Рішення № 21487339, 14.02.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/2/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.12 Справа № 33/5009/7208/11

Суддя Соловйов В.М.

м. Запоріжжя

За позовом: Першого заступника прокурора міста Запоріжжя, м. Запоріжжя

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах -

позивача: Управління державного комітету України по земельних ресурсах у місті Запоріжжя Запорізької області (69035, м. Запоріжжя, вул. Зелінського, 3, ідентифікаційний код 20528298)

до відповідача-1: Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 206, ідентифікаційний код 02140892)

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрбудсервісінвест” (69068, м. Запоріжжя, вул. Кругова, 73, ідентифікаційний код 35215627)

про визнання недійсним та скасування рішення і договору оренди земельної ділянки

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Прокопенко М.О.

Представники:

Від прокуратури: Костяновська Ю.О., старший помічник прокурора м. Запоріжжя, посвідчення № 152 від 13.01.2009р.

від позивача: не зявився

від відповідача -1: ОСОБА_1, головний спеціаліст-юрисконсульт юридичного відділу, довіреність № 01-17/2982 від 22.08.2011р.

від відповідача -2: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 01.11.2011р.

Перший заступник прокурора м. Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Управління державного комітету України по земельних ресурсах у місті Запоріжжя Запорізької області звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Запорізької міської ради (відповідача-1) та ТОВ “Укрбудсервісінвест” (відповідача-2) про визнання недійсним та скасування рішення Запорізької міської ради від 24.09.2008р. № 62/7 “Про передачу в оренду ТОВ “Укрбудсервісінвест” земельної ділянки по трасі Харків-Сімферополь (в районі вул. Складської) для розташування багатофункціонального торгівельно-виставочного та логістичного комплексу” та визнання недійсним договору оренди землі від 05.12.2008р. укладений між Запорізькою міською радою та ТОВ “Укрбудсервісінвест”.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.11.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 33/5009/7208/11 (суддя Мірошниченко М.В), справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 29.11.2011р. о 09 годині 30 хвилин.

В судовому засіданні 29.11.2012р. оголошено перерву до 20.12.2012р. об 11 годині 30 хвилин.

Ухвалою від 20.12.2011р. строк розгляду справи № 33/5009/7208/11 продовжено до 19.01.2012р., розгляд справи відкладений на 17.01.2012р. о 12 годині 30 хвилин.

Відповідно до протоколу перерозподілу справ між суддями від 17.01.2012р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру”, Законом України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”, Земельним кодексом України, ст. 2, 12, 13, 29 ГПК України.

Ухвалою від 18.01.2012р. справу № 33/5009/7208/11 прийнято до розгляду суддею Соловйовим В.М. з привласненням їй номеру провадження - № 3/2/12. Справу призначено до судового розгляду в судовому засіданні на 01.02.2012р. об 11 годині 30 хвилин.

В судовому засіданні 01.02.2012р. оголошено перерву до 03.02.2012р. о 15 годині 00 хвилин.

Ухвалою від 03.02.2012р. розгляд справи відкладений на 14.02.2012р. об 11 годині 00 хвилин.

В судовому засіданні 14.02.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 20.02.2012р.

Під час розгляду справи прокурор та інші учасники судового процесу вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.

В ході судового розгляду представник позивача та прокурор підтримали позовні вимоги, викладені в позовній заяві № 146-5632 вих. 11 від 13.10.2011р., та просять суд:

визнати недійсним та скасувати рішення Запорізької міської ради від 24.09.2008р. № 62/7 “Про передачу в оренду ТОВ “Укрбудсервісінвест” земельної ділянки по трасі Харків-Сімферополь (в районі вул. Складської) для розташування багатофункціонального торгівельно-виставочного та логістичного комплексу”;

визнати недійсним договір оренди землі від 05.12.2008р., укладений між Запорізькою міською радою та ТОВ “Укрбудсервісінвест”.

В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач, зокрема, зазначили наступне.

Проведеною прокуратурою міста Запоріжжя перевіркою, встановлено, що Запорізькою міською радою прийнято рішення № 62/7 від 24.09.2008р. “Про передачу в оренду ТОВ “Укрбудсервісінвест” земельної ділянки по трасі Харків Сімферополь (в районі вул. Складської) для розташування багатофункціонального торгівельно-виставочного та логістичного комплексу”.

Вказаним рішенням затверджено проект із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ТОВ “Укрбудсервісінвест”. Цим же рішенням зазначеному товариству передано в оренду на 10 років земельну ділянку по трасі Харків-Сімферополь (в районі вул. Складської), загальною площею 4,0524 га для розташування багатофункціонального торгівельно-виставкового та логістичного комплексу.

