Постанова № 21581997, 19.01.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/6454/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2012 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Соколенко О.М.

при секретарі Кулішенко Є.С.

за участю: представника позивача ОСОБА_1 (за довіреністю);

представника відповідача ОСОБА_2.(за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Страйдер»до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Страйдер» до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень: № 0004002301 від 01.08.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку на прибуток підприємств у сумі 3155943 грн. 48 коп.; № 0004012301 від 01.08.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку на додану вартість у сумі 2525013 грн. 00 коп.; № 0074811704 від 01.08.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку з доходів фізичних осіб на суму 109052 грн. 08 коп.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що державною податковою інспекцією у Малиновському районі м. Одеси було проведено виїзну планову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Страйдер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої відповідачем був складений акт № 209/23-213/32334188 від 18 липня 2011 року. Згідно з вказаним актом перевіркою, зокрема, встановлено: порушення позивачем п. 5.1., пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- заниження податку на прибуток всього у сумі 3310768 грн.; порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України - заниження податку на додану вартість всього у сумі 2525012 грн.; порушення позивачем пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та пп. 164.2.17 п. 164.2. ст. 164, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України - неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 91184,65 грн. при перерахуванні у перевіряємому періоді з розрахункового рахунку підприємства грошових коштів у загальній сумі 595753 грн. ФОП ОСОБА_3 На підставі вказаного акту відповідачем 01.08.2011 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0004002301 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку на прибуток підприємств у сумі 3155943 грн. 48 коп.; № 0004012301 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку на додану вартість у сумі 2525013 грн. 00 коп.; № 0074811704 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку з доходів фізичних осіб на суму 109052 грн. 08 коп.

Позивач вважає, що відповідачем грубо порушено вимоги чинного законодавства щодо порядку призначення та проведення перевірок, висновки перевірки не відповідають дійсним обставинам господарської діяльності позивача, а прийняті за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню як незаконні, оскільки, як зазначає позивач, під час призначення та проведення перевірки відповідачем жодним чином не підтверджено належність позивача по групи високого ризику, що дозволяє проводити планові перевірки кожного року.

В обґрунтування незаконності податкового повідомлення-рішення від 01.08.2011р. № 0004002301 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку на прибуток підприємств у сумі 3155943 грн.48 коп., позивач зазначає, що ним правомірно та у відповідності до вимог законодавства було віднесено до складу валових витрат вартість інформаційно-консультаційних послуг, отриманих від ФОП ОСОБА_3 на загальну суму 619863,7 грн., що підтверджується актами виконаних робіт/наданих послуг, та в свою чергу зазначає, що усі послуги надані згідно зазначених актів були оплачені товариством у повному обсязі. Також, позивач зазначив, що позиція відповідача про те, що до перевірки повинні бути надані документи, які б підтверджували результати наданих інформаційно-консультаційних послуг, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та положеннях укладених сторонами договорів про надання інформаційно-консультаційних послуг. Водночас, позивач зазначає, що товариством правомірно були віднесені до складу валових витрат суми по господарським операціям з TOB «КК «Бремексгруп ЛТД» та TOB «КК «Оверест компані ЛТД», оскільки були надані та складені всі первинні документи, а факт здійснення витрат в свою чергу підтверджується відповідними розрахунковими документами.

Щодо незаконності податкового повідомлення-рішення від 01.08.2011р. № 0004012301 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку на додану вартість у сумі 2525013 грн. 00 коп., позивач зазначає, що доводи відповідача щодо складу та статусу директорів/засновників TOB «Старгейт», а також обставин укладення й виконання договору поставки № 27/12/10-13 від 27.12.2010р., викладені в акті перевірки (арк. 19-24) не мають правового значення, оскільки позивачем було повернуто товар, отриманий від TOB «Старгейт»і проведені відповідні коригування податкової звітності, та негативні наслідки у вигляді невизнання сум податкового кредиту у такому випадку для позивача чинним законодавством України не передбачені.

Щодо незаконності податкового повідомлення-рішення від 01.08.2011р. № 0074811704 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку з доходів фізичних осіб на суму 109052 грн. 08 коп., позивач зазначає, що у повній відповідності з чинним законодавством України з боку ФОП ОСОБА_3 на користь товариства були надані послуги, які згідно з податковим статусом виконавця послуг обкладаються єдиним податком, відповідно до чого позивач не є податковим агентом і не зобов'язаний утримувати та перераховувати до бюджету податок с доходів фізичних осіб, які були виплачені ФОП ОСОБА_3

Таким чином, як зазначає позивач, висновки відповідача в акті перевірки № 209/23-213/32334188 від 18 липня 2011 року щодо порушення TOB «Страйдер»п. 5.1., пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки витрати на придбання товару були включені до складу валових витрат на підставі первинних документів податкового і бухгалтерського обліку, оформлених згідно вимог чинного законодавства, та податковий кредит сформований на підставі відповідних податкових накладних; а також, позивач вважає, що порушення ним вимог пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та пп. 164.2.17 п. 164.2. ст. 164, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України щодо неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 91184,65 грн. є безпідставним, а отже прийняті на підставі зазначеного акту оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на думку позивача, підлягають скасуванню.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (т.3, а.с.155-168), в яких зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки під час перевірки було встановлено, що TOB «Страйдер»порушено п. 5.1., пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- занижено податок на прибуток всього у сумі 3310768 грн.; п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України - занижено податок на додану вартість всього у сумі 2525012 грн.; пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та пп. 164.2.17 п. 164.2. ст. 164, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України - не утримано та не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 91184,65 грн. при перерахуванні з рахунку товариства коштів ФОП ОСОБА_3, за результатами чого відповідачем 01.08.2011 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0004002301 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку на прибуток підприємств у сумі 3155943 грн. 48 коп.; № 0004012301 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку на додану вартість у сумі 2525013 грн. 00 коп.; № 0074811704 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку з доходів фізичних осіб на суму 109052 грн. 08 коп. Відповідач вважає, що оскаржувані повідомлення-рішення були винесені ДПІ у Малиновському районі м. Одеси правомірно за порушення позивачем вимог податкового законодавства, а отже вони не підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та наданих поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнала та просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, ознайомившись з запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Страйдер»(надалі ТОВ «Страйдер», товариство), зареєстровано Виконавчим комітетом Одеської міської ради 03.04.2003 року, номер запису № 15561070011027367, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб серії А01 № 319943 (т.1,а.с.122). Як вбачається з вказаного свідоцтва, воно було замінено 26.01.2011 року у звязку із зміною місцезнаходження ТОВ «Страйдер».

