Постанова № 21606453, 07.02.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.12 Справа № 5015/6795/11

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Краєвської М.В.

суддів: Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 від 30.12.2011 р. б/н

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2011 р.

у справі № 5015/6795/11

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Тернопіль

до Колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж», м.Львів

про стягнення 40538, 83 грн., у т.ч. 28300 грн. основного боргу, 2626, 31 грн. 3 % річних, 9612, 52 грн. інфляційних втрат, за договором про надання послуг по охороні об»єкта

За участю представників сторін:

від позивача не з»явився;

від відповідача ОСОБА_4 (представник, довіреність від 24.01.2012 р. б/н у матеріалах справи)

Представнику відповідача роз”яснено його права й обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало.

За відсутності клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу від відповідача в судовому засіданні не забезпечується повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.12.2011 р. у справі № 5015/6795/11 (суддя Довга О.І.) позов задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 28300 грн. основного боргу, 254, 4 грн. пені, 493, 12 грн. 3 % річних, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.77-80).

Позивач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю, з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Вимоги апеляційної інстанції ґрунтуються в основному на тому, що інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов»язання та є способом захисту майнового права й інтересу кредитора.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у ньому.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 21 березня 2008 року між Колективним виробничим підприємством «Енергомонтаж»(замовник, відповідач у справі) та ПП «Українська служба комерційної безпеки «Вітязь»(охоронна фірма за договором (тобто виконавець)) був укладений договір № 5 про надання послуг по охороні об»єкту (далі договір № 5) з терміном дії до 20.04.2008 р. (а.с.11-14).

21.03.2008 р. між сторонами підписаний акт прийому-передачі об»єкта під охорону (а.с.16).

Пунктом 6.2 договору № 5 передбачено, що останній вважається пролонгованим ще на 1 місяць у разі, якщо ні одна зі сторін не пізніше, ніж за 10 днів до закінчення строку його дії, не заявить про його припинення.

За відсутності в матеріалах справи подібних заяв договір № 5 неодноразово пролонговувався.

Відповідно до п.5.2 договору № 5 оплата послуг охорони здійснюється в розмірі вартості охоронних послуг за договором № 5 по представленому охоронною фірмою рахунку не пізніше 15 числа поточного місяця.

Охоронною фірмою виставлено замовнику рахунки про оплату наданих послуг за період з 21.03.2008 р. до 01.12.2008 р. на загальну суму 66300 грн. (а.с.26-34).

Факт приймання-передачі наданих послуг по охороні об»єкта за період з 21.03.2008 р. до 01.12.2008 р. на загальну суму 66300 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи двосторонніми актами (а.с.17-25).

Замовник частково оплачував надані послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (а.с.35-40).

Між сторонами підписаний без жодних зауважень і застережень акт звіряння взаєморозрахунків, згідно з яким сальдо станом на 01.12.2008 р. становить 38300 грн. (а.с.42).

27 квітня 2010 року між ПП «Українська служба комерційної безпеки «Вітязь»(первісний кредитор) і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (новий кредитор, позивач у справі) був укладений договір про відступлення права вимоги (далі договір від 27.04.2010 р.) (а.с.44).

Згідно з п.3.1 договору від 27.04.2010 р. вартість права вимоги та порядок розрахунків між сторонами за даним договором визначено у додатку № 1 до останнього.

Відповідно до п.1 додатку № 1 до договору від 27.04.2010 р. вартість права вимоги за останнім становить 30000 грн. (а.с.60).

27.10.2011 р. новий кредитор фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся з позовом до Колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж»про стягнення 40538, 83 грн., у т.ч. 28300 грн. основного боргу, 2626, 31 грн. 3 % річних, 9612, 52 грн. інфляційних втрат (а.с.7-10).

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 слід задоволити частково, рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2011 р. у справі № 5015/6795/11 скасувати в частині стягнення 254, 4 грн. пені та прийняти нове рішення, яким позов у частині стягнення інфляційних втрат задоволити частково, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача 761, 36 грн. інфляційних втрат, а у задоволенні решти суми інфляційних втрат 9358, 12 грн. відмовити. В решті рішення суду (стягнення 28300 грн. основного боргу, 493, 12 грн. 3 % річних) залишити без змін.

При цьому колегія виходила з наступного.

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначалося вище, вартість права вимоги за останнім становить 30000 грн., тобто вказано тільки суму, без визначення юридичної природи самої вимоги.

