Рішення № 21488634, 06.02.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2012 р. Справа № 5023/10590/11 (н.р. 5023/3078/11)

вх. № 10590/11 (н.р. 3078/11)

Суддя господарського суду Задорожна І.М.

при секретарі судовогозасідання Цирук О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. № 834 від 02.03.2011р.).

відповідача - ОСОБА_2 (дов. № 48/1-1-3919/Из від 30.12.2011р.).

розглянувши справу за позовом Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", м. Харків

до Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області, м.Харків

про стягнення неустойки у розмірі 18744,54грн.та зобов'язання повернути місце на підставі акту прийому - передачі місця

ВСТАНОВИВ:

26.04.2011 року Комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Управління Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області про стягнення 18 744,54 грн. неустойки за прострочення повернення місця, 7 049,08 грн. плати за фактичне користування місцем за період з 01.07.2010 по 17.02.2011 та зобов'язання повернути місце на підставі акту прийому-передачі.

20.05.2011 Управління Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області звернулося до господарського суду Харківської області з зустрічним позовом до Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" про визнання недійсним договору від 25.05.2009 № 1080.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.06.2011 у справі № 5023/3078/11 (суддя Прохоров С.О.) відмовлено у задоволенні первісного позову; зустрічний позов задоволено; визнано недійсним договір від 25.05.2009 № 1080 про надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, укладеного між Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" та Управлінням Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 у справі № 5023/3078/11 (колегія суддів у складі: Бондаренко В.П. - головуючий суддя, судді Ільїн О.В., Камишева Л.М.) рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2011 у справі № 5023/3078/11 скасовано в частині визнання недійсним договору від 25 травня 2009 року № 1080 про надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, укладеного між КП "Міський інформаційний центр" та Управлінням Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовлено; в іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2011 у справі № 5023/3078/11 залишено без змін.

На підставі касаційної скарги Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", постановою Вищого господарського суду від 23.11.2011 року у справі №5023/3078/11 касаційну скаргу Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" задоволено частково, скасовано рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2011року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 у справі № 5023/3078/11 в частині відмови у задоволенні первісного позову про стягнення неустойки за прострочення повернення місця за договором та зобов'язання повернути на підставі акту прийому - передачі місце, та в цій частині направлено справу на новий розгляд до господарського суду Харківської області. В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 у справі № 5023/3078/11 залишено без змін.

Автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області від 22.12.2011 року справу призначено для розгляду судді Задорожній І.М.

Ухвалою господарського суду від 23.12.2011року порушено провадження у справі №5023/10590/11, розгляд справи призначено на 18.01.2012 року.

Ухвалою господарського суду від 18.01.2012 року, з метою надання сторонами доказів в підтвердження заявлених вимог та заперечень, розгляд справи відкладено до 06.02.2012 року.

Представник позивача в судовому засіданні 06.02.2012 року підтримує заявлені позовні вимоги, через канцелярію господарського суду надав пояснення по справі (за вх.№521 від 18.01.2012р. та від 03.02.2012 року за вх.№1103) в яких зазначає про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення місця у розмірі 18744,54 грн. та зобов'язання відповідача повернути місце на підставі акту прийому - передачі є обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню. Стосовно заявленої позовної вимоги про повернення позивачу місця на підставі - акту прийому - передачі, позивач зазначає, що датою повернення місця повинна бути лише дата 24.05.2011року, а не 17.02.2011 року, на яку посилається відповідач у своїх поясненнях, оскільки як вважає позивач, саме 24.05.2011 року від відповідача надійшов лист, в якому повідомлено позивача, що останнім було остаточно проведено додаткові заходи з прибирання даного місця. Крім того, позивач вказує, що станом на час розгляду спору по суті, місце, яке було надане відповідачу для розміщення спеціальної конструкції, належним чином вже прибране відповідачем.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.02.2012 року заперечує проти заявлених позовних вимог, за вх.№523 від 18.01.2012 року надав заперечення на позовну заяву та за вх.№2475 від 06.02.2012 року надав додаткові пояснення стосовно своєї позиції по суті спору, в яких посилається на те, що відсутність підписаного сторонами акту про повернення місця користування спеціальною конструкцією ніяким чином не порушує прав та інтересів позивача, оскільки, як вважає відповідач, фактичними обставинами справи та належними доказами підтверджується факт звільнення відповідачем місця, а тому відсутність лише підписаного сторонами акту не може бути підставою для задоволення вищевказаних позовних вимог. Також, відповідач зазначає, що оскільки фактично звільнив місце 18.02.2011 року, тому позовні вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі 18744,54 грн. безпідставні. Крім того, наголошував увагу суду щодо необхідності застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані сторонами судового процесу докази, суд встановив наступне.