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 489501, основними видами діяльності ТОВ «Страйдер»за КВЕД є: 51.90.0 інші види оптової торгівлі; 51.39.0 неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; 52.12.0 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту; 63.40.0 організація перевезення вантажів; 51.19.0 посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту (т.1, а.с.123).

Судом встановлено, що позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 18.04.2003 року (т.1, а.с.17), та станом на момент виникнення спірних правовідносин підприємство перебуває на обліку в ДПІ у Малиновському районі м. Одеси.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень на перевірку від 25.05.2011 року № 709, № 710, № 711, № 712, № 713, № 714, № 715, № 716, № 717, виданих ДПІ у Малиновському районі м. Одеси (т.1,а.с.75-83, т.2, а.с.184-192), згідно наказів ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 10.05.2011 за № 825 та від 24.06.2011 року за № 1098 (т.1, а.с.74, т.2, а.с.180, 193), відповідно до плану-графіка проведення комплексних документальних перевірок СПД на 2 квартал 2011 року (т.2, а.с.179), на підставі п. 77.1 ст.77 глави 8 розділу II Податкового Кодексу України, головним державним податковим ревізор - інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, радником податкової служби III рангу ОСОБА_4, старшим державним податковим ревізор - інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, інспектором податкової служби І рангу ОСОБА_5, головним державним податковим ревізор - інспектором сектору організації роботи з безхазяйним майном відділу погашення прострочених податкових зобов'язань ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, інспектором податкової служби І рангу ОСОБА_6, головним державним податковим ревізор - інспектором відділу контролю за фінансовими установами та операціями в сфері ЗЕД ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, інспектором податкової служби І рангу ОСОБА_7, головними державними податковими ревізор-інспекторами відділу організації роботи та моніторингу фінансових операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ДПА в Одеській області, радниками податкової служби III рангу ОСОБА_8 та ОСОБА_9, головним державним податковим ревізор - інспектором відділу контролю за суб'єктами господарювання, що здійснюють розрахунки у готівковій формі управління податкового контролю юридичних осіб ДПА в Одеській області, радником податкової служби III рангу ОСОБА_10, старшим оперуповноваженим оперативно - розшукового відділення, капітаном міліції ОСОБА_11, оперуповноваженим оперативно - розшукового відділення, капітаном міліції ОСОБА_12 проведено планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання товариством з обмеженою відповідальністю «Страйдер»вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

Судом встановлено, що головному бухгалтеру TOB «Страйдер»ОСОБА_13 27.05.2011 року були пред'явлені направлення на перевірку та вручено копію наказу на проведення перевірки.

Також, судом встановлено, що TOB «Страйдер»було проінформовано про проведення планової виїзної перевірки письмовим повідомленням від 10.05.2011 року № 171/23-225, яке вручено 11.05.2011 року головному бухгалтеру TOB «Страйдер»- ОСОБА_14, що підтверджується розпискою № 171/23-225 від 10.05.2011 року (т.2, а.с.195). При цьому, як вбачається з вказаного повідомлення (т.1,а.с.73, т.2, а.с.194), в ньому не зазначено дату проведення перевірки позивача, що в свою чергу не заперечував у судовому засіданні представник відповідача.

Перевірку проведено з відома директора TOB «Страйдер»ОСОБА_15, та в присутності головного бухгалтера ОСОБА_13.

За результатами вказаної перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси складено акт № 209/23-213/32334188 від 18.07.2011 року «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Страйдер» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року»(т.1, а.с. 15-61).

У висновках вказаного акту, зокрема, встановлено порушення позивачем приписів: пп. 5.1., пп. 5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 3310768 грн.; п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 2525012 грн.; пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та пп. 164.2.17 п. 164.2. ст. 164, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, а саме, - неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 91184,65 грн. при перерахуванні з рахунку товариства коштів ФОП ОСОБА_3

Як встановлено судом, позивачем на зазначений акт перевірки були подані заперечення до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси (т.1, а.с.84-86), та 28.07.2011р. за № 29274/23 податковим органом на подані заперечення до акту надано відповідь, в якій зазначено, що позивачем пропущено граничний строк подачі заперечень (т.1,а.с. 87).

На підставі вищевказаного акту перевірки, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси прийняті: податкове повідомлення-рішення № 0004002301 від 01.08.2011 року, яким TOB «Страйдер»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3155943 грн. 48 коп., в тому числі, за основним платежем 3310768 грн.18 коп. та 31175,30 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п. 5.1., пп. 5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(т.1,а.с.71); податкове повідомлення-рішення № 0004012301 від 01.08.2011 року, яким TOB «Страйдер»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 2525013 грн. 00 коп., з яких, за основним платежем - 2525012 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн. за порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (т.1, а.с.72) та податкове повідомлення-рішення № 0074811704 від 01.08.2011 року, яким TOB «Страйдер»збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 109052 грн. 08 коп., з яких, за основним платежем 91184 грн. 65 коп. та 17867 грн. 43 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та пп. 164.2.17 п. 164.2. ст. 164, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України (т.1, а.с.70).

