Рішення № 21643203, 17.02.2012, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" лютого 2012 р.Справа № 10/80/5022-1743/2011 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Півторака М.Є.

Розглянув справу

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Стимул", м. Тернопіль, вул. Бойківська, 15

до відповідача 1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроград" с. Йосипівка Тернопільського району Тернопільської області

до відповідача 2: Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України, м. Івано-Франківськ, вул. Розумовського, 9а

про визнання нікчемним договору уступки вимоги

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1 представника, довіреність № 6 від 20.10.11 р.; ОСОБА_2.- представника, довіреність № 6 від 20.10.11 р.

відповідача 1: Шмигельської О.В. представника ТзОВ "Агроград", довіреність від 02.02.2012 р. ;

Відповідача 2: Бесенюка М.І. заступника директора Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва , довіреність № 01/8-154 від 11.07.2011 року

В судовому засіданні присутнім представникам сторін розяснено їх процесуальні права та обовязки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

У звязку з відсутністю клопотання сторін технічна фіксація судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду" не здійснюється .

В судовому засіданні оголошувалася перерва до 10 год. 20 хв. 17.02. 2012 року в порядку статті 77 ГПК України.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Стимул", м. Тернопіль, вул. Бойківська, 15 звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроград", с. Йосипівка Тернопільського району Тернопільської області, до відповідача2: Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України, м. Івано-Франківськ, вул. Розумовського, 9а про визнання договору уступки вимоги від 20.11.2009р. нікчемним, який не породжує ніяких правових наслідків.

Вважає, що Договір укладений на підставі обману та шахрайства зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроград" і по своїй суті є нікчемним.

Ухвалою господарського суду від 21.12.2011р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 12 год. 13 січня 2012 року.

У звязку з неприбуттям у судове засідання 13.01.2012 року представників відповідача розгляд справи було відкладено до 10 год. 03 лютого 2012 року в порядку статті 77 ГПК України.

У відзиві на позов ( вх. № 9028(н) від 03.02.2012 року відповідач 1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроград", с. Йосипівка Тернопільського району не погоджується з позовними вимогами про визнання договору уступки вимоги нікчемним, вважає вимогу безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення.

Вказує, що твердження позивача, що зі сторони ТзОВ "Агроград" мало місце обману є надуманим і не підтверджено жодним належним і допустимим доказом . Посилається на приписи ст. 215 ЦК України ; Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року "Про практику розгляду судами цивільних прав про визнання правочинів недійсними" . В позові просить відмовити.

Відповідач 2 Івано-Франківський інституту агропромислового виробництва НААН України, м. Івано-Франківськ у відзиві на позов за №01/8-5 від 05.01.2012р. посилається на рішення господарського суду тернопільської області від 12.04.2011р. у справі №17/9/5022-248/2011, яким визнано, що боргові зобов'язання на момент укладення договору уступки вимог від 20.11.2009р. Івано-Франківський інститут перед ТОВ "Стимул" не існувало.

Вказує на те, що згідно п. 3 Договору про уступку вимог від 20.11.2009р.правов вимоги засновано на договорі №2020315 від 15.03.2002р. про спільну сумісну науково-виробничу діяльність та накладні №420 "А" від 18.12.2003р.. По даній накладній відповідач 2 та ДПДГ "Перемога" ніяких матеріальних цінностей від ТОВ "Стимул" та ТОВ "Агроград" не отримували, а сама накладна від 18.12.2003р. №420 "А" заповнювалась різними почерками, стоїть штамп ДПДГ "Перемога", а не відправника товару, тобто ТОВ "Стимул", тому вважає, що вона є фіктивною.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, третьої особи, дослідивши представлені документи, суд встановив наступне:

Стаття 16 Цивільного Кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та визначає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина друга п. 1 ст. 16 ЦК України).

Статтею 20 Господарського Кодексу України визначено, що кожен субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів та визначає шляхи їх захисту.

Позивач по справі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Стимул", місцезнаходження органів управління якого м. Тернопіль, вул. вул. Бойківська ,15, є юридичною особою, яке зареєстроване у встановленому законом порядку виконавчим комітетом Тернопільської міської ради і включене до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України, ідентифікаційний код 30750336, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії АО1 № 193186, виданого Державним реєстратором Демакова А.В., а тому наділене правом на звернення до суду з позовом за захистом свої прав та охоронюваних законом інтересів.

