Рішення № 21398905, 31.01.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 1/1/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.12 Справа № 5009/125/12

Суддя О.І. Немченко

за позовом: Приватного підприємства «Експохім»(юридична адреса: 49005, м. Дніпропетровськ, вул. Фурманова, 14, кв. 27; поштова адреса: м. Дніпропетровськ, ДЦ «Босфор», Катеринославський бульвар, 2, оф. 518; адреса представника позивача Балабанової С.А. 49044, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 1, оф. 13)

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»(69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 72)

про стягнення 39601 грн. 70 коп. основного боргу; 103 грн. 78 коп. 1% річних; 804 грн. 26 коп. пені та 108 грн. 86 коп. інфляційних втрат

суддя Немченко О.І.

Представники сторін:

від позивача не зявився;

від відповідача - ОСОБА_1. довіреність № 20-409 від 20.12.2011 р.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

04.01.2012 р. до господарського суду Запорізької області надійшов позов Приватного підприємства «Експохім»про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»40226 грн. 12 коп., з яких: 39601 грн. 70 коп. основний борг, 526 грн. 79 коп. пеня, 67 грн. 97 коп. 1% річних, 29 грн. 66 коп. інфляційні втрати.

Позовну заяву було подано на підставі ст.ст. 173-175, 193, 198, 199, 216-218, 220, 230 Господарського кодексу України та ст.ст. 610-612, 625, 655-656, 691,692 Цивільного кодексу України і обґрунтовано посиланням на порушення відповідачем умов договору № 20/2011/1154 від 20.05.2011 р. щодо своєчасної оплати отриманої від позивача продукції.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.01.2012 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 31.01.2012 р.

30.01.2012 р. від позивача у справі надійшли зміни до позовної заяви (в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зменшено розмір позовних вимог у звязку зі сплатою основного боргу), згідно яких, позивач посилався на оплату відповідачем після подання позову 39601 грн. 70 коп. основного боргу та просив стягнути з відповідача на його користь збільшені суми: 1% річних - 103 грн. 78 коп.; пені - 804 грн. 26 коп., інфляційних втрат 108 грн. 86 коп. та судовий збір у розмірі 1506 грн. 00 коп.

Згідно із ч. 4 та ч. 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. ( п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Заява позивача судом була задоволена частково, оскільки позивач у заяві про зміну позовних вимог фактично збільшив самостійні позовні вимоги в частині стягнення сум пені, річних та інфляційних втрат (в розумінні ст. 22 Господарського процесуального кодексу України та згідно із п.п. 3.10 та 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції») і не відмовився від позову в частині стягнення основного боргу.

Враховуючи, що при зверненні із позовною заявою до суду 26.12.2011 р. (згідно поштового штемпеля на конверті, в якому надійшла позовна заява), ставка судового збору, відповідно до ст. 2 Закону України «Про судовий збір»за подання позовних заяв майнового характеру складала 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати і позивачем за подання позову було сплачено 1506 грн. 00 коп., тоді як станом на день подання позовної заяви мінімальний розмір судового збору за подання позову майнового характеру складав 1411 грн. 50 коп., суд прийняв до розгляду фактично збільшені вимоги позивача щодо стягнення сум пені, річних та інфляційних втрат.

30.01.2012 р. від відповідача у справі надійшло клопотання № 20/2006684 (ЕМ) від 26.01.2012 р. про залучення до матеріалів справи належним чином завірених копій документів, наданих на виконання вимог суду. Клопотання відповідача було задоволено. Надані копії документів були залучені до матеріалів справи.

Також, 30.01.2012 р. від відповідача у справі надійшло клопотання про припинення провадження по справі № 5009/125/12 в частині стягнення основного боргу у розмірі 39601 грн. 70 коп., у звязку із повним погашенням основного боргу та відсутністю предмету спору.

Клопотання відповідача про припинення провадження у справі судом було задоволено.

У відзиві № 20/2008146(ЕМ) від 31.01.2012 р. на зміни позовної заяви відповідач просив, у звязку із відсутністю спору, припинити провадження по справі в частині стягнення основного боргу в сумі 39601 грн. 70 коп., а у задоволенні інших позовних вимог відмовити, з підстав не сплати позивачем судового збору за фактично збільшені позовні вимоги.

