Постанова № 21492671, 19.01.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2012 року 2а-5688/11/1070

Київський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Совича О.І.,

представника позивача: Биковець О.І.,

представника відповідача: не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій»

доБілоцерківської обєднаної державної податкової інспекції

Київської області

проскасування податкового повідомлення-рішення, в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство «Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій»(надалі-позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.06.2011 №1452/0000030035, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 642060,45 грн., з яких: 513648,36 грн. за основним платежем, 128 412,09 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення покладено висновок податкового органу про обовязок позивача нарахувати та виплатити дивіденди у розмірі 30 відсотків чистого прибутку та нерозподіленого прибутку, та, відповідно, сплатити авансовий внесок податку на прибуток до бюджету.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач неправомірно застосовує до позивача статтю 30 Закону України «Про акціонерні товариства», зміни до якої внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», а саме в частині обов'язку акціонерних товариств нарахувати дивіденди у розмірі 30 відсотків від чистого прибутку звітного періоду або нерозподіленого прибутку, та сплати дивідендів протягом шести місяців за звітний період з моменту закінчення такого періоду. На думку позивача, обов'язок зі сплати авансового внеску з податку на прибуток з сум дивідендів виникає лише при прийнятті платником податку рішення про виплату дивідендів.

Позивач зазначив, що 15.04.2010, керуючись нормами законодавства, яке діяло на той час, загальними зборами акціонерів було прийнято рішення про розподіл прибутку наступним чином: 4550,00 грн. направити до резервного фонду, 86450,00 грн. до фонду розвитку виробництва. Оскільки позивач рішення про виплату дивідендів не приймав, то у нього відсутні підстави для сплати авансового внеску з податку на прибуток.

Таким чином, позивач вважає висновки податкового органу помилковими і просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що підприємство за результатами роботи за 2009 рік отримало прибуток, розрахований за правилами бухгалтерського обліку, а тому було зобовязане нарахувати та сплатити дивіденди грошовими коштами у розмірі не менше 30 відсотків чистого прибутку, отриманого у 2009 році та нерозподіленого прибутку. Оскільки позивач суму дивідендів не виплатив, та, відповідно не сплатив до бюджету авансовий внесок податку на прибуток, відповідач вважає податкове повідомлення - рішення таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. У задоволенні позову просив суд відмовити.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

У судових засіданнях 07.12.2012 та 19.01.2012 представники відповідача проти позову заперечували з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

У судове засідання 19.01.2012 представник відповідача, повідомлений належним чином про час, дату та місце судового розгляду справи не зявився.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити її розгляд за відсутності представника відповідача на підставі наявних доказів.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Публічне акціонерне товариство «Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій»є юридичною особою та зареєстроване Білоцерківською міською радою народних депутатів Київської області 12.05.1996 за № 13531200000000031, як платник податку перебуває на обліку в органах державної податкової служби з 12.05.1996 за № 644.

Відповідно до показників фінансової звітності форми №2 «Звіт про фінансові результати за 2009 рік», ПАТ «Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій»показало фінансові результати (прибуток) за 2009 рік у розмірі 91 000,00 грн.; по даним бухгалтерського обліку за 2009 рік нерозподілений прибуток станом на 31.12.2009 становить 6689 308,81 грн.

15 квітня 2009 року на загальних зборах акціонерів ВАТ «Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій»було прийнято рішення про затвердження фінансових результатів та баланс товариства за 2009 рік. Також своїм рішенням акціонери вирішили не направляти чистий прибуток на виплату дивідендів, а розподілили 4550,00 грн. до резервного фонду, 86450,00 грн. до фонду розвитку виробництва.

З 28.04.2011 по 27.05.2011 відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.03.2011 (акт від 03.06.2011 № 3487/23-2/00130659/130).

В акті перевірки зазначено, що по бухгалтерському обліку за 2009 рік ВАТ «Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій»відобразило по рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»по субрахунках 441 «Прибуток нерозподілений»: сальдо по кредиту станом на 01.01.2009 по рахунку 44 в сумі 6757644,67 грн., станом на 31.12.2009 по рахунку 44 в сумі 6689308,81 грн. Проте, на думку податкового органу, в порушення статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», за фінансовими результатами 2009 року не нарахувало і не виплатило дивідендів з чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків в розмірі 2054593, 41 грн. (6757644,67 грн.+91000,00 грн. х 30% / 100%).

У звязку з цим, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем пункту 7.8 статті 7, пункту 10.1 статті 10 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 30 Закону України від 17.09.2008 №514-VІ «Про акціонерні товариства»(із змінами та доповненнями внесеними Законом України від 27.04.2010 №2154-VІ «Про Державний бюджет України на 2010 рік»та Законом України від 03.12.2010 №2774- VІ «Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році) в періоді, що перевірявся, занижено податок на прибуток в частині не сплати до бюджету авансового внеску за І півріччя 2010 року, нарахованого на суму дивідендів, призначених для виплати законом, у розмірі 513648,36 грн.

Висновок посадових осіб податкового органу щодо заниження позивачем сум авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів, є наслідком застосування відповідачем пункту 11 розділу ІІV Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»від 27.04.2010 року № 2154-VI, який набрав чинності 30.04.2010 та вніс зміни до Закону України «Про акціонерні товариства»щодо обов'язку сплати товариствами суми дивідендів з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків.

