Постанова № 21565243, 09.12.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

<Текст >

09 грудня 2011 р. <Текст >Справа №2а-13003/11/0170/17 Суддя Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим ПапушаО.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "НІС"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

< Текст >

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим 2010.11року надійшов адміністративний позовПриватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "НІС" до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АРКрим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.11 № 006672301.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про невідповідність висновків акту перевірки, на підставі якого прийнято оскаржене податкове повідомлення-рішення, дійсним обставинам. Зокрема, придбанння у ПП "Базис Торг" товару на загальну суму 11049,24грн., у тому числі ПДВ 1841,54грн. не визнано податковим органом правочином в розумінні положень ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215 ст.228 Цивільного кодексу України, у звязку із чим правочин, укладений позивачем з ПП "Базис Торг" визнано нікчемним. Проте, як зазначає позивач, такі дії відповідача є протиправними. З положень закону України "Про податок на додану вартість" платником податків відображено у податковому кредиті відповідну суму та включено до його складу. Вказана операція була здійснена позивачем з його контрагентом насправді та норми пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", на що вказано податковим органом, не порушено. Позивач зазначив, що на нього за законом не покладено обовязок з перевірки законності або незаконності діяльності контрагента продавця товару при здійсненні угоди купівлі-продажу, його статус в реєстрах чи базах, які використовуються податковими органами у службовій діяльності.

Ухвалою суду від 16.06.11р. відкрито провадження в адміністративній справі, розпочато підготовче провадження, відповідачу надано строк для надання суду та в копії позивачу заперечення проти позову та документів на підтвердження своїх доводів, які в нього є, зясовано питання про склад осіб які беруть участь у справі, визначено факти, які необхідно встановити для вирішення спору, вивчено документи надані позивачем, прийнято рішення щодо відсутності необхідності проведення попереднього судового засідання, внаслідок чого закінчено підготовче провадження, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.09.11р.

У судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов за викладених в ньому підстав.

Відповідач, повідомлений належним чином про місце, дату і час судового розгляду справи, явку повноважного представника у судові засідання не забезпечив, про поважність причин неявки суд не повідомив, заяву про визнання позову чи про можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника суду не надав.

Представник позивача, з мотивів викладених у позовній заяві, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, надав суду заяву про розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, клопотання позивача, зважаючи на приписи статті 122 КАС України, суд не знаходить перешкод для розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, без участі повноважних представників сторін відповідно до приписів частини шостої статті128 КАСУкраїни за наявними в ній матеріалами.

Оцінивши повідомлені позивачем обставини, дослідивши матеріали справи, аналізуючи обставини, якими обґрунтовувались вимоги та докази, якими вони підтверджуються, враховуючи правові норми, які належить застосовувати до цих спірних правовідносин, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню за наступних підстав.

Позивач Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "НІС" субєкт господарювання, що здійснює свою діяльність на підставі нової Редакції Статуту, затвердженого рішенням учасника від 23.06.11р. №1 (а.с.10-14), зареєстрований юридичною особою, ідентифікаційний код 23662666, Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради Республіки Крим з 10.10.95р. за адресою:95000, м.Сімферополь, Залізничний район, вул.Генерала Васильєва, будинок 32-А (а.с.7-8), перебуває на обліку платників податків, зборів, інших обовязкових платежів у ДПІ в м.Сімферополі АР Крим, є платником податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер 236626601291 (а.с.9).

Відповідач Державна податкова інспекція в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим субєкт владних повноважень, який здійснює свою діяльність на підставі Положення про державну податкову інспекцію в районі, місті без районного поділу, районні в місті, міжрайонну, обєднану державну податкову інспекцію, іншу спеціалізовану державну податкову інспекцію, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.06.08р. №412, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.07.08р. №633/15324, є органом державної податкової служби у системі органів виконавчої влади, підпорядковується Державній податковій адміністрації в Автономній Республіці Крим і забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. У своїй діяльності керується Конституцією України, Податковим Кодексом України, Законом України від 04.12.90р. №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні", та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, у тому числі наказами, а також розпорядженнями органів державної податкової служби вищого рівня.

З огляду на викладене цей позов розглядається судом відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України як спір за зверненням юридичної особи до субєкта владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної), дій чи бездіяльності, та, зважаючи на положення ст.ст.18,50 КАС України, оскільки однією зі сторін справи є орган державної влади, на цей спір поширюється компетенція адміністративних судів та справа підсудна окружному адміністративному суду.