В судовому засіданні 31.01.2012 р. представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві зміни до позовної заяви.

Доводи відповідача щодо не сплати позивачем судового збору при збільшенні позовних вимог судом до уваги не приймаються, оскільки, як вже було зазначено, позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж було передбачено чинним на момент подання позивачем позовної заяви до суду законодавством.

Представник позивача в судове засідання 31.01.2012 р. не зявився. Клопотанням, яке надійшло до господарського суду Запорізької області 30.01.2012 р. позивач просив суд розглянути справу без участі уповноваженого представника позивача за наявними у справі документами.

Клопотання позивача було задоволено, оскільки неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті і матеріалів справи достатньо для вирішення спору.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України по закінченні судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За заявою представника відповідача розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, суд,

ВСТАНОВИВ:

20.05.2011 р. між Приватним підприємством «Експохім»(постачальником) та Відкритим акціонерним товариством «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»(покупцем) було укладено договір поставки № 20/2011/1154 (надалі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобовязувався виготовити і поставити, а покупець на умовах даного договору прийняти та оплатити продукцію, найменування (асортимент), ціна і орієнтовна кількість зазначені у специфікації (-ях), яка (які) є невідємною частиною даного договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що орієнтована ціна даного договору складає 192146 грн. 40 коп., з урахуванням ПДВ.

Згідно із п. 5.1 договору, розрахунок здійснюється за фактично поставлену продукцію протягом 35 банківських днів з моменту поставки та приймання продукції у відповідності із р. 6 на підставі наданих документів, зазначених у п. 4.3 даного договору. При відсутності зазначених документів строк поставки вираховується з моменту отримання повного пакету документів.

Пунктом 8.4 договору сторони узгодили, що за прострочення оплати згідно із п. 5.1 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення від несплаченої суми, але не більше облікової ставки НБУ, яка діє в період стягнення пені. Нарахування та стягнення сум неустойки, а також 1% річних за неправомірне користування чужими коштами, здійснюється за період не більше 6-ти місяців з дня, коли зобовязання повинно було бути виконаним (ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 11.2 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками з боку обох сторін та діє до 19 травня 2012 року чи його розірвання у встановленому порядку.

До договору сторонами було підписано специфікацію № 1 із зазначенням найменування, вартісних та кількісних показників продукції та загальної суми - 192146 грн. 40 коп.

На виконання умов договору, згідно видаткових та товарно-транспортних накладних, всього позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 88875 грн. 30 коп.

Відповідачем отримана від позивача продукція станом на 22.12.2011 р. була оплачена частково в сумі 49273 грн. 60 коп.

08.12.2011 р. сторонами був підписаний акт взаємної звірки розрахунків, згідно якого відповідач підтвердив наявність у нього перед позивачем заборгованості у розмірі 39601 грн. 70 коп.

08.12.2011 р. позивач звернувся до відповідача із претензією, в якій повідомив відповідача про наявність у відповідача перед ним заборгованості в розмірі 39601 грн. 70 коп. та запропонував у 3-денний термін сплатити заборгованість за товар, 1% річних, інфляційні втрати та пеню.

Станом на день подання позовної заяви відповідачем позивачу суму основного боргу у розмірі 39601 грн. 70 коп. сплачено не було.

Враховуючи не сплату відповідачем позивачу заборгованості, останній звернувся до суду із цим позовом.

Стягнення з відповідача на користь позивача 39601 грн. 70 коп. основного боргу; 103 грн. 78 коп. 1% річних; 804 грн. 26 коп. пені та 108 грн. 86 коп. інфляційних втрат було предметом судового спору у цій справі, прийнятого до розгляду судом, у відповідності до Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, на підставі наступного:

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 вказаного кодексу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обовязків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у ст. 526 Цивільного кодексу України.). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач у справі зазначено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як свідчать матеріали справи, позивач виконав свої зобовязання перед відповідачем, поставивши йому продукцію.