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 01 серпня 2011р. № 0004002301 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 3155943 грн. 48 коп., суд виходить з наступного.

Згідно з п. 3.1.2 акту перевірки, перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.01.2010 по 31.03.2011 року встановлено їх завищення всього в сумі 13243074,1 грн., в тому числі: за 1 квартал 2010 року у сумі 102480,7 грн., за 2 квартал 2010 року у сумі 119480,0 грн., за 3 квартал 2010 року у сумі 158188,0 грн., за 4 квартал 2010 року у сумі 118640,0 грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 12744285,4 грн.

Як вбачається з акту, на порушення п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», TOB «Страйдер»віднесено до складу валових витрат без доведення їх подальшого використання у власній господарській діяльності вартість інформаційно-консультаційних послуг, отриманих від підприємця - фізичної особи ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на загальну суму 619863,7грн., у тому числі: 1 квартал 2010 року у сумі 102480,7 грн., 2 квартал 2010 року у сумі 119480,0 грн., 3 квартал 2010 року у сумі 158188,0 грн., 4 квартал 2010 року у сумі 118640,0 грн., 1 квартал 2011 року у сумі 119275,0 грн. (без ПДВ) без підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а саме, актів виконаних робіт.

В обґрунтування вказаного висновку відповідач зазначає, що позивачем до перевірки не надано документів, які б містили інформацію про фактичне виконання інформаційно-консультаційних послуг.

Проте, суд з такими висновками відповідача не погоджується та зазначає наступне.

Одним з основних видів діяльності позивача за КВЕД, як вже встановлено судом, є зокрема, оптова та роздрібна торгівля, посередництво в торгівлі.

Судом встановлено, що між TOB «Страйдер»(Замовник) та ФОП ОСОБА_3 (Виконавець) було укладено договори № 01/01-09 від 05.01.2009 року, від 04.01.2010 року № 04/01-10 та від 04.01.2011 року № 04/01-11 (т.3, а.с.244-245; т.5, а.с.178), згідно яких TOB «Страйдер»є Замовником на надання наступних видів робіт: аналіз фінансової та господарської діяльності підприємства, аналіз ринку та виявлення нових шляхів розвитку підприємства; формування та коригування бізнес-планів підприємства; консультаційні послуги з відповідями на питання, що цікавлять; пошук та підбір необхідної літератури, документів, формування нормативно-правової бази по тематиці консультації; комплексний аналіз фінансово-економічного стану Замовника, оцінка ефективності здійсненних Замовником капіталовкладень; консультації з питань комерційної діяльності підприємства та управління підприємством. Згідно п.п. 2.1.,2.3. вказаних Договорів, Виконавець приймає на себе виконання наступних видів інформаційного обслуговування проводить роботу та підбір необхідної літератури, документів, формування нормативно-правової бази. Строки надання конкретних послуг узгоджуються сторонами в робочому порядку. В залежності від виду виконуваних робіт та інтересів Замовника, певні послуги можуть виконуватись періодично (раз на місяць, раз у квартал, в півріччя, тощо) чи одноразово, що узгоджується сторонами за взаємною згодою. Відповідно до п.п. 3.2.,3.3.,3.4. цих Договорів, вартість виконуваних робіт узгоджується та визначається сторонами по кожному обєму робіт окремо в акті виконаних робіт, послуг. Підписання акта виконаних робіт (послуг) є підставою для взаєморозрахунків між Замовником та Виконавцем.

Як вбачається з викладеного, конкретизація видів, обсягів, характеру та порядку надання послуг міститься в текстах самих договорів.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем в акті перевірки та в запереченнях на адміністративний позов було зазначено невірні номера вищезазначених договорів, наданих при перевірці, що в свою чергу не було спростовано представником відповідача у судовому засіданні.

Також, судом встановлено, до вказаних договорів сторонами було укладено додатки (т.3, а.с.217,219,221,223,225,227,229,231,233,235,237,239,241,243; т.5, а.с.179,183).

В свою чергу, на підтвердження того, що ФОП ОСОБА_3 мав право надавати інформаційно-консультаційні послуги, позивачем було надано до суду копії свідоцтв про сплату єдиного податку ФОП ОСОБА_3 на 2010-2011 роки, із зазначенням виду діяльності: 74.14.0 - консультування з питань комерційної діяльності та управління (т.1, а.с.100-101).

Фактичне надання послуг з боку ФОП ОСОБА_3 на користь позивача підтверджується наступними актами виконаних робіт (наданих послуг): акт б/н від 31.12.2009 на суму 24150,70 грн.; акт б/н від 31.01.2010 на суму 40640 грн.; акт б/н від 28.02.2010 на суму 39490 грн.; акт б/н від 31.03.2010 на суму 40430 грн.; акт б/н від 30.04.2010 на суму 39350 грн.; акт б/н від 31.05.2010 на суму 39700 грн.; акт б/н від 30.06.2010 на суму 39550 грн.; акт б/н від 30.07.2010 на суму 39720 грн.; акт б/н від 31.08.2010 на суму 39277 грн.; акт б/н від 30.09.2010 на суму 39641 грн.; акт б/н від 31.10.2010 на суму 39420 грн.; акт б/н від 30.11.2010 на суму 39600 грн.; акт б/н від 31.12.2010 на суму 39620 грн.; акт б/н від 31.01.2011 на суму 39900 грн.; акт б/н від 28.02.2011 на суму 39655 грн.; акт б/н від 31.03.2011 на суму 39720 грн. (т.5, а.с. 180, 182, т.3, а.с.216, 218, 220, 222, 224,226,228,230,232,234,236,238,240,242).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи належним чином завірені копії договорів та актів виконаних робіт, які містяться в матеріалах справи, були надані ФОП ОСОБА_3 під час розгляду справи на прохання позивача (т.3, а.с.209-210,т.5, а.с.176-177), у звязку із вилученням у останнього вказаних документів після проведення перевірки органами податкової міліції.

