Рішення № 21442284, 14.02.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.02.12 р. Справа № 30/101

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Попкова Д.О., суддів Курило Г.Є. та Сгара Е.В., при секретарі судового засідання Тімченко М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кім-Навігатор", м. Донецьк, ідентифікаційний код 33005865

про: стягнення неустойки у сумі 12496,46 грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю № 130 від 14.12.2011р.);

від Відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю б/н від 07.09.2011р.).

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань..

Згідно із ст.77 ГПК України суд відкладав розгляд справи з 08.09.2011р. на 06.10.2011р., з 06.10.2011р. на 03.11.2011р., з 03.11.2011р. на 29.11.2011р., з 29.11.2011р на 20.12.2011р., з 20.12.2011р. на 26.01.2012р., також у судовому засіданні оголошувалась перерва з 26.01.2012р. на 14.02.2012р.

У судовому засіданні 14.02.2012р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кім-Навігатор", м. Донецьк (далі Відповідач) про стягнення неустойки у сумі 12 496,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на припинення орендних правовідносин за договором оренди майна №№3100/2006 від 27.12.2006р. з 18.12.2008р. у звязку із закінченням строку його дії та відмовою Орендодавця від подальшої оренди, повернення обєкту оренди лише 31.10.2009р., внаслідок чого за період з 19.12.2008р. по 31.10.2009р. включно була нарахована заявлена до стягнення неустойка, при визначені розміру якої були враховані як часткове погашення орендні платежі Відповідача за період після припинення договору.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір оренди №3100/2006 від 27.12.2006р. з додатками, додаткову угоду №1 від 28.04.2007р. з розрахунком орендної плати, докази надсилання і отримання кореспонденції, лист №06-04-10947 від 09.12.2008р., довідку про нарахування грошових зобовязань, розрахунок заборгованості, акт приймання-передачі від 31.10.2009р., лист №11-06-03-06082 від 01.06.2011р., витяг з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 17, 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 611, 785 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та надав додаткові документи (а.с.а.с.61-63, 90-91, 94-95), у тому числі пояснення від 14.02.2012р. про необхідність до розглядуваних вимог застосування трирічного строку позовної давності з моменту підписання акту про повернення майна.

Відповідач надав відзив (а.с.а.с.31, 32), яким проти позову заперечив, посилаючись на здійснення орендних платежів за весь час користування майном та безпідставне зарахування Позивачем сплачених коштів за оренду як сплату за неустойку.

Відповідачем були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.34-58, 59, 96-97), у тому числі заяву про застосування строку позовної давності згідно ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, пояснення від 08.09.2011р. в якому наголосив на необхідності застосування строку позовної давності в один рік до заявлених вимог, та від 14.02.2012р. де зауважив про неможливість застосування трирічного строку позовної даності.

Розпорядженням голови суду від 26.01.2012р. у звязку із знаходженням головуючого судді Лейби М.О. у відрядженні справу №30/101 було передано за повторним автоматичним розподілом головуючому судді Попову Д.О.

Представники сторін у судовому засіданні 14.02.2012р. підтримали свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутності будь-яких додаткових доказів на її обґрунтування.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними у справі документами, оскільки їх цілком достатньо для правильної правої кваліфікації розглядуваного спору.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ВСТАНОВИЛА:

27.12.2006р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено договір оренди №3100/2006 (а.с.а.с. 9-12), згідно п.п. 1.1, 10.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне майно нежитлове вбудоване приміщення площею 44,4 кв.м. на третьому поверсі будівлі заводоуправління, яке розташоване за адресою: 83052, м. Донецьк, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, яке знаходиться на балансі Українського науково-дослідного, проектно-конструкторського та технологічного інституту вибухозахищеного та рудникового електрообладнання з дослідно-експериментальним виробництвом, вартість якого станом на 31.07.2006р. становить 40627,45 грн., для розміщення офісу, строком до 22.12.2007р.

Згідно умов розділу 3 зазначеного договору на Відповідача покладені грошові зобовязання із перерахування орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України (за базовий місяць розрахунку - жовтень 2006р.. становить 354,47 грн. без ПДВ), орендна плата за перший місяць оренди грудень 2006р. визначається шляхом корегування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції листопада, грудня 2006р., з розподілом між Державним бюджетом та Балансоутримувачем у співвідношенні 70% та 30% щомісяця не пізніше 25 числа місяця.

Положеннями п. 2.4 вказаного договору сторони передбачили, що у разі його припинення приміщення повертається Орендарем Балансоутримувачу за актом приймання-передачі, а п.10.6 передбачає можливість автоматичного продовження договору на новий строк за відсутності заяв про припинення або зміну договору протягом 1 місяця після закінчення строку його чинності. Майно вважається поверненим Орендарем з моменту підписання акту приймання-передачі, обовязок по складанню якого п. 2.5. покладений на сторону, яка передає майно іншій стороні по договору.