В розумінні статті 54 Господарського процесуального кодексу України зміст позовних вимог та коло осіб, до яких предявляється позов, визначається позивачем.

Предметом позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Стимул", м. Тернопіль визначило визнання договору уступки вимоги від 20 листопада 2009 року нікчемним .

Спосіб захисту цивільних прав та інтересів особа обирає при зверненні з позовною заявою до суду.

Вказавши відповідачами у справі : Товариство з обмеженою відповідальністю " Агроград " , місцезнаходження якого с. Йосипівка Тернопільського району Тернопільської області " та Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва НААН України м. Івано-Франківськ , позивач у справі Товариство з обмеженою відповідальністю " Стимул ", м. Тернопіль вважає, що вказані юридичні особи порушили його права.

Відповідно до статті 11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків є зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема:

- безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У судовому засіданні встановлено, що 20 листопада 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стимул", як Первісним кредитором, з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроград", як Новим кредитором, з іншої сторони, укладено Договір уступки вимог, за умовами якого первісний кредитор передав Новому кредитору, а Новий кредитор набув право вимоги, належне Первісному кредитору і став кредитором за договором № 2020315 від 15 березня 2002 року про спільну сумісну науково-виробничу діяльність, укладену між ТзОВ "Стимул" і Івано-Франківським інститутом агропромислового виробництва Української академії аграрних наук.

Відповідно до п. 2 даного Договору, Новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання зобовязань по розподілу результатів сумісної діяльності та стягнення з Боржника коштів в сумі 155 500 грн. за реалізований ним мак, який був переданий Первісним кредитором Боржнику в особі його структурного підрозділу Дослідній станції "Перемога" при виконанні договору № 2020315 від 15.03.2002 року про спільну сумісну науково-виробничу діяльність по накладній № 420(А) від 18 грудня 2003 року про передачу маку в кількості 1410 кг по ціні 220 грн. на загальну суму 310 200 грн.

Згідно п. 3 Договору про уступку вимоги від 20.11.2009 року право вимоги засноване на договорі № 2020315 від 15.03.2002 року про спільну сумісну науково-виробничу діяльність та накладній № 420(А) від 18.12.2003 року.

Пунктом 5 Договору сторони визначили, що дана уступка проведена Первісним кредитором Новому кредитору в якості передання відступного Первісним кредитором Новому кредитору по боргу Первісного кредитора перед Новим кредитором в сумі 155 500 грн. за одержаний у нього 18 грудня 2003 року мак в кількості 710 кг по ціні 220 грн. на загальну суму 155 500 грн.

Договір складений у письмовій формі, підписаний повноважними представниками сторін (директорами) та скріплений відтисками мокрої печатки підприємств.

Також у судовому засіданні встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроград", с. Йосипівка Тернопільського району зверталося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стимул" м. Тернопіль про стягнення 155 500 грн. збитків у вигляді не одержаного доходу та 1 790 грн. реальних збитків у вигляді понесених судових витрат.

Рішенням господарського суду Тернопільської області у справі № 8/39/5022-690/2011 від 15 серпня 2011 року позов задоволено: стягнено з товариства з обмеженою відповідальністю "Стимул", м. Тернопіль, вул. Бойківська,15( ід. код 30750336 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроград" с. Йосипівка Тернопільського району 155 500 грн. збитків у вигляді не одержаного доходу; 190 грн. реальних збитків у вигляді понесених судових витрат, повязаних із стягненням боргу; 1 572,90 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2011р. дане рішення залишено в силі.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою для визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999 р. публічним порядком є правопорядок держави, як основоположні принципи, що складають основу існуючого у ньому строю (стосуються його незалежності, цілісності, самостійності і недоторканості загальних конституційних прав, свобод, гарантій, тощо).

Статтею 228 Цивільного України визначено коло правочинів, які є нікчемними. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Аналогічна правова позиція викладена у главі 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", яка спрямована на надання відповідних роз'яснень, у тому числі й щодо нікчемності правочинів, що порушують публічний порядок, з метою забезпечення судами правильного й однакового застосування законодавства під час розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

Об'єктивна ознака такого правочину повинна вказувати на його суперечність публічно-правовим актам держави (Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного законодавства тощо), які визначають основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави.

