Рішення № 21488331, 30.01.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2012 р. Справа № 5023/6116/11

вх. № 6116/11

Суддя господарського суду Бринцев О.В.

при секретарі судовогозасідання Невзгляд Н.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився;

3-ої особи на стороні позивача ОСОБА_1, особисто за паспортом НОМЕР_1;

відповідача не з"явився;

3-ої особи 1 на стороні відповідача - не з"явився;

3-ої особи 2 на стороні відповідача не з"явився;

прокурора - Сорока М.К., за посвідченням № 312 від 16.12.2011р. 3-ї особи <Текст >відповідача - <Текст >3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом Прокурора Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків; 3-я особа , яка не заявляє самостійних і вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1;

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Харків; 3-я особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3; 3-я особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4

про визнання дій незаконними

ВСТАНОВИВ:

22.07.2011р. прокурор Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 У позовній заяві прокурор просить суд визнати незаконними дії ФОП ОСОБА_2 щодо використання житлових приміщень квартири АДРЕСА_1 для розташування та функціонування у них магазину "За пивком". Заборонити ФОП ОСОБА_2 використання житлових приміщень квартири АДРЕСА_1 для розташування та функціонування у них магазину "За пивком". В обґрунтування позовних вимог посилається на ст.ст. 4, 6, 8 Житлового кодексу України, ст. 121 Конституції України.

Прокурор в судовому засіданні підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить задовольнити позов.

Представник третьої особи також в судовому засіданні підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач та треті особи на стороні відповідача право на участь своїх повноважних представників в судовому засіданні не скористались, витребуваних судом документів не надали, про причини неявки суд не повідомили. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвала від 20.01.2012р., направлена на адресу Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_4, повернулась на адресу господарського суду з відміткою пошти “за закінченням терміну зберігання”.

Вищий господарський суд України у п. 4 Інформаційного листа від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "в звязку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокурора та третьої особи на стороні позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Прокуратурою Московського району міста Харкова проведено перевірку за зверненням ОСОБА_1 щодо незаконного, на думку заявника, розміщення у квартирах будинку, АДРЕСА_1 магазину, де здійснює підприємницьку діяльність фізична особа - підприємець ОСОБА_2

Прокурорською перевіркою встановлено, що квартира АДРЕСА_1 використовується Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності, а саме, для розміщення та функціонування магазину “за пивком”.

Встановлено, що 12.06.2008 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до виконавчого комітету Харківської міської ради про визнання права власності на нежитлові приміщення квартири № 74, загальною площею 71,4 кв. м. з окремим входом в літ А-9 житлового будинку АДРЕСА_1 яку він за власні кошти реконструював, влаштував відокремлений вихід. Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" внесло зміни до документів та видало технічний паспорт приміщення. Після реконструкції квартира змінилася, стала непридатною для проживання. Належного дозволу на переобладнання ОСОБА_3 не мав, перереєструвати на своє ім'я не може. У зв'язку з викладеним ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право вланості на новостворену річ.

Представник відповідача позов не визнав, в обґрунтування зазначив, що позивачем не було виконано вимоги "Порядку вирішення питань, пов'язаних із самочинним будівництвом" та надав суду заяву з проханням слухати справу без його участі.

Рішенням місцевого Московського районного суду міста Харкова від 20.06.2008р. за ОСОБА_3 визнано право власності на самовільно реконструйовані нежитлові приміщення №№ 74-1; 74-2; 74-4; 74-5; 74-6 загальною площею 71,4 кв.м. з окремим входом в літ А-9 будинку АДРЕСА_1

Не погодившись зі вказаним рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. За результатами розгляду апеляційної скарги 26.03.2009 року апеляційний суд Харківської області виніс ухвалу, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, рішення місцевого суду Московського району міста Харкова від 20.06.2008р. скасував, а справу направив до того ж суду на новий розгляд у іншому складі. (Ухвала від 26.03.2009р. у справі № 22-ц-230/2009р. наявна в матеріалах справи).

