Рішення № 21398875, 25.01.2012, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.12 Справа № 18/5009/7263/11

Суддя Носівець В.В.

за позовом: заступника прокурора Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29-а) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

Фонду державного майна України (01601, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9)

до відповідача 1: Виконавчого комітету Бердянської міської ради (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. І Бердянської ради, 2)

до відповідача 2: приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Котляревського, буд. 12/24)

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2: приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (01000, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41)

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: комунальне підприємство “Бердянське бюро технічної інвентаризації” (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Мазіна, буд. 21)

про визнання недійсним та скасування п. 3.3. рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 80 від 15.02.2007 р. “Про оформлення права власності”; визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на обєкти нерухомості закритого акціонерного товариства “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) та витребування майна із чужого незаконного володіння

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача 1: не прибув;

від відповідача 2: ОСОБА_1., довіреність № 02/1679 від 15.11.2011 р., паспорт серія НОМЕР_1 від 20.05.1998 р., ОСОБА_2., довіреність № 02/1047 від 26.07.2011 р., паспорт серія НОМЕР_2 від 04.06.2005 р.;

від третьої особи 1: не прибув;

від третьої особи 2: не прибув;

від прокуратури: Марков І.О., посвідчення № 80 від 11.08.2010 р.;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 09.11.2011 року звернувся заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Фонду державного майна України до відповідача 1: Виконавчого комітету Бердянської міської ради та відповідача 2: приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2: приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: комунального підприємства “Бердянське бюро технічної інвентаризації” про визнання недійсним та скасування п. 3.3. рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 80 від 15.02.2007 р. “Про оформлення права власності”; визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на обєкти нерухомості закритого акціонерного товариства “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, бул. Котляревського, буд. 43-Б, що складаються з основної будівлі “А”, ґанку до “А”, замощення І, ІІ, паркану №1; витребування із чужого незаконного володіння приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) обєкту нерухомості за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, бул. Котляревського, буд. 43-Б, що складаються з основної будівлі “А”, ґанку до “А”, замощення І, ІІ, паркану № 1 та повернути його у власність держави в особі Фонду державного майна України. Ухвалою суду від 10.11.2011 року порушено провадження у справі № 18/5009/7263/11, судове засідання призначене на 08.12.2011 р. Ухвалою суду від 08.12.2011 р. строк вирішення спору був продовжений, розгляд справи відкладений, судове засідання призначено на 18.01.2012 р. У звязку із наданням відповідачем клопотання про витребування доказів, в порядку ст. 38 ГПК України, у КП “Бердянське бюро технічної інвентаризації”, яке було судом задоволено та виданий відповідний запит, ухвалою суду від 18.01.2012 р. відкладено розгляд справи на 25.01.2012 р. Розгляд справи був закінчений 25.01.2012 р., судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Справа розглянута за наявними в ній матеріалами та без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Вимоги прокурора ґрунтуються ст.ст. 121, 124, 125 Конституції України, ст.ст. 66, 67, 82-84 ГПК України, ст.ст. 20, 36-1 Закону України “Про прокуратуру” та заявлені з наступних підстав: в ході проведеної прокуратурою Запорізької області перевірки додержання вимог законодавства під час відчуження майна оздоровчих закладів професійних спілок було встановлено, що 15.02.2007 р. Виконкомом Бердянської міської ради прийнято рішення № 80 “Про оформлення права власності”, яке в частині пункту 3.3. суперечить вимогам законодавства України. Так, оспорюваним пунктом рішення № 80 від 15.02.2007 р. вирішено оформити право власності за ЗАТ “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) на будівлю по вул. Котляревського, 43-б, що складається з основної будівлі “А”, ґанку до “А”, замощення I, II, паркану № 1. Однак, на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР” усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерства охорони здоровя зобовязано було передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з п. 2 вказаної постанови від 23.04.1960 р. № 606 майно передавалось профспілковим органам у відання. На підставі ст. 86 ЦК Української РСР це передбачало право останньої лише на володіння і користування цим державним майном. Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада Федерації професійних спілок України. Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506 “Про захист суверенних прав власності Української РСР” було введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Статтею 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. У звязку з наведеним, власником спірного майна на момент прийняття виконавчим комітетом Бердянської міської ради оспорюваного пункту рішення № 80 від 15.04.2007 р. була держава в особі ФДМУ і лише ФДМУ був уповноважений здійснювати розпорядження спірними обєктами нерухомості як державним майном, а не виконавчий комітет Бердянської міської ради. Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним і скасовується. На підставі зазначеного, прокурор просив суд позов задовольнити повністю.

