Постанова № 21494328, 23.01.2012, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2012 р. Справа № 2a-1870/8735/11

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколова В.М.

за участю секретаря судового засідання - Заіченко А.М.,

представника позивача - Клєц Н.О.,

представників відповідача - Шаповал Л.О.,

Марченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Техносплав" до Державної податкової інспекції в місті Суми про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Техносплав» (далі по тексту позивач, ТОВ «Техносплав») з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі по тексту відповідач, ДПІ в м. Суми) в якому просить суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми №0000342314/0/18636; № 0000322314/0/18635; № 0000332314/0/18634 від 25.03.2009 року.

Позов обґрунтований тим, що на переконання позивача висновки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Полтавська металургійна компанія» є необґрунтованими. При цьому позивач наполягає на тому, що відповідно до договору, укладеного між ним та ТОВ «Полтавська металургійна компанія», обовязок поставки придбаного металобрухту покладений на продавця. Приймання лому здійснювалось у відповідності до вимог закону України «Про металобрухт». При цьому складались акти приймання, в яких зазначалось найменування юридичних осіб, кількість, джерело походження брухту. В акті зазначається про вибухову безпеку брухту, а в разі потреби вказується про дезактивацію та очищення брухту, зазначається рівень випромінювання. Порушень при прийманні брухту позивачем встановлено не було. Висновки про нікчемність угод ґрунтуються лише на припущеннях, тоді як ТОВ «Полтавська металургійна компанія» внесено до ЄДРПОУ, мало ліцензію на здійснення операцій з металобрухтом та інші документи, необхідні для здійснення підприємницької діяльності. При укладенні договору копії цих документів були надані позивачеві, тому будь-які сумніви в існуванні цього товариства та проведенні ним господарської діяльності у позивача не виникало.

З тих же підстав позивач вважає необґрунтованим рішення про нарахування відповідачем податку на додану вартість. Металобрухт, придбаний позивачем у ТОВ «Полтавська металургійна компанія» був реалізований за звичайними цінами. Позивачем отримані від контрагента податкові накладні, що давали право на включення податку, сплаченого в ціні товару до складу податкового кредиту. Контрагент був зареєстрований як платник податку на додану вартість, відображав операції з позивачем в своїй податковій звітності.

Крім того, позивач зазначив, що право позивача на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування з ПДВ не ставиться законом в залежність від добросовісності виконання продавцем своїх зобов'язань перед бюджетом.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала із зазначених підстав.

Прредставники відповідача проти позову заперечували та зазначили, що в ході перевірки було встановлено, що на формування валових витрат та податкового кредиту позивача мали вплив господарські операції по придбанню металобрухту у ТОВ «Полтавська металургійна компанія». Провести перевірку цього підприємства неможливо через відсутність за місцем реєстрації. Разом з тим, один з засновників цього товариства, надаючи пояснення в якості свідка по кримінальній справи, порушеній за фактом заволодіння грошовими коштами установ банку, повідомив, що за винагороду надав свій паспорт невідомим особам для реєстрації на нього земельної ділянки. Ніякого відношення до діяльності ТОВ «Полтавська металургійна компанія» (далі ТОВ «ПМК») не мав.

Крім того, представники відповідача наполягали на тому, що в ході перевірки позивачем не було надано товарно-транспортні накладні, що підтверджували б переміщення металобрухту від ТОВ «Полтавська металургійна компанія» до позивача. Товарно-транспортна накладна є обов`язковим та єдиним документом, що дає право на перевезення товарів та засвідчує факт такого переміщення. Також представники відповідача наполягали на тому, що ТОВ «ПМК» не мало трудових ресурсів, умов для зберігання металобрухту та, відповідно, не могло виконувати угоду в зазначених обсягах.

