Рішення № 2159159, 23.04.2007, Лисичанський міський суд Луганської області

2-1152/2007p. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2007 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Калитки О.М.

при секретарі судового засідання Пчелінцевої М.А., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1до Центральної міської лікарні ім.. Тітова про визнання наказу недійсним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

Позивачка, посилаючись на те, що наказом №29 від 02.03.2007 року головного лікаря НМЛ ім.. Тітова вона була звільнена з посади лікаря - лаборанта клініко -діагностичної лабораторії ЦМЛ ім.. Тітова за ст.. 40 п.4 КЗпП України за прогул без поважних причин, який вважає недійсним, а звільнення незаконним, оскільки після поновлення її на роботі рішенням Лисичанського міського суду від 23 лютого 2007 року вона з'явилася на роботу 26 лютого 2007 року, зверталася у відділ кадрів відповідача з питань поновлення на роботі, але її не приймали і до роботи не допустили. Тому прогулу без поважних причин не скоїла.

Окрім того, діями відповідача їй завдано моральної шкоди у розмірі 2000грн., яка полягає в тому, що вона знаходиться у пригніченому стані та відчуває дискомфорт, відчуває душевні страждання з приводу негативного ставлення до себе з боку адміністрації відповідача, погіршилися стосунки з оточуючими. Просила суд визнати недійсним наказ №29 від 02.03.2007 року головного лікаря ЦМЛ ім.. Тітова про своє звільнення, поновити її на посаді лікаря - лаборанта клініко -діагностичної лабораторії ЦМЛ ім.. Тітова з 26 лютого 2007 року, стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 лютого 2007 року по день фактичного поновлення на роботі, стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 2000грн.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, пояснивши, що її звільнення наказом №29 від 02.03.2007 року головного лікаря ЦМЛ ім.. Тітова є незаконним, оскільки прогулу без поважних причин не учиняла, звільнення викликано особистою неприязністю керівництва відповідача до неї. 26 лютого 2007року о 07.30 годині відповідно рішення Лисичанського міського суду від 23.02.2007 року вона з'явилася на роботі, але її робоче місце було зайняте і до роботи не допустили. З 08.30. до 09.00. години того ж дня вона чекала головного лікаря і начальника відділу кадрів ЦМЛ ім.. Тітова, але її не приймали посилаючись на зайнятість і подання апеляційної скарги на рішення суду про поновлення її на роботі. З 27 по 28 лютого 2007 року вона перебувала на лікарняному, а 1 березня 2007 року її до роботи також не допустили, ознайомили з наказом про поновлення її на роботі від 23 лютого 2007 року і вимагали поставити дату ознайомлення 26.02.2007 року на що вона відмовилася і тоді 02.03.2007 року її повідомили що вона звільнена за прогул. Незаконними діями головного лікаря ОСОБА_2. їй

завдано моральної шкоди, що виразилось у необхідності захищати своє право на працю в суді, у моральних і фізичних стражданнях, доводиться застосовувати, додаткові зусилля для організації свого життя. Розмір моральної шкоди визначила як необхідний їй для морального задоволення. Позовні вимоги про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу обґрунтовується тим, що відповідачем навмисно не виконувалося рішення суду і вона не була допущена до роботи. Не є членом профспілки.

Представники відповідачів позов не визнали пояснивши, що 23.02.2007 року у присутності позивачки було проголошено рішення суду про поновлення її на роботі, яке підлягало негайному виконанню у зв'язку з чим 23.02.2007 року головним лікарем ЦМЛ ім.. Тітова був наданий наказ про поновлення позивачки на попередньому місці роботи з 26.02.2007 року. В порушення вимог ст..21 КЗпП України, позивачка 26.02.2007 року на роботу не з'явилася, про що був складений акт. 01.03.2007 від надання письмових пояснень щодо своєї відсутності на роботі 26.02.2007року відмовилась, тому вчинила прогул без поважних причин. Наказом головного лікаря ЦМЛ ім.. Тітова № 29 від 02.03.2007 року позивачка була звільнена на підставі ст..40 п.4, ст..43-1 КЗпП України. Просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю.

Судом досліджені наступні докази.

Надані позивачем: рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 23.02.2007 року; виконавчий лист Лисичанського міського суду від 26.02.2007 року та постанова про відкриття виконавчого провадження від 28.02.2007 року про поновлення позивачки на роботі на посаді лікаря - лаборанта клінічної лабораторії центральної міської поліклініки ім.. Тітова; листок непрацездатності від 27.02.2007року; наказ ЦМЛ ім.. Тітова №29 від 02.03.2007року про звільнення ОСОБА_1.

