Постанова № 21550913, 14.02.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2012 р.Справа № 5024/2011/2011

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Михайлова М.В.

суддів Ярош А.І., Журавльова О.О.

При секретарі Герасименко Ю.А.

від прокуратури: не зявився, повідомлений належним чином;

від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2, за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міського комунального підприємства „Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства міста Херсона”

на рішення господарського суду Херсонської області від 13 грудня 2011 року

по справі № 5024/2011/2011

за позовом Одеської залізниці, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19

до Міського комунального підприємства „Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства міста Херсона”, м. Херсон, пл. Ю. Тутушкина, 9

про спонукання укласти договір,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року Одеська залізниця звернулась до господарського суду Херсонської області з позовом до Міського комунального підприємства „Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства міста Херсона”, в якому просила зобовязати відповідача укласти договір на експлуатація каналізаційних та водопровідних мереж з 01 листопада 2011 року.

Відповідач проти позову заперечував відповідно до відзиву на позов від 16 листопада 2011 року.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 13 грудня 2011 року по справі № 5024/2011/2011 (суддя Людоговська В.В.) позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Міське комунальне підприємство „Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства міста Херсона” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 13 грудня 2011 року по справі № 5024/2011/2011 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд не повністю зясував обставини, що мають значення для справи, та порушив норми матеріального та процесуального права.

Позивач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідача, але його представник в судових засіданнях апеляційної інстанції апеляційну скаргу вважає необґрунтованою.

31.01.2012 року до апеляційного господарського суду на виконання вимог ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 10 січня 2012 року від позивача надійшли докази сплати судового збору у встановленому порядку.

Крім того, 13.02.2012 року до апеляційного господарського суду на виконання вимог ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 31 січня 2012 року від позивача надійшли пояснення з додатковими документами, які були досліджені судовою колегією та залучені до матеріалів справи.

14.02.2012 року до апеляційного господарського суду на виконання вимог ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 31 січня 2012 року від відповідача надійшли додаткові пояснення, які були досліджені судовою колегією та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, додаткових пояснень та пояснень, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, заслухавши представників сторін, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, було правильно встановлено господарським судом та перевірено в ході апеляційного перегляду, правовою підставою здійснення Одеською залізницею діяльності у сфері надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення є Ліцензія Серії АВ № 365062, видана Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, з терміном дії з 04.12.2008 року по 04.12.2013 рік (див. додаток до пояснень від 13.02.2012 року), яка видана у встановленому порядку видана ліцензійним органом із попередньою перевіркою можливості виконання ліцензійних умов для структурного підрозділу Одеської залізниці - Херсонського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 4 (див. додаток до пояснень від 13.02.2012 року).

Крім того, позивач наділений правом видобування питних вод (для централізованого або нецентралізованого водопостачання) згідно Ліцензії Серії АВ № 501977, виданої Державної геологічною службою, з терміном дії з 04.02.2010 року по 04.02.2015 рік (див. додаток до пояснень від 13.02.2012 року).

Господарським судом встановлено, що передача разом із житловим фондом по м. Херсон інженерних мереж була передбачена Договором № 1221/НГС від 15.11.1999 року, який був затверджений Головою Херсонської міської ради М.М.Ординським (див. додаток до пояснень 13.02.2012 року). Договором (п.2.2) інженерні мережі безоплатно підлягали передачі в комунальну власність по їх фактичному стану на день передачі. Крім того, цим же пунктом Договору було встановлено, що жодна із сторін не має права виставляти додаткові вимоги крім тих, що передбачені Договором.

Додатково питання здійснення передачі інженерних мереж до комунальної власності було погоджено рішенням IX-ої сесії Херсонської міської ради № 153 від 17.12.1999 року, пунктом 1 якого передбачається надання згоди на прийняття відомчого житлового фонду Одеської залізниці з інженерними мережами.

18.01.2000 року рішенням виконавчого комітету Херсонської міської № 30 були затверджені акти приймання-передачі вищезазначеного житлового фонду та встановлені терміни передачі на баланс інженерних мереж. За даним рішенням відповідач повинен був прийняти на свій баланс спірні мережі в термін до 01.05.2000 року(копія додається).

Проте, всупереч існуючим договірним відносинам, якими забороняється висунення додаткових вимог при здійсненні передачі, а також рішенням міських органів влади, починаючи з 2000 року, відповідач на звернення залізниці з питання прийняття мереж почав висувати саме такі додаткові вимоги.

Так, зокрема, листом від 24.07.2000 року № 01-18/606 відповідач висунув вимоги про передачу матеріалів, обладнання та механізмів необхідних для здійснення експлуатації спірних комунікацій (див. додаток до пояснень від 13.02.2012 року).