Зазначене рішення сесії Запорізької міської ради прийнято з порушеннями вимог Земельного кодексу України та Закону України “Про оренду землі”.

Рішенням міської ради земельна ділянка на трасі Харків-Сімферополь (в районі вул. Складської), загальною площею 4,0524 га передана в оренду для розташування багатофункціонального торгівельно-виставкового та логістичного комплексу ТОВ “Укрбудсервісінвест” без проведення відвідних торгів.

При цьому, у отриманому ТОВ “Укрбудсервісінвест” висновку управління земельних ресурсів у місті Запоріжжі Запорізької області зазначено, що відведення вищевказаної земельної ділянки можливо лише за умови виконання вимог Земельного кодексу України та Закону України “Про оренду землі”, тобто шляхом проведення аукціону.

Окрім того, відповідно до висновку державної землевпорядної експертизи від 15.09.2008р. № 3560 по вищевказаній земельній ділянці, землевпорядна документація не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Зокрема, в зазначеному висновку експертизи є посилання на вищевказаний висновок управління земельних ресурсів, згідно з яким набуття права оренди земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, можливо виключно на аукціонах.

З огляду на це, рішення Запорізької міської ради від 24.09.2008р. № 62/7 є незаконним та підлягає скасуванню.

На підставі оскаржуваного рішення 05.12.2008р. між Запорізькою міською радою та ТОВ “Укрбудсервісінвест” укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,0524 га, який зареєстровано у Запорізькій РФ ДП “Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах”, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.04.2009р. за № 040926100492

Частиною 6 ст.123 ЗК України передбачено, що проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Тобто наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про затвердження належним чином погодженого проекту відведення земельної ділянки та надання її в оренду земельним законодавством визначається в якості обов'язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки.

У даному випадку проектна документація із землеустрою, яка є невід'ємною частиною оспорюваного договору, не відповідає ч. 6 ст.123 ЗК України щодо надання в оренду зазначеної земельної ділянки без проведення аукціону, що є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Приймаючи до уваги те, що рішення Запорізької міської ради прийнято з численними порушеннями земельного законодавства, договір оренди землі слід вважати укладеним без достатніх на те підстав, передбачених ст.116, 123, 124 ЗК України, що обумовлює визнання його недійсним відповідно до ст.215 ЦК України та ст.15 Закону України “Про оренду землі”.

Запорізька міська рада (відповідач-1) та її представник в судовому засіданні позов визнали.

ТОВ “Укрбудсервісінвест” (відповідач-2) та її представник в судовому засіданні проти позову заперечили, просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Зазначили, що відповідно до ст. 116, 124 ЗК України (в редакції на дату прийняття оскаржуваного рішення) передача в оренду земельних ділянок під об'єкти соціального призначення не потребує застосування процедури проведення аукціону в обов'язковому порядку.

Рішенням Запорізької міської ради “Про врегулювання питань реалізації земельних ділянок по яким до 28.12.2007р. було погоджено місце розташування об'єктів та надана згода Запорізької міської ради на розробку проектів відведення земельних ділянок” № 20 від 13.02.2008р. встановлено, що земельні ділянки, по яких погоджені місця розташування об'єктів та надана згода Запорізької міської ради на розробку проектів відведення земельних ділянок передавати в оренду у відповідності до норм земельного законодавства та рішень Запорізької міської ради які діяли до 01.01.2008р. тобто, без проведення аукціону.

Оскаржуване рішення міської ради від 24.09.2008р. № 62/7 прийнято у відповідності до рішення Запорізької міської від 13.02.2008р. № 20.

У висновку державної землевпорядної експертизи від 15.09.2008р. № 3560, а також у висновку Управління земельних ресурсів в м. Запоріжжі від 15.09.2008р. № 01-02/63444 зазначено, що надана на експертизу та погоджена землевпорядна документація не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим повертається на доопрацювання.

Після доопрацювання вищевказана землевпорядна документація в повній мірі відповідала вимогам чинного законодавства, про що говорить напис на висновку “Зауваження усунуті”.

Таким чином, рішення про укладення договору оренди прийняте Запорізькою міською радою на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений земельним законодавством.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників учасників судового процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

24.09.2008р. двадцять пятою сесією пятого скликання Запорізькою міської ради прийнято рішення № 62/7 “Про передачу в оренду ТОВ “Укрбудсервісінвест” земельної ділянки по трасі Харків Сімферополь (в районі вул. Складської) для розташування багатофункціонального торгівельно-виставочного та логістичного комплексу”.