При зверненні до господарського суду позивачем до оплати заявлено суму основного боргу в розмірі 28300 грн.

Відповідно до ч.2 ст.516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Таким чином, ЦК України містить вимогу про необхідність письмового повідомлення боржника про заміну кредитора.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, в останніх міститься повідомлення від 30.03.2011 р. про відступлення права вимоги з доказом надсилання його боржнику Колективному виробничому підприємству «Енергомонтаж» (а.с.45-47).

Як вбачається з розрахунку позовних вимог (а.с.48-50), позивачем нараховано інфляційні втрати за період з 16.08.2008 р. до 27.10.2011 р. на суму 9612, 52 грн., а 3 % річних з 21.07.2008 р. до 27.10.2011 р. на суму 2626, 31 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав свій контррозрахунок (а.с.73), згідно з яким періодом стягнення визначено 30.03.2011 р.-27.10.2011 р.; сума інфляційних втрат 254, 7 грн., 3 % річних 493, 12 грн.

Господарський суд Львівської області стягнув 28300 грн. основного боргу, 254, 4 грн. пені, 493, 12 грн. 3 % річних.

Позовна вимога про стягнення пені не заявлялася.

В мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідно до вимог ст.230 ГК України та п.4.8 договору позивачем нараховано відповідачу пеню. З огляду на викладене, пеня, яка підлягає до стягнення, повинна бути стягнута за період з 30.03.2011 р. до 27.10.2011 р. Судом зроблено перерахунок пені, відтак на день розгляду спору пеня становить 254, 4 грн. (с.3, а.с.79).

Стаття 230 ГК України містить дефініцію штрафних санкцій.

Пунктом 4.8 договору передбачено, що замовник несе відповідальність за несвоєчасну оплату наданих послуг у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплати за кожен день прострочення.

Інфляційні втрати та 3 % річних не є штрафними санкціями.

Відповідно до п.2 ст.83 ГПК України господарський суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, до прийняття оскаржуваного судового рішення позивач не уточнював позовні вимоги в порядку ст.22 ГПК України.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, у зв»язку з чим допустив неправильне застосування норм процесуального права.

З періодом стягнення 30.03.2011 р. (дата повідомлення про відступлення права вимоги)-27.10.2011 р., який вказав відповідач у контррозрахунку, колегія суддів погоджується повністю, проте на відміну від стягуваної суми 3 % річних 493, 12 грн. (212 днів термін прострочення) сума інфляційних втрат є інша, оскільки не враховано рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р (далі - рекомендації Верховного Суду України).

При нарахуванні інфляційних втрат брався до уваги непомісячний індекс інфляції, а середній.

Оскільки в липні-серпні, жовтні 2011 року мала місце дефляція, то при розрахунку інфляційних втрат дані місяці не братимуться до уваги.

Величини індексів інфляції у 2011 році за даними Державного комітету статистики України Березень (2 дні)101,4 %25, 56 грн.

Квітень101,3 %367, 9 грн.

Травень100,8 %226, 4 грн.

Червень100,4 %113, 2 грн.

Липень98,7 %-

Серпень99,6 %-

Вересень100,1 %28, 3 грн.

Жовтень100,0 %-

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню на підставі ст.625 ЦК України, становить 761, 36 грн.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області не відповідає матеріалам справи, не грунтується на чинному законодавстві, а тому підлягає частковому скасуванню, а доводи апелянта частковому задоволенню.

У зв»язку зі частковим скасуванням рішення відповідно до п.10 ч.2 ст.105 ГПК України судом апеляційної інстанції здійснено новий розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 слід задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2011 р. у справі № 5015/6795/11 скасувати в частині стягнення 254, 4 грн. пені та прийняти нове рішення, яким позов у частині стягнення інфляційних втрат задоволити частково, а саме:

Стягнути з Колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж» (ідентифікаційний код 01018671) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) 761, 36 грн. інфляційних втрат.

У задоволенні решти суми інфляційних втрат 9358, 12 грн. відмовити.

В решті рішення суду (стягнення 28300 грн. основного боргу, 493, 12 грн. 3 % річних) залишити без змін.

3. Судові витрати покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягнути з Колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж» (ідентифікаційний код 01018671) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) 295, 97 грн. державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції, 172, 04 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 191, 26 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Справу повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя М.В.Краєвська

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин