Рішення № 21443148, 13.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/42013.02.12 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “УніКредитЛізинг”

До Товариства з обмеженою відповідальністю “ТБМ-Днепр Промисловий

Демонтаж”(далі відповідач-1)

Товариства з обмеженою відповідальністю “Техбудмеханіка”(далі

відповідач-2)

Про солідарне стягнення 985378, 12 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача не зявився

Від відповідача-1 ОСОБА_1 по дов. №10 від 09.12.2011р.

Від відповідача-2 ОСОБА_2 по дов. № б/н від 24.01.2012

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “УніКредитЛізинг” про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТБМ-Днепр Промислвоий Демонтаж”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Техбудмеханіка” 985378, 12 грн., із яких: 560560, 91 основного боргу, 53 204,07 грн. пені, 86652,58 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 35321,85 грн. 3 % річних та 249638,71 грн. збитків, в звязку з неналежним виконанням взятих на себе відповідачем-1 зобовязань згідно договору фінансового лізингу № 425-LD від 25.02.2008.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2011 порушено провадження у справі № 36/420 та призначено її до розгляду на 21.12.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 36/420 від 21.12.2011, в звязку з не зявленням представника відповідача -2 в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 30.11.2011, розгляд справи був відкладений на 25.01.2012.

В судових засіданнях 25.01.2012 та 06.02.2012р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву.

Відповідачем-1 до відділу діловодства суду 23.01.2012 та 24.01.2012р. подано заяву про призначення товарознавчої експертизи для зясування питання про технічний стан предмета лізингу на момент передачі його відповідачем-1 позивачу та підтвердження понесених збитків в розмірі 249638,71 грн. внаслідок проведеного ремонту предмету лізингу.

Відповідачем-1 до відділу діловодства суду 23.01.2012 та 24.01.2012р. подано заяву про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені в розмірі 53204,07 грн. та збитків в розмірі 249638,71 грн., в звязку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині просить відмовити.

Відповідачем-1 до відділу діловодства суду 23.01.2012 та 24.01.2012р. подано заяву про призначення почеркознавчої та технічної судових експертиз. Відповідач-1 вважає, що виникла необхідність встановлення справжності підпису директора ТОВ “ТБМ-Днепр Промислвоий Демонтаж” ОСОБА_3 та справжності відбитку печатки ТОВ “ТБМ-Днепр Промислвоий Демонтаж” на додаткових угодах від 27.05.2008 та від 06.03.2009 до договору фінансового лізингу №425-LD від 25.02.2008.

Відповідачем-1 до відділу діловодства суду 23.01.2012 та 24.01.2012р. подано заяву про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, в звязку з тим, що в п. 15.2. договору фінансового лізингу № 425-LD від 25.02.2008 сторони визначили, що всі спори та/або розбіжності, які можуть виникнути за цим договором чи звязку з ним вирішуються остаточно в Міжнародному Комерційному Арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України відповідно до регламенту цього суду та чинного законодавства України.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні підтримав заяви відповідача-1 про необхідність призначення судових експертиз у даній справі, в звязку з чим просить зупинити провадження у справі до отримання висновків експертів.

Позивачем в судовому засіданні 25.01.2012 подано заперечення на клопотання відповідача-1 про призначення судової експертизи та припинення провадження у справі.

Суд розглянувши в судовому засіданні 25.01.2012 клопотання відповідача-1 про припинення провадження у справі не вбачає підстав для його задоволення, з огляду на наступне:

Пункт 15.2. договору фінансового лізингу №425-LD від 25.02.2008 містить наступне:

“Всі спори та/або розбіжності, які можуть виникнути за цим договором чи у звязку з ним вирішуються остаточно в Міжнародному Комерційному Арбітражному Суді при Торгово-Промисловій палаті України відповідно до Регламенту цього суду та чинного законодавства України.

Арбітраж повинен проводитись в місті Києві, Україна, українською мовою.

Рішення вищезазначеного суду буде остаточним та обовязковим для сторін.

