Ухвала суду № 21428447, 24.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2012 року м. КиївК-19746/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГолубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя на ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2010 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 19.06.2009 року по справі № 2-а-607/09/2770 за позовом Державного підприємства «Центральне конструкторське бюро «Чорноморець»до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя третя особа: Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Севастополя про визнання податкового повідомлення-рішення незаконним, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Центральне конструкторське бюро «Чорноморець»звернулось до окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя, з урахування уточнень позовних вимог, про визнання податкового повідомлення-рішення від 22.04.2009 №0000242310/0 незаконним.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 19.06.2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2010, позов задоволено у повному обсязі; визнано незаконним спірне податкове повідомлення-рішення, з огляду на протиправність його прийняття.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 2, 5, ч. 1 ст. 7, ст. ст. 14, 17 Закону України «Про плату за землю»та ст. 159 КАС України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної панової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007р. по 30.09.2008р., складено акт №41/232/14308457/10/1990 від 08.04.2009р., в якому зафіксовані виявлені порушення вимог ст. ст. 2, 5, ч. 1 ст. 7, ст. ст. 14, 17 Закону України «Про плату за землю», а саме: не нарахування та несплата податку на землю за період з 01.07 по 31.12.2007 року по земельній ділянці; заниження нарахованого податку на землю за 9 місяців 2008 року; нездача розрахунку по земельному податку на землю за 2009 рік.

На підставі результатів вказаної перевірки, 22.04.2009р. відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000242310/0 про визначення суми податкового зобовязання з податку на землю на суму 53897,99 грн., в т.ч.: 35705,32 грн. основного платежу та 18192,67 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністерства промислової політики України № 370 від 06.10.2005р. припинено ДП «ЧНДІТС»шляхом приєднання його до ДП ЦКБ «Чорноморець», та визнано останнього правонаступником всіх майнових і немайнових прав та обовязків ДП «ЧНДІТС».

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Плата за землю стягується у вигляді землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Згідно ст. 5 зазначеного Закону обєктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Субєктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, абодержавних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ст. 13 Закону України «Про плату за землю»підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів (ст. 193 ЗК України).

Відповідно до п. 2 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМ України від 12.01.1993р. № 15 визначено, що державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, право користування землею та договорів про оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Згідно ст. 194 ЗК України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Відповідно до ст. 125 цього Кодексу право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Аналізуючи наведені норми права, земельний податок сплачується власниками або землекористувачами земельних ділянок, які отримали земельну ділянку у власність або у користування, що підтверджується відповідними державними актами, та при умові внесення відповідних даних до земельного кадастру, які є підставою для обчислення плати за землю.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що у позивача на час проведення перевірки не було документа який посвідчував би право користування земельною ділянкою по вул. Старосеверна набережна, 11/Якорная 15 у м. Севастополі та відсутні відомості стосовно реєстрації за платником цього податку земельної ділянки в земельному кадастрі та оцінки земельної ділянки, тому висновок судів про безпідставність нарахування позивачу спірним повідомленням-рішенням податкового зобовязання з податку на землю є вірним.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя відхилити.

Ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2010 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 19.06.2009 року по справі № 2-а-607/09/2770 залишити без змін.

Справу № 2-а-607/09/2770 повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписКарась О.В.

підписРибченко А.О.

Суддя Г.К. Голубєва