Постанова № 21644536, 15.02.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.12 Справа № 5015/7156/11

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі судового засідання Томкевич Н.Г.,

з участю представників:

від скаржника (відповідача) не зявився,

позивача зявився,

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Нива», с.Підгайчики Золочівського району

на рішення господарського суду Львівської області від 22.12.2011 року, суддя Іванчук С.В., у справі № 5015/7156/11

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «ШЬОЛКОВО АГРОХІМ УКРАЇНА», м.Львів

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Нива», с.Підгайчики Золочівського району

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 22.12.2011 року задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ШЬОЛКОВО АГРОХІМ УКРАЇНА»про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Нива» 284392,00 грн. основного боргу, 14749,55грн. інфляційних втрат, 21890,00грн. пені, 9046,00грн. 3% річних, що складає заборгованість за договором поставки продукції для сільгоспвиробництва №09/100319-16 від 19.03.2010 року.

Рішення суду мотивоване тим, що доказів оплати поставленого товару відповідач суду не надав, а тому позовні вимоги про її стягнення підлягають до задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення 14749,55 грн. інфляційних втрат та прийняти нове рішення, яким в цій частині в задоволенні вимог відмовити в зв'язку з порушенням норм матеріального права, апелюючи тим, що позивачем безпідставно заявлено, а судом стягнуто інфляційні втрати в розмірі 14749,55грн., оскільки зі змісту поданого позивачем розрахунку вбачається нарахування збитків від інфляції на суму заборгованості з урахування інфляції за попередні місяці, тобто в результаті виходить нарахування інфляції не лише на суму боргу, а й на суму інфляції, донарахованої на суму боргу за кожний попередній місяць, що є неправомірним.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що розрахунок інфляційних збитків позивачем здійснено у відповідності до методичних рекомендацій Державного комітету статистики України та листа Верховного Суду України за №62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ, а тому вважає доводи апелянта безпідставними.

В судове засідання представник скаржника не з"явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому суд вважає за можливе розгляд справи провести без його участі за наявних в справі документів про права і обов”язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав свої позиції, пояснення дав аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 19.03.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю “ШЬОЛКОВО АГРОХІМ УКРАЇНА”(постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Нива”(покупець) укладено договір поставки продукції для сільгоспвиробництва №09/100319-16, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у зумовлений строк покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. Вказаний договір є укладеним на строк до 31.12.2010 року, а щодо невиконаних до цього дня зобов'язань та відповідальності до повного їх виконання (п.2.1 договору).

Згідно до п.1.2 договору №09/100319-16 від 19.03.2010 року, загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент), упаковка та маркування, ціна, строк поставки й інші умови, визначаються специфікаціями (додатки до цього договору) та видатковими накладними, які є невід”ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.3.2 договору №09/100319-16 від 19.03.2010 року, товар постачається партіями в асортименті та кількості, які визначаються сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктами 4.1 - 4.3 договору №09/100319-16 від 19.03.2010 року встановлено, що ціна товару вказується в специфікаціях. Сума договору становить загальна ціна товару з урахуванням змін за міжбанківським курсом іноземної валюти згідно специфікацій. Строк оплати визначається у специфікаціях.

Згідно із специфікацією №1 від 19.03.2010 року до договору (додаток №1 до договору), постачальник зобов'язується поставити покупцеві засоби захисту рослин, зокрема: лорнет в.р. в кількості 330л., скарлет МЕ, м.е. в кількості 300л. та форвард, мк.е в кількості 2300л. Загальна вартість товару, який згідно із специфікацією постачальник зобов'язаний поставити покупцю, становить 400392,00грн. Окрім того, у вказаній специфікації встановлено строк оплати товару: 20% передоплата та 80% до 01.12.2010 року.

На виконання умов договору №09/100319-16 від 19.03.2010 року на підставі довіреностей №99 від 15.05.2010року, №145 від 21.07.2010року та №170 від 14.09.2010року виданих відповідачем на ім'я Зубар О.В., позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 400932,00грн., що підтверджується видатковими накладними: №209 від 15.05.2009року на суму 287947,58грн. (лорнет в.р - 330л та форвард мк.е -2000л.), №358 від 21.07.2010року на суму 26390,02грн. (форвард мк.е 300л) та №463 від 14.09.2010року на суму 86054,40грн. (скарлет МЕ,м.е - 300л). Таким чином, у відповідності до специфікації №1 від 19.03.2010року позивачем поставлено відповідачу товар, а саме: лорнет в.р. в кількості 330л., форвард мк.е в кількості 2300л. та скарлет МЕ,м.е. в кількості 300л., який підлягав повній оплаті відповідачем до 01.12.2010року.