Встановлені судом з матеріалів справи фактичні обставини свідчать про те, що за результатами позапланової документальної невиїзної перевірки ВКФ "НІС" ЄДРПОУ 23662666 з питань взаємовідносин з ПП "Базис Торг" ЄДРПОУ 36165986 за грудень 2010р. встановлено порушення пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1842грн.

Вказаний висновок зроблено згідно висновків акту документальної планової невиїзної перевірки ПП"Базис Торг" ЄДРПОУ36165986 від 28.3.11р. №3378/23-4/36165986 встановлено ПП"Базис Торг" ЄДРПОУ36165986 реалізувало товарів на адресу покупців стільки, скільки було придбано у ПП"РодінаХХІ" ЄДРПОУ37172287, ПП"ФрегатХХІ" ЄДРПОУ37172250. Оскільки, факт поставки ПП"РодінаХХІ" ЄДРПОУ37172287, ПП"ФрегатХХІ" ЄДРПОУ37172250 товарів на адресу ПП"Базис Торг" ЄДРПОУ36165986 не підтверджено, податкові накладні складені необґрунтовано, то в свою чергу ПП"Базис Торг" ЄДРПОУ36165986 не могло поставляти продукцію на адресу ВКФ "НІС" (а.с.16-20).

Податковим повідомленням рішенням від 21.06.11р. №0006672301 ДПІ в м.Сімферополі АРКрим повідомлено Виробничо-комерційну фірму "НІС", код за ЄДРПОУ 23662666, що згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України від 02.12.10р. №2755-VI, встановлених порушень пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", про збільшення суми грошових зобовязань по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) сумою 1842грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) сумою 461грн. (а.с.21).

Подані платником податків скарги на податкове повідомлення-рішення від 21.06.11р. №0006672301 Начальнику Державної податкової служби АР Крим, начальнику Державної податкової адміністрації України залишені без розгляду, а податкове повідомлення-рішення без змін, внаслідок чого платник податків вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Зважаючи на завдання адміністративного судочинства, якими є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, надаючи оцінку доводам і запереченням представників позивача та відповідача щодо обґрунтованості прийнятого податкового повідомлення-рішення у справах за зверненням юридичної особи до субєкта владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності, дослідженню судом підлягають питання вчинення субєктом владних повноважень дій, прийняття рішень, відповідно до наданих йому повноважень, визначених законом в їх компетенції, в порядку, у якому здійснюються дії, що спрямовані на реалізацію владних повноважень. Здійснюючи такі дії, субєкти владних повноважень вправі спиратись тільки на компетенційні права і обовязки та використовувати у своїй діяльності ті засоби, форми, прийоми, що передбачені законодавством.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, з 01.01.11р. регулює Податковий кодекс України від 02.12.10р. №2755-VI, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Досліджуючи оскаржене рішення субєкта владних повноважень, суд, надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам, вирішуючи питання щодо правомірності прийнятого рішення на підставі акту перевірки від 04.05.11р. №5556/23-4/23662666, виходив з наступного.

Права органів державної податкової служби передбачені положеннями ст.20 Податкового кодексу України. Так, зокрема, згідно з пп.20.1.1., 20.1.4., 20.1.6., 20.1.8. п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право: запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності)) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Приписами п.75.1 ст.75 ПК України органам державної податкової служби надано право проведення камеральних, документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних) та фактичних перевірок.

Відповідно до пп.75.1.2. п.75.1 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Проте, Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи відповідно до ст.19 Конституції України зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Здійснюючи такі дії, вони можуть спиратись тільки на компетенційні права і обовязки та використовувати у своїй діяльності ті засоби, форми, прийоми, що передбачені законодавством.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між сторонами у період чинності Законів України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", положення яких застосовуються судом при вирішення цієї справи, чинних до 31.12.10р.

Платники податку на додану вартість, обєкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені в Законі України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість".

Згідно п.1.3 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку на вимогу п.п.7.2.8 п.7.2 статті7 Закону зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону.

З положень пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України від 21.12.00р. №2181-ІІІ "Про порядок погашення зобовязань платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами", платник податків самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, визначених Законом.

Згідно пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 цього Закону від 03.04.07р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" обєктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг на митній території України.

Податковим зобовязанням, з положень п.1.6 ст.1 Закону України від 03.04.07р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", є загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення податкових зобовязань з поставки товарів (робіт, послуг) за приписами пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом7.2.8 пункту7.2 статті7 Закону на платника податків покладено обов'язок з ведення обліку операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону.

