Постанова № 21567412, 07.04.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

<Список >

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 квітня 2011 р. (13:29) Справа №2а-1222/11/15/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі колегії суддів: головуючої судді Тоскіної Г.Л., суддів Гаманко Є.О., Алексєєвої Т.В. при секретарі Рульовій О.О., за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача 1 Апеляційного суду Автономної Республіки Крим не зявився;

представника відповідача 2 Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіки Крим Чипіжко О.С.;

представника відповідача 3 - Державного казначейства України не зявився;

представника третьої особи Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіки Крим, Державного казначейства України, третя особа - Державна податкова інспекція в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання протиправними дій та спонукання до виконання певних дій.

Суть спору: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіки Крим з адміністративним позовом про визнання протиправними дій Апеляційного суду Автономної Республіки Крим щодо утримання податку з доходів фізичних осіб у розмірі 48452,85 гривень при виплаті вихідної допомоги відповідно до статті 43 Закону України «Про статус суддів» позивачу; зобовязання Головне управління Державного казначейства України в АР Крим повернути з місцевого бюджету Залізничного району м. Сімферополя, місцевого бюджету м. Сімферополя та бюджету Автономної Республіки Крим на користь позивача податок з доходів найманих працівників в сумі 48452,85 гривень, утриманий з вихідної допомоги, виплаченої відповідно до статті 43 Закону України «Про статус суддів».

Позовні вимоги мотивовані тим, що Постановою Верховної Ради України позивач був звільнений з посади у звязку із поданням заяви про відставку. Згідно дозволу Державної судової адміністрації України позивачу була нарахована вихідна допомога відповідно до ст. 43 Закону України «Про статус судів» у розмірі 323019,00 гривень, з якої Апеляційним судом АР Крим утриманий податок з доходів фізичних осіб у розмірі 15% у сумі 48452,85 гривень, про що позивач дізнався під час отримання довідки від 14.01.2011 року. Позивач зазначає, що дії відповідача щодо утримання податку з доходів фізичних осіб порушує визначені законом гарантії надання матеріального забезпечення суддям, передбачені ст. 126 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про статус суддів», ст. 22 Конституції України щодо недопустимості звуження прав і свобод громадянина, та суперечать ст. 43 Закону України «Про статус судів», оскільки зазначеною нормою передбачено право судді, який пішов у відставку на отримання вихідної допомоги без сплати податку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.01.2011 року було відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 25.02.2011 року було закінчено підготовче провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляює самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Державну податкову інспекцію в м. Сімферополя АР Крим, витребувані докази від третьої особи та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду 15.03.2011 року до участі у справі залучено другого відповідача Державне казначейство України.

У судовому засіданні 07.04.2011 позивач підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених в позовній заяві, надав пояснення по суті спору.

У судовому засіданні 07.04.2011 р. представник відповідача - Головного управління Державного казначейства України в АР Крим проти задоволення адміністративного позову заперечував з підстав, зазначених в письмових запереченнях на адміністративний позов, зазначивши, що контроль за справлянням (стягненням) до бюджету та облік надходжень податку з доходів фізичних осіб у 2010 році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» здійснює Державна податкова інспекція в м. Сімферополі, яка повноважена та зобовязана підтвердити факт зарахування коштів до відповідного бюджету.

Представник відповідача зауважує, що при відсутності такого підтвердження з боку податкового органу не має підстав для прийняття рішення щодо повернення сум податку.

Представник відповідача зазначив про відсутність правових підстав зобовязання ГУ ДКУ в АРК повернути позивачу суми помилково сплаченого податку з грошової допомоги, оскільки відповідно до частини 2 статті 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязком для неї.

Представник відповідача Апеляційного суду АР Крим, Державного казначейства України, представник третьої особи ДПІ в м. Сімферополі АР Крим у судове засідання не зявилися, про місце, день, час судового засідання сповіщені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заперечення відповідача, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 4, 5 Положення про Головне Управління Державного казначейства України в Автономної республіки Крим останнє проводіть безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, прийнятим державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; повертає кошти, помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Отже, Головне управління Державного казначейства України в Автономної Республіки Крим у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є субєктом владних повноважень, а спір, який виник між сторонами відноситься до публічно-правових спорів, розгляд яких здійснюється в порядку, передбаченому КАС України судами адміністративної юрисдикції.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що субєкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді судді з 1987 року.

Згідно наказу від 29.07.2010 року №137/7.3-2 позивач був виключений із списочного складу суддів Апеляційного суду АР Крим у звязку з поданням заяви у відставку відповідно до Постанови Верховної Ради України від 03.06.2010 року №2315-VІ «Про звільнення суддів».

Відповідно до довідки №5/6.1 від 14.01.2011 року при виході у відставку позивачу нарахована вихідна допомога у сумі 323019,00 гривен, з якої утриманий податок з доходів фізичних осіб у розмірі 15% у сумі 48452,85 гривень. Сума у розмірі 274566,15 гривень виплачена позивачу.

Перевіряючи законність та обґрунтованість позивних вимог, суд зазначає наступне.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів при здійсненні ними своїх повноважень, закріпленої у ч. 1 ст. 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

У ст.130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

На час виникнення спірних правовідносин, правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, загальний порядок забезпечення діяльності судів визначені Законом України “Про судоустрій України ” від 07.02.02 р. № 3018-ІІІ (зі змінами та доповненнями).