Вищезазначене положення не виключає права лізингодавця звернутись до суду або господарського суду відповідної юрисдикції для вирішення спору, згідно з відповідним процесуальним законодавством.”

Таким чином, третейська угода викладена в п. 15.2 договору не виключає права лізингодавця звернутись до господарського суду, а третейське застереження визначене умовами договору передбачає передачу спору на вирішення третейського суду (арбітражу) за захистом порушених прав лише лізингоодержувача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Припинення провадження у справі це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

З огляду на те, що пунктом 15.2. договору сторонами договору була укладена третейська угода у вигляді третейського застереження, яка стосується передачі спору на розгляд третейському суду за захистом порушених прав лише лізингоодержувача, даний спір віднесено до компетенції господарського суду, а тому відсутні підстави для припинення провадження у справі.

Позивачем 26.01.2012 до відділу діловодства суду подано пояснення, в яких просить суд визнати поважними причини пропуску позовної давності щодо вимоги про відшкодування збитків та задовольнити позовні вимоги в цій частині. Також позивач просить відмовити відповідачу-1 у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені та збитків.

Суд розглянувши в судовому засіданні 25.01.2012 клопотання відповідача-1 про призначення товарознавчої експертизи та клопотання відповідача-1 про зупинення у звязку з цим провадження у справі відмовив в їх задоволенні, оскільки:

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку призначення господарським судом судової експертизи.

Для розяснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Якщо особа подала клопотання про призначення експертизи, а інші особи проти клопотання заперечують суд вирішує клопотання виходячи з мотивів заявленого клопотання та необхідності використання спеціальних знань для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Як свідчать наявні у справі докази, заміна запчастин та ремонт предмету лізингу проведені станом на час розгляду даної справи, а тому відсутня можливість проведення товарознавчої експертизи.

Враховуючи наведене, не підлягає задоволенню клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі в звязку з призначення судом товарознавчої експертизи.

Суд розглянувши в судовому засіданні 25.01.2012 клопотання відповідача-1 про призначення судової експертизи документів додаткової угоди № 1 від 27.05.2008 та додаткової угоди № 1 від 06.03.2009 також відмовив в його задоволенні, оскільки

Додатковою угодою № 1 від 27.05.2008 так само як і додатковою угодою № 1 від 06.03.2009 сторони доповнили п. 1.1. договору про необхідність при зміні курсу гривні до долару США перегляду ціни предмету лізингу за погодженням сторін, яке в свою чергу має бути оформлено відповідною угодою, яка сторонами не укладалась.

Розмір лізингових платежів визначений в додатковій угоді № 1 від 06.03.2009 значно менший ніж визначений договором. Більше того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач-1 здійснював оплату лізингових платежів у визначеному додатковою угодою від 06.03.2009 розмірі, що спростовує твердження відповідача-1, що він їх не підписував.

В судовому засіданні 06.02.2012р. представником відповідача -1 заявлено клопотання про призначення по справі судової економічної експертизи та зупинення провадження у справі у звязку із призначенням експертизи.

Суд розглянувши в судовому засіданні 06.02.2012 клопотання відповідача-1 про призначення судової економічної експертизи та клопотання відповідача-1 про зупинення у звязку з цим провадження у справі відмовив в їх задоволенні, оскільки:

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадку призначення господарським судом судової експертизи.

Для розяснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Якщо особа подала клопотання про призначення експертизи, а інші особи проти клопотання заперечують суд вирішує клопотання виходячи з мотивів заявленого клопотання та необхідності використання спеціальних знань для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Як свідчать матеріали справи, а саме умови договору №425-LD від 25.02.2008 р., сторонами визначено порядок оплати лізингових платежів.

Враховуючи наведене, не підлягає задоволенню клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі в звязку з призначення судом судової економічної експертизи.

