Ухвала суду № 21417980, 27.01.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2012 р., м. Львів№ 2а-61/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравчука В.М.,

за участі секретаря судового засідання Прокопчука О.С.,

представника позивача Дацко Ю.С.,

розглянувши клопотання представника відповідача у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістичний парк "Міжнародний" до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова про визнання протиправними дій щодо визнання та визначення в акті перевірки від 14.12.2011р. № 4806/23-209/35898348 нікчемними правочинів, завищення податкових зобовязань з податку на додану вартість, завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістичний парк "Міжнародний" звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова про визнання протиправними дій щодо визнання та визначення в акті перевірки від 14.12.2011р. № 4806/23-209/35898348 нікчемними правочинів, завищення податкових зобовязань з податку на додану вартість, завищення податкового кредиту з податку на додану вартість

Представник відповідача подав клопотання про закриття провадження. На його думку, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки акт перевірки не є рішенням субєкта владних повноважень у розумінні приписів КАС України, оскільки не спричиняє виникнення будь-яких прав і обовязків осіб чи субєктів владних повноважень, а отже й не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору. В обгрунтування правильності такого правозастосування покликається також на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2011р. у справі № 8779/11/9104, де наведено цю правову позицію.

Представник позивача проти закриття провадження заперечує. Зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади … при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначає, що ДПІ у Сихівському районі м. Львова зобовязує позивача до незаконного коригування бухгалтерської та податкової звітності, що потягне за собою негативні правові наслідки для фінансово-господарської діяльності та ділової репутації підприємства. Неправомірні, на його думку, висновки, зазначені в акті перевірки, порушують його права та інтереси, створюють невизначеність у господарських правовідносинах за участю контрагентів, договори з якими відповідач вважає нікчемними. Саме це змусило його звернутися до суду.

Обєктом захисту в адміністративному судочинстві є порушені субєктом владних повноважень права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб. У Рішенні від 01.12.2004р. №18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідач зазначає, що обєктом захисту у справі, що розглядається, є інтерес позивача, який полягає у прагненні до користування матеріальними і нематеріальними благами, зокрема правами, які виникли з договорів, укладених з контрагентами. Оскільки ці договори є первинними документами, на підставі яких було сформовано валові доходи та витрати, а також сума податкового кредиту з податку на додану вартість, їх оцінка з боку податкового органу як нікчемних свідчить про невизнання прав, які випливають з вищенаведених договорів, а отже породжують спірність, правову невизначеність як у відносинах між сторонами договорів, так і у податкових правовідносинах. Суд вважає, що ці інтереси позивача виникли з передбачених законом підстав, є легальними, а тому можуть бути самостійним обєктом судового захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Рішенні Конституційного суду України від 25.12.1997 р. зазначено, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Оскільки юридична особа є організаційно-правовою формою реалізації прав та інтересів людей, ст. 55 Конституції України поширюється і на юридичних осіб.

У ч. 2 ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Конституційний Суд України розтлумачив, що цю частину необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідач зазначав, що акт перевірки не є рішенням субєкта владних повноважень, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обовязків осіб чи субєктів владних повноважень, а отже й не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору. Відсутність правовідносин, на його думку, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Отже, для вирішення питання про належність спору до юрисдикції суду необхідно встановити наявність між учасниками спору правовідносин, тобто відносин, які врегульовані правом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, уся діяльність субєктів владних повноважень має правову форму, а тому відносини з їх участю є правовими. Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 (надалі Порядок). Відповідно до п. 3 Порядку акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

У п. 6 розділу І Порядку передбачено, як складається висновок акта документальної перевірки, зокрема про те, що зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, дії податкового органу щодо викладу висновків в акті перевірки врегульовано нормативним актом. Недотримання цих нормативних актів органом державної податкової служби може спричинити спір.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Публічно правовим спором є спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Оскільки Державна податкова інспекція є субєктом владних повноважень, які реалізуються у правовідносинах з платниками податків, то спір щодо правомірності його рішень, дій чи бездіяльності є публічно-правовим.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У ч. 2 цієї статті передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Вживання в цій нормі слова «будь-які»дає підстави тлумачити її як таку, що виключає обмежене тлумачення. Тобто обєктом оскарження можуть бути будь-які дії субєктів владних повноважень. Таке тлумачення відповідає принципу верховенства права, як він розуміється у практиці Європейського суду з прав людини. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (надалі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини процесуальні гарантії, визначені в статті 6 стосовно справедливості, публічності та негайності, втрачають сенс за відсутності захисту передумов для дотримання цих гарантій, а саме доступу до суду. Суд встановив це як невідємний аспект гарантій, визначених у статті 6,.