Таким чином, посадові особи податкового органу при проведенні перевірки дійшли висновку, що договір між позивачем та ТОВ «Полтавська металургійна компанія» не був направлений на досягнення господарського результату, а мав на меті лише формування податкової вигоди. Він є таким, що суперечить моральним засадам суспільства та інтересам держави. За цією ознакою правочин є нікчемним та не створює ніяких правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Варто зазначити, що в даній справі, постановою Сумського окружного адміністративного суду від 20 травня 2010 року було задоволено позовні вимоги та визнано нечинним податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми № 0000342314/0/18636; № 0000322314/0/18635; № 0000332314/0/18634 від 25.03.2009 року. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2010 року зазначене рішення було скасоване та прийняте нове про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 12.10.11 року у справі № К-37446/10, рішення судів попередніх інстанцій було скасовано та направлено справу на новий розгляд.

При цьому суд касаційної інстанції звернув увагу на наступне.

Висновок судів попередніх інстанцій про те, що дії позивача внаслідок укладення угоди з ТОВ «Полтавська металургійна компанія» спрямовані на заволодіння майном держави - сум податку на додану вартість, належних до сплати до держбюджету не є таким, що достовірно підтверджений належними доказами.

Ці обставини могли бути підтверджені вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність господарських операцій з придбання товару без дослідження умов виконання договору щодо поставки товару та передачі його у власність покупця.

Судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено питання щодо умов поставки товару, зокрема щодо передачі товару від продавця до покупця, не з'ясовано, чи повинен був товар транспортуватися та на кого зі сторін договору покладено обов'язок з поставки товару.

Суди повинні взяти до уваги, що наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

При цьому будь-які обставини, встановлені в ході проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій у рамках кримінальної справи не є підставою для звільненим від доказування. Згідно з ч. 3 ст. 72 цього Кодексу, підставою для звільнення від доказування є лише вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили та який є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою. Суди повинні врахувати, що певні порушення вимог закону постачальником товару при створенні підприємства чи порушення вимог податкового законодавства, на що посилається податкова інспекція в акті перевірки, самі по собі не впливають на право позивача (покупця) на віднесення до складу валових витрат понесених витрат у зв'язку з придбанням товару та на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявленні до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на подану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявления суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників товару або через відсутність висновків зустрічних перевірок щодо сплати податку такими постачальниками до бюджету зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Суд, заслухавши представників позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, враховуючи доводи, викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України, якою справу було направлено на новий розгляд, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що в березні 2009 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 30.09.2008 року. За наслідками перевірки складено акт та видано податкові повідомлення-рішення від 25 березня 2009 року, № 0000342314/0/18636 яким позивачеві визначено зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 183449 грн. 00 коп. в тому числі за основним платежем 122299 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 61150грн. 00 коп.; № 0000322314/0/18635, яким позивачеві визначено зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 4545858 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем 3196951 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1348907 грн. 00 коп. та № 0000322314/0/18634, яким позивачеві визначено зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1598476 грн. 00 коп. (т.1 а.с.7-38).

В ході перевірки було встановлено, що між позивачем та ТОВ «Полтавська металургійна компанія» 07.04.2006 року укладено договір купівлі-продажу брухту чорних металів. В періоді, що перевірявся, позивачем оприбутковано металобрухту, отриманого за договором, на суму 12787805 грн.11 коп. Проведено розрахунок векселем на суму 52000 грн., а інша частина оплачена в безготівковій формі. Довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей оформлювались на директора ТОВ «Техносплав» - ОСОБА_4 Оформлені видаткові та прибуткові накладні, акти приймання-передачі брухту. Відповідно до наданих в ході перевірки бухгалтерських документів, позивачем до складу валових витрат віднесено суми, сплачені за договором купівлі-продажу металобрухту з ТОВ «Полтавська металургійна компанія». Також до складу податкового кредиту віднесено суми податку на додану вартість, сплачені за тими ж операціями. При цьому, відповідач вважає правочин, укладений позивачем з ТОВ «ПМК» нікчемним та таким, що не породжує правових наслідків та не дає права позивачу на формування валових витрат та податкового кредиту.

