Постанова № 21605667, 22.02.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2012 р. Справа № 5015/3997/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддіКузьменка М.В.,

суддіВасищака І.М.,

суддіПалій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу фізичної особи підприємця

ОСОБА_1

на рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2011р. та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2011р.

у справі № 5015/3997/11

за позовом 7 територіального ордена Олександра Невського вузла урядового зв'язку

до фізичної особи підприємця ОСОБА_1

про стягнення 47 622,76 грн., у т.ч. 22 111,51 грн. заборгованості за надані

комунальні послуги, 25 511,25 грн. неустойки,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

7-й територіальний орден Олександра Невського вузол урядового зв'язку звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 і просив суд стягнути з останнього 22111,51 грн. заборгованості за надані комунальні послуги та неустойку у розмірі подвійної плати за користування об'єктом оренди за час прострочення, нарахованої з 01.01.2010 року по 01.04.2011 року у сумі 25 511,25 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст.ст.193, 224 ГК України, ст.ст.525, 526, 530, 785 ЦК України та мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за трьома договорами від 23.04.2007р. щодо відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, а також зобов'язань за договорами оренди нежитлових приміщень №14, 15, №16 від 23.04.2007р. щодо повернення орендованих приміщень після закінчення дії цих договорів.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що до вимог про стягнення передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України неустойки має застосовуватися встановлений ч.6 ст.232 ГК України шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій. Одночасно відповідач заявив про застосування судом позовної давності і вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду про стягнення неустойки.

До ухвалення рішення по суті заявлених вимог відповідачем визнано заборгованість перед позивачем за надані комунальні послуги у сумі 22 111,51 грн. та заявлено клопотання про розстрочення виконання рішення суду на чотири місяці рівними частинами (а.с.87).

Рішенням господарського суду Львівської області від 29.09.2011р. (суддя Т.Костів), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2011р. (головуючий, суддя Краєвська М.В., судді Галушко Н.А., Орищин Г.В.), позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 45 380,26 грн. з розстрочкою виконання рішення суду на чотири місяці шляхом стягнення 11 345,07 грн. щомісячно. В частині решти вимог у позові відмовлено.

При цьому суди двох інстанцій виходили з того, що передбачена ч.2 ст.785 ЦК України неустойка є спеціальною, цією статтею визначено строк її застосування: за користування річчю за час прострочення, тому положення ст.258 ЦК України (скорочена позовна давність) та ч.6 ст.232 ГК України (строк нарахування неустойки) щодо цього виду неустойки не застосовуються. Оскільки договори оренди №№14-16 припинили свою дію 31.12.2009р., орендоване майно за договорами №№14, 16 фактично повернуто 09.07.2011р., то стягненню підлягає неустойка за 190 днів (термін прострочення), що за договором №14 становить 6 422,0 грн., за договором №16 4 940,0 грн. За відсутності доказів фактичного повернення орендованого майна за договором №15 неустойка підлягає сплаті у розмірі 11 906,75 грн., яка нарахована позивачем за період з 01.01.2010р. по 01.04.2011р.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції, скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна у сумі 23 268,75 грн. та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки. В іншій частині рішення суду першої інстанції стосовно стягнення 22 111,51 грн. заборгованості за комунальні послуги з розстрочкою платежу на чотири місяці відповідач просить залишити без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами двох інстанцій встановлено, що 23.04.2007р. між сторонами укладено договори оренди №№14, 15, 16 індивідуально-визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, зі строком дії до 31.12.2009р., за якими відповідач отримав в оренду не житлові приміщення у м.Львів-Винники, вул.Кільцева, 3, площею, відповідно - 25,10 кв.м., 82,80 кв.м., 19,50 кв.м.

Пунктом 3.1 договору №14 встановлено, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати, затвердженої КМ України, і становить без ПДВ за базовий місяць рахунку (лютий 2007р.) 234, 13 грн., згідно 3.1. договору №15 орендна плата за базовий місяць становить 411,95 грн., а згідно пункту 3.1. договору №16 орендна плата за базовий місяць становить 24,26 грн.

Відповідно до пунктів 3.2. вказаних договорів, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

23.04.2007р. відповідач за актами приймання-передачі орендованого майна прийняв в оренду приміщення.

Згідно пунктів 5.7. договорів, відповідач зобов'язаний повернути позивачу орендоване майно у разі припинення договору.

Після закінчення строку дії договорів оренди відповідач не повернув орендоване майно, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України неустойки, нарахованої з 01.01.2010р. по 01.04.2011р.

Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог судами встановлено, що відповідач повернув нерухоме майно, яке є предметом договорів оренди №№14, 16, лише 09.07.2010р. (а.с.75, 76). Доказів повернення орендованого за договором №15 майна відповідачем не надано.

Колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача неустойки, яка має бути нарахована за період прострочення виконання зобов'язання щодо повернення орендованого майна.

Так, згідно ч.1 ст.219 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу ч.6 ст.283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 291 ГК України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому у договорі.

Правові наслідки припинення договору оренди встановлені ст.27 спеціального Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою передбачено, що у разі закінчення строку дії договору оренди та відмови від його продовження орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 2 ст.785 ЦК України встановлено, якщо наймач не виконує обовязку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

В силу ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача неустойку за період з 01.01.2010р. по 01.04.2011р.

Проте матеріалами справи доведено, що після припинення дії договорів оренди 31.12.2009р. орендоване за договорами №№14, 16 майно відповідач повернув 09.07.2010р., тобто прострочивши виконання зобов'язання за договорами №№14, 16 щодо повернення майна на 190 днів. Тому стягненню підлягає неустойка, нарахована до 09.07.2010р., а саме за договором №14 на суму 6422,0 грн., за договором №16 4940 грн. За відсутності доказів виконання відповідачем зобов'язання за договором №15 щодо фактичного повернення майна, стягненню підлягає неустойка за період з 01.01.2010р. по 01.04.2011р. у розмірі 11 906,75 грн.

Твердження скаржника про те, що визначений позивачем у позовній заяві розмір орендної плати за день не відповідає встановленим договорами оренди розмірам, колегія суддів відхиляє з огляду на передбачений пунктами 3.2. договорів порядок визначення (коригування на індекс інфляції) орендної плати за кожний наступний місяць оренди.

Що ж до доводів відповідача про незастосування судами положення ч.6 ст.232 ГК України, яке передбачає шестимісячний строк, в межах якого нараховуються штрафні санкції, а також ст.258 ЦК України, яка встановлює скорочену позовну давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), то колегія суддів їх відхиляє з огляду на те, що диспозитивне правило, встановлене ч.6 ст.232 ГК України, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки інше встановлено законом, а саме ч.2 ст.785 ЦК України за змістом якої, наймодавець має право на стягнення неустойки у зв'язку з неповерненням предмету найму протягом всього часу прострочення. Отже, неустойка, передбачена вказаною нормою права, не є видом забезпечення виконання зобов'язань у розумінні ст.549 ЦК України (штраф, пеня), як помилково вважає відповідач, а є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, а тому до неї не застосовується встановлена ст.258 ЦК України скорочена позовна давність.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали їм належну правову оцінку, дійшли правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалили судові акти з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни або скасування немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2011р. у справі №5015/3997/11 без змін.

Головуючий, суддяКузьменко М.В.

СуддяВасищак І.М.

СуддяПалій В.М.