Листом від 09.01.2003 року № 01-4-2/33 відповідач додатково став вимагати ще й виконання технічних умов по будівництву окремих житлових будинків введених в експлуатацію за радянських часів, які були прийняті в комунальну власність ще на початку 2000 року (див.додаток до пояснень від 13.02.2012 року).

Листом від 27.10.2004 № 01-2-2/1244 відповідач додатково до вище перелічених вимог став вимагати ще й обладнання залізницею житлового фонду переданого в комунальну власність на початку 2000 року приладами обліку водоспоживання (див. додаток до пояснень від 13.02.2012 року).

Така позиція відповідача вимусила Одеську залізницю звернутися до господарського суду з позовом про спонукання виконати умови договору № 1221/НГС від 15.11.1999 року в частині прийняття до комунальної власності каналізаційних та водопровідних мереж.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 29.05.2006 року по справі № 2/94-ПД-05 (а.с.16) позовні вимоги Одеської залізниці були задоволені в повному обсязі, але рішення є не виконаним з посиланням виконавчої служби на те, що боржник є колегіальним органом і відповідне рішення щодо виконання наказу суду ним досі не прийнято.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла до висновку, що з боку Одеської залізниці прийняті всі заходи для передачі спірних мереж у законодавчо встановленому порядку відповідачеві, але внаслідок незаконних вимог та бездіяльності останнього це питання до цього часу не вирішено.

Протягом 12 років Одеська залізниця утримує спірні мережі не отримуючи за це ніякої компенсації від відповідача, витрати по утриманню спірних мереж складають 68186,64 грн. на рік (див. додаток до пояснень від 13.02.2012 року).

У той же час відповідач самостійно укладає договори та отримує грошові кошти за надання послуг водопостачання та водовідведення по мережах, які належать Одеській залізниці .

Всі додатки, що надані до письмових пояснень, не були предметом дослідження господарського суду, надані на вимогу апеляційного суду, залучаються до справи, оскільки сприяють вирішенню спору по суті.

Що стосується існування різниці в схемі каналізаційних та водопровідних мереж, про що наполягає відповідач, то колегія суддів зазначає , що схеми мереж Одеської залізниці були розроблені Державним госпрозрахунковим проектно-виробничим архітектурно-планувальним бюро при управлінні архітектури та містобудування м. Херсона. Спірні мережі, що перебувають на балансі Одеської залізниці, в тому числі і їх довжина відповідають означеним схемам і неодноразово фіксувались у актах прийняття мереж до комунальної власності запропонованих для підписання відповідачеві, їх довжина як вбачається із вищезазначених листів жодного разу не викликала заперечень з боку останнього (див. додаток до пояснень від 13.02.2012 року, акт) .

Відповідач наполягає на наявності розбіжностей у довжині спірних мереж у порівнянні із рішенням виконкому про здійснення їх прийняття у комунальну власність. Колегія суддів вважає таке твердження безпідставним, оскільки рішення Херсонського міськвиконкому від 18.01.2000 № ЗО взагалі не фіксує ніякої довжини мереж, а схема спірних мереж визначена спеціалізованим підприємством архітектури та містобудування м. Херсону, що не дає підстав апеляційному суду для сумнівів у достовірності цих даних. Крім того у справі відсутні докази того, що колись раніше викликались зауваження з боку відповідача та причетних до передачі міських органів влади та управління.

Отже судова колегія дійшла до висновку, що в процесі розгляду справи відповідачем не було доведено належним чином своєї правової позиції та не було надано документальних доказів у відповідності до ст.ст. 4-3, 22, 32-34 ГПК України, які б підтвердили його позицію у будь-якій частині щодо вищенаведених фактів, а надані докази не є такими, що в розумінні вищезазначених статей підтверджують обставини, на які посилається відповідач.

Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковану Законом N 475/97-ВР ( 475/97-ВР ) від 17.07.97) кожен має право на справедливий суд. Отже саме рішення щодо задоволенню позовної заяви є справедливим, законним, обєктивним та таким, що відповідає матеріалам справи.

Відповідно до вимог частини 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до переконання про те, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають обставинам справи, суд першої інстанції дав вірну оцінку наданим доказам, справа розглянута у відповідності до діючих норм матеріального та процесуального права і тому підстав для скасування рішення немає.

Всі інші зауваження, викладені у апеляційній скарзі, колегія суддів не приймає до уваги з підстав викладених вище.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міського комунального підприємства „Виробниче управління водопровідно каналізаційного господарства міста Херсона” на рішення господарського суду Херсонської області від 13 грудня 2011 року по справі № 5024/2011/2011 залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 20 лютого 2012 року.

Головуючий суддя: М.В. Михайлов

Суддя: А.І. Ярош

Суддя: О.О. Журавльов