Постанова № 21492271, 25.01.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2012 р. справа № 2а/0570/22989/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кониченка О.М.

при секретарі< Призвище секретаря >

11 год. 10 хв. вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, м. Донецьк

зал судового засідання № 109

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кониченко Олег Миколайович при секретарі судового засідання Лазник І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Добропіллявугілля» м.Добропілля

до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000541550 від 13.10.2011 року

За участю

представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довір.

від відповідача: ОСОБА_2 за довір.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство «Добропіллявугілля», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №№0000541550, 0000641550, 0000651550, 0000661550, 0000671550, 0000681550 від 13.10.2011 року.

Ухвалою від 12 грудня 2011 року суддею Савченко С.В. відкрито провадження по справі №2а/0570/21179/2011 за позовом Державного підприємства «Добропіллявугілля» до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №№0000541550, 0000641550, 0000651550, 0000661550, 0000671550, 0000681550 від 13.10.2011 року.

Ухвалою від 08 грудня 2011 року по справі№2а/0570/21179/2011 позовні вимоги в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000541550 від 13.10.2011 року виділено у самостійне провадження та за результатами автоматичного розподілу справ передано на розгляд судді Кониченко О.М.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Олександрівським відділенням Добропільської обєднаної державної податкової інспекції була проведена перевірка з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобовязань з земельного податку відокремленим підрозділом позивача за період з 30 березня 2010 року по 31 серпня 2011 року, за наслідками якої складений акт від №135/15-0-26319466 від 30 вересня 2011 року. На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000541550 від 13.10.2011 року про зобовязання сплатити штраф у сумі 20423,17 грн. за затримку на 974 календарних дні сплати суми грошового зобовязання в розмірі 40846,34 грн. за платежем 5013050114. Позивач зазначає, що при розрахунку штрафних санкцій, а саме при визначені строків затримки сплати податків, зборів та платежів Добропільською ОДПІ не враховувалось призначення платежу, яке вказувалось позивачем в платіжних дорученнях при сплаті узгоджених сум та податкового боргу, при цьому порушувалося право позивача самостійно визначати ціль використання своїх грошових коштів. Позивач не погоджується з визначеним розміром штрафних санкцій та вважає їх не обґрунтованими та просить суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000541550 від 13.10.2011 року.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечував з тих самих підстав, що викладені у письмових запереченнях на позов.

Суд вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи встановив наступне.

Позивач, Державне підприємство «Добропіллявугілля» м. Добропілля є юридичною особою, зареєстроване 11.03.2003 року Виконавчим комітетом Добропільської міської ради Донецької області, включене до ЄДРПОУ за номером 32186934 та знаходиться на податковому обліку в Добропільській обєднаній державній податковій інспекції. Позивач має свої відокремлені підрозділи, одним з таких є Відокремлений підрозділ «Шахта «Новодонецька».

Відповідач, Добропільська обєднана державна податкова інспекція є субєктом владних повноважень, якій в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» повноваження.

У відповідності до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).

Олександрівським відділенням Добропільської обєднаної державної податкової інспекції була проведена перевірка з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобовязань з земельного податку Відокремленим підрозділом «Шахта «Новодонецька» Державного підприємства «Добропіллявугілля» за період з 30 березня 2010 року по 31 серпня 2011 року, за наслідками якої складений акт від №135/15-0-26319466 від 30 вересня 2011 року.

Згідно висновків акту перевірки, за період з 30 березня 2010 року по 31 серпня 2011 року, відповідачем встановлено порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань з земельного податку передбачених підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ, частиною 1 статті 17 Закону України від 03.07.1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю», пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755.

На підставі акту перевірки відповідачем за затримку на 974 календарні дні сплати суми грошового зобовязання в розмір 40846,34 грн., прийнято податкове повідомлення-рішення №0000541550 від 13.10.2011 року, яким зобовязано Відокремлений підрозділ «Шахта «Новодонецька» Державного підприємства «Добропіллявугілля» сплатити штраф (в якому саме відсотковому розмірі не зазначено, а цифри 10% та 20% перекреслено) у сумі 24423,17 грн.

Правовою підставою застосування до позивача штрафу є норми підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5, стаття 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ, стаття 126 Податкового кодексу України, що є чинним з 1 січня 2011 року.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року.

Пунктом 2 Кодексу визнано такими, що втратили чинність з 1 січня 2011 року, зокрема Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Закон України «Про плату за землю».

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзац другий п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)» від 09.02.99 р. № 1-рп/99).

