Постанова № 21644499, 08.02.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.12 Справа № 5015/5114/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: головуючий суддя

Гриців В.М., суддів Давид Л.Л., Мурська Х.В.

при секретарі судового засідання Швець О.В.

з участю представника позивача Стефківського В.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»в особі Львівської дирекції на рішення господарського суду Львівської області від 02 листопада 2011 року у справі №5015/5114/11 порушеній за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго»до відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»в особі Львівської дирекції про стягнення 9430,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом (в порядку регресу) до відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»в особі Львівської дирекції, в якому просило суд стягнути з відповідача на його користь 9430,82 грн. в якості виплати страхового відшкодування.

Рішенням від 02 листопада 2011 року господарський суд Львівської області (суддя Матвіїв Р.І.) позов задовольнив повністю.

Відповідач подав апеляційну скаргу, просить назване рішення господарського суду Львівської області скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у звязку із спливом строків позовної давності. Оскаржуване рішення вважає помилковим, безпідставним, таким, що підлягає скасуванню, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та прийнятим із порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що в даному випадку має місце не регрес, а суброгація. А оскільки при суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку, то такий почався 29 лютого 2008 року (момент вчинення ДТП) та закінчився відповідно 29 лютого 2011 року.

Про дату, місце і час розгляду апеляційної скарги сторони повідомлені належним чином, про що є докази у справі.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просить її задовольнити.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Подав суду заперечення на апеляційну скаргу, не може погодитись з такою позицією відповідача, вважає, що вона не відповідає чинному законодавству України та є безпідставною. Звертає увагу суду на те, що в момент настання ДТП страхова компанія не може довідатись про порушення свого права, оскільки на цей момент невідомо хто із сторін є винуватцем ДТП, не встановлено факту його вини, не встановлено особу, до якої у страхової компанії є право вимоги, та й взагалі не відомо чи виникне право зворотної вимоги. Крім того, звертає увагу на ст. 27 Закону України «Про страхування»та ст. 993 Цивільного кодексу України, котрі чітко вказують на момент виникнення у страховика права вимоги до особи, яка несе відповідальність за завдані збитки.

Розглянув апеляційну скаргу та матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Львівської області від 02 листопада 2011 року залишити без змін, виходячи з наступного.

Виходячи із матеріалів справи, та як вірно встановлено судом першої інстанції, 14 вересня 2007 року між товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго»та ОСОБА_1 укладено договір страхування транспортних засобів №206-02148-07 на автомобіль «Мітсубісі Ланцер», д.н.з. НОМЕР_1.

29 лютого 2008 року по вул. Кульпарківська - Перфецького у м. Львові відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого позивачем автомобіля «Мітсубісі Ланцер»д.н.з. НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3 та автомобіля «Фольксваген Гольф»д.н.з. НОМЕР_2, яким керувала ОСОБА_2.

20 березня 2008 року постановою Шевченківського районного суду м. Львова у справі №3-4204/08 винним в порушенні Правил дорожнього руху України, що спричинило пошкодження транспортного засобу автомобіля «Мітсубісі Ланцер»д.н.з. НОМЕР_1, визнано ОСОБА_2, автомобіль якої застрахований відповідачем.

Зазначена дорожнього транспортна подія була визнана страховою, про що складено страхові акти №3120/206/201 від 20 березня 2008 року та №1587/206/202 від 08 квітня 2008 року, а також складено розрахунок страхового відшкодування, що належить до виплати страхувальнику в загальному розмірі 9430,87 грн. Платіжними дорученням №3453 від 14 квітня 2008 року на суму 8834,33 грн. та № 7711 від 28 серпня 2008 року на суму 596,49 грн. на рахунок страхувальника було здійснено виплату страхового відшкодування. Загальна сума виплаченого позивачем страхового відшкодування становить 9430,82 грн.

11 березня 2010 року, на підставі ст. 1172 Цивільного кодексу України, позивач відправив на адресу відповідача регресну вимогу №734/08, яку на момент подання позову відповідачем не задоволено.

За приписами ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Аналогічну позицію містить і ст. 27 закону України «Про страхування», в котрій зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У своїх відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу представник відповідача вказує, що позивач при поданні позову до суду пропустив строк позовної давності, оскільки в даному випадку між сторонами виникло не регресне зобовязання, а суброгація. Відповідач вважає, що при суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто виконав основне зобовязання. Проте, варто зазначити, що, як вказує сам відповідач, суброгацією є перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Тобто, суброгація (перехід права вимоги) виникає між сторонами договору. В даному випадку суброгація виникла між товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго»(позивач) та ОСОБА_1 у звязку із ДТП та на підставі укладеного між ними договору. Позивач, скориставшись своїм правом, та виплативши страхувальнику страхове відшкодування, тобто на підставі перейденого до нього права вимоги (суброгація) звернувся до відповідача із регресним позовом, відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. Згідно з матеріалами справи, таким днем є 28 серпня 2008 року (повна виплата страхового відшкодування страховиком на користь страхувальника за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу, укладеного між позивачем та ОСОБА_1). Таким чином строк позовної давності закінчився 29 серпня 2011 року.

Позивач поштовим відправленням надіслав позовні матеріали до господарського суду Львівської області 29 серпня 2011 року, що підтверджується відповідно до відтиску штемпеля на конверті. Отже, позивач не пропустив строку позовної давності.

Згідно ч. 3 ст. 50 ГПК України, перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

Відповідно до ч. 4 ст. 51 ГПК України, процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Згідно із ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з викладених фактичних обставин справи та приписів закону відповідач не спростував висновків місцевого господарського суду, викладених у оскарженому рішенні; не довів належними і допустимими доказами заперечень на позовні вимоги і доводів апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що господарський суд Львівської області на підставі всебічного, повного і обєктивного дослідження поданих доказів встановив фактичні обставини справи та дав їм відповідну юридичну оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

За наведеного колегія суддів вважає, що законних підстав для скасування оскарженого рішення немає.

Керуючись ст.ст. 82-1, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 02 листопада 2011 року по справі №5015/5114/11 залишити без змін, апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»в особі Львівської дирекції без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддяГриців В.М.

суддяДавид Л.Л.

суддяМурська Х.В.