Представник відповідача -1 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Відповідачем-2 в судовому засіданні 06.02.2012 подано відзив, в якому зазначає, що так як позивач не предявив вимогу відповідачу-2 як поручителю на протязі 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання відповідно до п. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука вважається припиненою.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

25.02.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Унікредит Лізинг” (лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТБМ-Днепр Промисловий Демонтаж” (лізингоодержувач, відповідач - 1) було укладено договір фінансового лізингу №425-LD (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору позивач приймає на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність від продавця та передати предмет лізингу у користування відповідачу-1 на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний відповідачем-1. ціна предмету лізингу становить еквівалент 155000,00 доларів США.

Згідно додатку № 1 (Специфікація) предметом лізингу є екскаватор гусеничний DOOSAN Solar 255LC-V у кількості 1 штуки.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем-1 не було у повному обсязі сплачено лізингові платежі, в звязку з чим у відповідача-1 виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 560560,91 грн. та за неналежне виконання зобовязань нараховані пеня в розмірі 53204,07 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 86652,58 грн. та 3% річних в сумі 35321,85 грн. Також в звязку з поверненням предмету лізингу у несправному стані позивачем понесені збитки за його ремонт в розмірі 249638, 71 грн. Оскільки зобовязання за договором фінансового лізингу було забезпечено порукою, поручителем за якої виступив відповідач-2, позивачем предявлені вимоги про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу солідарно з двох відповідачів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Обєктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Виходячи з положень ст. ст. 1, 2 Закону України “Про фінансовий лізинг” та ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами розділу 3 передача предмету лізингу оформлюється шляхом складання акту приймання-передачі майна, який підписується повноважними представниками лізингодавця, лізингоодержувача та продавця.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі акту приймання-передачі від 11.03.2008, підписаного та скріпленого печатками позивача, відповідача-1 та продавця, відповідач прийняв предмет лізингу : екскаватор гусеничний DOOSAN Solar 255LC-V, серійний номер ДНКНЕМУОК70001534, двигун № ДВ58ТІS709170ЕА у кількості 1 штуки.

Згідно п. 7.1. договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в Графіку лізингових платежів у додатку № 2 до цього договору.

Додатковою угодою № 1 від 06.03.2009 сторони погодили змінити Графік лізингових платежів (додаток № 2 до договору) виклавши його в новій редакції.

Відповідно до п. 7.1.3. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 06.03.2009 періодичні лізингові платежі. Третій та кожен наступний лізинговий платіж складається із:

А) відшкодування;

Б) лізингових відсотків, нарахованих на ціну предмету лізингу за вирахуванням відшкодування, дата платежу за яким настала (далі відсотки) на базі місяця з 30 днів та року з 360 днів., починаючи з 15-го числа наступного за тим, в якому передача предмету лізингу до дати фактичної сплати лізингоодержувачем предмет лізингу, або до останнього дня строку лізингу, за відповідним рішенням лізингодавця, згідно з умовами цього договору;

Додаток № 1 (Графік сплати лізингових платежів), оформлений у вигляді таблиці, містить дати сплати платежів (колонка таблиці № 1), суми лізингових платежів (колонка таблиці № 3) та суми складових лізингових платежів (колонка таблиці № 4).

Відповідно до п. 7.4. договору позивач письмово повідомлятиме відповідача-1 про суму лізингового платежу, що належить до сплати, згідно з цим договором, за 3 (три) робочих дні до кожної чергової дати платежу.

Сума лізингового платежу, що зазначається в повідомленні про лізинговий платіж, визначається по офіційному курсу обміну Національного банку України на дату повідомлення.

У разі якщо офіційний курс обміну валюти Національного банку України, який діє на дату повідомлення не співпадає з офіційним курсом обміну Національного банку України на дату платежу лізингодавець самостійно здійснює перерахунок лізингового платежу і враховує таку різницю в окремому повідомлені

Коригування суми здійснюється за наступною формулою:

К = (С*КП)- (С*КВР), де К - сума коригування

С - сума платежу, що зазначена в додатку № 2 до цього договору.

КП - Курс на дату платежу

КВР - Курс повідомлення

За виключенням очевидної помилки позивача, суми платежу, визначені позивачем, як обумовлено вище, є остаточними і обовязковими для сторін.