Такі висновки відповідачем зроблено в зв'язку з неможливістю проведення зустрічної перевірки ТОВ «ПМК», а також відсутністю у позивача товарно-транспортних накладних, які підтверджували б транспортування придбаного металобрухту.

Разом з тим, суд не може погодитись з такими висновками посадових осіб податкового органу, оскільки відсутність підприємства за місцем знаходження в 2009 році не свідчить про відсутність правовідносин його з позивачем в 2007-2008 роках. Відповідно ж до повідомлення ДПІ в м. Полтава, ТОВ «Полтавська металургійна компанія» постановою господарського суду Полтавської області від 15.12.2009 року визнано банкрутом, розпочато ліквідаційну процедуру (т.2 а.с.35). Крім того, повідомлено, що ТОВ «Полтавська металургійна компанія» зареєстровано в 2004 році. В період з січня 2007 року по вересень 2008 року товариство подавало декларації по податку на додану вартість (т. 2 а.с.16). Будь-яких доказів, що при цьому в деклараціях не відображались показники по взаємовідносинам з ТОВ «Техносплав» відповідачем не подано.

Відповідачем подано службову записку в.о. начальника ГВПМ ДПІ в м. Суми, відповідно до якої між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом з податку на додану вартість ТОВ «Полтавська металургійна компанія» та позивача існують розбіжності (т.2 а.с. 24), однак не подано ніяких доказів, що свідчили б про наявність таких розбіжностей.

Відповідач вважає фіктивним та таким, що не тягне ніяких правових наслідків установчий договір між засновниками ТОВ «Полтавська металургійна компанія». В судовому засіданні представниками відповідача повідомлено, що сам договір відповідачем не досліджувався, висновки про його фіктивність було зроблено на підставі пояснень одного з засновників, наданих в ході розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом заволодіння коштами банківських установ. Відповідно, є фіктивними і інші рішення, що приймались від імені засновників. Відповідачем надано копію протоколу допиту в якості свідка ОСОБА_5, відповідно до якого він не мав наміру виступати засновником товариства, про його діяльність нічого не знає. Надав за винагороду свій паспорт для оформлення земельної ділянки. Після цього у нотаріуса підписав кілька документів не знайомлячись з їх змістом (т.2 а.с.13-15). При цьому, відповідачем не подано доказів визнання установчих документів ТОВ «Полтавська металургійна компанія» недійсними.

Суд не може погодитись з позицією відповідача про те, що визнання недійсним установчого договору засновників товариства матиме наслідком автоматичне визнання недійсними усіх правочинів, що були укладені від імені цього товариства, в тому числі і з позивачем.

Крім того, відповідно до повідомлення УБОЗ ГУМВС України в Полтавській області кримінальна справа, порушена за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 191 ч. 5, 358 ч. 1, 3 КК України закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в діях службових осіб ТОВ «Полтавська металургійна компанія» ознак злочину (т.2 а.с. 22).

В судовому засіданні представниками відповідача повідомлено, що ТОВ «ПМК» не мала трудових ресурсів для виконання умов договору. Відповідно до повідомлення ДПІ у м. Полтава (т.2 а.с.16) видом діяльності ТОВ «ПМК» є оптова торгівля відходами та брухтом. Порядок здійснення операцій з металобрухтом врегульовано законом України «Про металобрухт». Такий вид діяльності вимагає обов'язкового отримання ліцензії.

При цьому, при укладенні договору з ТОВ «Полтавська металургійна компанія», останнім було надано нотаріально засвідчену копію статуту, свідоцтво про реєстрацію в якості юридичної особи, свідоцтво платника ПДВ та ліцензію (т. 5 а.с. 145).

