Постанова № 21404228, 16.01.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2012 р. Справа № 2а/0270/5333/11

м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича,

при секретарі судового засідання: Захаріяш О.В.,

за участю представників сторін:

позивача : Глівінської С.Й.

відповідача : Волощука В.О.,

свідка : ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Вінбуд - Комплект"

до: державної податкової інспекції у м. Вінниці

про: визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ :

29 листопада 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Вінбуд-Комплект» (позивач, ТОВ «Вінбуд-Комплект») звернулося в суд з позовом до державної податкової інспекції у м. Вінниці (відповідач, ДПІ у м. Вінниці) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач при проведенні перевірки дійшов до помилкового висновку щодо порушення ним вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині віднесення до валових витрат орендної плати за оренду нежитлових будівель та споруд, відтак податковий орган при винесенні оскаржуваного рішення діяв з порушенням вимог діючого законодавства, без врахування всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішень, у звязку з чим податкове повідомлення-рішення від 29.06.2011 року №0000762300 про сплату 80215 грн. податку на прибуток і 20054 грн. штрафної санкції з податку на прибуток підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, разом із тим пояснив, що встановлені перевіркою порушення діючого законодавства в дійсності мали місце. Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на думку представника відповідача, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні в якості свідка допитана податковий ревізор-інспектор ОСОБА_3, яка підтвердила свою думку з приводу порушень, допущених позивачем, що викладені в акті перевірки.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідка, дослідивши надані у справу докази на підтвердження та спростування позовних вимог та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

14 червня 2011 року працівниками ДПІ у м. Вінниці проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Вінбуд-Комлект» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 16.12.2009 року по 01.04.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 14 червня 2011 року №64/23/36886914 (а.с.6-22), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем п.п.7.9.6 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податку перед бюджетом та державними цільовими фондами», в результаті чого у періоді, що перевірявся, підприємством занижено податок на прибуток в сумі 80215 гривень.

29 червня 2011 року на підставі висновків вказаного акту перевірки ДПІ у м. Вінниці прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.06.2011 року №0000762300, яким збільшено податкове зобовязання з податку на прибуток на суму 100269 грн, з яких: основний платіж 80215 грн, штрафні санкції 20054 грн (а.с.5).

Судом встановлено, що не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач, оскаржив його до ДПА у Вінницькій області, однак рішенням останньої в задоволенні скарги відмовлено, а оскаржуване рішення залишено без змін (а.с.47-48).

Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходив з наступного.

Так, за висновками акту перевірки, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, при оренді у ТОВ «Виробниче обєднання «Комплектінвест» нежитлових приміщень позивач попередньо оплатив оренду плату за весь строк оренди. Однак, товариство включило дані платежі у валові витрати датою збільшення валових витрат відповідно до вимог п.п.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який передбачає, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Тому, органом податкової служби зроблений висновок, що товариство з обмеженою відповідальністю «Вінбуд-Комплект» занизило податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на суму 80215 грн, оскільки валові витрати на суму орендної плати збільшуються за результатами податкового періоду, в якому відбувається це нарахування. Тобто, в даному випадку, на думку податкового органу, при визначенні валових витрат правило першої події не застосовується.

Однак, такий висновок відповідача суперечить вимогам чинного законодавства про оподаткування та фактичним обставинам справи.

Пунктом 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон) визначено, що до валових витрат відносяться суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 1.31 ст.1 Закону продажем результатів робіт (послуг), є будь-які операції цивільно-правового характеру з надання права на користування або на розпорядження товарами у тому числі нематеріальними активами та іншими, ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт, (послуг).

Пункти 5.3 - 5.8 ст.5 вказаного Закону не містять обмежень, щодо віднесення до складу валових витрат орендної плати (лізингу).

Відповідно до підпункту 1.18.1 пункту 1.18 статті 1 Закону оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Згідно із статтею 7 Закону операції лізингу (оренди) відносяться до операцій особливого виду, тому у разі здійснення таких операцій при визначенні валових доходів та валових витрат застосовується порядок, встановлений цією статтею для оподаткування операцій особливого виду, а не загальні правила.

Підпунктом 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону визначено, зокрема, що передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Дослідженими судом доказами встановлено, що позивачем укладений з ТОВ «Комплектінвест» договір оренди будівель та споруд від 01 квітня 2010 року щодо оренди будівель та споруд, які знаходяться в місті Вінниці по вулиці Київській під номером 136а (а.с.37-39).

Згідно з п.5.4 цього договору орендна плата вноситься орендарем в сумі 982500 грн за весь строк оренди на протязі 30 календарних днів з моменту підписання акту прийому-передачі шляхом переказу відповідної суми коштів у безготівковій форму на банківський рахунок орендодавця.

Судом встановлено, що акт приймання-передачі орендованого приміщення складено 01.04.2010 року (а.с.40). На виконання вимог договору оренди товариством позивача перераховано 982500 грн на користь ТОВ «Комплектінвест», про що свідчать платіжні доручення №362 від 21.04.2010р., №354 від 22.04.2010р., №365 від 22.04.2010 року (а.с.41-42).

Зі змісту вказаної норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме п.п.7.9.6 п.7.9 ст. 7, стає очевидним той факт, що оскільки момент виникнення валових доходів (витрат) у разі здійснення операцій з оперативного лізингу (оренди) пов'язаний із фактом нарахування лізингового платежу за договором лізингу (оренди), то валові витрати орендаря і валові доходи орендодавця виникатимуть за датою, визначеною договором для сплати лізингового платежу.

Тобто, якщо орендар сплачує орендний платіж за строк, що перевищує звітний період (тобто орендний платіж сплачується у вигляді попереднього платежу (авансу) згідно з умовами договору), то до складу валових витрат орендаря включається сума, що відповідає нарахованому орендному платежу за датою, встановленою у договорі.

Таким чином, ТОВ «Вінбуд-Комплект» здійснюючи податковий облік з метою визначення прибутку та його подальшого оподаткування, формувало валові витрати на підставі ст. 4, п.п.7.9.6 п. 7.9 ст. 7, п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за датою списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів послуг, оскільки за умовами договору дата списання коштів відбулася раніше, що стало підставою для збільшення валових витрат за відповідний період.

Як наслідок, позивачем, в результаті здійснення вказаних вище господарських операцій з оренди приміщень, задекларовано у декларації з податку на прибуток підприємств за 2010 ріку валові витрати в сумі 320861 грн.

Тобто, твердження державної податкової інспекції у м. Вінниці про включення позивачем у перевіряємому періоді сум попередньої оплати оренді в сумі 3381602 грн. є необґрунтованими, оскільки ТОВ «Вінбуд-Комплект» формувало валові витрати з врахуванням правил, передбачених п.п.7.9.6 п.7.9 ст.7, п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Посилання позивача на те, що воно помилково не включило до складу валових витрат на оплату праці в сумі 231926 грн не беруться судом до уваги, оскільки в акті перевірки не встановлено заниження чи завищення товариством витрат на оплату праці, тобто податковим органом вказана помилка була врахована, що не вплинуло на винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі вищевикладеного, судом встановлено та підтверджено матеріалами адміністративної справи, що ДПІ у м. Вінниці, приймаюче оскаржуване рішення, діяла не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак воно є протиправним і підлягає скасуванню.

В силу п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачами не доведено правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 94 КАС України, у звязку із задоволенням позову, підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000762300 від 29.06.2011 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вінбуд - Комплект" 28,23 грн. (двадцять вісім гривень двадцять три копійки), сплаченого державного мита, згідно платіжного доручення № 2615 від 29.11.2011 року.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

СуддяЗагороднюк Андрій Григорович

16.01.2012