Крім того, враховуючи, що про виявлені порушення вимог законодавства при прийнятті Виконкомом Бердянської міської ради рішення № 80 від 15.04.2007 р. оспорюваного в частині пункту 3.3. прокуратура Запорізької області дізналась в ході проведеної перевірки за дорученням Генеральної прокуратури України за № 07/2/1-302вих-417окв-11 від 04.08.2011 р., прокурор просив суд визнати поважними причини непредявлення раніше прокурором даного позову та поновити строк позовної давності за цим позовом.

До суду 09.12.2011 р. від позивача надійшло пояснення № 10-25-16419 від 05.12.2011 р., де зазначено, що заявлені прокурором вимоги позивач підтримав у повному обсязі. Додатково пояснив суду, що згідно з Указом Президії Верховної Ради України “Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” № 1452-ХП від 30.08.1991 р. та ст. 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” від 10.09.1991 р. № 1540-ХІІ майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Відповідно до положень вказаного Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року “Про проголошення незалежності України” без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними. Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України” майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено тимчасово передати Фонду державного майна України. Крім того, Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Пунктом 3 зазначеної постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР ФДМУ здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів). Отже, будь-яких нормативних актів, які б передбачали вибуття майна санаторію “Бердянськ” з державної власності не існує. На виконання вимог Постанови Верховної Ради України від 01.11.1996 р. № 461/96-ВР “Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” Фондом було складено Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ та підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради), підписаного керівниками ФДМУ та Федерації незалежних профспілок України 14.07.1997 р., до якого включено санаторій “Бердянськ”. Таким чином, в результаті складання зазначеного Переліку було підтверджено, що спірний об'єкт станом на 24.08.1991 р. знаходився не у власності, а лише у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради). З вищевикладеного випливає, що під час створення ПрАТ ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця” спірне майно, що передавалось до статутного капіталу товариства, не переходило у його приватну власність, а залишалось і залишається у власності держави. Таким чином, ПАТ “Укрпрофоздоровниця”, не будучи власником майна, не мало права без згоди ФДМУ передавати у власність ПрАТ “Приазовкурорт” спірне майно, як внесок до статутного капіталу, чим порушило права держави в особі ФДМУ, позбавило її правомочностей з володіння, користування та розпорядження цим майном. З урахуванням зазначеного, позивач просив суд позов прокурора задовольнити повністю.

Відповідач 1 заявлені прокурором позовні вимоги вважає необґрунтованими та недоведеними з наступних підстав. Відповідач 1 не згодний з доводами прокурора, що оспорюване рішення суперечить вимогам законодавства України. Так, спірне рішення “Про оформлення права власності” прийнято на підставі “Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно”, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, та на підставі наданих документів про створення ЗАТ “Приазовкурорт” та про передачу майна у власність ЗАТ “Приазовкурорт” одним з його засновників ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”. Отже, спірне нерухоме майно набуте відповідачем 2 на підставі правочину, а не на підставі спірного рішення. Також відповідач 1 вважає, що в теперішній час визнання недійсним спірного рішення порушить право власності відповідача 2, а діючим законодавством України, зокрема, ст. 147 ГК України та ст. 346 ЦК України, не передбачено позбавлення права власності субєкта господарювання шляхом визнання недійсним раніше виданого рішення про визнання права власності. Крім того, відповідач 1 зазначає, що значна частина спірного нерухомого майна збудована значно пізніше, ніж була прийнята постанова Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР”, що можливо простежити в акті прийому-передачі майна при створенні відповідача 2, де зазначений рік введення в експлуатацію обєктів нерухомого майна. Позивачем не наді докази будівництва державою спірного нерухомого майна. В приведеному в Додатку № 1 до постанови від 23.04.1960 р. № 606 переліку санаторіїв та будинків відпочинку містяться лише назви підприємств без зазначення точної адреси та без переліку кількості обєктів нерухомого майна, з яких складається їх цілісний майновий комплекс. Докази того, що обєкти, зазначені в спірному рішенні № 143 від 17.03.2005 р. та в Додатку № 1 до постанови від 23.04.1960 р. № 606, ідентичні, в матеріалах даної справи відсутні. Навпаки, з огляду на те, що спірне нерухоме майно збудоване після 1960 року, відповідач 1 вважає, що вказане майно не могло бути передане за постановою від 23.04.1960 р. № 606. За постановою від 23.04.1960 р. № 606 Рада Міністрів УРСР не могла передати профспілкам майно, яке їй не підпорядковувалося, а було у прямому підпорядкуванні СРСР. Крім того, виключний перелік майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР зазначений у постанові КМУ від 13.01.1995 р. “Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу РСР”, яка прийнята на виконання постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ. В цьому переліку Федерація профспілок України відсутня як загальносоюзна організація. Також слід врахувати, що у Цивільному кодексі УРСР в редакції 1963 року містилися окрема глава 9 “Власність профспілкових та інших громадських організацій”, в якій останні були визначені як самостійні субєкти права власності. Таким чином, майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань, ніколи не відносилося до державної (загальнонародної) власності. З урахуванням зазначеного, відповідач 1 просив суд в позові прокурора відмовити повністю.