Проте, свої зобов'язання по оплаті поставленого товару відповідач виконав лише частково, сплативши позивачу за платіжним дорученням №426 від 28.09.2010року суму 116000,00грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 284392,00грн.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України).

До договору поставки, в силу ч.2 ст.712 ЦК України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає товар у власність другої сторони (покупця), а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар (ст.655 ЦК України).

Згідно із ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Приписи ст.692 ЦК України, передбачають можливість продажу товару із розстроченням оплати.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач доказів погашення основного боргу не подав і на час розгляду справи в суді, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 284392 грн.

Згідно ст.610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ст.611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором, а згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається подвійною обліковою ставкою НБУ від суми простроченої заборгованості, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно п.8.4.1 договору №09/100319-16 від 19.03.2010року, покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті ціни товару, сплачує на користь постачальника пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу. Відтак, з врахуванням вищенаведених обставин позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в розмірі 21980,00 грн. за 182 дні, починаючи з 01.12.2010року (а.с.11), про що правильного висновку дійшов суд першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а тому місцевим судом також правомірно задоволено позовні вимоги і в частині стягнення 9046,00грн. 3% річних, нарахованих за період з 01.12.2010року по 22.12.2011року (а.с.77) та втрат від інфляції в сумі 14749,55грн, які нараховані за період з грудня 2010 року по грудень 2011року (а.с.79).

Покликання скаржника на безпідставність нарахування збитків від інфляції на суму заборгованості з урахування інфляції за попередні місяці є необгрунтованим, оскільки розрахунок інфляційних збитків позивачем здійснено у відповідності до методичних рекомендацій Державного комітету статистики України та листа Верховного Суду України за №62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ, а тому доводи апелянта є безпідставними. В свою чергу, скаржником не обґрунтовано жодними правовими нормами правильність своєї позиції щодо розрахунку інфляційних збитків, а тому такі ґрунтуються на припущеннях.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 15000 грн. витрат на юридичну допомогу, то місцевим судом також правомірно відмовлено в їх стягненні оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам. Відшкодування цих витрат здійснюється за наявності документального підтвердження витрат, пов'язаних з угодою про надання послуг щодо ведення справи у суді, та належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Позивачем на підтвердження понесених витрат додано договір №11-03-09-пд про надання правової допомоги, інформаційно-консультаційних послуг від 01.10.2011року, укладений між ТзОВ “ЩЬОЛКОВО АГРОХІМ УКРАЇНА”та суб'єктом підприємницької діяльності юристом ОСОБА_1, а також копію свідоцтва №НОМЕР_1 від 24.06.1999 року про право ОСОБА_1 на зайняття адвокатською діяльністю та платіжне доручення №2310 від 24.11.2011року про сплату позивачем суми 15000,00грн. Згідно із вказаним платіжним дорученням оплата суми 15000,00грн. проведена за надання інформаційно-консультаційних послуг.

З аналізу наведених доказів місцевий суд прийшов до правильного висновку, що проведену оплату не можна вважати доказом оплати адвокатських послуг у даній справі, оскільки таку здійснено за інформаційно-консультаційні послуги, а не як оплату адвокатських послуг, отримувачем коштів зазначено ОСОБА_1, а не адвокат ОСОБА_1 Відтак, подані документи не можна вважати належними доказами понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката, в розумінні ст.44 ГПК України. Окрім цього, не подано доказів в підтвердження фактичного обсягу наданих послуг та їх вартості, доказів в підтвердження обсягу витраченого часу щодо фактичного надання адвокатських послуг ОСОБА_1, що, зокрема, унеможливлює визначення співрозмірності наданих послуг, оплаченій грошовій сумі. Інших доказів в підтвердження надання ОСОБА_1 адвокатських послуг та оплати витрат на послуги адвоката позивачем не подано, а судом не встановлено.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 22.12.2011 року в справі за номером 5015/7156/11 - залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Нива»без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С. М. Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко

Повний текст постанови

виготовлено 20.02.2012р.