.

У судовому засіданні 15.02.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

11.06.2000 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 07/06-09, згідно з п. 1.1. якого постачальник поставляє та передає у власність покупця товари разом з товаросупроводжувальною документацією, відповідно до поданих покупцем замовлень, а покупець приймає такі товари та своєчасно сплачує їх вартість. Постачальник поставляє покупцю товари відповідно до отриманого від нього замовлення за цінами й в асортименті зазначеними в специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору.

Поставка товарів здійснюється постачальником на умовах DDP до місця призначення, зазначеного у замовленні відповідно до правил "Інкотермс 2000", тобто постачальник зобовязується прийняти від покупця замовлення на поставку товарів та здійснити поставку своїми засобами та за свій рахунок на адресу та в строк вказані у такому замовленні, а також на умовах згідно з п. 3.1. даного Договору (п. 4.1.).

Зокрема, пунктом 3.1. Договору сторони передбачили, що товари поставляються за цінами вказаними в Специфікаціях, які підписуються повноважними представниками сторін і є невід'ємними частинами договору.

Відповідно до п. 5.1. Договору покупець оплачує поставлений товар шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника на умовах здійснення періодичних платежів шляхом перерахування грошових коштів постачальнику через кожні сім днів, починаючи з дня першої реалізації товарів споживачам.

Згідно з п. 5.8. Договору за результатами кожного місяця покупець надає акти звірки взаєморозрахунків та направляє їх постачальнику. Постачальник повинен протягом одного тижня з моменту отримання акту звірки підписати його та надіслати покупцю, чи заявити письмові мотивовані зауваження. У випадку, якщо протягом встановленого строку з моменту отримання акту постачальник не передасть чи не надішле покупцю підписаний примірник, чи не заявить письмові зауваження, акт вважається визнаним і узгодженим з боку постачальника в повному обсязі.

Відповідно до п. 8.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.01.2011 р. він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2012 року.

При цьому, пунктом п. 8.3. Договору сторони передбачили, що він може бути розірваний будь-якою зі сторін після письмового повідомлення іншої сторони за один календарний місяць до бажаної дати розірвання договору.

Розірвання Договору не звільняє сторін від виконань усіх зобовязань, передбачених даним договором, які не були виконані до дати розірвання, а також не звільняє сторони від відповідальності, що виникає внаслідок невиконання будь-яких зобовязань за договором (п. 8.4. Договору).

11.06.2009 р. сторони підписали Специфікацію/Прайслист, якою зокрема визначили асортимент товару, його ціну, кількість.

На виконання умов Договору позивач здійснював на користь відповідача в період з липня 2009 року по листопад 2011 року відповідні поставки товару, що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними, за який однак відповідач розрахувався не у повному обсязі, у звязку з чим, враховуючи часткове повернення товару за відповідними прибутковими накладними, у нього утворилась заборгованість у розмірі 39 544, 54 грн.

Під час господарських відносин між сторонами за спірним Договором ними підписувались Акти звірки взаєморозрахунків, зокрема, за вересень 2011 р., відповідно до якого борг відповідача становив 53 336, 37 грн. та за серпень 2011 р., відповідно до якого борг відповідача становив 43 578, 87 грн., за січень 2012 р., відповідно до якого борг відповідача на 1 грудня 2011 р. становив 39 544, 54 грн., за лютий 2012 р., відповідно до якого борг відповідача становив 8 879, 40 грн.

Так, під час розгляду справи відповідач погасив борг перед позивачем на загальну суму 35 000, 00 грн. на підставі платіжних доручень № 7246 від 10.01.2012 р. на суму 25 000, 00 грн., № 7333 від 12.01.2012 р. на суму 5 000, 00 грн., № 7563 від 24.01.2012 р. на суму 5 000, 00 грн. та додатково повернув товар на суму 225, 95 грн.

Враховуючи зазначене, борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення за спірним договором та видатковими накладними, які є предметом спору, становить 4 318, 59 грн. (39 544, 54 35 000 225, 95).

При цьому, суд враховує, що відповідно до Акта звірки від 02.02.2012 р. заборгованість перед позивачем у відповідача складає 8 879, 40 грн., проте з його змісту вбачається, що така сума боргу розрахована з урахуванням поставок, які відбулись у січні 2012 року, які однак не є предметом спору у даній справі.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю його вартості, позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.