Позивач звільняється від відповідальності перед відповідачем-1 у випадку помилки у зазначених повідомленнях позивача. Якщо відповідач-1 не отримав з будь-яких причин зазначене в цьому пункті повідомлення відповідач-1 не звільняється від зобовязання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів.

Пунктом 7.5. договору сторони визначили, що відповідач-1 сплачує на користь позивача лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку № 2 до цього договору на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідач в порушення умов договору свої зобовязання по оплаті щомісячних лізингових платежів повністю не виконав, тому сума загальної заборгованості по черговим лізинговим платежам за обґрунтованими розрахунками позивача за період з 15.12.2008 по 03.09.2010 становить 560560,01грн.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пункт 3 частини 2 статті 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” визначає, що лізингоодержувач зобовязаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем-1 зобовязання щодо своєчасного внесення лізингових платежів за період з 15.12.2008 по 03.09.2010 у повному обсязі.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення боргу по сплаті лізингових платежів в розмірі 560560,01грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач-1, в порушення умов договору, у визначені строки оплату по лізинговим платежам не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобовязання.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у випадку несплати відповідачем-1 в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, відповідач-1 сплачує позивачу неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Згідно п 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік (п. 2 згаданої статті).

Отже, пеня може бути розрахована за рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пеня в сумі 53204,07 грн. нарахована щодо кожного лізингового платежу починаючи з 16.12.2008 по 03.09.2010 за шість місяців з дати настання платежу. При цьому пеня за останній лізинговий платіж нарахована з 04.09.2010 по 03.03.2011, а тому позивач мав звернутись до суду з вимогою про сплату пені нарахованої за цей платіж до 05.09.2011.

Згідно п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи наведене, строк позовної давності в один рік щодо нарахованої пені за вказані позивачем періоди на дату предявлення позову до суду (28.11.2011 штамп вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва) вже сплинув.

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач-1 посилається на пропущення позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, у звязку з чим просить в цій частині в позові відмовити.

Згідно з п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, в частині стягнення суми пені в розмірі 5320, 07 грн., в звязку з пропуском строку позовної давності, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В звязку з тим, що відповідач-1 припустився прострочення по сплаті лізингових платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 86652,58 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в розмірі 35321,85 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції здійснений позивачем у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення 86652,58 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в розмірі 35321,85 грн.

(за обґрунтованими розрахунками позивача).

25.02.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Унікредит Лізинг” (лізингодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю “ТБМ-Днепр Промисловий Демонтаж (лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Техбудмеханіка”(поручитель, відповідач-2) було укладено договір поруки № 425/SUR (далі договір поруки).

Згідно з ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобовязання частково або у повному обсязі.

Згідно п. 1.1. договору поруки відповідно до умов договору фінансового лізингу №425-LD від 25.02.2008 відповідач-2, як солідарний боржник, зобовязується безвідклично та безумовно сплатити позивачу за його першою вимогою, всі необхідні платежі за договором фінансового лізингу загальною сумою в межах гривневого еквіваленту 155.000,00 доларів США та сплатити всі інші платежі, що належать до сплати відповідачем-1 відповідно до умов договорів фінансового лізингу, в тій же самій сумі, валюті та в той же самий час (також у випадку дострокових платежів), як це визначено в договорах фінансового лізингу.

Відповідно до п. 1.2. договору відповідач-2 зобовязався сплатити платежі, зазначені в п. 1.1 договору, якщо йому надіслана позивачем письмова вимога (надалі - вимога), (з підтвердженням суми невиконаного зобовязання, - протягом 5 робочих днів з дати такої вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або виправдань щодо вимоги, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань або утримань. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки позивача, вказані в вимозі.

Згідно п. 1.3. договору поруки відповідач-2 згоден, що його зобовязання за цим договором є безумовним.