Судом також встановлено, що вищевказані послуги, надані згідно зазначених актів, були оплачені позивачем у повному обсязі, про що свідчать банківські виписки, копії яких наявні в матеріалах справи (т.5, а.с.184-186).

Суми витрат на оплату вказаних послуг позивач включив до складу валових витрат за 1-4 квартали 2010 року та 1 квартал 2011 року, про що зазначив у деклараціях з податку на прибуток за вказані податкові періоди, які були подані ним до податкового органу (т.5, а.с.107-161).

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх звязок з господарською діяльністю позивача, включення позивачем сум до складу валових витрат, суд виходить з наступного.

До спірних правовідносин з приводу правильності включення спірних сум до валових витрат за господарськими операціями позивача підлягають застосуванню норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв на момент включення сум до складу валових витрат.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Поняття «валових витрат»підприємства визначається п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на момент включення позивачем сум до складу валових витрат), згідно якого валові витрати виробництва і обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних у якості компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовлюються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарської діяльності.

Вимоги законодавства щодо віднесення витрат підприємства до валових витрат встановлені ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 5.2.1. п.5.2 ст. 5 зазначеного Закону (який діяв на момент включення позивачем сум до складу валових витрат) передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3. - 5.7. цієї статті.

У пункті 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на момент включення позивачем сум до складу валових витрат) наведено вичерпний перелік операцій, за якими витрати не включаються до складу валових витрат.

Відповідно до пп. 5.3.9., п. 5.3. ст. 5 зазначеного Закону (який діяв на момент включення позивачем сум до складу валових витрат) не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми містяться в Податковому кодексі України (ПК України), який набрав чинності 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування складаються з витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно абз. «д», п.п. 138.10.1 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються зокрема, витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень.

Відповідно до п.п. 139.1.9 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні»на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Як вже встановлено судом, в матеріалах справи наявні акти здачі-приймання виконаних робіт (послуг), в яких визначено послуги, що надавались позивачу.

У фінансово-господарській діяльності субєктів господарювання акти виконаних робіт (послуг) є документами, що фіксують та засвідчують саме факт виконання робіт, надання послуг по укладеним угодам між такими субєктами господарювання. Отже, інформація щодо звязку будь-яких видів робіт або послуг з діяльністю підприємства має міститися у договорах, контрактах, що укладаються таким підприємством та відповідати статутним документам підприємств.

Крім вищезазначених актів, судом встановлено, що в рамках виконання вищевказаних договорів, ФОП ОСОБА_3 були складені звіти з питань, визначених в цих договорах за усі періоди, визначені в актах виконаних робіт. Так, за період грудень 2009 року позивачу, надавались послуги з розробки та складання обліку підприємства, по розробці системи складання фінансової та податкової звітності, огляд нововведень законодавства, необхідного для здійснення діяльності підприємства (ознайомлення та консультація); за період січень-березень 2010 року, позивачу, зокрема, надавались послуги по розробці системи організації обліку підприємства, розробці системи складання фінансової та податкової звітності; за період квітень-червень 2010 року, були надані послуги, як то, огляд нововведень законодавства, необхідного для здійснення діяльності підприємства (ознайомлення та консультація), із зазначенням докладного опису вказаного законодавства; за період липень-вересень 2010 року, позивачу, зокрема, надавались послуги по розробці посадових інструкцій для співробітників підприємства та здійснювався огляд нововведень законодавства, необхідного для здійснення діяльності підприємства (ознайомлення та консультація), із зазначенням докладного опису вказаного законодавства; за період жовтень-грудень 2010 року, та січень-березень 2011 року позивачу були надані послуги, як то, огляд нововведень законодавства, необхідного для здійснення діяльності підприємства (ознайомлення та консультація), із зазначенням докладного опису законодавства (т.3, а.с.211-215, т.5, а.с.181).

Як вбачається з наведеного, інформація, викладена в цих звітах за змістом повязана з господарською діяльністю позивача, а акти здачі приймання виконаних робіт (послуг) як первинні документи бухгалтерського обліку фіксують факти здійснення передачі вказаних робіт (послуг), тобто надані за даними договорами послуги за своїм змістом направлені на здійснення позивачем господарської діяльності та отримання прибутку.

Поряд з цим, суд зазначає, що діючим законодавством не встановлено обовязковість наявності будь-якого звязку між наданими послугами з консультаційних послуг та укладеними після їх надання договорів з постачальниками або покупцями товарів (послуг). Відсутність факту укладення таких договорів після надання позивачу консультаційних послуг контрагентом не є доказом та належним підтвердженням того факту, що консультаційні послуги надані позивачу не повязані з основною діяльністю позивача. Відповідачем також в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано таких доказів суду.