Подальше посилання на Закон України “Про судоустрій України ” від 07.02.02 р. № 3018-ІІІ та Закон України “Про статус суддів”від 15.12.1992 року № 2862-XII, які втратили чинність відповідно до Закону України “Про судоустрій та статус суддів”від 07.07.2010 року № 2453-VI (набрав чинності 03.08.2010 року), є правомірним, тому як предметом спору є повернення сум податку з доходів фізичних осіб сплачених з грошової допомоги позивача, нарахованої та виплаченої згідно із ст. 43 Закону України «Про статус суддів», яка діяла до 01.01.2011 року.

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про судоустрій України” однією з гарантій самостійності і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Ст. 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян встановлений в Законі України “Про статус суддів” від 15.12.92 р. № 2862-XII (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про статус суддів” незалежність суддів забезпечується в тому числі і особливим порядком фінансування судів. Гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.

Частиною 3 статті 43 Закону України «Про статус суддів», в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Таким чином, зі змісту зазначеної норми впливає, що вихідна допомога при виході у відставку виплачується судді без сплати податку.

Відповідно до вимог пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації) сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологах), винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із законом.

Таким чином, враховуючи, що ч. 3 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» є спеціальною нормою, яка встановлює порядок нарахування грошової допомоги, відносно Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а також приймає до уваги, що вихідна допомога судді у зв'язку з відставкою носить разовий характер та відноситься до державної матеріальної допомоги, утримання з позивача прибуткового податку в розмірі 48452,85 гривень є неправомірним та суперечить положенням закону.

Зазначена правова позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.01.2010 року у справі №К-8410/08 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області, Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про повернення незаконно отриманої суми прибуткового податку.

Конституційний суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24.06.1999 р. у справі №6-рп/99, від 20.03.2002 р., у справі № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01.12. 2004 р. у справі № 19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01.12.2004 р. у справі № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11.10.2005 р. у справі № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18.06.2007 р. у справі № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом ст. 126 Конституції України положення частини третьої ст. 11 Закону України "Про статус суддів" у взаємозвязку з ч. 8 ст.14 Закону України "Про судоустрій України" треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

За таких обставин суд вважає, що не можна вважати правомірними дії Апеляційного суду АР Крим щодо утримання суми податку з доходів при нарахуванні та виплаті позивачу вихідної допомоги згідно зі ст. 43 Закону України “Про статус суддів”.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на відсутність підтвердження збоку контролюючого органу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим факту сплати податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги, нарахованій позивачу, оскільки до матеріалів справи долучена довідка, платіжне доручення №686, які свідчить про факт перерахування податку до бюджету.

Суд також не приймає до уваги твердження представника відповідача про відсутність правових підстав для зобовязання ГУ ДКУ в АРК повернути позивачу суми помилково сплаченого податку з вихідної допомоги та вважає за необхідним зазначити наступне.

Статтею 25 Бюджетного Кодексу України передбачено, що Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 1 п. 5 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 року №609 (далі Порядок) безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються бюджетні кошти, здійснюється на користь відповідної юридичної чи фізичної особи на підставі судового рішення за рахунок: сум надмірно або помилково зарахованих до бюджету платежів, внесених цією юридичною чи фізичною особою.

Згідно з ч. 1 п 3 Порядку безспірне списання - списання коштів бюджету, в тому числі з рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, що здійснюється органами Державного казначейства без згоди боржника на підставі визначених законом виконавчих документів державних органів.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що повернення за рішенням суду надмірно та / або помилково сплачених до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету провадиться органами Державного казначейства.

Відповідно до п. 4, 5 Положення про Головне Управління Державного казначейства України в Автономної республіки Крим останнє проводіть безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, прийнятим державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; повертає кошти, помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, суд зазначає, що у даному випадку саме на Головне управління Державного казначейства України в АР Крим покладені владні управлінські функції щодо повернення позивачу помилково сплачених сум прибуткового податку з вихідної допомоги.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позивних вимог, у звязку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час судового засідання, яке відбулось 07.04.2011 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 12.04.2011 року.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Визнати протиправними дії Апеляційного суду Автономної Республіки Крим щодо утримання податку з доходів найманих працівників у розмірі 48452,85 гривень при виплаті вихідної допомоги відповідно до статті 43 Закону України «Про статус суддів» ОСОБА_1.

3.Зобовязання Головне управління Державного казначейства України в АР Крим повернути з місцевого бюджету Залізничного району м. Сімферополя, місцевого бюджету м. Сімферополя та бюджету Автономної Республіки Крим (код класифікації доходів бюджету 11010100, код ЄДРПО 34740405, номер рахунку 33211800700003, банк Головне управління державного казначейства України в Автономної Республіки Крим, м. Сімферополь, код банку 824026) на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 помилково отриманий та сплачений податок з доходів найманих працівників в сумі 48452,85 гривень.

4.Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3,40 гривень

5.Зобовязати Головне управління Державного казначейства України в Автономної республіки Крим у місячний строк з дня набрання судовим рішенням у справі законної сили надати до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звіт про виконання судового рішення.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий суддя Тоскіна Г.Л.

Судді Гаманко .Є.О.

Алексєєва Т.В.

Суддя <підпис >Тоскіна Г.Л.

<Текст >