Крім того, 18.01.2012 р. на адресу господарського суду Запорізької області від Виконавчого комітету Бердянської міської ради надійшла заява про припинення провадження у справі № 18/5009/7263/11 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, так як спір про визнання недійсним та скасування пунктів 3.3. рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 80 від 15.02.2007 р. “Про оформлення права власності” повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

В судовому засіданні 25.01.2012 р. судом було розглянуто надану відповідачем 1 заяву про припинення провадження у справі № 18/5009/7263/11, прокурор в судовому засіданні заперечив проти припинення провадження у справі, представники відповідача 2 підтримали заяву відповідача 1, дослідивши матеріали справи, суд відхилив подану відповідачем 1 заяву як безпідставну та необґрунтовану, виходячи з наступного.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав. З огляду на приписи ч. 3 ст. 22 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 р. № 2453-VI, згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги статей 1, 41, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі субєкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між субєктами господарської діяльності, а також спори, повязані, в тому числі, з захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права. Зазначена правова позиція викладена в рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України № 04-5/120 від 27.06.2007 р. “Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” (з наступними змінами та доповненнями).

Таким чином, оскільки у спірних правовідносинах фактично має місце спір щодо права власності, то справа № 18/5009/7263/11 повинна розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач 2 позовні вимоги не визнав, позов вважав безпідставним та необґрунтованим, зазначив, що під передачею спірного майна у відання, що закріплено в постанові Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 № 606 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоровя УРСР” слід розуміти не лише володіння і користування спірним майном, а також і розпорядження цим майном. Тобто, вказаною постановою Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 № 606 за профспілками було закріплено право власності на спірне майно. Відповідач 2 зазначає, що прокурором не надано жодного належного доказу на підтвердження того, що власником спірного майна є держава в особі Фонду державного майна України. Так, ФДМУ в особі своїх територіальних підрозділів на виконання зазначених норм повинен був провести державну реєстрацію прав на спірне нерухоме майно та отримати витяг про державну реєстрацію прав який, в свою чергу, є належним доказом того, що позивач є власником державного майна. Дія постанов Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506 “Про захист суверенних прав власності Української РСР”, від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України”, від 04.02.1994 № 3943-ХІІ “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР” та Закону України від 10.09.91 № 1540-ХІІ “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України” не поширюється на профспілкові організації ФПУ оскільки вони ще у жовтні 1990 року вийшли зі складу загальносоюзної громадської організації ВЦРПС та не є органами державної влади та управління. Крім того, постановою Верховної Ради України “Про введення в дію Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 04.03.1992 № 2164-ХІІ було зобовязано Кабінет Міністрів України до 15.03.1992 визначити перелік обєднань, підприємств, установ і організацій, які уклали майнові договори, повязані із зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 “Про захист суверенних прав власності Української РСР”. При цьому, ані Федерація незалежних профспілок України, ані ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” до переліку обєднань, підприємств, установ і організацій, що уклали майнові договори, повязані зі зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, віднесені не були. Також, рішенням від 20.01.1997 р. та постановою від 17.06.1997 Вищого арбітражного суду України встановлено, що Федерація незалежних профспілок правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду (у власність) закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”. На підставі викладеного, відповідач 2 просив суд у задоволенні позову прокурора відмовити.