Разом з тим, однією з умов отримання зазначеної вище ліцензії є наявність в штаті підприємства необхідної кількості працівників з відповідною кваліфікацією. Наявність ліцензії свідчить про виконання ліцензійних умов, в тому числі і щодо кількості та кваліфікації працівників.

Однією з підстав для прийняття оскаржених рішень послугувало те, що в ході перевірки позивачем не було надано товарно-транспортних накладних, що свідчили б про переміщення металобрухту від контрагента до позивача. В зв'язку з цим відповідачем зроблено висновок про відсутність у сторін правочину наміру на створення реальних правових наслідків. Вважає, що усі інші документи виготовлені лише з метою створення податкової вигоди, тому договір між позивачем та ТОВ «Полтавська металургійна компанія» порушує публічний порядок та є нікчемним.

Разом з тим, сама лише відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на переконання суду не свідчить про те, що умови договору його сторонами не виконувались, брухт не переміщувався, оскільки факт виконання договору підтверджується іншими доказами.

Так, в ході перевірки були досліджені та відображені в акті перевірки первинні документи: видаткові та прибуткові накладні, акти походження брухту, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей на ім'я директора ТОВ «Техносплав», досліджені в ході перевірки та надані позивачем до суду, приймально-здавальні акти за період, що перевірявся, в яких зазначено за яким договором передається брухт, учасників договору та їх реквізити, кількість ціни за одиницю та загальну вартість майна, що передається, джерело утворення брухту, результати радіаційного контролю. Також позивачем надано до суду відомості про рух коштів по рахунку в банку, відповідно до яких оплата за договором проводилась позивачем в безготівковій формі на рахунок ТОВ «Полтавська металургійна компанія» (т.1 а.с.99-246, т.3 а.с. 130-261).

В судовому засіданні представником позивача повідомлено, що відповідно до умов договору брухт доставлявся контрагентом за власний рахунок автомобільним транспортом. При цьому товарно-транспортні накладні оформлювались. Позивач не відображав витрати на транспортування брухту в складі своїх валових витрат, тому не мав необхідності зберігати товарно-транспортні накладні та не зберігав через великий обсяг документації. На підприємстві зберігались документи, наявність яких вимагається ліцензійними умовами для осіб, що здійснюють операції з металобрухтом, вісі вони були надані для перевірки. Будь-які докази, що спростовували б такі твердження відповідачем не надано.

Окремо варто зазначити, що відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяли в період виникнення спірних правовідносин, законодавець не передбачає обовязку платника податків підтверджувати витрати або податковий кредит товарно-транспортними накладними, на чому наполягають посадові особи податкового органу. Жодним нормативним актом, що врегульовує податкові відносин, не встановлений обовязок платника податків зберігати товарно-транспортні накладні, тим більше, що у взаємовідносинах позивача та ТОВ «Полтавська металургійна компанія», обовязок доставки товару був покладений на продавця.

Щодо висновків про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «ПМК» слід зазначити наступне.

Статтею 228 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок та встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Варто зауважити, що для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.

Дана позиція знайшла своє відображення в Постанові пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

В судовому засіданні відповідачем не було надано достатніх доказів про наявність умислу у позивача на завдання шкоди інтересам держави, шляхом ухилення від сплати податків, висновки про нікчемність правочину було зроблені ним необґрунтовано та передчасно.

На зазначені обставини також звернула увагу колегія суддів Вищого адміністративного суду України, в ухвалі від 12.10.2011 року у справі № К-37446/10 (т. 5 а.с. 122-125), про що зазначалось вище.

При цьому варто зауважити, що за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, службового підроблення службовими особами ТОВ «Техносплав» була порушена кримінальна справа № 10800131.

Разом з тим, відповідно до постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПІ в м. Суми від 02.09.2011 року (т. 5 а.с. 142), було закрито зазначену вище кримінальну справу з наступних підстав.