Відповідно правомірність поведінки підприємства, зокрема дотримання ним норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

У свою чергу заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначає Закон України «Про плату за землю».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про плату за землю» (що також діяв на час спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

В статті 14 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про плату за землю» податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Позивачем було подано до Добропільської ОДПІ податкові розрахунки земельного податку на 2007, 2008 роки, якими самостійно визначено суму податку у розмірі 27135,22 грн. та 27895,01 грн. відповідно, з терміном сплати з січня по грудень щомісячно.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Позивачем на підтвердження виконання вищезазначених норм були надані до суду платіжні доручення за 2007-2010 роки (що долучені до матеріалів справи), якими перераховувались грошові кошти зі сплаті податкових зобовязань по земельному податку, згідно податкових розрахунків.

Відповідно до статті 126 Податкового кодексу України, на яку посилається відповідач, зазначено, що у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як вбачається з спірного податкового повідомлення-рішення від 13 жовтня 2011 року, Добропільською обєднаною державною податковою інспекцією, фактично застосовано штраф у розмірі 50% погашеної суми податкового боргу (40846,34/2=20423,17 грн.), тоді як такий розмір штрафу передбачений не статтею 126 Податкового кодексу України, на яку також посилається відповідач, а підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який втратив чинність з 1 січня 2011 року, в тому числі й на дату прийняття спірного податкового повідомлення-рішення 13 жовтня 2011 року.

Щодо розміру штрафних санкцій, які можуть бути застосовані за правопорушення, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлені після 1 січня 2011 року, суд зазначає наступне.

Пунктом 11 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України, що набув чинності з 6 серпня 2011 року, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

За змістом наведеного пункту до податкових правопорушень незалежно від дати їх вчинення застосовуються штрафні санкції в розмірах, визначених Податковим кодексом України.

Оскільки розглядувана норма набула чинності з 6 серпня 2011 року, передбачений нею припис може бути поширений лише на відносини, що виникли після набрання нею чинності.

Виходячи з викладеного, починаючи з 6 серпня 2011 року до всіх порушень податкового законодавства, у тому числі вчинених до набрання чинності Податковим кодексом України, застосовуються санкції в розмірі, що встановлений нормами Податкового кодексу України.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, щодо невідповідності застосованого до позивача розміру штрафу, нормі закону, що діяла на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення №0000541550 від 13.10.2011 року.

Що стосується самостійного перерозподілу Добропільською обєднаною державною податковою інспекцією коштів що були сплачені підприємством на погашення узгоджених сум податкових зобовязань, в рахунок погашення податкового боргу та податкових зобовязань у порядку календарної черговості інших податкових періодів, суд зазначає наступне.

Згідно пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Тобто платник податків, який є субєктом господарювання, має право розпоряджатися належним йому майном, зокрема коштами, на свій розсуд. Право розпоряджатися своєю власністю гарантоване також статтею 41 Конституції України.

Розпорядження коштами полягає у їх переказі із застосуванням платіжних інструментів, які передбачені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Одним з таких інструментів є платіжне доручення. Відповідно до пункту 17.1 зазначеного вище Закону, форми розрахункових документів та їх реквізити встановлюються Національним банком України.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 №22 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за №377/89/76, зазначено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Також суд зазначає, що норми Закону №2181 не встановлюють порядок та черговість, а також право зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлюють відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

Однак, Добропільська обєднана державна податкова інспекція не звертаючи уваги на призначення платежу у платіжних дорученнях спрямувала кошти зі сплати зазначених вище податкових зобовязань з земельного податку на погашення раніше створеного податкового боргу. Разом з тим, платник податків самостійно не проводив погашення податкового боргу, а сплачував поточні податкові зобовязання. Відповідач же використав зазначені кошти як джерело погашення податкового боргу та нарахував позивачу штрафні санкції.

Суд також, не приймає посилання відповідача на норми пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, які передбачають обовязок податкового органу зараховувати кошти, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, оскільки сплата позивачем суми боргу, що стала об'єктом застосування штрафу, була сплачена позивачем у період з 2007 року по 2010 рік, тобто до набрання чинності Податковим кодексу України.

Таким чином, оскільки Державне підприємство «Добропіллявугілля» не сплачувало податковий борг, а самостійно сплачувало узгоджену суму податкового зобовязання з податку за землю за поточні періоди, тому у відповідача не було передбачених пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» правових підстав для застосування штрафних санкцій.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване рішення про зобовязання позивача сплатити штрафну санкцію у розмірі 24423,17 грн. було прийнято законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх фактичних обставин.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог позивача, та визнання недійним податкового повідомлення-рішення №0000541550 від 13.10.2011 року.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державного підприємства «Добропіллявугілля» до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції м. Добропілля про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000541550 від 13.10.2011 року задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Добропільської обєднаної державної податкової інспекції м. Добропілля №0000541550 від 13.10.2011 року

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 25 січня 2012 року в присутності представників сторін.

Повний текст постанови складено та підписано 30 січня 2012 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кониченко О.М.