Суб'єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, повинна полягати у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату та вказувати на умисне його вчинення.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.112009 р.). У разі, якщо йдеться про підтвердження вини, яка повинна братися до уваги при визнанні правочинів такими, що порушують публічний порядок, як це зазначено в пункті 18 постанови, саме суд повинен визначати, які докази слід вважати достатніми для підтвердження вини в тому чи іншому випадку.

Як встановлено у судовому засіданні, договір уступки вимоги від 20.09.2011 р., укладений між відповідачами, за своїм змістом є правочином, а саме - юридичною дією, спрямованою на досягнення цивільно-правових результатів, здійсненних у господарської діяльності сторін договору. Цей договір не містить умов, спрямованих на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, або умов, спрямованих на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу (стаття 14 Конституції України). Спірний правочин не спрямований на відчуження викраденого майна та не порушує правового режиму вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Посилання скаржника на введення в його в оману, оскільки, сама операція по передачі маку є сумнівною та була проведена директором ТОВ "Агроград" Науменко М.П, тобто стороною в накладній №420 "А" від 18.12.2003р. повинно бути ТОВ "Агроград" а не ТОВ "Стимул" не є підставою вважати договір уступки вимоги від 20.112009р.нікчемним, оскільки згідно зі ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється, зокрема, на підставі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності та власного комерційного ризику. Відповідно до ст. 627 Цивільного Кодексу України, статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вищезазначеним рішенням у справі №8/39/5022/690/2011 від 15.08.2011р. встановлено наступне, зокрема: підтвердження тверджень ТОВ "Агроград", с. Йосипівка та третьої особи (Інститут) про відсутність в останнього будь-яких боргових зобов'язань перед відповідачем ТОВ "Стимул", адже на момент укладення договору уступки вимоги від 20.11.2009р. в Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва НААН України не існувало обовязку щодо оплати ТОВ "Стимул" вартості маку в розмірі 155 500,00 грн. згідно договору №2020315 від 15.03.2002р. про спільну сумісну науково-виробничу діяльність.

Окрім того, вказане було встановлено і господарським судом під час розгляду справи №17/9/5022-248/2011 і стало підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у даній справі.

Тобто, субєкт підприємницької діяльності вправі вибирати спосіб здійснення ним підприємницької діяльності, здійснюючи її на свій ризик, і самостійно відповідати за результати своїх дій, він вільний у виборі напрямків і методів роботи, незалежний у прийнятті рішень, діє своєю волею та за своїми інтересами, вільний у встановленні прав і обовязків по договорам, що укладаються, у визначенні будь-яких умов договорів, що не суперечать закону.

Отже, такі обставини як наявність чи відсутність економічного ефекту від укладених в ході підприємницької діяльності договорів та зростання договірних зобовязань субєкта підприємницької діяльності є комерційним ризиком і субєкт підприємницької діяльності повинен самостійно нести відповідальність за власні комерційні ризики.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Оман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачем не надано доказів, що спірний правочин є таким, що порушує публічний порядок та, за сукупності об'єктивної та суб'єктивної ознак, підпадає під дію ст. 228 Цивільного кодексу України, позивач також не довів і існування умислу сторін (сторони) на досягнення протизаконного результату та не довів в законному порядку і вину відповідачів, у звязку з чим, підстави для визнання договору уступки боргу від 20.11.2009р. нікчемним у відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу України відсутні.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, ст. 1 ГПК право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р."Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

За таких обставин суд визнає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю " Стимул", м. Тернопіль безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Витрати по сплаті судового збору згідно статті 49 ГПК України, покладається на позивача.

Керуючись статтями 43, 49, 82, 84 Господарського процесуального Кодексу України, статтями 6,11, 15, 16, 203,204 215, 228,627 Цивільного кодексу України, статтями 20, 174 Господарського кодексу України “, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1.В позові відмовити.

2.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня підписання рішення через місцевий господарський суд.

3.Повне рішення складено 22 лютого 2012 року.

СуддяМ.Є. Півторак