Окрім того, відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Ефективність юридичного захисту полягає в його спроможності відновити (поновити) порушене право чи інтерес, усунути спірність чи невизначеність у правовідносинах. З цієї норми, слідує, що звернення до суду, як найбільш ефективний засіб юридичного захисту, не може бути обмежене і відмова у правосудді не відповідає цьому принципу.

В п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Таким чином, підставою для звернення до суду є лише субєктивне припущення позивача про порушення його прав чи інтересів.

Законом не заборонено звертатися до суду із вимогами про визнання протиправними дій, які полягають у формулюванні висновків акту перевірки. Та обставина, що акт перевірки чи його висновки не є рішеннями субєкта владних повноважень, не означає, що такі не можуть порушувати права чи інтереси позивача, а отже й не виключає їх судового захисту.

Представник позивача зазначає, що за наслідками перевірки ДПІ Сихівського району м. Львова не виносила податкового повідомлення-рішення, яке платник податків (позивач) міг би оскаржити. Позивач не має іншого способу захисту порушених, на його думку, прав та інтересів, окрім як оскаржувати дії податкового органу. За умов невинесення податкового повідомлення-рішення, обєктом судового контролю повинні бути дії податкового органу. Інше розуміння призвело б до порушення конституційної норми про поширення юрисдикції суду на всі правовідносини.

Представник позивача вважає, що між сторонами є публічно-правовий спір щодо правомірності дій органу державної податкової служби під час оформлення результатів перевірки та відображення їх в акті. Позивач вважає свої інтереси порушеними і бажає їх захистити. Вирішення спору не віднесено законом до юрисдикції інших судів, а тому справа належить до юрисдикції адміністративного суду і повинна розглядатися по суті.

Просить врахувати, що питання про можливість оскарження фактичних дій під час перевірки та висновків, які, на думку позивача, порушують його права, вже досліджувалося Вищим адміністративним судом України, який висловив думку, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства (Ухвала ВАС України від 29.06.2010р., справа № К-3945/10).

Оцінюючи доводи та заперечення сторін щодо клопотання, Суд вважає, що воно підлягає до задоволення з наступних підстав.

Позовні вимоги за своєю суттю є вимогами про спростування висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, з метою створення правових передумов для оскарження винесеного за результатами такої перевірки рішення, тобто вимогами про оскарження акту перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова.

Разом з тим, відповідно до ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Акти перевірки не є рішенням субєкта владних повноважень у розумінні приписів КАС України, оскільки не спричиняє виникнення будь-яких прав і обовязків осіб чи субєктів владних повноважень, а отже й не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. З огляду на викладене, суд вважає, що відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту і суд не повинен розглядатися справу в тому разі, якщо предявленні позивачем вимоги не випливають із певних правовідносин, а отже не підпадають під судову юрисдикцію. З огляду на це, провадження у справі слід закрити на підставі пункту 1 частини 1 ст. 157 КАС України.

Окрім того, відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір»підлягає поверненню з місцевого бюджету Залізничного району м. Львова сплачений позивачем судовий збір у розмірі 30,12 гривень.

Керуючись ст. керуючись ст.ст. 17-19, 94, 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

УХВАЛИВ:

Клопотання представника відповідача задовольнити.

Провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістичний парк "Міжнародний" до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова про визнання протиправними дій щодо визнання та визначення в акті перевірки від 14.12.2011р. № 4806/23-209/35898348 нікчемними правочинів, завищення податкових зобовязань з податку на додану вартість, завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, - закрити.

Зобовязати Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Логістичний парк "Міжнародний" судовий збір у розмірі 30,12 гривень з місцевого бюджету Залізничного району м. Львова.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст ухвали складено 30 січня 2012 р.

Суддя В.М.Кравчук