Крім того, у відзиві, який було надано суду 08.12.2011 р. та у доповнені до відзиву, який було надано в судовому засіданні 18.01.2012 р. відповідачем 2 та у заяві, яка надійшла від відповідача 1 18.01.2011 р., відповідачі 1, 2 просили суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити у звязку із цим у позові прокурора повністю. Вказану заяву відповідачі 1, 2 мотивують тим, що ФДМУ, який вважає себе власником спірного майна, не міг не знати про факт вибуття з його власності спірних обєктів нерухомості, отже доводи про те, що про порушення права власності держави на спірне нерухоме майно стало відомо лише в серпні 2011 року під час прокурорської перевірки, є недоведеними та необґрунтованими.

В судовому засіданні 25.01.2011 р. прокурор підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити. Представники відповідача 2 заперечили проти задоволення позову, просили суд в позові відмовити. Представники відповідача 1 та третіх осіб в судові засідання 08.12.2011 р., 18.01.2012 р. та 25.01.2012 р. не зявлялись, про причини неявки суд не повідомляли.

Згідно з п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого господарського суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 64 ГПК України передбачено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам спору за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали суду про порушення провадження у справі № 18/5009/7263/11 від 10.11.2011 р. були направлені прокурору та сторонам і іншим учасникам спору, на адреси, вказані у позові та у витягах, що містяться у матеріалах справи, ухвали суду були отримані прокуратурою та сторонами і іншим учасникам спору, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, оригінали яких містяться у матеріалах справи. Таким чином, учасники спору є повідомленим належним чином, про час і місце розгляду справи судом. Неявка представників позивача, відповідача 1, третіх осіб 1,2 не перешкоджала вирішенню спору.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача 2, суд,

ВСТАНОВИВ:

Згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р. “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР” та на виконання постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.03.1960 р. № 335 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку”, Міністерство охорони здоров'я мало передати до 1 травня 1960 р. Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок курортні установи, санаторії, будинки відпочинку та таке інше.

Відповідно до пункту 2 вказаної постанови № 606 від 23.04.1960 р., передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснювалася безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками станом на 1 січня 1960 року, а також з асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1 січня 1960 року.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва № 1971 від 23.12.1991 р. зареєстровано ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, що створене на підставі майна його засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. З 05.05.2011 р. правонаступником ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”.

Актом прийому-передачі майна від 24.01.1992 р. встановлено, що Федерація незалежних профспілок України передала у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” Санаторій “Бердянськ”.

20.06.2002 р. рішенням загальних зборів ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” № 2/6, оформленого Протоколом № 2 “Про створення закритого акціонерного товариства “Приазовкурорт”, було ухвалено виступити останньому співзасновником ЗАТ “Приазовкурорт”, реорганізувавши його шляхом виділення Приазовське ДП ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, що розташовані за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вулиця Котляревського, 12/24. Цим же рішенням загальних зборів схвалено проекти установчих документів ЗАТ “Приазовкурорт” та встановлено, що вклад ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” в статутний фонд ЗАТ “Приазовкурорт” в розмірі статутного фонду реорганізованого Приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” в сумі 43 485 200 грн.

Рішенням установчих зборів ЗАТ “Приазовкурорт” від 31.10.2002 р., вирішено створити ЗАТ “Приазовкурорт” та затвердити статут ЗАТ “Приазовкурорт”. В Установчому договорі про створення і діяльність ЗАТ “Приазовкурорт” зазначено, що засновниками юридичної особи є ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” та Запорізька обласна Рада професійних спілок. Відповідно до “Акту приймання-передачі майна майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, що належить на правах власності ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” у власність ЗАТ “Приазовкурорт”, як внесок до Статутного фонду” від 30.10.2002 р. було передано майновий комплекс Санаторій “Бердянськ” у власність ЗАТ “Приазовкурорт” як внесок ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” до статутного фонду Товариства (на підставі свідоцтва про право власності від 12.01.2000 р. за № 12), додаток № 2 до акту приймання-передачі від 30.10.2002 р.).