Судом встановлено, що на виконання умов договору та специфікації № 1, позивачем було поставлено відповідачу, а відповідачем отримано продукцію на загальну суму 88875 грн. 30 коп., що підтверджується видатковими, товарно-транспортними накладними, довіреностями та приходними ордерами, копії яких містяться в матеріалах справи

Як свідчать платіжні документи, відповідачем отримана від позивача продукція була сплачена частково. Станом на 08.12.2011 р. сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого відповідач підтвердив наявність у нього перед позивачем заборгованості у розмірі 39601 грн. 70 коп. за поставлену продукцію.

08.12.2011 р. позивач звернувся до відповідача із претензією, в якій повідомив відповідача про наявність у відповідача перед ним заборгованості в розмірі 39601 грн. 70 коп. та запропонував у 3-денний термін сплатити заборгованість за товар, 1% річних, інфляційні та пеню.

Станом на день подання позовної заяви відповідачем позивачу суму основного боргу у розмірі 39601 грн. 70 коп. сплачено не було.

Однак, після подання позову, відповідачем платіжним дорученням № 20068 від 24.01.2012 р. було сплачено позивачу спірну заборгованість у розмірі 39601 грн. 70 коп.

На підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи відсутність предмету спору в частині стягнення з відповідача на користь позивача 39601 грн. 70 коп. основного боргу, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Враховуючи вищевикладене, клопотання відповідача про припинення провадження у справі в частині стягнення 39601 грн. 70 коп. підлягає задоволенню.

Беручи до уваги, що стягнення основного боргу є самостійною позовною вимогою, і на час розгляду справи в суді відсутній предмет спору в цій частині, а позивач у заяві про зміну позовних вимог фактично збільшив самостійні позовні вимоги в частині стягнення сум пені, річних та інфляційних втрат (в розумінні ст. 22 Господарського процесуального кодексу України та згідно із п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції») і не відмовився від позову в частині стягнення основного боргу, заява позивача про зміни позовної заяви щодо суми основного боргу задоволенню не підлягає.

Заява позивача про зміни до позовної заяви в частині стягнення з відповідача на його користь 103 грн. 78 коп. 1% річних; 804 грн. 26 коп. пені та 108 грн. 86 коп. інфляційних втрат є у розумінні ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (з урахуванням п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції») заявою про збільшення цих позовних вимог та розцінюється судом як заява позивача про збільшення позовних вимог щодо стягнення сум пені, річних та інфляційних втрат.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 804 грн. 26 коп. підлягають задоволенню частково, на підставі наступного:

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Частинами першою та четвертою ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 8.4 договору сторони узгодили, що за прострочення оплати згідно із п. 5.1 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 % за кожен день прострочення від несплаченої суми, але не більше облікової ставки НБУ, яка діє в період стягнення пені. Нарахування та стягнення сум неустойки, а також 1% річних за неправомірне користування чужими коштами, здійснюється за період не більше 6-ти місяців з дня, коли зобовязання повинно було бути виконаним (ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із п. 5.1 договору, розрахунок здійснюється за фактично поставлену продукцію протягом 35 банківських днів з моменту поставки та приймання продукції у відповідності із р. 6 на підставі наданих документів, зазначених у п. 4.3 даного договору.

Як встановлено судом, у видатковій накладній №РН-0000818 від 04.07.2011 р. на суму 16 140 грн. 60 коп. міститься підпис з боку відповідача у графі отримав із зазначенням дати 06.07.2011 р.

У видатковій накладній №РН-0001193 від 09.08.2011 р. на суму 16 176 грн. 30 коп. міститься підпис з боку відповідача у графі отримав із зазначенням дати 11.08.2011 р.

У видатковій накладній №РН-0001939 від 17.10.2011 р. на суму 16 684 грн. 80 коп. міститься підпис з боку відповідача у графі отримав із зазначенням дати 18.10.2011 р. Про отримання відповідачем продукції від позивача за вказаною видатковою накладною саме 18.10.2011 р. свідчить и Товарно-транспортна накладна 01АБ від 18.10.2011 р.