Надані представниками відповідача: Наказ ЦМЛ ім.. Тітова №26 від 23.02.2007 року про поновлення ОСОБА_1. на попередньому місці роботи; акт від 01.03.2007 року про відмову ОСОБА_1. від підпису про ознайомлення з наказом №26 від 23.02.2007року; акт від 26.02.2007 року про відсутність ОСОБА_1. 26.02.2007року на роботі; акт від 01.03.2007 року про відмову ОСОБА_1. в наданні письмового пояснення; Наказ ЦМЛ ім.. Тітова № 219/5 від 20.12.2006 року про реорганізацію клініко - діагностичної служби; графіки роботи; довідки про зарплату.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Встановлено, що рішенням Лисичанського міського суду від 23 лютого 2007

року (а.с.9-11) позов ОСОБА_1. до ЦМЛ ім.. Тітова про скасування наказу та

поновлення на роботі задоволено частково, поновлено ОСОБА_1. на роботі на

посаді лікаря-лаборанта клінічної лабораторії ЦМЛ ім.. Тітова та стягнуто з ЦМЛ

ім.. Тітова на користь держави судовий збір та витрати на інформаційно-технічне

забезпечення розгляду справи. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до

негайного виконання. Наказом головного лікаря №29 від 02.03.2007

року (а.с.4) ОСОБА_1. звільнено з посади лікаря-лаборанта клініко-діагностичної

лабораторії ЦМЛ ім. Тітова з 26.02.2007 року за п.4 ст.40, ст..43-1 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Суд вважає звільнення позивачки таким, що не відповідає закону з наступних підстав.

На підставі п.4 ст.40 КЗпП власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у разі скоєння працівником прогулу без поважних причин.

У судовому засіданні встановлено, що позивачку рішенням Лисичанського міського суду від 23.02.2007 року поновлено на роботі, вступна та резолютивна частини його було проголошено о 14 годині в присутності сторін і підлягає негайному виконанню. 24 і 25 лютого 2007 року були вихідними днями, ОСОБА_1. з'явилася на роботі 26.02.2007 року і ця обставина підтверджується показаннями свідків ОСОБА_3., ОСОБА_4 ОСОБА_5., які в судовому засіданні показували, що вони бачили позивачку 2(5 лютого 2007 року у поліклініці м. Лисичанська біля кабінету лабораторії, яка пояснювала що її не допускають до роботи. 26 лютого 2007 року з 07.30. до 08.10 годин ОСОБА_5 була свідком не допущення позивачки до роботи у поліклініці м. Лисичанська, з 08.30. до 09.00 годин вони ходили з ОСОБА_1. у адміністративне приміщення ЦМЛ ім.. Тітова на прийом до головного лікаря та у відділ кадрів де ОСОБА_1. не прийняли, а начальник відділу кадрів ОСОБА_6. повідомила що рішення суду від 23.02.2007 року вони будуть оскаржувати. Представники відповідача не надали суду доказів про те, що відповідно рішення суду від 23.02.2007 року саме 23.02.2007 року був наданий наказ про поновлення ОСОБА_1. на роботі, оскільки адміністрацією не вживались заходи щодо повідомлення позивачки про надання цього наказу, ознайомлення її з ним і виконання. Ця обставина підтверджується тим, що саме 26 лютого 2007 року ОСОБА_1. звернулася до суду про надання їй виконавчого листа і 28 лютого 2007 року за її заявою було відкрито виконавче провадження в частині негайного виконання рішення суду про поновлення її на роботі, і підтверджуються виконавчим листом Лисичанського міського суду № 2-474 за 2007 рік від 26.02.2007 року (а.с.8) та постановою державного виконавця ДВС у м. Лисичанськ від 28.02.2007 року (а.с.6). З 27.02. по 28.02.2007 року ОСОБА_1. перебувала на лікарняному (а.с.7), а 01.03.2007 року вона знову не була допущена до роботи, їй було запропоновано ознайомитися з наказом про поновлення її на роботі та учинити підпис від 23 лютого 2007 року про що вона відмовилася і був складений акт (а.с.20). 02 березня 2007 року відповідно наказу головного лікаря ЦМЛ ім.. Тітова № 29 ОСОБА_1. була звільнена з роботи за прогул без поважних причин так і не розпочавши свої обов'язки лікаря - лаборанта клініко -діагностичної лабораторії ЦМЛ ім.. Тітова.

