Постанова № 21418381, 28.09.2011, Тернопільський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 2-а/1970/2524/11

"28" вересня 2011 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хрущ В. Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Хоростківського О.Я.,

представника позивача - ОСОБА_1 (дор. №04-539/2064 від 03.06.2011 року),

представника відповідача ОСОБА_2 (дов. №01-365 від 16.09.2011 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі справу за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Диво»про стягнення адміністративногосподарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач, Тернопільське ОВ ФСЗІ) звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Диво»(надалі відповідач, ТОВ «Диво») про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 105252,80 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем у 2010 році не було дотримано нормативу робочих місць (на 19 робочих місць було працевлаштовано лише 8 осіб), створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». При цьому, всупереч вимогам ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за одинадцять незайнятих інвалідами місць адміністративно-господарські санкції в розмірі 101010,80 грн. відповідач самостійно у строки та в порядку, передбаченому цим Законом, не сплатив, що потягло за собою нарахування пені у розмірі 4242,00 грн. та подальше звернення Тернопільського ОВ ФСЗІ до суду із даним позовом, в якому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 105252,80 грн. У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити їх в повному обсязі, надавши пояснення аналогічні тим, які викладені в позові.

Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що застосування позивачем до підприємства адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені - є неправомірними, оскільки ТОВ «Диво» виконало всі вимоги чинного законодавства щодо подання до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів: подавало відповідні звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, зверталось до міськрайонного центру зайнятості з проханням направити до товариства для працевлаштування інвалідів у кількості 15 чоловік, повідомляючи при цьому про наявність можливості здійснення адаптації основного та додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування з урахуванням обмежених можливостей інвалідів, брало участь у міні-ярмарку вакансій, до участі в якому запрошувались і особи з обмеженими фізичними можливостями. Однак, робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів на товаристві у 2010 році не були зайняті та залишились вакантними - з незалежних від відповідача причин.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові, заслухавши пояснення представників сторін, надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, - з огляду на наступне.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.91 №875-XII (надалі за текстом Закон №875-XII).

Частиною другою статті 18 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що відповідач використовує працю найманих працівників, - на нього розповсюджуються вимоги зазначеної статті Закону №875-XII.

Відповідно до положень частини 1 статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону №875-XII зобовязано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Частиною 5 ст. 19 Закону №875-XII встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Диво»зареєстроване як юридична особа з 24.02.2003 року Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради з присвоєнням ідентифікаційного коду 32387161.

Як вбачається зі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми №10-ПІ, самостійно поданого відповідачем до Тернопільського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів 24.02.2011 року, - фонд оплати праці штатних працівників ТОВ «Диво»у 2010 році складав 4325100,00 грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника в цьому ж році становив 9182,80 грн.

Відповідно до даних, відображених у вищезазначеному звіті, - середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ «Диво»в 2010 році складала 471 особу, у зв'язку з чим, враховуючи чисельність штатних працівників підприємства, для виконання нормативу робочих місць для інвалідів відповідно до ст.19 Закону №875-XII, у товаристві у 2010 році було створено 19 робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 8 осіб.

З аналізу положень ст.ст. 19, 20 Закону №875-XII вбачається, що на субєктів господарювання покладено обовязок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому, обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів - не супроводжується його обовязком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. Водночас, суд враховує, що чинне законодавство України обов'язок з працевлаштування інвалідів покладає на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, але цьому мають передувати певні дії, покладені законодавцем безпосередньо на самі на підприємства, установи і організації: надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

Суд вважає, що в 2010 році відповідач вчинив всі необхідні дії щодо виконання вимог чинного законодавства по виділенню та створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також належного інформування відповідних органів про наявність на підприємстві вакансій для працевлаштування інвалідів.

Такий висновок суду ґрунтується на наступному.

Частиною четвертою статті 20 Закону України «Про зайнятість населення»№803-XII встановлено обовязок підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності реєструватися у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням платниками збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, та щомісяця подавати цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з незалежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року «Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі - Порядок).

Згідно з п. 2 Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Звіт за формою №3-ПН - є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування.