25 травня 2009 року між позивачем Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" та відповідачем Управлінням Державної служби охорони при УМВС України в Харківській області було укладено договір № 1080 "Про надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій"

Згідно з умовами вказаного договору позивач надає відповідачу "Користувачу" в платне користування місця, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, згідно з Додатком № 1 до договору, який є його невід"ємною частиною. Місця передаються "Користувачу" згідно з актом прийому-передачі строком з 01.07.2009 р. по 30.06.2010 р. В цьому переліку зазначене спірне місце, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях-вул. Михайлівська.

01 липня 2009 р. позивач передав відповідачу в користування згідно із зазначеним договором спірне місце для розташування спеціальної конструкції, що підтверджується актом прийому - передачі від 01 липня 2009 р., підписаним сторонами та скріпленим їх печатками.

Строк дії цього договору сторони встановили з 01.07.2009 р. по 30.06.2010 р.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що протягом семи календарних днів після припинення дії договору на будь-яких підставах "Користувач" зобов"язаний звільнити надані в користування місця і передати їх Комунальному підприємству "Міський інформаційний центр". Повернення місць, наданих в користування здійснюється "Користувачем" на підставі Актів прийому-передачі, які складаються "Користувачем" та підписуються уповноваженими представниками сторін. При цьому демонтаж спеціальних конструкцій та приведення території місць у належний стан" (прибирання місця, вивіз сміття тощо) здійснюється "Користувачем" самостійно за власний рахунок".

Пунктом 5.2. договору передбачено, що місця вважаються повернутими з моменту підписання актів прийому-передачі.

Пунктом 6.2. договору сторони передбачили, що у разі прострочення повернення місць, наданих в користування, "Користувач" сплачує Комунальному підприємству "Міський інформаційний центр" неустойку, яка складає 7% від розміру плати за користування місць (з ПДВ), встановленої Додатком № 1 до цього договору, за кожен день прострочення виконання зобов"язання щодо повернення місць за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, оскільки відповідачем протягом семи календарних днів після припинення дії договору місце передане йому в користування звільнено відповідно до умов договору не було, в зв*язку з чим, позивачем на підставі зазначеного пункту 6.2 договору нараховано до стягнення неустойку в сумі 18744,54 грн. за період з 08 липня 2011 р. (перший день після закінчення строку виконання обов"язку з повернення місця після закінчення строку договору) по 22 квітня 2011 р. (день подання позовної заяви).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми ( 1) неустойка, 2) штраф, 3) пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Частина шоста ст.231 Господарського кодексу України передбачає, що штрафні санкції, за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Господарський суд зазначає, що договір № 1080 від 25.05.2009 року укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, а тому має обов'язкову силу насамперед для самих сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками, сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Розрахунок неустойки перевірено судом та встановлено, що він відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства.

Наведені законодавчі приписи та встановлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобовязань з повернення місць в строк, які встановлені договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача неустойки за прострочення повернення місць у сумі 18 744,54 грн.

Щодо посилання відповідача на те, що матеріалами справи не підтверджується завдання відповідачем збитків, пов*язаних з несвоєчасним поверненням місця по договору та наголошенням щодо застосування судом ч. 3 ст. 551 ЦК України, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Сплата неустойки та відшкодування збитків є самостійними формами цивільно-правової відповідальності.

Частиною першою ст. 232 ГК України передбачено, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов*язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Тобто, залікова неустойка застосовується у разі, якщо позивачем заявлялися позовні вимоги як про стягнення неустойки так і про стягнення збитків.

Співвідношення неустойки та збитків може братись судом до уваги тоді, коли йдеться про зменшення розміру неустойки. Так, відповідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення для справи.

Разом з тим, як встановлено Вищим господарським судом в Постанові від 23.11.2011 року по справі № 5023/3078/11 та підтверджується матеріалами справи, позивачем не заявлялися вимоги про відшкодування збитків, в зв*язку з чим у суду відсутні правові підстави щодо застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Розглянувши позовну вимогу позивача щодо зобов'язання відповідача повернути місце за актом приймання-передачі, судом встановлено наступне.