За результатами нового розгляду справи, позов ОСОБА_3 залишено без розгляду, у зв'язку з повторною неявкою позивача у судове засідання.

Таким чином, рішення, на підставі якого приміщення квартири АДРЕСА_1 визнані нежитловими, на теперішній час скасовані. Спірні приміщення є житловими і у відповідності до ст. 4 Житлового кодексу України відносяться до житлового фонду.

В позовній заяві прокурор, посилаючись на положення Житлового кодексу України вважає дії ФОП ОСОБА_2 незаконними та такими, що підлягають забороні.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 4 Житлового кодексу України в редакції, що діяла на момент звернення прокурора до суду з позовною заявою (22.07.2011р.) та на момент винесення рішення з урахуванням змін внесених Законом України від 22.09.2011р. №3795-VI жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Згідно до ст. 6 Житлового кодексу України жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку, як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Згідно до ст. 7 Житлового кодексу України непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.

Непридатні для проживання жилі приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів може бути переобладнано в нежилі за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Відповідно до ст. 8 Житлового кодексу України переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

Отже спірне житлове приміщення АДРЕСА_1 могло бути переобладнано в нежиле лише на підставі рішення Харківської міської ради.

Таке рішення в матеріалах справи відсутнє.

Згідно до ст. 10 Житлового кодексу України громадяни зобов'язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержуватись правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію.

Відповідно до п. 3 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. N 572 із внесеними змінами постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 р. N 45 використовувати житлові приміщення для провадження господарської діяльності промислового характеру заборонено.

Суд також зазначає, що рішення місцевого суду Московського району міста Харкова від 20.06.2008р., на підставі якого приміщення квартири АДРЕСА_1 визнані нежитловими, на теперішній час скасовано ухвала апеляційного суду Харківської області від 26.03.2009р. у справі № 22-ц-230/2009р.

У відповідності до положень ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.

Проте у відповідноті до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може визнати незаконними рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

В даному разі предмет позову стосується визнання незаконними дій відповідача щодо використання житлового приміщення квартири № 74 для розташування магазину. Отже такий предмет не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачений він й іншими нормами права. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного прокурором способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.

Відсутність правових підстав для застосування такого способу захисту права випливає також з того, що у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способи захисту права по своїй суті це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного субєктивного права. Натомість спосіб обраний прокурором до такого результату (відновлення права) привести не спроможний. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки не відповідає завданням суду визначеним ст.2 Закону України “Про судоустрій” (Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави).

Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.

Щодо позовних вимог прокурора про заборону відповідачу використовувати приміщення квартири № 74 під магазин, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту права є припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на викладене та те, що відповідачем всупереч діючому законодавству використовуються житлові приміщення для розташування та функціонування магазину, вбачаються підстави для задоволення позову прокурора в частині заборони відповідачу використовувати житлові приміщення квартири АДРЕСА_2 під магазин, суд вважає їх обгрунтованими та такими, що підлягають задоволеннь.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 6, 7, 8, 10 Житлового кодексу України, ст. 16 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 35, 43, 47-49, 75, п.1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд - <Текст >

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Заборонити фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 (61136, АДРЕСА_3) використовувати житлові приміщення квартири АДРЕСА_4 для розташування та функціонування магазину "За пивком".

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (61136, АДРЕСА_3) на користь державного бюджету України (відділення державного казначейства м. Харкова, код ЄДРПОУ 24134490, рахунок 31110095700002 в Управління державного казначейства у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095) - 85,00 грн. державного мита.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (61136, АДРЕСА_3) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31219264700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 264, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) - 236,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог щодо визнання незаконними дій фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 щодо використання житлових приміщень квартири АДРЕСА_4 для розташування та функціонування магазину "За пивком" відмовити в задоволенні позову.

Суддя (підпис< Текст >Бринцев О.В.

Повний текст рішення

підписано 06.02.2012р.

Справа № 5023/6116/11