Згідно з п. 1.1 Статуту ПАТ “Приазовкурорт”, затвердженого позачерговими Загальними зборами акціонерів ЗАТ “Приазовкурорт”, протокол № 2 від 05.10.2011 р., і зареєстрованого 12.10.2011 р. за № 10991050039000201, ЗАТ “Приазовкурорт” створено відповідно до установчого договору про створення та діяльність ЗАТ “Приазовкурорт” від 31.10.2002 р. шляхом перетворення Приазовського Дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” у вищенаведене акціонерне товариство. ЗАТ “Приазовкурорт” змінено своє найменування на ПАТ “Приазовкурорт”. ПАТ “Приазовкурорт” є повним правонаступником Приазовського Дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”.

Рішенням № 80 від 15.02.2007 р. Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, керуючись п. “б” пп. 10 ст. 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. 25 Статуту територіальної громади міста Бердянська, Законом України “Про власність”, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації на нерухоме майно від 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 28.01.2003 р. № 66/7387 “Про оформлення права власності”, а саме: пунктом 3.3. оформлено право власності за ЗАТ “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій Бердянськ”) на будівлю по вул. Котляревського, 43-б у м. Бердянськ, Запорізької обл., що складається з основної будівлі “А”, ґанку до “А”, замощення І, ІІ, паркану № 1.

На підставі зазначеного рішення № 80 від 15.02.2007 р. Виконком Бердянської міської ради видав Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ № 660568 від 22.02.2007 р. про право приватної власності ЗАТ “Приазовкурорт” на будівлю по вулиці Котляревського, 43-б у м. Бердянську, Запорізької області, що складається з основної будівлі “А”, ґанку до “А”, замощення І, ІІ, паркану № 1.

Бердянським комунальним підприємством з технічної інвентаризації проведено реєстрацію права власності ЗАТ “Приазовкурорт” на нежитлову будівлю за адресою: вул. Котляревського, 43-б у м. Бердянську, Запорізької області, за реєстраційним номером 17930022, номер запису: 1025, в книзі: 3, про що був виданий Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13667029 від 22.02.2007 р.

Оцінивши надані докази, вислухавши пояснення прокурора та представників позивача і відповідача 2, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню внаслідок наступного.

Згідно статті 10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (прийнятої позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року) встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Відповідно до ст. 87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Статтею 89 ЦК УРСР визначено, що державна власність основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Статтею 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України” від 10.09.1991 р. № 1540-XII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Постановою Верховної Ради Української РСР “Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29.11.1990 р. № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХП “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення субєктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України останнє є загальнодержавною власністю.

Пунктом 3 зазначеної Постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР є Фонд державного майна, який здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій.

Згідно статті 1 Тимчасового Положення “Про Фонд державного майна України”, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р., Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

У звязку із вищевикладеним, суд дійшов висновку, що майно, яке передане у відання профспілок на підставі постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р., є державною (загальнодержавною) власністю. Таким чином, Федерація незалежних профспілок України за відсутності згоди Фонду державного майна України неправомірно передало до ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” майно Санаторію “Бердянськ”.

Суд вважає, що правова позиція відповідачів, суперечить нормам законодавства про власність, згідно з якими право власності, це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Відповідач 2, заперечуючи правову позицію прокурора та позивача, зазначає, що прокурор безпідставно вважає фразу “передачу у відання” як право лише на володіння і користування цим державним майном (без розпорядження) і посилається при цьому на ч. 1 ст. 137 Закону України “Про власність”, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, згідно якої майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Суд вважає, що наведена відповідачем норма ніяким чином не спростовує позицію прокурора та позивача, оскільки у даному випадку мова йде про майно державного підприємства, тобто у разі передання у відання державному підприємству державного майна форма власності не змінюється і майно і далі перебуває у державній власності, а от вибуття його з державної власності можливе лише в ході приватизації державного майна.

Крім того, нормами чинного законодавства, зокрема ст. 136 ГК України визначено, що право господарського відання є речовим правом субєкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним саме власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за субєктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Отже, судом встановлено, що ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” не набувши на законних підставах права власності на спірне майно, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати державне майно Санаторію “Бердянськ” у власність ЗАТ “Приазовкурорт”.