За результатами перевірки, Білоцерківська ОДПІ Київської області прийняла податкове повідомлення - рішення від 22.06.2011 №1452/0000030035, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 642060,45 грн., з яких: 513648,36 грн. за основним платежем, 128 412,09 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1.9 статті Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), дивідендом є платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Підпунктом 7.8.2. п. 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Згідно зі статтею 33 Закону України від 17.09.2008 №514-VІ «Про акціонерні товариства»(надалі Закон України «Про акціонерні товариства») право затвердження розподілу прибутку і збитків товариства, затвердження розміру річних дивідендів, належить виключно до компетенції загальних зборів товариства.

Це означає, що обов'язок нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток виникає у платника податку за умови прийняття ним рішення про виплату дивідендів.

Як убачається з протоколу № 11 загальних зборів акціонерів ВАТ «Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій» від 15.04.2010 акціонерами було прийнято рішення про затвердження фінансових результатів та баланс товариства за 2009 рік і вирішено не направляти чистий прибуток на виплату дивідендів, а розподілити наступним чином: направити до резервного фонду товариства - 4550,00 грн. та до фонду розвитку виробництва 86450,00 грн. Дивіденди за результатами фінансової діяльності за 2009 рік вирішено не нараховувати та не виплачувати.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у позивача відсутнє зобов'язання нараховувати та сплачувати авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі, встановленому чинним законодавством, нарахований на суму дивідендів, призначених для виплати, оскільки загальними зборами акціонерів ВАТ «Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій» рішення про виплату дивідендів не приймалось.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що з 30.04.2010 були внесені зміни до статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до яких позивач зобов'язаний був повторно провести загальні збори акціонерів, на яких прийняти рішення про виплату дивідендів за 2009 рік, та внести авансовий внесок з податку на прибуток до бюджету, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 розділу VII Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та застосовується з 01.01.2010, крім пункту 47 статті 6, статті 9, пунктів 62 і 64 статті 33, статей 62 і 82, пунктів 8-13 розділу VII «Прикінцеві положення», які застосовуються з дня його опублікування. Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»був опублікований 30.04.2010, тобто, зміни до Закону України «Про акціонерні товариства»набрали чинності з 30.04.2010.

Як убачається з протоколу № 11, загальні збори акціонерів ВАТ «Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій», на яких було прийнято рішення не виплачувати дивіденди, відбулися 15.04.2010, тобто, до набрання чинності змін до Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до яких товариства зобов'язані виплачувати дивіденди.

Суд вважає, що оскільки товариство провело загальні збори акціонерів та прийняло рішення не направляти чистий прибуток за 2009 рік на виплату дивідендів до набрання чинності змін до Закону України «Про акціонерні товариства», після 30.04.2010 у нього був відсутній обов'язок проводити повторно загальні збори та повторно вирішувати питання щодо виплати дивідендів за 2009 рік.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, рішенням Конституційного Суду від 30.11.2010 по справі № 1-47/2010 положення статей 14, 24, 64, пунктів 7-13 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України № 2154 «Про Державний бюджет України на 2010 рік»визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними). Крім того, необхідно зауважити, що за рішеннями Конституційного суду від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України, встановлено, що вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного Кодексу України. Визначений цими статтями перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним. Із змісту положень Конституції України та Бюджетного Кодексу України вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів, і стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий мотивувальної частини).

Тобто, це означає, що приймаючи оспорюване рішення, відповідач застосував до позивача норми закону, які на момент проведення загальних зборів ще не набрали законної сили, а в подальшому, на момент винесення податкового повідомлення-рішення, втратили свою чинність.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, з огляду на відсутність у відповідача правових підстав для його прийняття.

До внесення зазначених змін частиною другою статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства»було передбачено, що виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів акціонерного товариства, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року.

З аналізу зазначених норм вбачається, що до набрання чинності змін до частини другої статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», тобто до 30.04.2010, виплата дивідендів акціонерними товариствами здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів акціонерного товариства. А, відповідно, з 30.04.2010 законодавцем встановлено, що при виплаті дивідендів їх розмір не повинен бути менше 30 відсотків.

Як раніше зазначалося, згідно з підпунктом 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 зазначеного Закону авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Оскільки загальними зборами акціонерів ВАТ «Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій» рішення про виплату дивідендів не приймалось, то обовязок та строк сплати авансового внеску податку на прибуток не настає з огляду на відсутність доказів виплати нарахованих дивідендів.

Таким чином, висновки податкового органу про наявність у позивача безумовного обов'язку щодо нарахування та сплати авансового внеску протягом шести місяців після закінчення звітного річного періоду без прийняття рішення про виплату дивідендів не грунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Враховуючи наведене, суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, з огляду на відсутність у відповідача правових підстав для його прийняття.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, проте, вимог про відшкодування судових витрат позивач суду не заявляв. Таким чином, судові витрати стягненню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 11, 14, 69-72, 86, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 22.06.2011 №1452/0000030035.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки встановленими статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 23 січня 2012 р..