Зазначеним рішенням Запорізька міська рада, зокрема, вирішила:

затвердити ТОВ “Укрбудсервісінвест” (і.п.н. 35215627) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по трасі Харків-Сімферополь (в районі вул. Складської) для розташування багатофункціонального торгівельно-виставочного та логістичного комплексу (п.1);

передати в оренду терміном на 10 років ТОВ “Укрбудсервісінвест” земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:03:030:0160) загальною площею 4,0524 га (землі комерційного використання) для розташування багатофункціонального торгівельно-виставочного та логістичного комплексу по трасі Харків-Сімферополь (в районі вул. Складської), на землях міста які не передані у користування та власність (п.2);

доручити Управлінню земельних ресурсів у місті Запоріжжі Запорізької області (Цвіркун О.М.) внести відповідні зміни до земельно-кадастрової документації (п.3);

зобовязати ТОВ “Укрбудсервісінвест” укласти договір оренди землі, подати його на державну реєстрацію та одержати в установленому порядку у двомісячний термін після прийняття даного рішення (п.4.1).

05.12.2008р. між Запорізькою міською радою (Орендодавець) та ТОВ “Укрбудсервісінвест” (Орендар) укладений договір оренди землі (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору, Орендодавець відповідно до рішення двадцять пятої сесії пятого скликання Запорізької міської ради № 62/7 від 24.09.2008р. надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування багатофункціонального торгівельно-виставочного та логістичного комплексу, яка знаходиться: м. Запоріжжя, траса Харків-Сімферополь (в районі вул. Складської).

Згідно п. 2 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,0524 га.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 27222402,24 грн. (в цінах 2008 року).

Відповідно до п. 8 Договору, договір укладається на десять років.

Передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Підставою розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є завдання Запорізького міського управління земельних ресурсів (п.17 Договору).

Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.39 Договору).

Договір зареєстровано у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.04.2009р. за № 040926100492.

Відповідно до п.19 Договору, передача земельної ділянки Орендарю здійснюється Орендодавцем на умовах, що визначені у договорі, за актом прийому-передачі земельної ділянки, який підписується сторонами і є невід'ємним додатком до договору.

Згідно акту прийому-передачі земельної ділянки за договором оренди землі від 21.04.2009р. № 040926100492, Орендодавець передає земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:03:030:0160, загальною площею 4,0524 га, яка знаходиться за адресою м. Запоріжжя, траса Харків-Сімферополь (в районі вул. Складської), а Орендар приймає вищевказану земельну ділянку в оренду.

Земельна ділянка знаходиться у стані придатному для розташування багатофункціонального торгівельно-виставочного та логістичного комплексу.

Земельна ділянка вільна від забудови.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Статтею 3 Земельного кодексу (ЗК) України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 2 Закону України від 06.10.1998р. N 161-XIV “Про оренду землі” встановлено, що відносини, повязані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської)економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших обєктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Підпунктами "в", "г" ч. 3 ст.152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Пунктом 12 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України закріплено - до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Спірна земельна ділянка знаходиться в межах міста Запоріжжя, і тому повноваження щодо її розпорядження належать Запорізькій міській раді.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України від 21.05.1997р. N 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування в Україні”, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Рішенням чотирнадцятої сесії пятого скликання від 29.08.2007р. № 77/416 Запорізька міська рада вирішила:

надати ТОВ “Укрбудсервісінвест” дозвіл на розроблення матеріалів погодження місця розташування багатофункціонального торговельно-виставкового та логістичного комплексу по трасі Харків-Сімферополь (в районі вул. Складської) (п.1);

затвердити ТОВ “Укрбудсервісінвест” матеріали погодження місця розташування багатофункціонального торговельно-виставкового та логістичного комплексу по трасі Харків-Сімферополь (в районі вул. Складської) (п.2);

дозволити вести проектування багатофункціонального торговельно-виставкового та логістичного комплексу на протязі одного року по трасі Харків-Сімферополь на земельній ділянці (кадастровий номер 2310100000:03:030:0160) орієнтовною площею 4,1670 га (інші відкриті землі, зелені насадження загального користування (спеціального призначення), в межах згідно з планом, що додається, на землях Запорізької міської ради (п.3);

дозволити розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після затвердження в установленому порядку проектно-кошторисної документації (п.7).