Відповідач-2 зобовязався відповідати перед позивачем за виконання зобовязань відповідача-1, що вказані в договорі фінансового лізингу у тому ж обсязі, що й відповідач-1 та виконувати всі інші умови цього договору (п. 2.2. договору поруки).

Позивачем двічі було направлено відповідачу-2 вимоги, якою повідомлено про те, що станом на 07.10.2010 заборгованість відповідача-1 становить 560560,59 грн., тому позивач вимагав від поручителя протягом семи днів з дати отримання даної вимоги сплатити вказану суму простроченої заборгованості.

11.10.2010 була направлена відповідачу-2 вимога за № 1663 від 08.10.2010 за адресою м. Київ, вул. Кудряшова, 3 літ. А оф. 131, що підтверджується описом вкладень у цінний лист та чеком, а також 21.10.2010 відповідачу-2 була направлена вимога за № 1735 від 21.10.2010 за поштовою адресою відповідача-2 : м. Київ, вул. Гайдара, 6,оф. 215, що підтверджується декларацією № 9252461 служби курєрської доставки ТОВ “АСД-Експресс”.

Проте, відповідач-2 свої зобовязання за договором поруки не виконав та заборгованість відповідача-1 за договором фінансового лізингу у вказаний у вимогах строк не сплатив.

Стаття 554 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обовязку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Оскільки судом встановлено, що відповідач-1 є таким, що порушив зобовязання за договором фінансового лізингу, виконання якого забезпечено порукою, позивач правомірно звернувся з позовом про солідарне стягнення заборгованості з відповідача-1 та відповідача-2, який виступив поручителем відповідача-1.

Посилання відповідача-2 на те, що в силу ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука є припинено, в звязку з не надісланням позивачем у шестимісячний термін з дня настання строку виконання зобовязання вимоги відповідачу-2 (поручителю) не приймаються судом до уваги оскільки

Частина 4 ст. 559 Цивільного кодексу України визначає, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Разом з цим умовами договору поруки передбачено, що договір поруки припиняє свою дію тільки після повного виконання лізингоодержувачем своїх зобовязань за договором фінансового лізингу або поручителем за цим договором (п. 3.8. договору).

З огляду на те, що відповідач-1 за договором фінансового лізингу та відповідач-2 за договором поруки свої зобовязання не виконали порука не є припиненою.

Стосовно позовних вимог про стягнення 249638, 71 грн. збитків, понесених позивачем внаслідок проведеного ремонту предмету лізингу слід зазначити наступне

Частиною 2 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Позивач вказує на те, що ним в порядку ч. 2 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” повідомлено (лист № 1457 від 31.08.2010) відповідача-1 про відмову від договору фінансового лізингу, в звязку з невиконанням зобовязань по сплаті лізингових платежів, та про припинення його дії з 03.09.2010 з вимогою повернути предмет лізингу.

Дане повідомлення вручено відповідачу-1 28.09.2010, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобовязаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідно до п. 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. 4.2 договору фінансового лізингу відповідач-1 зобовязаний за власний рахунок утримувати предмет лізингу в гарному технічному та робочому стані. Відповідач-1 зобовязаний додержуватись інструкцій виробника та продавця щодо утримання, обслуговування та експлуатації Предмета Лізингу (з залученням належним чином підготовлених фахівців). Всі витрати, повязані з експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом предмета лізингу, несе відповідач-1. Всі роботи, повязані з технічним обслуговуванням та ремонтом предмета лізингу повинні виконуватись виключно уповноваженими компаніями; всі запасні частини та витратні матеріали, що використовуються, повинні бути виключно виробника/моделі, які визначені/ухвалені технічною документацією або продавцем.

Відповідно до п. 12.5 договору фінансового лізингу відповідач-1 зобовязується компенсувати позивачу його витрати і збитки, понесені внаслідок настання будь-якого з випадків невиконання, передбачених в пунктом 12.1 цього договору, або внаслідок будь-якого іншого невиконання відповідачем-1 зобовязань за цим договором, зокрема щодо сплати/відшкодування вартості ремонту або відновлення предмета лізингу.

