Постанова № 21606413, 01.02.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.12 Справа № 5015/262/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді - Юркевича М.В.

суддів - Кузя В.Л.

Желіка М.Б.

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Узлісся”с. Стрілки Львівської області

на рішення господарського суду Львівської області від 05.09.2011 р.

у справі № 5015/262/11

за позовом публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Хрещатик”в особі Львівської філії ПАТ “КБ “Хрещатик”м. Львів

до відповідача-1 товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми “Обабіч”м. Львів

до відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю “Узлісся”с. Стрілки Львівської області

про стягнення кредитної заборгованості в сумі 14596175,50 грн. шляхом звернення стягнення на заставлене майно

за участю представників :

від позивача: ОСОБА_1 начальник відділу правого забезпечення та кадрів

від відповідача-1: не зявився

від відповідача-2: не зявився

Права та обовязки сторін, передбачені ст. ст. 22, 28 ГПК України розяснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про фіксацію судового процесу не надходили.

Рішенням господарського суду Львівської області від 05.09.2011 р. у справі №5015/262/11 (суддя О. Шпакович) позов публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Хрещатик” в особі Львівської філії ПАТ “КБ “Хрещатик” м. Львів задоволено в повному обсязі, стягнувши на його користь з товариства з обмеженою відповідальністю виробничо - комерційної фірми “Обабіч” м. Львів 14 596 175,50 грн. кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на заставлене нерухоме майно, що належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю “Узлісся”. Цим же рішенням зустрічну позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю “Узлісся” повернуто без розгляду.

ТОВ “Узлісся” не погоджується з даним рішенням суду, тому просить переглянути його в порядку апеляційного провадження, скасувати та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у даній справі з огляду на наступні обставини і підстави:

· Місцевий господарський суд в оскарженому рішенні безпідставно дійшов висновку про задоволення позову про звернення стягнення на предмет договору іпотеки від 16.02.2007 р. Даний договір іпотеки забезпечував виконання забовязань виключно по генеральній угоді № 1 від 24.01.2007 р. і не забезпечував виконання інших договорів, в тому числі по погашенню заборгованості за кредитним договором № 05-09 від 02.03.2009р. Судом першої інстанції не взято до уваги те, що кредитна заборгованість відповілача-1 виникла з кредитного договору № 05-09, а не з генеральної угоди;

·Місцевий господарський суд не взяв до уваги те, що договір іпотеки від 16.02.2007 р. не містить в собі всіх істотних умов, які передбачені нормами чинного законодавства і з моменту його укладення не був спрямований на забезпечення виконання існуючого дійсного зобовязання, тобто погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 05-09 від 02.03.2009 р., з огляду на що такий договір слід було визнати недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України;

·Судом прийнято рішення, резолютивна частина якого не відповідає вимогам ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку»та ч. 4 ст. 84 ГПК України. Приймаючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, місцевий господарський суд не вказав складові загального розміру вимог, що підлягають сплаті, спосіб реалізації предмету іпотеки та його початкову ціну.

ПАТ “Комерційний банк “Хрещатик” в особі Львівської філії ПАТ “КБ “Хрещатик” проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає їх безпідставними з мотивів викладених у своєму відзиві, рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач-1 - ТОВ ВКФ “Обабіч” явку свого представника в жодне судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце його проведення, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на апеляційну скаргу не подавав, причини неявки суду не повідомляв.

21.10.2011 р. апелянтом було подане клопотання про зупинення провадження у даній справі до завершення розгляду місцевим господарським судом справи №5015/5381/11, яка безпосередньо повязана із даною справою.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2011 р. задоволено клопотання відповідача-2, апеляційне провадження у справі № 5015/262/11 було зупинено.

Однак, постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2011 р. ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2011 р. скасовано, матеріали справи повернуто для розгляду по суті.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.01.2012 апеляційне провадження у справі поновлено.

В поновлене судове засідання відповідач-2 явку свого представника не забезпечив, подавши 30.01.2012 р. клопотання про відкладення розгляду справи.