Обовязок Орендаря повернути орендоване майно Балансоутримувачу (або іншій вказані Орендодавцем юридичній особі) у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу, у разі припинення або розірвання договору закріплений сторонами у п. 5.7 договору.

За змістом п. 10.8. договору закінчення строку його дії визначається у якості однієї з підстави для припинення.

27.12.2006р. відповідно до умов п. 2.1. договору приміщення було передано в оренду Відповідачу, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.14).

Додатковою угодою №1 від 28.04.2007р. до договору оренди (а.с. 115) сторони дійшли згоди про збільшення розміру орендної плати у відповідності до Постанови КМУ від 27.12.2006р. №1846 виходячи із розрахунку за базовий місяць січень 2007р. 545,93 грн. з відновленням розрахунку орендної плати за договором з 28.04.2007р. та вказівкою про те, що інші положення договору залишаються без змін.

Листом №06-04-1947 від 09.12.2008р. (а.с.17-18) Орендодавець повідомив Орендаря про закінчення 18.12.2008р. строку дії договору та необхідність повернення майна за актом приймання-передачі балансоутримувачу. Означений лист був отриманий Відповідачем 16.12.2008р. (а.с.19).

Листом №11-06-04-06082 від 01.06.2011р. (а.с.24-25), Позивач знову наголосив на закінчення 18.12.2008р. строку дії договору та необхідності повернення майна балансоутримувачу за актом приймання-передачі.

Відповідач просив продовжити строк дії договору листами №5-03 від 05.03.2008р. (а.с.44), від 02.12.2008р. (а.с.45), №507 від 22.12.2008р. (а.с.46) та листом №510 від 01.04.2009р. просив зменшити розмір орендної плати і у звязку із невикористання чистини приміщення, яку повернув Позивачу за актом приймання-передачі 31.03.2009р. (а.с.49).

31.10.2009р. майно було повернуто Орендарем балансоутримувачу, про що складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.23).

За таких обставин Позивач 09.08.2011р. звернувся до суду з розглядуваним позовом, наполягаючи на стягненні залишку (після зарахування здійснених поза межами строку оренди платежів в рахунко погашення неустойки) в розмірі 12496,46грн., нарахованого за період з 19.12.2008р. по 31.10.2009р. його задоволені та безпідставності тверджень про пропущення строку позовної давності.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та пояснення від 14.02.2012р., наполягаючи на застосуванні строку позовної давності.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, з урахуванням такого:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до сплати неустойки за період неповернення орендованого майна після припинення орендних правовідносин у звязку з закінченням строку договору та відмовою від його подальшого продовження.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема Законом України „Про оренду державного та комунального майна” та Цивільним кодексом України, а також умовами договору оренди №№3100/2006 від 27.12.2006р.

Згідно ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України підставою виникнення правовідносин (прав та обовязків) є, зокрема, договір. Аналогічні положення закріплені і ст.ст. 144, 173, 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” і ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму (оренди) наймач зобовязаний повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір оренди №№3100/2006 від 27.12.2006р. є належною підставою для володіння та користування майном впродовж орендних відносин та для обовязку із повернення обєкту оренди у разі припинення таких відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обовязковості договору для виконання сторонами.

За змістом ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України закінчення строку дії договору, який визначається як проміжок часу, протягом якого сторони управнені здійснювати свої права та обовязки, у зумовлює і припинення можливості здійснювати відповідні права учасником договору, в розглядуваному випадку користуватися Відповідачем майном на правах оренди.

Як встановлено ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, закінчення строку дії договору є підставою для його припинення.

Виходячи із наявних матеріалів справи, строк орендних правовідносин, в межах яких Відповідач міг правомірно володіти та користуватися наявним у нього обєктом оренди, визначався періодом з моменту підписання договору і по 22.12.2007р. після настання визначеного в п. 10.1. договору останнього дня строк його дії за відсутністю заперечень сторін і продовження фактичного використання майна відбулося його автоматична пролонгація в порядку ст. 764 Цивільного кодексу України на той же строк який, відповідно до п. 10.8., добіг кінця саме 18.12.2008р.

Після означеної дати висловлені Орендодавцем у листі №06-04-10947 від 09.12.2008р. заперечення проти подальшого продовження правовідносин, факт отримання якого (листа) Відповідачем підтверджується матеріалами справи і останнім не заперечується, унеможливили подальше автоматичне продовження орендних правовідносин в порядку приписів ч.4 ст.284 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ст. 764 Цивільного кодексу України, оскільки Орендодавець не обмежений у можливості висувати свої заперечення проти продовження орендних правовідносин і до закінчення строку договору. Аналогічна позиції сформульована Верховним Судом України у постанові від 18.08.2009р. у справі №2/385 та в абз. 2 п. 12 Розяснення президії Вищого го арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 25.05.2000 р. N 02-5/237.

Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обовязку із повернення орендованого майна відповідно до п.5.7 договору оренди №№3100/2006 від 27.12.2006р., що відбулося лише 31.10.2009р.

