Постанова № 21605648, 21.02.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2012 р. Справа № 5021/1796/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М.,

суддів:Воліка І.М.,

Коваленко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Низи" (відповідач)

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від

22.11.2011 р.

(залишено без змін рішення господарського суду Сумської

області від 03.10.2011 р.)

у справі№ 5021/1796/2011 господарського суду Сумської

області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю

Агрофірми "Сіннівська"

доТовариства з обмеженою відповідальністю

Агрофірми "Низи"

про стягнення 399 462,00 грн., за участю представників: від позивача Колесник О.В. від відповідачане з'явилися ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Сумської області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Сіннівська" (далі ТОВ Агрофірма "Сіннівська") до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Низи" (далі ТОВ Агрофірма "Низи") про стягнення 399 462,00 грн., з яких 222 336,00 грн. заборгованості за договором № 8/290610 від 09.04.2010 р. і 177 126,00 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Сумської області від 03.10.2011 р. у справі № 5021/1796/2011 (суддя Резніченко О.Ю.) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ Агрофірми "Низи" на користь ТОВ Агрофірми "Сіннівська" основний борг в сумі 222 336,00 грн., 2 223,36 грн. державного мита, 131,35 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.) рішення господарського суду Сумської області від 03.10.2011 р. у справі № 5021/1796/2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Сумської області від 03.10.2011 р. та з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 р. у справі № 5021/1796/2011, ТОВ Агрофірма "Низи" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати вказані судові акти, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.02.2012 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. головуючого, Воліка І.М., Коваленко С.С. прийнято касаційну скаргу ТОВ Агрофірми "Низи" до провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 21.02.2012р. о 10 год. 10 хв.

До Вищого господарського суду України 21.02.2011 р. від ТОВ Агрофірми "Сіннівська" надійшов письмовий відзив на касаційну скаргу, в якому воно проти касаційної скарги заперечує та просить суд залишити без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 р. та рішення господарського суду Сумської області від 03.10.2011 р. у справі № 5021/1796/2011.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст.1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, 09.04.2010 р. між ТОВ Агрофірмою "Сіннівська" як продавцем та ТОВ Агрофірмою "Низи" як покупцем було укладено договір № 8/290610, за умовами якого продавець зобов'язався продати покупцю у власність зерно, а саме: пшеницю 3-го класу вагою 247 670 кг. та ячмінь вагою 4 270 кг., а покупець зобов'язався прийняти та сплатити його вартість згідно з умовами договору.

Розрахунки за прийняте зерно, згідно з розділом 3 договору, покупець проводить в серпні, вересні, жовтні 2010 року за фіксованими цінами, які склалися на момент відвантаження зерна та дати виписки пакету документів, а саме: за 1 тону пшениці 3-го класу 1 250,00 грн., за 1 тону ячменю 1 000,00 грн., всього 313 857,00 грн.

Згідно зі ст. 193 ГК України, приписи якої кореспондуються з приписами ст. 526 ЦКУкраїни, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язанням, згідно з приписами ст. 509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв пшеницю у кількості 321,270 тон та ячмінь у кількості 60,120 тон без зауважень та заперечень.

Додатковою угодою до договору, яка набрала чинності 01.12.2010 р., сторони змінили ціну зерна, а саме визначили, що ціна 1 тони пшениці 3-го класу складає 1 600,00 грн., а 1 тони ячменю 1 700,00 грн.

Як вірно встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, відповідач свої зобов'язання, встановлені договором № 8/290610 від 09.04.2010 р., щодо розрахунку за поставлене йому зерно виконав неналежним чином, і його заборгованість перед позивачем становить 222 336,00 грн.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, з посиланням на наявні у справі докази, положення укладеного між сторонами договору, норми статей 526, 530, 610, 670 ЦК України, статей 193, 265 ГК України, дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ Агрофірми "Сіннівська" про стягнення з ТОВ Агрофірми "Низи" 222 336,00 грн. заборгованості за договором № 8/290610 від 09.04.2010 р. та правомірно задовольнив позов в цій частині.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків в сумі 177 126,00 грн., нарахованих як різниця в цінах на момент здійснення відповідачем платежів у лютому та березні 2011 року, виходячи з кількості неоплаченого зерна, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

У разі порушення зобовязання, відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором.

Збитками, згідно з статтею 22 ЦК України, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності з нормами цивільного законодавства притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності, при цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є субєкт та обєкт правопорушення, а також субєктивна та обєктивна сторони.

Субєктом цивільного правопорушення є боржник, а обєктом правопорушення зобовязальні правовідносини кредитора та боржника, між тим субєктивну сторону становить вина боржника, а обєктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обовязку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний звязок між протиправною поведінкою боржника та збитками, при цьому розмір збитків має довести кредитор, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду, з яким погодився апеляційний господарський суд, що заявлена позивачем до стягнення сума збитків не є прямими збитками у розумінні вказаних норм, не є додатковими витратами, понесеними внаслідок порушення відповідачем зобовязання, а тому, з урахуванням того, що позивач не надав обґрунтованого розрахунку розміру понесених збитків, правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків в сумі 177 126,00 грн.

Також господарський суд апеляційної інстанції, з посиланням на норми ст. 2 ГПК України, рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), дійшов вірного висновку, що позивач, незалежно від існування між ним та відповідачем домовленості щодо досудового врегулювання спорів, які можуть виникнути при виконанні договору № 8/290610 від 09.04.2010 р., мав право звернутися з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за цим договором.

Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про обґрунтованість вимог ТОВ Агрофірми "Сіннівська" про стягнення з ТОВ Агрофірми "Низи" 222 336,00 грн. заборгованості за договором № 8/290610 від 09.04.2010 р. та правомірно задовольнили позов в цій частині.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, та правомірно частково задоволено позов.

У свою чергу, висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст.105 ГПКУкраїни.

Твердження оскаржувача про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Низи" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 р. та рішення господарського суду Сумської області від 03.10.2011 р. у справі № 5021/1796/2011 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М.Волік

С.С.Коваленко