Таким чином, рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 80 від 15.02.2007 р. “Про оформлення права власності” є юридичною формою рішення цього органу, яке породжує певні правові наслідки для ЗАТ “Призовкурорт” (правонаступником якого є відповідач 2 у справі), отже є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом).

При прийнятті актів як нормативного, так і ненормативного (індивідуального характеру) державний чи інший орган повинен бути на це уповноважений, діяти в межах наданої йому компетенції.

Ця норма, в першу чергу, закріплена Конституцією України, у статті 19 якої зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, у справах щодо оскарження рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування суд повинен перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналогічна правова позиція підтримана в розясненнях президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” (з наступними змінами та доповненнями), пунктом 2 яких передбачено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обовязковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у звязку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Статтею 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” № 280/97-ВР від 21.05.1997 р. передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

У відповідності до ст. 25 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими Законами до їх відання.

Статтею 11 вказаного Закону України визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їх комітети, відділи, управління та інші виконавчі органи, які відповідно до ст. 5 цього Закону входять в систему органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Статтею 30 цього ж Закону визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і звязку.

Так, підпунктом 10 пункту “б” ч. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в цій галузі віднесені облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Відповідно до п. 6.1 Тимчасового положення “Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 р. за № 157/6445, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

Таким чином, судом встановлено, що на час винесення Виконавчим комітетом Бердянської міської ради Запорізької області оспорюваного рішення № 80 від 15.02.2007 р. визначений законом обсяг повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і звязку передбачав здійснення заходів, спрямованих на оформлення права власності на обєкти нерухомого майна за фізичними чи юридичними особами за наявності встановленого діючим на той час законодавством переліку правовстановлюючих документів.

Згідно зі статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що п. 3.3. рішення № 80 від 15.02.2007 р. “Про оформлення права власності” прийнято без дотримання вимог чинного на час його винесення законодавства, чим порушено права та охоронювані законом інтереси держави в особі Фонду державного майна України. Також, у звязку із тим, що вимога про визнання недійсним правового акту індивідуальної дії та вимога про скасування правового акта індивідуальної дії по суті є тотожними способами захисту порушеного права та охоронюваного законом інтересу у спорах щодо оскарження рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, то суд вважає за необхідне задовольнити вимогу прокурора та визнати недійсним і скасувати п. 3.3. рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 80 від 15.02.2007 р. “Про оформлення права власності”.

Таким чином, вимогу прокурора про визнання недійсним і скасування пункту 3.3. рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області № 80 від 15.02.2007 р. “Про оформлення права власності”. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Що стосується заявленої прокурором вимоги про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на обєкти нерухомості закритого акціонерного товариства “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, бул. Котляревського, буд. 43-Б, що складаються з основної будівлі “А”, ґанку до “А”, замощення І, ІІ, паркану № 1, суд вказує наступне.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відтак, виходячи з наведеного, позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують належність їй такого права.

Частиною 1 ст. 386 ЦК України закріплено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх субєктів права власності.

Відповідно до приписів ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі викладеного, враховуючи те, що господарським судом встановлено наявність обставин та підстав, що підтверджують право власності держави в особі уповноваженого органу Фонду державного майна України на спірне нерухоме майно, судом вказана вимога визнана обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також суд зазначає, що в процесі розгляду спору, судом вивчена судова практика по аналогічним питанням (Постанови Верховного Суду України: від 18.10.2005 року у справі №30/106-04-3443, від 25.09.2007 р. у справі № 30/475-05-11719; численні постанови Вищого господарського суду України (у справі № 20-3-30/475-05-11719 від 07.04.2010 р. тощо) та Донецького апеляційного господарського суду). З урахуванням положень статті 11128 ГПК України з вивченої практики вбачається, що судами вже неодноразово досліджувалося питання щодо правового статусу майна, переданого до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», так суди зробили висновки, що таке майно є державною власністю і ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»не ставши власником спірного майна, не мало права без згоди Фонду державного майна України розпоряджатися, у будь-який спосіб, таким майном.