Відповідно до п.п.8.1.6. Договору № 1080 від 25.05.2009р. цей договір припиняє свою дію по закінченню строку дії Договору.

Строк дії цього договору сторони встановили з 01.07.2009 р. по 30.06.2010 р.

Як вбачається з матеріалів справи та з умов договору, станом на 01 липня 2010 року Договір № 1080 від 25.05.2009р. вважається таким, що припинив свою дію.

Відповідно до п.5.1. Договору №1080 від 25.05.2009р.: "Протягом семи календарних днів після припинення дії Договору на будь-яких підставах, передбачених пунктами 8.1., 8.3. Договору, "Користувач" зобов'язаний звільнити надані в користування місця і передати їх "КП". Повернення місць, наданих в користування, здійснюється "Користувачем" на підставі Актів прийому-передачі, які складаються „Користувачем" та підписуються уповноваженими представниками "КП" та "Користувача".

При цьому демонтаж спеціальних конструкцій і приведення території місць у належний стан (прибирання місця, вивіз сміття тощо) здійснюється користувачем самостійно за власний рахунок.

Відповідно до п.5.2 Договору № 1080 від 25.05.20090р. "Місця вважаються фактично повернутими "КП" з моменту підписання Актів прийому-передачі".

Як вказує позивач, в порушення умов діючого законодавства України та умов договору відповідачем після припинення дії Договору не повернуто за актом прийому-передачі місце, яке йому надавалося в користування.

Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і не господарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями. Виконання господарських зобовязань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.

Відповідно до положень ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обовязок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких предявлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Позивач звертаючись з вищевказаною позовною вимогою про зобов*язання відповідача повернути позивачеві місце на підставі акту прийому - передачі, зазначає про те, що спеціальна конструкція не була остаточно демонтована відповідачем 17.02.2011 року, вищевказане місце користування прибране відповідачем тільки 24.05.2011 року, тобто з моменту отримання позивачем листа відповідача, в якому останній повідомив, що ним були проведені додаткові заходи з прибирання даного місця, а тому вважає, що датою повернення місця за договором може бути лише дата - 24.05.2011 року.

Аналізуючи норми цивільного законодавства, а саме норми ст.15 Цивільного кодексу України, господарський суд констатує, що цивільно - правовий захист це система активних заходів, які застосовуються суб*єктом цивільного права, компетентними державними чи іншими органами, спрямована на усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов*язку по відновленню порушеного права на порушника.

Під захистом слід розуміти передбачені законом вид і міру можливого або обов* язкового впливу на суспільні відносини, які зазнали протиправного впливу, з метою поновлення порушеного, невизнаного чи оспореного права.

Проаналізувавши матеріали справи, господарський суд зазначає, що договір № 1080 від 25.05.2009 року припинив свою дію, матеріалами справи встановлено та не спростовано самими сторонами, що відповідачем здійснено демонтаж спеціальної конструкції та приведено територію у належний стан, розбіжності між сторонами маються лише в даті підписання спірного акту, тобто, між сторонами існують суперечності, а не спір про право, а тому з врахуванням викладеного, господарський суд вважає за необхідне відмовити в цій частині позовних вимог, оскільки зазначає, що у позивача в цій частині позовних вимог відсутні правові підстави вважати, що його цивільні права чи інтерес на час слухання справи порушені, або потребують відновлення порушеного права.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Управління Державної Служби Охорони при ГУМВС України в Харківській області (61012, Харківська обл., м. Харків, вулиця Полтавський шлях, буд. 20, код 08597026, р/р 26004014014 в АСУБ “Грант” м. Харкова, МФО 351607) на користь Комунального підприємства „Міський інформаційний центр” (61166, м. Харків, пр. Леніна, 38, оф. 618, р/р 2600030114375 в АТ „Банк Золоті Ворота”, м. Харків, МФО 351931, код 32135675) - неустойку за прострочення повернення місця за договором №1080 від 25.05.2009 року за період з 08.07.2010 року по 22.04.2011 року у розмірі 18744,54грн., судові витрати по сплаті державного мита в сумі 187,45 грн., а також 236,0 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Задорожна І.М.

Повне рішення складено 10.02.2012 року.