Відповідно до абз. 1, 2 Інструкції щодо заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за №1534/11814, підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків. З аналізу наведених норм вбачається, що працевлаштування інвалідів відповідними органами можливе лише за умови виконання підприємствами вимог нормативних актів, а саме за наявності інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Тобто, у виконання вимог вищезазначеного положення ТОВ «Диво» повинне було інформувати державну службу зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

В процесі судового розгляду справи встановлено, що відповідач виконував покладені на нього обовязки щодо інформування служби зайнятості про наявність вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів шляхом подання відповідних даних у формі звітів форми №3-ПН до служби зайнятості, - що підтверджується наявними в матеріалах справи завіреними копіями цих звітів, в яких були заявлені вакансії для працевлаштування інвалідів.

Крім того, про те, що відповідна державна служба зайнятості була проінформована про наявність у 2010 році у ТОВ «Диво»вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватись праця інвалідів, - свідчить і те, що ТОВ «Диво»було направлено лист до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості №01-015 від 12 квітня 2011 року з проханням розглянути можливість направити до товариства, з метою працевлаштування, інвалідів у кількості 15 чоловік.

Також, як вказано в листі Тернопільського міськрайонного центру зайнятості №04/72/4255 від 13.08.2011 року, представники ТОВ «Диво»12 серпня 2011 року взяли участь в міні-ярмарку вакансій, який проходив в приміщенні Тернопільського міськрайонного центру зайнятості, до участі в якому запрошувались особи з обмеженими фізичними можливостями. З числа осіб з інвалідністю були присутні 14 чоловік. На даному міні-ярмарку усіх присутніх інформували про наявність вакансій (вільних робочих місць).

За таких обставин, суд вважає, що все викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Разом з тим, до посилань позивача на те, що до ТОВ «Диво» у 2010 році направлялись інваліди, які безпідставно не були працевлаштовані відповідачем, - суд ставиться критично, з огляду на наступне.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 18-1 Закону №875-XII передбачено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Як вбачається з копій корінців направлень на працевлаштування інвалідів до ТОВ «Диво»у 2010 році, а також індивідуальних програм реабілітації інвалідів, направлених до ТОВ «Диво»центром занятості була здійснена з незалежних нього причин. Так, зокрема, частині інвалідів було відмовлено у зв'язку з тим, що робота у ТОВ «Диво»повязана із значними фізичними та психоемоційними навантаженнями, в той час як індивідуальні програми реабілітації інвалідів (зокрема, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8) містили застереження - протипоказання роботи із значним фізичним навантаженням та психоемоційними навантаженнями, що виключає можливість працевлаштування таких інвалідів за умовами праці в ТОВ «Диво».

Крім того, позивачем, на якого покладено обовязок доказування протиправності дій відповідача, - не доведено і безпідставності відмови у працевлаштуванні направленим до ТОВ «Диво» інвалідам і з інших причин.

Варто також зазначити, що жодна із відмов у працевлаштуванні інвалідами оскаржена не була, та безпідставною, зокрема і Тернопільським міськрайонним центром зайнятості, не визнана.

Тобто, факт направлення інвалідів для працевлаштування не може бути підставою для відповідальності, в розумінні вищезазначених норм чинного законодавства, так як жодних належних та допустимих доказів протиправності дій відповідача щодо відмови у працевлаштуванні інвалідів - позивачем не наведено, а судом не здобуто.

При цьому суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1, 2 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з ч.1 ст. 217 Господарського кодексу України - господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Тобто, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця - не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року №1251-XII «Про систему оподаткування», а - є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або ї неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущений господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до положень статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Згідно з положеннями частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення, - на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, чи за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися, а також за невідповідність направлених на працевлаштування кандидатур інвалідів, які відповідно до індивідуальних програм реабілітації не можуть працювати умовами праці, за створеними для інвалідів у товаристві.

Відтак, беручи до уваги усе вищевикладене, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази, які мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги - є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги статті 94 КАС України, питання по судових витратах у цій справі - не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Диво»про стягнення адміністративногосподарських санкцій та пені відмовити.

Постанова набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст постанови виготовлений та підписаний 30 вересня 2011 року).

Головуючий суддяХрущ В. Л.

копія вірна

СуддяХрущ В. Л.