Тому, суд не приймає до уваги показання свідків ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8.ОСОБА_9., ОСОБА_10. тій частині, що ОСОБА_1. була відсутня 26.02.2007 року на робочому місці, а також акт від 26.02.2007 року (а.с.21) про ту ж саму обставину, акт від 01.03.2007 року (а.с.22) про відмову позивачки від надання пояснень з приводу відсутності на роботі 26.02.2007року, оскільки вони суперечать встановленим судом обставинам справи і один одному, підписані керівництвом і працівниками відповідача і не були залучені сторонні особи.

Таким чином, наказом відповідача № 29 від 02.03.2007 року про звільнення позивачки за п.4 ст.40, ст..43-1 КЗпП України за прогул без. поважних причин були грубо порушені Конституційні права ОСОБА_1. на працю, заробляти собі на життя працею і його слід вважати незаконним, а позивачка підлягає поновленню на роботі на попередньому місці роботи на посаді лікаря - лаборанта клінічної лабораторії Лисичанської поліклініки єдиної клініко - діагностичної лабораторії ЦМЛ ім.. Тітова, утвореної відповідно наказу відповідача № 219/5 від 20.12.2006 року про реорганізацію клініко - діагностичної служби (а.с. 17-18), з 26.02.2007 року.

Згідно ст..233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо районного чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган. Який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_1. були порушені її Конституційні права про працю заробляти собі на життя, тому з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 лютого 2007 року, коли вона вперше після поновлення її на роботі відповідно рішення Лисичанського міського суду від 23.02.2007 року вийшла на роботу по 23 квітня 2007 року складає 1 місяць 24 дні при шестиденному робочому тижні позивача і роботою за сумісництвом (а.с.56-57).

З урахуванням довідки про заробіток позивача за жовтень і листопад 2006 року (а.с.58-61), середньомісячна заробітна плата позивачки на яку нараховується страхові внески складає 871,30грн. і середньоденній заробітній платі 33,51грн., тому середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає: 871,30 + (33,51 х 24) = 1675,54грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушенням його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Незаконним звільнення з роботи відповідачем позивачці було заподіяно моральну шкоду, яка виражається в тому, що вона вимушена хвилюватися, доводити суду незаконність прийнятого до неї незаконних рішень в результаті чого, було порушене її Конституційне право на працю, позбавлення можливості працювати та заробляти собі на життя, що призвело до моральних страждань, які

суд оцінює в сумі 200грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Оскільки рішення постановлене на користь позивачки, то відповідно до ст. 88 ч. 2 ЦПК з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави у сумі 51грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 7грн. 50коп. на р/р 31211259700051 в УДК в м. Лисичанськ Луганській області Код 24180679 МФО 804013 до Державного бюджету по КЕКД 22050000.

Відповідно п.п. 2, 4 ст.367 ЦПК рішення суду частині поновлення на роботі і присудження виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць у сумі 871,30грн. підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 40 ч.4, 233, 235, 237-1 КЗпП України, керуючись ст. ст. 10, 11, 212-215,367 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1до Центральної міської лікарні ім.. Тітова про визнання наказу недійсним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати недійсними наказ головного лікаря ЦМЛ ім.. Тітова № 29 від 02.03.2007 року про звільнення ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря - лаборанта клінічної лабораторії Лисичанської поліклініки єдиної клініко - діагностичної лабораторії ЦМЛ ім.. Тітова з 26 лютого 2007 року.

Стягнути з Центральної міської лікарні ім . Тітова на користь ОСОБА_1середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 лютого 2007 року по 23 квітня 2007 року 1675 (одна тисяча шість сот сімдесят п'ять ) грн. 54коп.

Стягнути з Центральної міської лікарні ім.. Тітова на користь ОСОБА_1в рахунок відшкодування моральної шкоди 200грн.

Стягнути з Центральної міської лікарні ім.. Тітова на користь держави України судовий збір у сумі 51грн. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 7грн. 50коп. на р/р 31211259700051 в УДК в м. Лисичанськ Луганській області Код 24180679 МФО 804013 до Державного бюджету по КЕКД 22050000.

Рішення в частині поновлення на роботі і присудження виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць в сумі 871,30грн. підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Лисичанського міського суду заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня після його проголошення або подання апеляційної скарги у той самий строк. Апеляційна скарга подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Лисичанського міського суду.