Позивач вказує на те, що відповідач-1 повернув предмет лізингу пошкодженим, що підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу від 21.09.2010 та засвідчує пошкодження певних запчастин предмету лізингу. Позивач зазначає, що за його замовленням продавцем предмету лізингу здійснено діагностику предмета лізингу за результатами якої було складено дефектовочний акт від 18.01.2011, в якому зазначено про необхідність проведення заміни запчастин та проведення ремонту предмету лізингу. Так продавцем було за замовленням позивача здійснено відповідні послуги ремонту предмету лізингу загалом на суму 249638,71 грн. (рахунок № 121 від 17.02.2011 на суму 217760,71 грн. за заміну та ремонт запчастин та рахунок № 137 від 22.02.2011 на суму 31 878,00 грн. за послуги ремонту).

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Під збитками розуміються зокрема доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим субєктам. Вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобовязання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, у день предявлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобовязань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобовязання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового звязку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі і понесених витрат.

Суд не погоджується з твердженнями позивача, що збитки в розмірі 249638,71 грн. мали місце внаслідок неналежного виконання зобовязань відповідача, оскільки при проведені огляду предмету лізингу під час його повернення в акті приймання-передачі від 21.09.2010 зазначено одні несправності та відсутність запчастин. В дефектовочному акті, складеному взагалі 18.01.2011, зазначені несправності та відсутність запчастин, які не співпадають із тими, що зазначені в акті приймання-передачі від 21.09.2010. Рахунок № 121 від 17.02.2011, виставлений на сплату ремонту, містить ще більший перелік запчастин.

Позивачем не доведено, що пошкодження предмету лізингу, що виявилось у відсутності та несправності деяких його запчастин мало місце не у період з 21.09.2010 до 18.01.2011.

Отже, позивачем не доведено причинно-наслідковий звязок між протиправними діями відповідача та понесених в звязку з цим позивачем витратами саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобовязання.

Крім того, згідно п. 1.1. договору поруки відповідно до умов договору фінансового лізингу №425-LD від 25.02.2008 відповідач-2, як солідарний боржник, зобовязується безвідклично та безумовно сплатити позивачу за його першою вимогою, всі необхідні платежі за договором фінансового лізингу загальною сумою в межах гривневого еквіваленту 155.000,00 доларів США та сплатити всі інші платежі, що належать до сплати відповідачем-1 відповідно до умов договорів фінансового лізингу, в тій же самій сумі, валюті та в той же самий час (також у випадку дострокових платежів), як це визначено в договорах фінансового лізингу.

Відповідно до п. 1.2. договору відповідач-2 зобовязався сплатити платежі, зазначені в п. 1.1 договору, якщо йому надіслана позивачем письмова вимога (надалі - вимога), (з підтвердженням суми невиконаного зобовязання, - протягом 5 робочих днів з дати такої вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або виправдань щодо вимоги, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань або утримань. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки позивача, вказані в вимозі.

Як вбачається з наявних у справі доказів, вимога про сплату збитків позивачем на виконання умов договору поруки (п. 1.2) відповідачу-2 не направлялась, що є однією з підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків та виключає можливість солідарного стягнення.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідачів 249638,71 грн. збитків задоволенню не підлягають.

Обовязок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідачі доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надали.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Унікредит Лізинг” обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТБМ-Днепр Промисловий Демонтаж” (м. Дніпропетровськ, вул. Жуковського, 29, кв. 3, код ЄДРПОУ 34682368) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Техбудмеханіка” (м. Київ, вул. Кудряшова, 3, літ. А, офіс 131, код ЄДРПОУ 32977992) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Унікредит Лізинг” (м. Київ, вул. П.Сагайдачного, 22/1, код ЄДРПОУ 33942232) 560 560 грн. 91 коп. основного боргу по лізинговим платежам, 86 652 грн. 58 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 35321 грн. 85 коп., 13650 грн. 71 коп. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині в позові відмовити повністю.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяТ.Ю. Трофименко

Повний текст рішення складено

14.02.2012р.