Рішення № 2162713, 23.09.2008, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"23" вересня 2008 р. Справа № 9/363-08

Господарський суд Київської області в складі судді Євграфової Є.П., розглянувши справу

за позовом

доЗаступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ,

Білоцерківської міської ради, м. Біла Церва,

треті особи 1. Відділ капітального будівництва Білоцерківської міської ради, м. Біла Церква,

2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква Міністерства оборони України, м. Біла Церва,

провизнання рішення недійсним частково,

за участю представників:

прокурора:Крупій І.Я., посвідчення № 639, від 24.04.07р.,

позивача:не з’явились,

відповідача:Пишна С.Ю., довіреність № 1-7-1842, від 08.05.08р.,

3-тя особа1:

3-тя особа 2:не з’явились,

Зінченко В.А., довір. №1103 від 22.09.2008р. обставини справи:

Заступник військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради про визнання недійсними п.п.3 п. 3.1 рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 22 серпня 2007 року № 460 «Про затвердження матеріалів переднього погодження місця розташування земельних ділянок, про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється».

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.07.2008р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Відділ капітального будівництва Білоцерківської міської ради.

В ході розгляду справи, в якості позивача прокурором було визначено Міністерство оборони України. У зв’язку з наведеним, ухвалою господарського суду Київської області від 12.08.2008р. допущено заміну позивача у справі Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква Міністерства оборони України на Міністерство оборони України (дала –позивач, Міноборони) та залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква Міністерства оборони України (09100, м .Біла Церква, вул. Ярмаркова, 1).

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що всупереч вимогам ст. 84 Земельного кодексу України, Білоцерківська міська рада при прийнятті рішення не була наділена правом на розпорядження землями загальнодержавної власності, - а Міноборони України дана земельна ділянка надана для потреб оборони, перебуває у державній власності і у відповідності з вимогами ст.ст. 77, 84 Земельного Кодексу України не може передаватись у комунальну власність. Зазначає, що вданий час на вказаній земельній ділянці розташовані споруди і будівлі, які являються державним майном Збройних Сил України і охороняються особовим складом військових частин Білоцерківського гарнізону. Оспорюване рішення прийнято без відповідної згоди про відчуження земель оборони з боку Верховної Ради України (або уповноваженого нею органу), як суб'єкта права державної власності на землю загальнодержавної власності України.

Відповідач просить провадження у справі припинити оскільки оспорюване рішення втратило чинність, у зв’язку з його невиконанням.

Позивач - Міністерство оборони України, в судове засідання 23.09.2008р. представника не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Третя особа1 - Відділ капітального будівництва, в судові засідання 12.08.2008р. та 23.09.2008р. представника не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Третя особа2 - КЕВ м. Біла Церква, позов прокурора підтримує в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокурора, відповідача та третьої особи2, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив:

Підпунктом 3.1 пункту 3 рішення Білоцерківської міської ради № 460 від 22.08.2007р. Відділу капітального будівництва міськради надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється під будівництво житла та об’єктів соціально побутового призначення по вул. Шолом-Алейхема в м. Біла Церква (вул. Павліченко, вул. Куценко) орієнтовною площею 12,1953 га за рахунок земель Білоцерківської міської ради.

Щодо наявності у особи, в інтересах якої подано позов, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, судом встановлено наступне.

Як підтверджується матеріалами справи земельна ділянка з приводу погодження відведення та зміни цільового призначення якої виник спір була надана в користування військовому містечку №2 Білоцерківського гарнізону за Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 30.12.1975 року № 687. Право користування підтверджується Державним актом від 11.01.1976р., що виданий на підставі зазначеного рішення (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копія залучена до матеріалів справи).

Земельні ділянки надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, відповідно до ст. 77 ЗК України визнаються землями оборони. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Відповідно до Закону України «Про використання земель оборони»військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Отже, земельна ділянка була надана для потреб оборони, та відповідно до ст. 77 ЗК України станом на час прийняття оспорюваного рішення відносилась до земель оборони.

Крім того, на земельній ділянці на час прийняття оспорюваного рішення знаходилось майно Збройних сил України, а саме майно військового містечка №2 (що залишилось після розформування військової частини №А1552), що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до Декларації «Про державний суверенітет та незалежність України», Україна, як незалежна і суверенна держава для захисту свого суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості будує свої Збройні Сили. Згідно ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України»Збройні сили - це військове формування, на яке відповідно до Конституції, покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості. Міністерство оборони України, відповідно до ст. 3 цього Закону та ст. 1 «Положення про Міністерство оборони України», затверджене Указом Президента України від 12.11.1999р., є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України»встановлено, що земля, вода, інші природні ресурси, а також майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, організаціями та установами Збройних Сил України - є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від усіх видів податків.

Відповідно до Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»№1075-XIV військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо (ст.1).

Військове майно відповідно до ст. 3 зазначеного Закону закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, позов подано в інтересах держави щодо здійснення виключних прав власника та розпорядника земель оборонного призначення. З огляду на наведені обставини позивач у справі є належним.

Щодо наявності факту порушення права держави щодо земель оборони, суд виходить з наступного.

Як встановлено судом, земельна ділянка була надана під розміщення військового містечка №2 Білоцерківського гарнізону.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Отже, відповідач на час прийняття оспорюваного рішення не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою, на якій розташоване майно Збройних сил України.

Вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності»), відповідно до ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Відповідно до ч. 1 ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, яка полягає в забезпеченні раціонального використання земельних ресурсів, збереженні й відтворенні родючості ґрунтів, захисті їх від псування і забруднення, реалізації громадянами, юридичними особами та державою їхніх прав власності та землекористування відповідно до закону.

Як встановлено в ході розгляду справи, Міністерство оборони згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки (землі оборони), що перебуває в управлінні Міністерства, та передачі її в користування іншій особі (Відділу капітального будівництва) не надавало.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для, зокрема, визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

З огляду на наведене, суд вважає доведеним прийняття оспорюваного рішення відповідачем поза межами наданих повноважень та в порушення порядку розпорядження майном та землями Збройних сил України.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України покладається судом на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 1, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним підпункт 3.1 пункту 3 рішення Білоцерківської міської ради № 460 від 22.08.2007р. про надання Відділу капітального будівництва міськради дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, під будівництво житла та об’єктів соціально побутового призначення по вул. Шолом-Алейхема в м. Біла Церква (вул. Павліченко, вул. Куценко) орієнтовною площею 12,1953 га за рахунок земель Білоцерківської міської ради.

3. Стягнути з Білоцерківської міської ради Київської області (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 15, код 26376300) на користь Державного бюджету України 85 грн. витрат зі сплати державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Суддя                                         Є.П. Євграфова