Як встановлено ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобовязання припиняються належним виконанням. В свою чергу, неналежне виконання зобовязань, у тому числі щодо строків, є їх порушенням у розмінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач вважається таким, що прострочив виконання обовязку з повернення майна у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України одним із наслідків порушення зобовязання, що мають бути встановлені договором або законом, є сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 означеного Кодексу. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання господарських зобовязань, у тому числі з повернення орендованого майна є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України безпосередньо (незалежно від наявності відповідного застереження у договорі) встановлює обовязок Орендаря, який прострочив повернення обєкту оренди, на вимогу Орендодавця сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення його повернення. Таким чином, Позивач управнений був нараховувати неустойку за весь період з моменту припинення орендних правовідносин і по 31.10.2009р., зараховуючи в рахунок її погашення здійснювані в означений період у якості орендних платежі з боку Відповідача. При цьому, формулювання останнім призначення платежу орендна плата жодною мірою не впливає на правову сутність існуючого грошового зобовязання, адже орендна плата не може існувати поза орендними правовідносинами.

Беручи до уваги посилання у запереченнях Відповідача на недотримання строків позовної давності, які за ч. 2 ст.258 Цивільного кодексу України в даному випадку визначені тривалістю в один рік, яке (посилання) у світлі правої позиції Вищого господарського суду України, висловленої в п. 30 Інформаційного листа від 29.09.2009 р. N 01-08/530, кваліфікується як заява про застосування наслідків спливу позовної давності, суд керуючись ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України дійшов висновку про неможливість задоволення позовних вимог відносно всього обсягу стягуваної неустойки, адже з моменту настання навіть останнього дня періоду нарахування (31.10.2009р.) і до подання позову (09.08.2011р.) минуло більше року. При цьому, обізнаність Позивача про початок перебігу строку давності в даному випадку повязаний із фактом припинення орендних правовідносин внаслідок надсилання ним листа із запереченнями проти автоматичної пролонгації, про що Позивачеві безсумнівно було відомо.

Безпідставність застосування для визначення моменту початку перебігу строку позовної давності положень ч.2 ст. 786 Цивільного кодексу України у даному випадку зумовлена тим, що підставою для нарахування стягуваної неустойки є саме протиправне неповернення майна після припинення орендних правовідносин, і про наявність такого порушення (факту неповернення) Орендодавець дізнається кожного дня, коли не було складено в порядку ч.2 ст. 795 цього Кодексу акту про повернення майна тобто Позивач жодною мірою обєктивно не позбавлений можливості бути обізнаним про прострочення повернення майна і до фактичного виконання такого обовязку Орендарем. Припущення протилежного і визначення моментом початку перебігу позовної давності дату складання акту про повернення майна призводить до абсурдного висновку про те, що до такої дати порушення в принципі не існує, адже саме із його наявністю ст.261 Цивільного кодексу України повязує відлік позовної давності, але це б суперечило б ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України, за якою неустойка нараховується саме за період прострочення повернення, що передує фактичному поверненню.

Аргументи Позивача про застосування до нарахованої в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України неустойки строку давності тривалістю в три роки судом відхиляються, адже згадана неустойка у повній мірі охоплюється поняттям, наведеним в ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, яке, в свою чергу, відтворене у п. 1 ч. 2 ст. 258 вказаного Кодексу. Особливості нарахування цього виду неустойки з привязкою до розміру орендної плати - не впливає на правову природу цього платежу як штрафної санкції у розумінні ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України.

Суд зауважує, що позиція Орендодавця відносно загального строку позовної давності щодо стягуваної неустойки не узгоджується із встановленими п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України принципами справедливості, добросовісності, адже запроваджує несумісну із розумним балансом майнових інтересів сторін зацікавленість орендодавця у якомога тривалому простроченні повернення майна після припинення орендних правовідносин через можливість отримання подвійної плати за таке користування порівняно із звичайною орендою. В такому випадку, коли Орендодавець якомога довше зволікає із поданням позову про стягнення неустойки з метою отримання більшої суми, неустойка перестає виконувати стимулюючу функцію по відношенню до порушника і право на її стягнення впродовж аж трьох років перетворюється у неприпустиме з точки зору ч.3 ст. 13 Цивільного кодексу України зловживання правом.

Наразі, висновок суду відносно застосування до стягуваної в межах цієї справи неустойки у повній мірі узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постановах від 31.10.2007р. у справі №4/391-05 (а.с.а.с.99-100), від 06.07.2010р. у справі №16/27/10 (а.с.а.с.101-102) і від 12.01.2011р. у справі №30/190 (а.с.а.с.103-104), які опосередковують остаточне рішення відповідних спорів.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати розподілу не підлягають, оскільки Позивач був звільнений від їх сплати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія -

ВИРІШИЛА:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13511245) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кім-Навігатор", м. Донецьк (ідентифікаційний код 33005865) про стягнення неустойки у сумі 12 496,46 грн.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 14.02.2012р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.02.2012р.

Головуючий суддя Попков Д.О.

Суддя Курило Г.Є.

Суддя Сгара Е.В.