Отже, фактично відповідачем продукція за вказаними видатковими накладними була отримана пізніше, ніж видані ці видаткові накладні, а саме: за видатковою накладною №РН-0000818 від 04.07.2011 р. - 06.07.2011 р., за видатковою накладною №РН-0001193 від 09.08.2011 р. 11.08.2011 р., а за видатковою накладною №РН-0001939 від 17.10.2011 р. 18.10.2011 р., що не було враховано відповідачем при здійсненні розрахунку періоду прострочення відповідачем оплати за отриману за цими видатковими накладними продукцію.

На підставі п. 8.4. договору, з урахуванням п. 5.1 договору, беручи до уваги момент поставки та приймання відповідачем продукції, судом було перераховано суми пені та здійснено висновок про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 793 грн. 88 коп.

В іншій частині позову щодо стягнення пені слід відмовити.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити сум боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п. 8.4 договору сторони передбачили нарахування та стягнення 1% річних за неправомірне користування чужими коштами за період не більше 6-ти місяців з дня, коли зобовязання повинно було бути виконаним.

На підставі п. 8.4. договору, з урахуванням п. 5.1 договору, беручи до уваги момент поставки та приймання відповідачем продукції, судом перераховано 1% річних та здійснено висновок про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 1% річних в розмірі 102 грн. 43 коп.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 1% річних слід відмовити, у звязку із необґрунтованим заявленням до стягнення.

Беручи до уваги, що сума інфляційних втрат, розрахована позивачем є незначно, але меншою, ніж сума розрахована судом, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі заявленому позивачем, а саме 108 грн. 86 коп., оскільки суд, в даному випадку, не вправі виходити за межі позовних вимог.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми чинного законодавства, позов підлягає задоволенню частково, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача 793 грн. 88 коп. пені, 102 грн. 43 коп. 1% річних, 108 грн. 86 коп. інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення сум пені та річних у позові слід відмовити. Провадження у справі щодо стягнення з відповідача на користь позивача 39601 грн. 70 коп. основного боргу підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір виник з вини відповідача, судовий збір у розмірі 1411 грн. 50 коп. відноситься на відповідача.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір»позивачу з державного бюджету слід повернути судовий збір у розмірі 94 грн. 50 коп. (1506 грн. 1411 грн. 50 коп.). При цьому, повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Керуючись ст. ст. 49, п. 1-1 ч.1 ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Провадження у справі в частині стягнення 39601 (тридцять девять тисяч шістсот одна) грн. 70 коп. основного боргу припинити.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»(69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 72, р/р 26003032840001 в АКБ «Індустріалбанк»м. Запоріжжя, МФО 313849, код ЄДРПОУ 00191230) на користь Приватного підприємства «Експохім»(юридична адреса: 49005, м. Дніпропетровськ, вул. Фурманова, 14, кв. 27; поштова адреса: м. Дніпропетровськ, ДЦ «Босфор», Катеринославський бульвар, 2, оф. 518, р/р 26003050300039 у ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 305299, код ЄДРПОУ 32351161) 793 (сімсот девяносто три) грн. 88 коп. пені, 102 (сто дві) грн. 43 коп. 1% річних, 108 (сто вісім) грн. 86 коп. інфляційних втрат та 1411 (одна тисяча чотириста одинадцять) грн. 50 коп. судового збору. Видати наказ.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Повернути Приватному підприємству «Експохім»(юридична адреса: 49005, м. Дніпропетровськ, вул. Фурманова, 14, кв. 27; поштова адреса: м. Дніпропетровськ, ДЦ «Босфор», Катеринославський бульвар, 2, оф. 518, р/р 26003050300039 у ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 305299, код ЄДРПОУ 32351161) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 94 (девяносто чотири) грн. 50 коп., зайво сплачених платіжним дорученням № 3032 від 23.12.2011 року (на суму 1506 грн. 00 коп.).

Рішення є підставою для повернення Приватному підприємству «Експохім», м. Дніпропетровськ з Державного бюджету України судового збору у розмірі 94 грн. 50 коп.

Оригінал платіжного доручення № 3032 від 23.12.2011 року (на суму 1506 грн. 00 коп.) знаходиться в матеріалах справи господарського суду Запорізької області № 5009/125/11.

Суддя О.І. Немченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, «06»лютого 2012 року.