Судова колегія, з огляду на встановлені ст. 102 ГПК України процесуальні строки розгляду апеляційної скарги, а також враховуючи те, що представник позивача заперечив проти продовження строку розгляду апеляційної скарги, дійшла висновку залишити заявлене апелянтом клопотання - без задоволення, апеляційну скаргу розглянути за наявними в справі доказами.

В ході перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами та доказами у справі Львівським апеляційним господарським судом зясовано:

24.01.2007 р. між ПАТ “Комерційний банк “Хрещатик” в особі Львівської філії ПАТ “КБ “Хрещатик” та ТОВ ВКФ “Обабіч” була укладена генеральна угода (договір) №1, на умовах якої ( п.3.1) банк взяв на себе зобовязання надавати позичальнику кредитні кошти відповідно до умов кредитних договорів, укладених на підставі даної генеральної угоди.

В умовах укладеної генеральної угоди (п. 3.1.1. 3.1.7., 3.2.1.) (з урахуванням змін) сторони прийшли до згоди, що в її рамках укладаються кредитні договори на строк не більше, ніж 12 календарних місяців в межах загального ліміту кредитних операцій. Перший кредитний договір укладається одночасно з генеральною угодою, інші кредитні договори, у рамках цієї угоди, укладаються після часткового або повного погашення позичальником сукупної заборгованості в межах загального ліміту кредитних операцій. Загальний ліміт кредитних операцій, які здійснюються сторонами, не може в сукупності перевищувати сум, визначених у додатково укладених договорах в рамках даної генеральної угоди, які після підписання стають її невідємною частиною. Генеральна угода поширюється на всі договори, які укладені між банком та позичальником протягом терміну дії цієї генеральної угоди.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, 16.02.2007 р. між ПАТ “Комерційний банк “Хрещатик” в особі Львівської філії ПАТ “КБ “Хрещатик” та ТОВ “Узлісся” був укладений договір іпотеки, на умовах якого іпотекою за договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя, які виникають з генеральної угоди від 24.01.2007 р., укладеної між позивачем та відповідачем-1.

В подальшому, 27.02.2007 р. між позивачем та відповідачем-2 був укладений договір про внесення змін до договору іпотеки від 16.02.2007 р.

Предметом іпотеки згідно п. 1.1. договору є нерухоме майно - комплекс будівель профілакторію «Узлісся», що знаходиться за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с.Стрілки, хутір Ріпище, 1, до складу якого входять цегляні будівлі та споруди профілакторію (літ. А-3»), котельня ( літ. «Б»), прохідна (літ. «В»), склад - гараж (літ. «Г»), станція біологічної очистки ( літ. «Д»), трансформаторна ( літ. «Е»), насосна (літ.»З»), а також деревяні колиби ( 4 шт. літ. «Є», 6 шт. літ. «Ж») та дворові споруди ( цифри «1-8»).

Згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Золочівським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 16.02.2007 р. № 13591265, вартість комплексу будівель профілакторію, що передається в іпотеку, складає 984245,00 грн.

За домовленістю сторін (п. 1.1. договору іпотеки з урахуванням договору про внесення змін) вартість предмету іпотеки складає 19570054,00 грн.

Предмет застави належить відповідачу-2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Стрілківської сільської ради 24.07.2003 р.

В п. 5.4. договору іпотеки сторони погодили, що право на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає при умові невиконання поручителем ( у 30 денний строк) вимог банку про добровільне виконання зобовязань, заявлених у письмовій формі.

02.03.2009 р. між позивачем та відповідачем -1, у відповідності до умов генеральної угоди від 24.01.2007, був укладений кредитний договір №05-09 про надання відповідачу-1 кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії, до якого вносились зміни згідно з додатковими угодами (від 31.03.2009 р., 23.04.2009 р., 30.04.2009 р., 01.03.2010 р., 01.04.2010 р.), які є невідємними його частинами.

Згідно умов додаткової угоди від 01.04.2010 р. між позивачем та відповідачем -1 досягнуто згоди про кінцевий термін погашення суми кредиту в розмірі 12 085 000,00 грн. до 10.12.2010 р.

З огляду на те, що відповілачем-1 умови щодо повернення кредитних коштів не виконувались на умовах укладених договорів, 17.08.2010 банком направлено відповідачам-1,2 письмове повідомлення №10-1272 з вимогою сплатити суму кредитної заборгованості. Дане повідомлення залишено відповідачами без відповіді та задоволення, що слугувало для позивача підставою звернення до господарського суду за захистом своїх прав.