Крім того, прокурором було заявлено вимогу про витребування із чужого незаконного володіння ПАТ “Приазовкурорт” спірних будівель і споруд та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України, то в цій частині вимоги прокурора суд також вважає, такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право звернутися до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння. Зокрема, правом на подання віндикаційного позову наділені як власники, так і титульні володільці, які на час подання позову не володіли цим майном. При цьому позивач повинен довести належність йому майна на праві власності чи на іншому речовому праві. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, незалежно від того чи знає він про неправомірність і незаконність свого володіння, чи ні. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Оскільки, як встановлено судом, прокурором доведено факт володіння відповідачем 2 спірним нерухомим майном без відповідної правової підстави, судом задовольняється позовна вимога про витребування із чужого незаконного володіння ПАТ “Приазовкурорт” обєктів нерухомості Санаторію “Бердянськ” за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, бул. Котляревського, буд. 43-Б, що складаються з основної будівлі “А”, ґанку до “А”, замощення І, ІІ, паркану № 1 та повернення їх у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Клопотання прокурора про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом у даній справі та поновлення строку позовної давності за цим позовом, а також заяви відповідачів 1, 2 про застосування наслідків пропуску строку позовної давності судом відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, виходячи з наступного.

Право власності є безстроковим і може бути припинено лише з підстав, визначених законом, перелік яких є вичерпним (ст. 346 ЦК України).

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення субєкта права власності після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у законі, є такими, що порушують право власності. На позовні вимоги про визнання недійсним акта органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право, відповідно до пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюється строк позовної давності.

Зазначена правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/98 “Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, повязані із здійсненням права власності та його захистом” (з урахуванням наступних змін і доповнень).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування пункту 3.3. рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 80 від 15.02.2007 р. “Про оформлення права власності”; визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на обєкти нерухомості закритого акціонерного товариства “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, бул. Котляревського, буд. 43-Б, що складаються з основної будівлі “А”, ґанку до “А”, замощення І, ІІ, паркану №1; витребування із чужого незаконного володіння приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) обєкту нерухомості за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, бул. Котляревського, буд. 43-Б, що складається з основної будівлі “А”, ґанку до “А”, замощення І, ІІ, паркану № 1 та повернути його у власність держави в особі Фонду державного майна України обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів 1, 2.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82-85, 11128 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним та скасувати п. 3.3. рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 80 від 15.02.2007 р. “Про оформлення права власності”.

3.Визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України (01601,м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) на обєкти нерухомості закритого акціонерного товариства “Приазовкурорт” (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, бул. Котляревського, буд. 43-Б, що складаються з основної будівлі “А”, ґанку до “А”, замощення І, ІІ, паркану № 1.

4.Витребувати із чужого незаконного володіння приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт” (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Котляревського, буд. 12/24, ідентифікаційний код 02647763) (балансоутримувач Санаторій “Бердянськ”) обєкту нерухомості за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, бул. Котляревського, буд. 43-Б, що складається з основної будівлі “А”, ґанку до “А”, замощення І, ІІ, паркану № 1 та повернути його у власність держави в особі Фонду державного майна України (01601,м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945). Видати наказ.

5.Стягнути з Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, (71112, м. Бердянськ Запорізької області, пл. І-ї Бердянської ради, буд. 2, код ЄДРПОУ 02140805) на користь Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Орджонікідзевського району; банк отримувача: Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області; МФО 813015; код ЄДРПОУ 34677145; рахунок № 31210206700007; код бюджетної класифікації 22030001; символ звітності банку 050) 1 176,25 грн. (одну тисячу сто сімдесят шість грн. 25 коп.) судового збору. Видати наказ.

6.Стягнути з приватного акціонерного товариства “Приазовкурорт”, (71100,м. Бердянськ Запорізької області, вул. Котляревського, буд. 12/24, ідентифікаційний код 02647763) на користь Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Орджонікідзевського району; банк отримувача: Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області; МФО 813015; код ЄДРПОУ 34677145; рахунок № 31210206700007; код бюджетної класифікації 22030001; символ звітності банку 050) 1176,25 грн. (одну тисячу сто сімдесят шість грн. 25 коп.) судового збору. Видати наказ.

Суддя В.В. Носівець

Повне рішення оформлено і підписано, згідно з вимогами ст. 84 ГПК України, 08.02.2012 р.