Що стосується твердження перевіряючих щодо того, що підприємством витрати по вказаних інформаційно-консультаційних послугах віднесені до складу валових без наявності всіх підтверджуючих документів, то суд не приймає до уваги вказані твердження, оскільки вони спростовуються первинними документами, що підтверджують надання та сплату вказаних послуг та які наявні в матеріалах справи. Крім того, жоден нормативно-правовий акт не накладає на підприємство обовязок підтверджувати право на віднесення витрат на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових, якимось іншими документами, ніж ті, які наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що під час укладання договорів про надання інформаційно-консультаційних послуг, сторонами були складені всі необхідні первинні документи, які фіксують здійснення господарських операцій.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на момент включення позивачем сум до складу валових витрат), встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Тобто, відповідач, зазначаючи про необхідність надання інших документів, в акті перевірки, встановлює додаткові обмеження для позивача, що суперечить нормам чинного податкового законодавства. Висновки відповідача про те, що надані позивачу інформаційно-консультаційні послуги мають бути підтверджені іншими документами, окрім розрахункових та платіжних документів, що надавались під час перевірки, не відповідають вимогам п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а отже товариство правомірно, з урахуванням вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону, віднесло вказані видатки до валових витрат.

Отже, в даному випадку, факт отримання позивачем інформаційно-консультаційних послуг від його контрагента підтверджується відповідними договорами, які містять усі встановлені діючим цивільним законодавством України істотні умови, актами приймання-передачі таких виконаних робіт (наданих послуг), що містять усі передбаченні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні»обовязкові реквізити, тобто є первинними документами у розумінні ст. 9 зазначеного Закону, та є належними й достатніми доказами правомірності віднесення цих витрат по таким послугам до валових витрат позивача.

Отже, враховуючи, що визначальною ознакою валових витрат є їх звязок з господарською діяльністю платника податку, суд вважає, що позивачем доведено, що отримання ТОВ «Страйдер» інформаційно-консультаційних послуг здійснювалось в межах господарської діяльності позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач правомірно включив витрати по сплаті інформаційно-консультаційних послуг, наданих ФОП ОСОБА_3 до складу валових витрат та останні повністю підтверджуються первинними документами, а тому суд вважає, що висновки податкового органу про те, що ТОВ «Страйдер» неправомірно віднесено до складу валових витрат витрати по сплаті за інформаційно-консультаційні послуги, надані ФОП ОСОБА_3 є безпідставними.

Також, в акті перевірки встановлено, що на порушення п. 5.1., пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачем до складу валових витрат віднесено суму товарів, отриманих від TOB «КК«Бремексгруп ЛТД»та TOB «КК «Оверест компані ЛТД»на виконання умов договорів поставки № 27/12-01 від 27.12.2010 та № 27/12 від 27.12.2010, чим завищено склад валових витрат на загальну суму 12652010,4 грн., в тому числі за 1 квартал 2011 року - 12652010,4 грн. А також, зазначено про нікчемність вказаних угод, укладених між позивачем та його контрагентами.

Однак, суд з такими висновками відповідача не погоджується, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 27.12.2010 року між позивачем та TOB «КК«Бремексгруп ЛТД»укладено договір поставки № 27/12-01, відповідно до умов якого TOB «КК «Бремексгруп ЛТД»зобовязується на замовлення ТОВ «Страйдер» передати товари згідно накладних, які оформлюються на кожну партію товару та одночасно виконують функцію специфікації на товар (т.1, а.с.137-140).

Передача товару від ТОВ «КК«Бремексгруп ЛТД»до ТОВ «Страйдер»підтверджується відповідними видатковими накладними від 03.01.2011 року № 11,12,13,14,15,16,17 (т.1, а.с.141-162,163-174, 175-179, 180-196, 197-213,214-230, 231-247).

Факти здійснення вищевказаних господарських операцій з постачання продукції підтверджені відповідними податковими накладними, виданими ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД»: податкова накладна від 03.01.2011 року № 11, податкова накладна від 03.01.2011 року № 12, податкова накладна від 03.01.2011 року № 13, податкова накладна від 03.01.2011 року № 14, податкова накладна від 03.01.2011 року № 15, податкова накладна від 03.01.2011 року № 16, податкова накладна від 03.01.2011 року № 17 (т.2, а.с.1-82), наявність яких під час проведення перевірки відповідачем не заперечувалась. З матеріалів справи вбачається, що позивач частково сплатив кошти за отриманий товар, що підтверджується банківською випискою (т.5, а.с.191).

Разом з тим, судом встановлено, що 27.12.2010 року між позивачем та TOB «КК «Оверест компані ЛТД» укладено договір поставки № 27/12, відповідно до умов якого TOB «КК «Оверест компані ЛТД»зобовязується на замовлення ТОВ «Страйдер» передати товари згідно накладних, які оформлюються на кожну партію товару та одночасно виконують функцію специфікації на товар (т.2, а.с.83-86).

Передача товару від ТОВ «КК «Оверест компані ЛТД»до ТОВ «Страйдер» підтверджується відповідними видатковими накладними від 03.01.2011 року №№ 1,2,3,4,5 (т.2, а.с.87-92, 93-100, 101-113, 114-125, 126-138).

Факти здійснення вищевказаних господарських операцій з постачання продукції підтверджені відповідними податковими накладними від 03.01.2011 року №№1,2,3,4,5, виданими ТОВ «КК «Оверест компані ЛТД» (т.2,а.с.139-178), наявність яких під час проведення перевірки відповідачем не заперечувалась.

Як встановлено судом, суми по вказаних накладних були включені позивачем до складу валових витрат декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року.