В постанові зокрема зазначено, що під час досудового слідства була проведена судово-економічна експертиза № 01/11 від 10.08.2011 року, згідно якої, висновки акту перевірки ДПІ в м. Суми № 1969/2314/30560995/19 від 17.03.2009 року (на підставі якого були прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення) документально не підтверджуються та нормативно не обґрунтовані.

Крім того, проведеними слідчими діями підтверджені факти поставки металобрухту від ТОВ «ПМК» в адресу ТОВ «Техносплав».

Щодо відсутності ТОВ «ПМК» за місцем державної реєстрації, в постанові зазначено, що дана обставина склалась у звязку з припиненням даним підприємством 27.06.2010 року своєї діяльності та зняттям з обліку.

Серед іншого також зазначено, що ОСОБА_5 ніколи не був директором ТОВ «ПМК», до фінансово-господарської діяльності цього підприємства відношення не мав. Від ТОВ «ПМК» на адресу позивача не було сформовано жодного документу за підписом ОСОБА_5

Таким чином, обставини, зазначені в наведеній вище постанові спростовують доводи посадових осіб податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «ПМК».

Сукупність зазначених обставин, на переконання суду, свідчить про реальне виконання господарських операцій з постачання товару, що здійснювались позивачем та його контрагентом - ТОВ «Полтавська металургійна компанія». Натомість висновки посадових осіб податкового органу про безтоварний характер вищенаведених господарських операцій ґрунтуються лише на субєктивних припущеннях посадових осіб податкового органу та спростовуються дослідженими в судовому засіданні первинними документами.

Дане твердження, серед іншого, підтверджується висновком судово-економічної експертизи по кримінальній справі № 10800131, що була порушена, в тому числі, за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах та службового підроблення службовими особами ТОВ «Техносплав» (т. 5 а.с. 84-108).

При цьому, відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону, до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 11.2.1 п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», існують декілька підстав для формування валових витрат, а саме використання придбаного товару у власній господарській діяльності, фактичне виконання господарської операції а також настання однієї з подій сплати коштів, або оприбуткування придбаного товару на підприємстві.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у звязку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Так п 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст.. 7 Закону України «Про ПДВ» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Підпунктом 7.2.3. пункту 7.2. ст.. 7 зазначеного Закону передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Таким чином, в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» існують декілька підстав для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, використання придбаного товару у власній господарській діяльності, фактичне виконання господарської операції а також сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній.

Крім того, для віднесення відповідних сум сплачених у ціні товару до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», не передбачається обовязкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сум сплачених у складі вартості придбаного товару до валових витрат та податкового кредиту, у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для цього та має всі документальні підтвердження.

З огляду на викладене, на переконання суду, придбавши та оплативши товарно-матеріальні цінності для використання у власній господарській діяльності, отримавши належним чином оформлені податкові накладні та інші первинні документи, позивач правомірно відніс їх вартість до складу податкового кредиту з ПДВ та валових витрат за першою подією.

Разом з тим, позивач в своєму позові просив суд визнати нечинними спірні податкові повідомлення-рішення. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 КАС України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку про невідповідність податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Суми № 0000342314/0/18636; № 0000322314/0/18635; № 0000332314/0/18634 від 25.03.2009 року вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, у звязку з чим вони підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Техносплав" до Державної податкової інспекції в місті Суми про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекцієї в м. Суми № 0000342314/0/18636 від 25 березня 2009 року, яким ТОВ "Техносплав" визначено зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 183449 грн. 00 коп. в тому числі за основним платежем 122299 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 61150грн. 00 коп.; №0000322314/0/18635 від 25 березня 2009 року, яким ТОВ "Техносплав" визначено зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 4545858 грн. 00 коп. в тому числі за основним платежем 3196951 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1348907 грн. 00 коп.; №0000322314/0/18634 від 25 березня 2009 року, яким ТОВ "Техносплав" визначено зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1598476 грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) В.М. Соколов

Повний текст постанови складено 27.01.2012 року.

З оригіналом згідно

Суддя В.М. Соколов