Як було встановлено під час розгляду справи, суму боргу у розмірі 39 544, 54 грн. відповідач визнавав. При цьому, позивач також, не зважаючи, що при подачі позову ним було зазначено про наявність станом 30.11.2011 р. боргу відповідача у розмірі 47 163, 37 грн., в подальшому шляхом подачі Довідки про взаєморозрахунки за період з 01.07.2009 р. по 02.12.2011 р. вказав на поставку в листопаді 2011 року додатково товару на суму 5 408, 17 грн. та здійснення протягом листопада місяця 2011 року у даній справі, перерахунку відповідачем в погашення боргу 13 000, 00 грн.

Також, як зазначалось вище, під час розгляду справи відповідач додатково погасив борг перед позивачем на загальну суму 35 000, 00 грн. на підставі Платіжних доручень № 7246 від 10.01.2012 р. на суму 25 000, 00 грн., № 7333 від 12.01.2012 р. на суму 5 000, 00 грн., № 7563 від 24.01.2012 р. на суму 5 000, 00 грн. та додатково повернув товар на суму 225, 95 грн. у звязку з чим заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент прийняття рішення у даній справі складає 4 318, 59 грн.

Оскільки позивач не подавав до суду заяви про уточнення позовних вимог, суд, розглядаючи позовні вимоги у первісній редакції вважає за необхідне в частині стягнення 42 844, 78 грн., які були погашені відповідачем після порушення провадження у даній справі, - провадження припинити у звязку з відсутністю предмету спору на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що суму боргу слід зменшити на розмір вартості наданих відповідачем позивачу маркетингових послуг в порядку розділу 6 Договору.

Так, обовязок з оплати таких послуг у позивача сторони пов'язали з моментом підписання акта приймання-передачі наданих послуг, вказавши в п. 6.3. Договору, що постачальник зобовязаний протягом 3 банківських днів з дати підписання акта приймання-передачі наданих послуг перерахувати грошові кошти на поточний рахунок покупця.

Відповідач у своєму відзиві вказує на те, що він направляв на електронну адресу позивача акт наданих послуг № 787 від 01.07.2011 р. на рахунок на оплату № 547 від 30.06.2011 р. на суму 977, 41 грн., а також акт наданих послуг № 1337 від 31.10.2011 р. на суму 310, 00 грн., доказів чого не надає.

Таким чином, оскільки відповідачем не доведено надання позивачу відповідних актів приймання-передачі наданих послуг, суд вважає, що вимоги відповідача в розумінні ст. 530 ЦК України є передчасними.

Що стосується вимог позивача про розірвання Договору, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст. 14, 526 ЦК України між сторонами у справі виникли цивільні права і обовязки (зобовязання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобовязання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002 недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо обовязку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обовязком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору (Відповідна позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 р. № 3-74гс11).

Невиконання відповідачем зобовязання по оплаті товару свідчить про позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні Договору (отримання оплаченого товару).

Враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем зобовязання по оплаті товару у повному обсязі, вимоги позивача про розірвання Договору також є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу у сумі 4 318, 59 грн., з огляду на що позовні підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обовязки щодо оплати поставленого позивачем товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, повязані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, враховуючи, що частину суми боргу, яка була заявлена до стягнення у позовній заяві відповідач сплатив після порушення провадження у справі, виходячи з приписів ч. 2 ст. 49 ГПК України, згідно з якою, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору, суд вважає за необхідне покласти на відповідача судові витрати, понесені позивачем, у розмірі, передбаченому законодавством (1, 5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому подається позов, за майнову вимогу та 1 мінімальну заробітну плату за немайнову вимогу).

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 8285 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Розірвати Договір поставки 07/06-09 від 11.06.2009 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ексімпласт ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна".

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" (04074, м. Київ, вул. Лугова, 12; код ЄДРПОУ 35847906) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексімпласт ЛТД" (08600, Київська область, м. Васильків, вул. Володимирська, 22, к. 4; код ЄДРПОУ 35185619) 4 318 (чотири тисячі триста вісімнадцять) грн. 59 коп. основного боргу, 2 352 (дві тисячі триста пятдесят дві) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

4.В іншій частині позову провадження припинити.

5.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 17.02.2012 р.