Управлінням земельних ресурсів у місті Запоріжжя надано висновок № 01-02/63444 від 10.09.2008р. в якому зазначено, що відповідно ст.124 Земельного кодексу України відведення земельної ділянки для розташування багатофункціонального торговельно-виставкового та логістичного комплексу по трасі Харків-Сімферополь (в районі вул. Складської) можливо за умови виконання вимог Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", ЗК України та Закону України "Про оренду землі" тобто шляхом аукціону.

24.09.2008р. двадцять пятою сесією пятого скликання Запорізькою міської ради прийнято рішення № 62/7 “Про передачу в оренду ТОВ “Укрбудсервісінвест” земельної ділянки по трасі Харків Сімферополь (в районі вул. Складської) для розташування багатофункціонального торгівельно-виставочного та логістичного комплексу”.

Вирішуючи спір, суд оцінює це рішення на відповідність вимог земельного законодавства, яке діяло на момент його прийняття.

Відповідно до ст.116 ЗК України (в редакції на момент прийняття спірного рішення), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

ЗК України (в редакції Закону № 997-V від 27.04.2007, яка діяла з 20.06.2007р. по 01.01.2008р.) містив тільки частину 1 статті 124, за змістом якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Законом № 107-VI від 28.12.2007 “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який набрав чинності з 01.01.2008р., частину першу статті 124 Земельного кодексу України було доповнено частиною другою, статтю 16 Закону України “Про оренду землі” викладено в іншій редакції.

Зазначені зміни стосувалися порядку передачі земельних ділянок в оренду, а саме:

“Набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб і в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі”.

Пунктом 5 Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. по справі N 1-28/2008 вказані зміни визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відтак, приписи земельного законодавства щодо можливості надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду виключно на засадах проведення аукціону, крім вказаних виключень, діяли в період з 01.01.2008р. по 22.05.2008р., тобто до прийняття 24.09.2008р. Запорізькою міською радою рішення № 62/7.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” №309-VI від 03.06.2008р. (набрав чинності з 04.06.2008р.) до ст.124 Земельного кодексу України були внесені зміни, згідно з якими абзац другий частини першої ст.124 викладено у наступній редакції:

“Набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, набуття права на оренду земельних ділянок під об'єкти соціального призначення, будівництво соціального і доступного житла, використання земельних ділянок для розробки корисних копалин та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій), використання релігійними організаціями (під культовими будівлями), які легалізовані в Україні).”

Частиною 3 статті 124 ЗК України (в редакції Закону №309-VI від 03.06.2008р.) встановлено, що передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Саме у такій редакції ст.124 ЗК України була чинна на момент винесення Запорізькою міською радою оспорюваного рішення від 24.09.2008р. (з 04.06.2008р. по 14.10.2008р.).

Отже, на момент прийняття оскаржуваного рішення зазначена норма діяла в редакції, що мала перелік випадків, в яких проведення аукціону не вимагалося. Так, зокрема, такими виключеннями є: набуття права на оренду земельних ділянок під об'єкти соціального призначення, будівництво соціального і доступного житла.

Наказом ФДМУ № 461 від 15.03.2006р. затверджений Класифікатор державного майна України, відповідно до Додатку 2 якого, до майна, що відноситься до соціальної сфери, зокрема включено торгівельні комплекси (центри, магазини, крамниці, лавки, павільйони та інше), павільйони для ярмарок, бази складські підприємств торгівлі та громадського харчування.

Крім того, віднесення багатофункціонального торгівельно-виставочного та логістичного комплексу, як обєкту торгівлі і виставки, до обєктів соціального призначення передбачено Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 27.08.2000р. № 174.

Прокурором та позивачем не доведено, що будівництво багатофункціонального торгівельно-виставочного та логістичного комплексу на спірній земельній ділянці не відноситься до будівництва соціального житла.

Посилання прокурора у позовній заяві на те, що рішення міської ради було винесено за відсутності позитивних висновків землевпорядної експертизи, є безпідставним, оскільки на висновку державної землевпорядної експертизи від 15.09.2008р. № 3560 в графі 10 "Зауваження та пропозиції до землевпорядної документації" під переліченими зауваженнями міститься відмітка "Зауваження усунуті. Начальник Управління земельних ресурсів у місті Запоріжжі Запорізькій області О.М.Цвіркун". Вказана відмітка скріплена печаткою.

14.10.2008р. набрав чинності Закон України від 16.09.2008р. № 509-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву”, яким внесено зміни до п.1 Розділу X “Перехідні положення” ЗК України, а саме: пункт 1 доповнено абзацом третім наступного змісту:

“У разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів)”.