Крім того, з положень абзацу третього вказаного підпункту статті платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, яку платник податку зобов'язаний надати покупцю, що має містити окремими рядками вимоги визначені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та відповідно до пп.7.2.3 складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг), яку платники податку повинні зберігати протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до п.1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

З положень ст.7.4 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит, вважається здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - у разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, Законом України "Про податок на додану вартість" встановлюється порядок нарахування податкового кредиту та момент виникнення у платника податку права на податковий кредит, а не встановлює виникнення права платника податку на податковий кредит у залежність від підтвердження факту перевезення товару.

Натомість, чинним законодавством передбачається, що податковий кредит платника податку складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням товарів. При цьому, факт придбання товарів засвідчує отримана платником податку податкова накладна.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п.2.1 вказаного Положення первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Факт наявності первинних документів не може бути проігнорований контролюючим органом, оскільки тільки аналіз первинних документів може давати обєктивну картину господарської діяльності і, відображення її результатів в податковій та бухгалтерській звітностях.

До матеріалів справи позивачем надані податкова накладна від 02.12.10р. №1735 (а.с.38), видаткова накладна від 02.12.10р. №1735 (а.с.37), фіскальні чеки (а.с.39), звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт №2-00000194 від 13.01.11р., №2-00000195 від 14.01.11р. (а.с.45-16), податкова декларація з податку на додану вартість за 12 місяць 2010 року (а.с.48-49), роз шифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (а.с.50), квитанція про направлення податкової звітності платником податків податковому органу електронними засобами звязку (а.с.51,54), реєстр отриманих та виданих податкових накладних №12 (а.с.52-53)

На час виникнення спірних правовідносин, Законом України "Про податок на додану вартість", встановлено порядок нарахування податкового кредиту та момент виникнення у платника податку права на податковий кредит. Вимоги вказаного Закону не ставлять в залежність виникнення права платника податку на податковий кредит від підтвердження факту перевезення товару, на чому наголошував відповідач, відобразивши в акті перевірки.

З огляду на вищевикладене висновки перевірки, щодо повноти визначення податкового кредиту з питань взаємовідносин з ПП"Базис Торг", ЄДРПОУ36165986 за період грудень 2010р. встановлено його завищення у сумі 1842грн., не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними матеріалами. Позивач мав всі підстави для формування податкового кредиту за господарськими операціями з ПП"Базис Торг", ЄДРПОУ36165986.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його контрагентом, якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

Щодо посилань відповідача на порушення позивачем вимог Цивільного кодексу України, зокрема приписів ч.1 ст.203, статей 215, 216, 228, то у відповідності до частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Отже, посилання відповідача на частину 1 статті 203, статтю 215, статтю 216 Цивільного кодексу є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З положень статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що зв'язані з його недійсністю - не настають.

Угода, укладена між позивачем та його контрагентом, не визнана судом недійсною і її недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаного правочину, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такою угодами.

З огляду на викладене наведені в Акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання правочинів нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними (оспорюваний правочин).

Суд наголошує, що відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину, огляду на що такі висновки не можуть бути підставою для зменшення податкового кредиту, а тим більше для визначення додаткових податкових зобовязань, визначення грошових зобовязань щодо сплати до бюджету по податку на додану вартість та накладення штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи відповідно до статті 19 Конституції України зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин визначений Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України.

З аналізу положень статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та статті 20 Податкового кодексу України, що визначають права та функції податкових органів, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

З огляду на викладене, прийняте Державною податкової інспекцією в м.Сімферополі АРКрим податкове повідомлення-рішення від 21.06.2011 року №0006672301, на підставі висновків акту, що не відповідають дійсності, є протиправним, що є безумовною підставою для його скасування.

За правилами частини першої статті94 КАС України у разі ухвалення судового на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує на її користь усі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. За таких підстав судові витрати, понесені позивачем зі сплати судового збору у розмірі 3,40грн., факт понесення яких підтверджено квитанцією від 19.10.11р. №ПН22445, підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України у повному обсязі.

Керуючись статтями94,159,160,161,162,163,186,254 КАСУкраїни, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної РеспублікиКрим від 21.06.2011р. №006672301.

Стягнути з Державного бюджету України, на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "НІС", ідентифікаційний код юридичної особи23662666, в рахунок відшкодування понесених витрат зі сплати судового збору, - 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня отримання постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення строку, з якого суб'єкт владних повноважень може отримати копію постанови суду.

Суддя <підпис >О.В. Папуша

<Текст >