Вимоги законодавства щодо віднесення витрат підприємства до валових витрат встановлені ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та аналогічні норми містяться в Податковому кодексі України, що набрав чинності 01.01.2011 року. Положення вказаних норм податкового законодавства вже наводилося судом при дослідженні правомірності віднесення позивачем витрат по сплаті інформаційно-консультаційних послуг, наданих ФОП ОСОБА_3 до складу валових витрат, а отже, досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх звязок з господарською діяльністю позивача, правомірність включення позивачем сум до складу валових витрат, а також, досліджуючи питання щодо нікчемності угод, суд зазначає наступне.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено поняття господарської діяльності, відповідно до якої під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, суд встановив, що договори постачання укладені у письмовій формі, виконання вказаних договорів підтверджується відповідними видатковими накладними, здійснення господарських операцій контрагентами підтверджується виданими податковими накладними, а тому робить висновок, що сторони договорів діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст. 3 ГК України.

Таким чином укладені угоди відповідають загальним вимогам, встановленим Цивільним кодексом України та додержання яких необхідно для чинності правочину.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В даному випадку договори постачання, як вже зазначалося вище відповідають вимогам ст. 203 ЦК України, недійсність таких договорів прямо законом не встановлена, а також дані договори судом недійсними не визнавалися, а отже є чинними.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що кримінальні справи щодо здійснення фіктивної підприємницької діяльності відносно посадових осіб вищевказаних контрагентів не порушувалися.

Крім того, як встановлено судом вищевказані контрагенти на момент здійснення господарських операцій знаходилися і знаходяться на момент розгляду справи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, про що свідчать відповідні витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, з яких вбачається, що відомості про вищевказаних контрагентів підтверджені (т.1 а.с.90-93), а також вказані контрагенти мали свідоцтва про реєстрацію їх платниками податку на додану вартість (т.1, а.с.88-89, 98-99).

Поряд з цим, судом встановлено, що позивачем на адреси його контрагентів було направлено листи щодо перенесення строків оплати за вищезазначеними договорами (т.5, 187-188).

Виходячи з вищевикладеного, суд критично ставиться до посилання відповідача щодо нікчемності угод, укладених між позивачем та контрагентами TOB «КК«Бремексгруп ЛТД»та TOB «КК «Оверест компані ЛТД»на підставі того, що дані угоди не спричиняють реального настання правових наслідків, без відображення в акті причин чому саме ці угоди не спричиняють реальних наслідків, оскільки на пропозицію суду, жодного доказу цього надано не було.

Разом з цим, суд також зазначає, що позивачем під час розгляду справи підтверджено факт оприбуткування позивачем, отриманого від контрагента-постачальника товару, подальшого використання його у власній господарській діяльності для відповідної реалізації такої продукції покупцям, про що, зокрема свідчать договір, укладений позивачем з ТОВ «Даніель-Бутік» від 01.01.2011 року № 01/01/11, листи позивача на адресу ПП «Антошка»та ТОВ «Даніель-Бутік», та відповіді останніх, постанови Одеського окружного адміністративного суду у справах №2а/1570/7282/2011 та №2а/1570/6982/2011, копії яких наявні в матеріалах справи (т.3, 1-9, т.5, а.с.198-212,213-222).

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його постачальниками, та звязок між фактом придбання позивачем товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку. Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операції щодо придбання позивачем товару у TOB «КК «Бремексгруп ЛТД»та TOB «КК «Оверест компані ЛТД», а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Водночас, судом не приймається до уваги посилання відповідача в акті перевірки на положення законодавства щодо фіктивної діяльності вказаних підприємств, оскільки, як вже встановлено судом на момент здійснення розглянутих в ході перевірки операцій з поставки товару і на цей час TOB «КК«Бремексгруп ЛТД»та TOB «КК «Оверест компані ЛТД»мали і мають статус зареєстрованих та діючих юридичних осіб, відомостей про їх припинення чи прийняття щодо них будь-яких судових рішень у Єдиному державному реєстрі немає. Разом з тим, будь-які висновки щодо дійсності/недійсності установчих документів юридичних осіб-контрагентів TOB «Страйдер»є передчасними та безпідставними, оскільки судом встановлено, що податкові органи не зверталися до суду стосовно припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця - про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання. Крім того, позивачем були надані відповіді від його контрагентів TOB «КК«Бремексгруп ЛТД»та TOB «КК «Оверест компані ЛТД»стосовно пояснень засновника TOB «КК «Оверест компані ЛТД»та засновника TOB «КК «Бремексгруп ЛТД», згідно яких не підтверджуються висновки, викладені в акті перевірки.

Оскільки судом встановлено, що договори постачання, укладені між ТОВ «Страйдер»і TOB «КК«Бремексгруп ЛТД»та TOB «КК Оверест компані ЛТД» є дійсними, спрямованими на досягнення економічних результатів та отримання прибутку, всі витрати, повязані з оплатою товарів, отриманих за даними договорами, та підтверджені відповідними первинними документами, суд приходить до висновку про відсутність порушень позивачем норм податкового законодавства, які регулюють питання щодо віднесення витрат до складу валових, а тому позивач цілком правомірно відніс витрати по оплаті отриманої продукції від TOB «Бремексгруп ЛТД»та TOB «КК «Оверест компані ЛТД» до складу валових.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем цілком правомірно віднесені витрати по вищевказаним договорам до складу валових та порушень законодавства, що регулює вказані питання судом не встановлено, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 01 серпня 2011р. № 0004002301 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку на прибуток приватних підприємств підлягає скасуванню, як таке, що винесено протиправно.

Стосовно правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0004012301 від 01.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2525013 грн. 00 коп., суд вважає необхідним зазначити наступне.