Дію Закону № 509-VI від 16.09.2008р. було встановлено протягом року з дня набрання ним чинності, а згодом, із змінами, внесеними згідно із Законом №v0949224-10 від 29.06.2010р., - протягом двох років.

Відповідно до п.3 Прикінцевих положень Закону від 16.09.2008р. №509-VI (в редакції, чинній з 14.10.2008р. по 23.07.2010р.) було встановлено, що прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Відповідно до п.34 ст. 26, п.2 ст.77 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

За приписами ч. 1, 10 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно п.1, 2 Розяснення Президії Вищого арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” (із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями Вищого арбітражного суду N 02-5/618 (v_618800-00) від 06.11.2000, N 02-5/467 (v_467800-01) від 18.04.2001, Роз'ясненням Вищого господарського суду N 04-5/609 (v_609600-02) від 31.05.2002, Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-5/934а (v934a600-02) від 16.08.2002, N 04-5/202 (v_202600-05) від 04.07.2005, N 04-5/198 (v_198600-07) від 22.10.2007), акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Акти ненормативного характеру (індивідуальні акти) породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що прийняте 24.09.2008р. двадцять пятою сесією пятого скликання Запорізькою міської ради рішення № 62/7 “Про передачу в оренду ТОВ “Укрбудсервісінвест” земельної ділянки по трасі Харків-Сімферополь (в районі вул. Складської) для розташування багатофункціонального торгівельно-виставочного та логістичного комплексу” без проведення аукціону (торгів), відповідало вимогам законодавства, що підлягає застосуванню при його оцінці.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України від 05.11.1991р. N 1789-XII “Про прокуратору”, при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру”, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є:

звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

участь у розгляді судами справ;

внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99, під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

В даному випадку таким органом прокурором зазначено Управління Державного комітету України по земельних ресурсах у місті Запоріжжя Запорізької області.

Згідно ч.2 ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 21 ГПК України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

В силу ч.1 ст.2 Закону України від 07.07.2010р. N v1636323-10 “Про судоустрій і статус суддів”, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України “Про судоустрій і статус суддів України”, кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

За змістом положень вказаних норм, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема, прокурор (заступник), юридичні особи та фізичні особи-підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Однак, наявність права на предявлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, чи у прокурора, який звернувся з позовом в інтересах в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.16 Закону України від 19.06.2003р. N 962-IV “Про охорону земель”, до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі охорони земель належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Статтею 6 Закону України від 19.06.2003р. N 963-IV “Про державний контроль за використанням та охороною земель” встановлено, що до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, зокрема, належить:

а) здійснення державного контролю за використанням та охоронною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладення цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, у тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

б) внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель.

Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, визначений статтею 144 Земельного кодексу України:

У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.

У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.

Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Відповідно до Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” та Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 N 1958, із змінами, унесеними постановою КМУ від 26.11.2003 N 1829, Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 N 312 затверджено Порядок планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.12.2003р. за N 1223/8544.

Відповідно до п.3.2 Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, позаплановою перевіркою є перевірка, яка не передбачена планом роботи відповідного інспекційного органу Держкомзему.

У разі неможливості своєчасного повідомлення юридичних і фізичних осіб про проведення позапланової перевірки (обмежені строки на її проведення тощо), вона проводиться без попереднього їх повідомлення, незалежно від кількості раніше проведених перевірок, за наявності таких обставин:

“...отримання доручення від органів прокуратури...”.

Доручення прокуратури, на підставі якого проведена позапланова перевірка відповідачів, суду не надане.

Відповідно до п.4.1 Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, державні інспектори проводять перевірки стану дотримання земельного законодавства в присутності власників земельних ділянок чи землекористувачів або уповноважених ними осіб, а також осіб, які вчинили порушення земельного законодавства. У разі відсутності при перевірці власника чи землекористувача або уповноважених ними осіб перевірка проводиться за наявності двох свідків.

Згідно п.5.1 Порядку, при проведенні всіх видів перевірок державний інспектор складає акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства (додаток1).

За приписами п. 5.3 Порядку, акт складається у двох примірниках. Перший примірник акта залишається у державного інспектора, який проводить перевірку, другий - вручається або надсилається керівнику юридичної особи чи фізичній особі, які перевірялись. При проведенні спільних перевірок з іншими органами контролю копія акта надається цим органам.