Місцевий господарський суд приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, керуючись приписами ст.193 ГК України та ст. ст. 526, 530, 610, 612, 629, 1054, 1056-1 ЦК України, встановив, що відповідачем-1 допущено порушення грошових зобовязань (з повернення суми кредиту та сплати відсотків), що є правовою підставою для звернення стягнення на майно відповідача-2, переданого в заставу для забезпечення виконання зобовязань позичальника відповідача-1.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, судова колегія виходить із наступного:

Зміст договору в силу приписів ст. 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання.

Сторони, укладаючи договори кредиту та іпотеки майна, дійшли згоди щодо істотних умов та взяли на себе зобовязання з їх належного виконання.

У відповідності до п. п. 2.1., 5.1, 5.4. договору іпотеки в разі невиконання позичальником зобов'язань за договором кредиту, іпотекодержатель (банк) набуває право звернення стягнення на заставлене майно у відповідності до приписів чинного законодавства. Вказана норма договору забезпечення повністю кореспондується також з відповідними приписами ст. ст. 572, 589, 590, 592. Цивільного кодексу України та статтями Закону України «Про іпотеку».

Застава відповідно до ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

В силу приписів ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель в силу приписів ст. 33 Закону України «Про іпотеку»вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель, відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку», надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Позивачем, у відповідності до вимог закону та договору, 17.08.2010 було направлено відповідачам-1,2 письмове повідомлення №10-1272 з вимогою сплатити суму кредитної заборгованості та попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Дане повідомлення залишено відповідачами без відповіді та задоволення.

Сторони укладаючи договір іпотеки в його п. п. 2.1.1 спільно дійшли згоди, що у разі невиконання позичальником зобовязань за договором, зазначеним в п. 1.3. договору, іпотекодержатель має право задоволити за рахунок іпотеки свої вимоги в повному обсязі, включаючи основну суму боргу, відсотки за користування кредитом, відшкодування пені, штрафних санкцій, завданих відстрочкою виконання, або простроченням виконання, неустойку, необхідні витрати на отримання предмету іпотеки та його реалізацію.

Наявними матеріалами справи доведено, а відповідачами-1,2 не спростовано, що позивач взяті на себе зобовязання за укладеними договорами виконав в повному обсязі, про що свідчать банківські виписки по особовому рахунку відповідача-1, платіжні доручення ТОВ «ВКФ «Обабіч», а також меморіальні ордери на оплату продукції, що відповідає умовам п.2.2 кредитного договору. Натомість, відповідач-1 свої зобовязання з повернення кредитних коштів не виконав, зокрема доказів зворотнього суду не надав.

Як зясовано судом першої інстанції, розмір відсотків ( 29% річних) за користування кредитом сторонами визначено в умовах п.6.2.2. кредитного договору. Відтак, сума відсотків розрахована позивачем складає 2 103 783 , 70 грн.

З огляду на те, що відповідачем-1 не виконано взяті на себе зобовязання, (п.п.1.2,4.1,5.3.2 кредитного договору ) щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, позивачем у відповідності до п 6.2.1. договору, нараховано пеню (у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу) за кожен день прострочення, що складає 407 391,80 грн.

Судом першої інстанції також правомірно констатовано, що у позивача згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, виникло право вимоги дострокового повернення усієї суми позики та процентів за користування кредитом, оскільки відповідчем-1 в порушення п. 4.4. кредитного договору не поверталась сума кредиту відповідно до встановленого графіку.

Судова колегія Львівського апеляційного господарського суду повністю погоджується із правовою позицією місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на майно відповідача-2 повністю обґрунтована, підтверджена належними і допустимими доказами та відповідає вимогам закону.

Спростовуються наявними матеріалами справи доводи апелянта про те, що договір іпотеки забезпечував виконання забовязань виключно по генеральній угоді № 1 від 24.01.2007 р. та не забезпечував виконання зобовязань по погашенню заборгованості за кредитним договором № 05-09 від 02.03.2009 р.