В акті перевірки зазначено, що позивач в порушення п.44.1 ст.44, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України відобразив у складі податкового кредиту з ПДВ податковий кредит за податковим накладним, отриманими від TOB «КК «Бремексгруп ЛТД»та TOB «КК «Оверест компані ЛТД»на загальну суму ПДВ 2525001,94грн., що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість всього у сумі 2525001,94грн., у тому числі у січні 2011 року на суму 2525001,94 грн. Також, зазначається, що перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 31.03.2011 встановлено його заниження всього у сумі 2525012,0 грн., у тому числі за січень місяць 2011 року в сумі 2525012,0 грн. в результаті допущених порушень податкового законодавства, що відображено в п.3.2.2 розділу 3 акта перевірки.

Проте, суд не погоджується з вищевикладеними висновками перевіряючого органу, з огляду на наступне.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового Кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту визначено розділом 5 Податкового Кодексу України

Відповідно до п.п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору;

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, нормами податкового законодавства визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Як вже встановлено судом, 27.12.2010 року між позивачем та TOB «КК«Бремексгруп ЛТД»укладено договір поставки № 27/12-01, відповідно до умов якого TOB «КК«Бремексгруп ЛТД»зобовязується на замовлення ТОВ «Страйдер»передати товари згідно накладних, які оформлюються на кожну партію товару та одночасно виконують функцію специфікації на товар (т.1, а.с.137-140).

Передача товару від ТОВ «КК«Бремексгруп ЛТД»до ТОВ «Страйдер»підтверджується відповідними видатковими накладними від 03.01.2011 року № 11,12,13,14,15,16,17 (т.1, а.с.141-162,163-174, 175-179, 180-196, 197-213,214-230, 231-247).

Факти здійснення вищевказаних господарських операцій з постачання продукції підтверджені відповідними податковими накладними від 03.01.2011 року № 11,12,13,14,15,16, 17, виданими ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД»: (т.2, а.с.1-82), наявність яких під час проведення перевірки відповідачем не заперечувалась.

Разом з тим, судом встановлено, що 27.12.2010 року між позивачем та TOB «КК «Оверест компані ЛТД» укладено договір поставки № 27/12, відповідно до умов якого TOB «КК «Оверест компані ЛТД»зобовязується на замовлення ТОВ «Страйдер» передати товари згідно накладних, які оформлюються на кожну партію товару та одночасно виконують функцію специфікації на товар (т.2, а.с.83-86).

Передача товару від ТОВ «КК «Оверест компані ЛТД»до ТОВ «Страйдер» підтверджується відповідними видатковими накладними від 03.01.2011 року №№ 1,2,3,4,5 (т.2, а.с.87-92, 93-100, 101-113, 114-125, 126-138).

Факти здійснення вищевказаних господарських операцій з постачання продукції підтверджені відповідними податковими накладними від 03.01.2011 року №№1,2,3,4,5, виданими ТОВ «КК«Оверест компані ЛТД» (т.2,а.с.139-178), наявність яких під час проведення перевірки відповідачем не заперечувалась.

Як вже встановлено судом, всі контрагенти, які видавали ТОВ «Страйдер» податкові накладні були платниками податку на додану вартість, всі придбані позивачем за договорами товари та послуги призначені для використання в господарській діяльності ТОВ «Страйдер».

Також, судом встановлено, та не заперечується сторонами, що всі вказані документи, які відповідно до вищевикладених норм є дійсно необхідними для формування податкового кредиту позивач мав в наявності та надав перевіряючим при проведенні перевірки. Крім того, жоден нормативно-правовий акт не накладає на підприємство обовязок підтверджувати право на податковий кредит, при наявності належним чином оформлених податкових накладних, іншими документами.

Водночас, суд зазначає, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.

При цьому, суд зазначає, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування валових витрат та податкового кредиту.

Окрім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом вже встановлено, що і позивач, і його контрагенти на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Посилання ДПІ на те, що зазначені податкові накладні оформлені з порушенням встановлених вимог щодо їх підписання суд вважає безпідставними, та необґрунтованими, оскільки податкові накладні, договори, видаткові накладні, інші документи підписуються не засновниками, а директорами підприємства. Відповідачем в акті перевірки не наведено жодних відомостей про те, що первинні документи спірних господарських операцій підписувались не директорами, а іншими особами.

Також, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо складу та статусу директорів/засновників TOB «Старгейт», а також щодо обставин укладення й виконання договору поставки № 27/12/10-13 від 27.12.2010р., викладених в акті перевірки (арк. 19-24), оскільки вони не мають правового значення, у звязку із тим, що позивачем було повернуто товар, отриманий від TOB «Старгейт»і проведені відповідні коригування податкової звітності, що підтверджується заявою директора TOB «Страйдер»на адресу ТОВ «Старгейт»від 03.01.2011 року щодо виявлення недоліків товару та неможливості його прийняття позивачем (т.3,а.с.246); актами відбраківки товару по факту оприбуткування товару за накладними від 03.01.2011 року (т.3, а.с.247-250, т.4, а.с.1-8); накладними про повернення товару TOB «Страйдер»на адресу ТОВ «Старгейт» від 03.01.2011 року (т.4,а.с.9-161); розрахунками коригувань кількісних і вартісних показників до податкових накладних, виданих TOB «Старгейт»на адресу ТОВ «Страйдер» від 03.01.2011 року (т.4, а.с.162-250, т.5, а.с.1-66).

Разом з тим, суд вважає безпідставними посилання відповідача в акті перевірки на те, що позивач з моменту підписання товарних накладних на відповідну партію товару, набувши на неї право власності, не мав права повернути вказаний товар, оскільки жодною законодавчою нормою не встановлено такого обмеження.