При врученні акта юридичній чи фізичній особі особисто в примірнику акта, який залишається в інспектора, робиться відмітка про дату вручення акта та ставиться підпис особи, яка його отримує. У разі надсилання акта поштою на примірнику акта, який залишається в інспектора, робиться відповідна відмітка. Акт надсилається з повідомленням про вручення.

Прокурором та позивачем не надано доказів дотримання вимог ст.144 Земельного кодексу України, п.4.1, 5.1, 5.3 Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

В матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази фіксації уповноваженим органом з моменту прийняття Запорізькою міською радою спірного рішення та укладення договору порушень земельного законодавства та видання міській раді припису про їх усунення.

Рішення компетентного органу по надання землі в оренду та відповідний договір оренди земельної ділянки є повязаними юридичними фактами і являють собою господарські правовідносини, в які Держкомзем не має права втручатися інакше, як у встановленому законодавством порядку у разі порушення земельного законодавства. Однак, жодного порушення земельного законодавства уповноваженим органом, тобто Держкомземом, ніяким чином зафіксовано не було.

Підпунктом 41 пункту 4 Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 19.03.2008р., також передбачено, що Держкомзем відповідно до покладених на нього завдань:

41) порушує в установленому законодавством порядку клопотання про зупинення дії або скасування актів місцевих держадміністрацій та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до його компетенції, а також про притягнення осіб, винних у порушенні земельного законодавства, до передбаченої законом відповідальності.

Із наведеного слідує, що саме у такий спосіб повинен діяти Держкомзем (його управління). Вищезазначеними нормативними актами управлінню Держкомзему не надано право звертатися до суду з позовом про визнання рішень органів місцевого самоврядування недійсними. Такі дії з боку управління є втручанням в господарську діяльність Запорізької міської ради щодо права останньої розпоряджатися землями, що розташовані на її території. Якщо власник землі вважає, що його права порушені, він не позбавлений права подати позов до суду на захист свого права. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 20.12.2011р. у справі № 5002-19/6045-2010, від 27.12.2011р. у справі № 5002-2/1573.1-2011.

Статтею 54 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує, тобто предмет та підстави позову.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Слід зазначити, що прокурор самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення прав та інтересів держави в особі визначеного ним органу, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

При цьому, спір про право характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між субєктами правовідносин з приводу їх прав та обовязків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.

Вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права, характеру порушення, яке мало місце, та закону.

Прийняття спірного рішення жодним чином не впливає на виникнення, зміну чи припинення прав та обовязків позивача. Прокурором не надано жодних належних та допустимих доказів порушення, у звязку з прийняттям оскаржуваного рішення та укладенням спірного договору оренди, інтересів держави в особі управління Державного комітету України по земельних ресурсах у місті Запоріжжя Запорізької області.

Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ч.5 ст.126 ЗК України).

Згідно ст.6 Закону України “Про оренду землі” (в редакції на момент укладення оспорюваного договору) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону.

05.12.2008р. відповідно до рішення двадцять пятої сесії пятого скликання Запорізької міської ради № 62/7 від 24.09.2008р. між Запорізькою міською радою (Орендодавець) та ТОВ “Укрбудсервісінвест” (Орендар) укладений договір оренди землі (надалі - Договір).

Договір зареєстровано у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.04.2009р. за № 040926100492.

Згідно акту прийому-передачі земельної ділянки за договором оренди землі від 21.04.2009р. № 040926100492, Орендодавець передає земельну ділянку кадастровий номер 2310100000:03:030:0160, загальною площею 4,0524 га, яка знаходиться за адресою м. Запоріжжя, траса Харків-Сімферополь (в районі вул. Складської), а Орендар приймає вищевказану земельну ділянку в оренду.

В пунктах 2.24, 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду N 14 від 26.12.2011) зазначено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення.

Судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

У вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України "Про оренду землі" та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 N 677. Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Оскільки на момент укладення договору та його державної реєстрації, набрав чинності Закон України від 16.09.2008р. №509-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву”, передача земельної ділянки під будівництво багатофункціонального торговельно-виставкового та логістичного комплексу у зазначений перехідний період без проведення аукціону (торгів) на підставі рішення органу місцевого самоврядування, до відання якого земельна ділянка належить, відбулось у відповідності до земельного законодавства, яке підлягало застосуванню в період виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог відмовляється повністю.

У звязку з тим, що позов заявлений прокурором, судові витрати зі сторін не стягуються.

Керуючись ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя В.М. Соловйов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено відповідно до вимог ст. 82-85 ГПК України 20.02.2012р.