В умовах генеральної угоди від 24.01.2007 р. сторонами чітко передбачено, що в її рамках будуть укладатись кредитні договори на строк не більше, ніж 12 календарних місяців в межах загального ліміту кредитних операцій; перший кредитний договір буде укладатись одночасно з генеральною угодою, інші кредитні договори, у рамках цієї угоди, укладатимуться після часткового або повного погашення позичальником сукупної заборгованості в межах загального ліміту кредитних операцій. І саме у відповідності до умов укладеної генеральної угоди 02.03.2009 р. між позивачем та відповідачем-1 був укладений кредитний договір, про що чітко зазначено в умовах (п.1.1. кредитного договору). А отже, укладений договір іпотеки повністю забезпечував виконання зобовязань за кредитним договором № 05-09 від 02.03.2009 р. (з відповідними змінами, які вносились додатковими угодами).

Судом не можуть братись до уваги доводи апелянта про те, що договір іпотеки від 16.02.2007 р. не містить в собі всіх істотних умов та з моменту його укладення не був спрямований на забезпечення виконання існуючого дійсного зобовязання.

В силу приписів ч. 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Згідно ч. 2 ст. 7 цього ж закону якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Виходячи із правового аналізу наведених норм, прослідковується, що згідно з вимогами чинним законодавством іпотекою забезпечується реально існуючі зобовязання та вимоги, які можуть виникнути і в майбутньому на підставі чинних договорів.

В статті 18 Закону України «Про іпотеку»законодавцем визначено істотні умови, які повинен містити договір іпотеки, це зокрема зміст та розмір основного зобовязання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобовязання, опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані.

Виходячи із аналізу укладеного договору іпотеки, такий містить істотні умови передбачені ст. 18 Закону України «Про іпотеку»та забезпечує зобовязання в межах генеральної угоди № 1 від 24.01.2007 р., а тому підстави на які покликається апелянт для визнання договору недійсним відсутні.

Стосовно доводів апелянта про те, що судом прийнято рішення, резолютивна частина якого не відповідає вимогам ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку»та ч. 4 ст. 84 ГПК України, зокрема те, що суд не вказав складові загального розміру вимог, що підлягають сплаті, спосіб реалізації предмету іпотеки та його початкову вартість, то судова колегія звертає увагу на наступне.

Так, в листі Верховного суду України «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин»із змінами і доповненнями, внесеними повідомленням Верховного Суду Українивід 1 грудня 2011 року звернута увага судів на те, що в резолютивній частині рішення повинно зазначатись про звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на суму заборгованості за кредитним договором, а розрахунок суми заборгованості має бути наведено у мотивувальній частині рішення.

Щодо висновків апелянта про не зазначення судом в резолютивні частині рішення способу реалізації предмету іпотеки та його початкову вартість, то судова колегія звертає увагу апелянта на те, що по-перше, ціна предмету іпотеки зазначена в мотивувальній частині рішення. Зокрема, судом першої інстанції зазначено, згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Золочівським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 16.02.2007 р. № 13591265, вартість комплексу будівель профілакторію, що передається в іпотеку, складає 984245,00 грн. За домовленістю сторін (п. 1.1. договору іпотеки з урахуванням договору про внесення змін) вартість предмету іпотеки складає 19570054,00 грн.

Щодо способу реалізації предмету іпотеки, то судова колегія звертає увагу на те, що зацікавлена сторона не позбавлена можливості звернутись до суду із відповідною заявою в порядку ст. 89 ГПК України.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 ГПК України, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апелянт при наданих йому можливостях, як судом першої інстанції, так і апеляційним господарським судом, підставності своїх вимог не довів, а доводи відповідача-2 зводяться лише до висновків, які не підкріплені жодними доказами. Таким чином, доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права не відповідають матеріалам справи, зводяться до тлумачення приписів закону на свою користь та не спростовують викладених в рішенні мотивованих висновків.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вище наведене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 05.09.2011 р. по суті є законним, відповідно до ст. 43 ГПК України ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи, в звязку з чим, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю “Узлісся”с. Стрілки Львівської області відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 05.09.2011 р. у справі №5015/262/11 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи № 5015/262/11 повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий-суддя Юркевич М.В.

Суддя Кузь В.Л.

Суддя Желік М.Б.