Рішення № 21639196, 20.02.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.12 Справа№ 5015/7256/11

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Ряст”, м.Львів

до відповідача: Виробничо-торгівельної фірми “Опір”, м. Львів

про: стягнення 1250085,65грн.

Суддя Левицька Н.Г.

Секретар судового засідання: Старостенко О.В.

В судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: ОСОБА_1 (дов. № 1 від 09.01.2012р.)

відповідача: ОСОБА_2 (дов. б/н від 30.01.2012р.)

Представникам сторін розяснено його права і обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Від здійснення технічного запису судового процесу представники сторін відмовилися, відводів не заявлено.

Суть спору:

Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Ряст” до Виробничо-торгівельної фірми “Опір” про стягнення 949435,00грн. основного боргу, 18586,81грн. пені, 189887,00грн. штрафу, 134971,15грн. інфляційних втрат та 25611,33грн. 3% річних.

Обставини спору:

Ухвалою суду від 07.12.2011р. за даним позовом справу призначено до судового розгляду на 20.12.2011р.

Ухвалами суду від 20.12.2011р., від 12.01.2012р., від 02.02.2012р. розгляд справи відкладався, з підстав викладених в ухвалах.

У судовому засіданні 20.02.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задоволити.

Представник відповідача у судове засідання 20.02.2012р. подав пояснення по суті позовних вимог (вх. №3521/12 від 20.02.2012р.), відповідно до якого визнав суму боргу, усно погодився із штрафними санкціями.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив:

15.06.2010р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків, відповідно до якого сторони визначили, що станом на 15.06.2010р. існує борг відповідача перед позивачем на загальну суму 949435,00грн. (п. 1 Договору).

Зазначена сума боргу складається з сум заборгованості за Договорами, які були укладені між сторонами у період з 2005 по 2010р. та підтверджуються актами звірки розрахунків, підписаними позивачем та відповідачем.

Сторони узгодили, відповідно до пункту 3 Договору, що відповідач зобов'язаний оплатити позивачу суму боргу за наступним графіком:

-до 25.08.2010р. - 189887,00 грн.;

-до 25.09.2010р. - 189887,00 грн.;

-до 25.10.2010р. - 189887,00 грн.;

-до 25.11.2010р. - 189887,00 грн.;

-до 25.12.2010р. - 189887,00 грн.

Відповідно до п. 4. Договору, відповідач зобов'язався погасити борг не пізніше 31.12.2010р.

Однак, відповідач свої зобовязання за вказаним Договором не виконав.

В порядку досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу вимогу №01/01 від 20.01.2011р. про сплату заборгованості.

У відповідь на вказану вимогу, відповідач направив лист № 02 від 15.02.2011р., яким підтвердив заборгованість в сумі 949435,00грн. та повідомив позивача про те, що в нього відсутні кошти для погашення зазначеної заборгованості, у звязку із важким економічним становищем.

При прийнятті рішення у даній справі, суд виходив з наступного:

У відповідності до вимог ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Таким чином, підстави виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) встановлені ст. 11 ЦК України, зокрема вони виникають з договорів, тобто, носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами договору.

Згідно із вимогами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема, із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно із ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із вимогами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із вимогами п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно із вимогами ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У п. 8 Договору, сторони визначили, що за порушення терміну встановленого у п. 4 цього Договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 20% від простроченої суми. Суд вважає дану вимогу про сплату штрафу в розмірі 189887,00грн. такою, що підлягає задоволенню, оскільки представник відповідача погодився з нею у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5. Договору та ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” позивач правомірно просить стягнути з відповідача пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу за період з 26.08.2010р. по 25.02.2011р. в розмірі 18586,81грн.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та Листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”, у відповідності до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 15190,95грн., та трьох процентів річних в сумі 25611,33грн. підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач повністю виконав умови договору, а відповідач порушив умови договору і не провів оплату своєчасно.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, документально підтвердженими і такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача, згідно із вимогами ст. 49 ГПК України.

Керуючись вимогами ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, 216, 217, 218, 230, 231 ГК України, ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82, 81, 84, 85, 116, 117 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задоволити.

2.Стягнути з Виробничо-торгівельної фірми “Опір” (м. Львів, вул. Голубовича, 34, ідентифікаційний код 30823194) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Ряст” (м. Львів, вул. Лінкольна, 23, ідентифікаційний код 13834333) - 949435,00 грн. основного боргу, 18586,81 грн. пені, 189887,00 грн. штрафу, 134971,15 грн. інфляційних втрат та 25611,33 грн. 3% річних та 26369,82грн. судового збору.

Наказ видати, згідно із ст. 116 ГПК України.

Рішення вступає в законну силу за вимогами ч.3 ст.85 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, визначеному розділом ХII ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 24.02.2012р., керуючись вимогами ст. 85 ГПК України.

Суддя Левицька Н.Г.