Водночас, суд зазначає, що відповідачем в акті перевірки зазначається, що 20.05.2011р. позивачем було надано до ДПІ уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок та було надано Додаток 5 до податкової декларації з ПДВ («Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів») за січень 2011р. При цьому, від постачальника з ІПН 305273921034 (TOB «Старгейт») обсяг поставки зменшено на 12625009,7 грн., суму ПДВ зменшено на 2525001,94 грн.; визначено обсяг поставки на 6473399,18 грн., суму ПДВ на 1294679,84 грн. від постачальника, який має ІПН 372424526551 (TOB «КК «Бремексгруп ЛТД»); визначено обсяг поставки на 6151610,52 грн., суму ПДВ на 1230322,1 грн. від постачальника, який має ІПН 372442826553 (TOB «КК «Оверест компані ЛТД»).

З огляду на викладене, судом не встановлено порушення ТОВ «Страйдер»вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Що стосується недійсності правочинів, то як вже зазначалося вище, судом встановлено відсутність підстав для визнання їх недійсними.

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, зазначених у податкових накладних, виданих контрагентами позивача, а отже податкове повідомлення-рішення № 0004012301 від 01.08.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку на додану вартість у сумі 2525013 грн. 00 коп. винесено відповідачем протиправно.

Стосовно правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0074811704 від 01.08.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Страйдер»з податку з доходів фізичних осіб на суму 109052 грн. 08 коп., суд зазначає наступне.

В акті перевірки зазначається, що позивачем в порушення пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пп. 164.2.17 п. 164.2. ст. 164, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України - не утримано та не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 91184,65 грн. при перерахуванні у перевіряємому періоді з розрахункового рахунку підприємства грошових коштів. ФОП ОСОБА_3 Також, зазначається, що до перевірки не надано документів, які б містили інформацію про фактичне виконання інформаційно-консультаційних послуг, а отже, в порушення п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачем не підтверджено фактичного здійснення інформаційно-консультаційних послуг. Враховуючи викладене, в акті зазначається про відсутність підстав вважати перераховані підприємством за перевіряємий період грошові кошти у загальній сумі 595753 грн. на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_3, доходом фізичної особи - підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно із спрощеною системою оподаткування та який відповідно до п.п.4.3.25 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та пп. 165.1.36 п. 165.1 ст.165 розділу IV Податкового Кодексу України не включається до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Таким чином, відповідач вважає, що TOB «Страйдер»є податковим агентом щодо утримання податку з доходів фізичних осіб з сум, перерахованих підприємством за перевіряємий період на розрахунковий рахунок ОСОБА_3

Суд не погоджується з вказаними висновками відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.4.3.25 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається дохід (прибуток), одержаний самостійно зайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.

Вказана норма узгоджується з пп. 165.1.36 п. 165.1 ст.165 розділу IV Податкового Кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011 року, згідно якого, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається дохід фізичної особи-підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно із прощеною системою оподаткування відповідно до цього Кодексу.

Як вже встановлено судом, між TOB «Страйдер»(Замовник) та ФОП ОСОБА_3 (Виконавець) було укладено договори № 01/01-09 від 05.01.2009 року, від 04.01.2010 року № 04/01-10 та від 04.01.2011 року № 04/01-11 (т.3, а.с.244-245; т.5, а.с.178), згідно яких TOB «Страйдер»є Замовником на надання наступних видів робіт: аналіз фінансової та господарської діяльності підприємства, аналіз ринку та виявлення нових шляхів розвитку підприємства; формування та коригування бізнес-планів підприємства; консультаційні послуги з відповідями на питання, що цікавлять; пошук та підбір необхідної літератури, документів, формування нормативно-правової бази по тематиці консультації; комплексний аналіз фінансово-економічного стану Замовника, оцінка ефективності здійсненних Замовником капіталовкладень; консультації з питань комерційної діяльності підприємства та управління підприємством.

Разом з тим, судом вже досліджувалось питання щодо фактичності проведених господарських операцій за вказаними договорами та їх звязок з господарською діяльністю позивача, і суд прийшов до висновку, що позивач правомірно включив витрати по сплаті інформаційно-консультаційних послуг, наданих ФОП ОСОБА_3 до складу валових витрат та останні повністю підтверджуються первинними документами.

Отже, виходячи з викладеного, суд вважає, що TOB «Страйдер»не є податковим агентом щодо утримання податку з доходів фізичних осіб з сум, перерахованих підприємством за перевіряємий період на розрахунковий рахунок ОСОБА_3, і посилання відповідача на порушення TOB «Страйдер» п.п.4.3.25 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та пп. 165.1.36 п. 165.1 ст.165 розділу IV Податкового Кодексу України є безпідставним, а отже, визначення позивачу суми грошового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 91184,65 грн. є протиправним.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як субєкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним рішень щодо нарахування позивачу грошового зобовязання з податку на додану вартість, з податку на прибуток приватних підприємств та з податку з доходів фізичних осіб.

Будь-яке рішення чи дії субєкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні обєктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення субєкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим податковим законодавством, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.1 ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема про скасування або визнання нечинним рішення чи його окремих положень.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси за № 0004002301 від 01.08.2011 року, № 0004012301 від 01.08.2011 року, № 0074811704 від 01.08.2011 року, підлягають скасуванню, як такі, що винесенні протиправно, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати розподілити відповідно до положень ст.94 КАС України

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 158 163,167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Страйдер» до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю..

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0004002301 від 01.08.2011 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0004012301 від 01.08.2011 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0074811704 від 01.08.2011 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 19 січня 2012 року.

Суддя О.М. Соколенко

.