Постанова № 21371, 19.06.2006, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської області 91016, м.Луганськ пл.Героїв ВВВ 3а тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Луганской области 91016, г.Луганск пл.Героев ВОВ 3а тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19.06.06 Справа № 2/65ад.

Судова колегія у складі : головуючого - судді Седляр О.О., судді Яресько Б.В., судді Калашник Т.Л., розглянувши матеріали справи за позовом

Відкритого акціонерного товариства «Краснодонвугілля», м. Краснодон

до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача –Головне управління праці та соціального захисту населення Луганської облдержадміністраці, м. Луганськ

про стягнення 15810 грн. 00 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача – Волощук Є.О., дов. № 1 від 01.09.05, Сторчевий О.М., дов. № 2 від 08.11.05,

від відповідача – Соловей С.В., дов. № 04/1867-1 від 14.04.06,

від 3-ої особи - не прибув ( явка обов’язкова),

відповідно до вимог ст. 150 КАС України у засіданні суду було оголошено перерву з 01.06.06 по 19.06.06,

в с т а н о в и л а:

Суть спору: позивачем заявлені вимоги про відшкодування з відповідача витрат у сумі 15810 грн. на придбання автомобілю інваліду гр. Єсіпову О.І.

Відповідач відзивом на позовну заяву від 07.03.06 № 04/1126 позовні вимоги відхилив, посилаючись на те, що Фонд відшкодовує вартість автомобіля у відповідності з умовами Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого Постановою КМУ № 999 від 08.09.97. Крім того, він вказує, що посилання позивача на ст. 452 Цивільного кодексу УРСР на якої ґрунтуються позовні вимоги безпідставне, оскільки дана стаття встановлює право зворотної вимоги (регресу) –це вимога кредитора до боржника (особи, яка спричинила шкоду) про повернення сплаченого за його виною відшкодування потерпілому. Тому право зворотної вимоги можливе лише за наявністю вини особи, яка спричинила шкоду. Позивачем не надано доказів вини Фонду у заподіянні шкоди Єсіпову О.І.

У додатку до відзиву б/д, б/н, який здано до канцелярії суду 19.06.06, відповідач послався ще й на наступне, що відповідно до п. 2 Постанови Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й профзахворювань України №9 від 31.01.02 Фонд відшкодовує витрати, пов'язані з забезпеченням автомобілями інвалідів, які постраждали після 01.04.01 року. Безкоштовне забезпечення інвалідів автомобілями провадиться Головними управліннями праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації, а фінансування витрат до 21.06.2001 року, здійснювалось за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, винних у заподіянні шкоди потерпілим на виробництві, а на теперішній час за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Позивач у запереченнях на відзив відповідача наполягає на задоволенні вимог та вважає, що відповідач необґрунтовано відмовляє йому у відшкодуванні витрат у сумі 15810 грн. на придбання автомобілю інваліду гр. Єсіпову О.І.

Сторони не досягли примирення.

Дослідивши матеріали справи, додатково надані документи, вислухавши представників сторін, судова колегія дійшла до наступного.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що:

Внаслідок довготривалого часу праці на виробництві із шкідливими умовами на ВП «Суходільська –Східна» громадянин Єсіпов О.І. отримав професійне захворювання.

У травні 2003 року для інваліда Єсіпова О.І., з огляду на гостру необхідність і стан його здоров’я, керівництво ДП «Краснодонвугілля»за рахунок власних коштів, придбала спеціальний засіб пересування –автомобіль вартістю 15810 грн. , чим у відповідності до вимог п.6 ст. 34 та п.8 ст. 43 Закону України від 23.09.1999 № 1105-ХІУ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” взяло на себе виконання зобов’язань Фонду .

У зв’язку з цим позивач звернувся до суду з проханням відшкодувати з відповідача у відповідності до вимог ч.2 ст. 45 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” та вимогами ст. 452 Цивільного кодексу УРСР - 15810 грн. вартості придбаного автомобілю гр. Єсіпову О.І.

Оцінивши доводи сторін у їх сукупності судова колегія вважає позовні вимоги такими що не підлягають задоволенню з огляду на наступне:

Відповідно до вимог п. 6 ст. 34 Закону України від 23.09.99 № 1105-ХІУ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” ( далі –Закон № 1105-ХІУ) передбачено, що за наявності у потерпілого відповідно до висновків МСЕК медичних показань для одержання автомобіля, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві компенсує вартість придбання автомобіля з ручним керуванням, запасних частин до нього, пального, а також ремонту і технічного обслуговування та навчання керуванню автомобілем у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

У відповідності з п. 3 розділу XI Прикінцевих положень Закону № 1105-ХІУ вся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з довготривалим часом роботи в шкідливих та небезпечних умовах труда на шахті „Суходольська-Східна" ( правонаступником якої є позивач у справі) гр. Єсіпову О.І. було спричинено шкоду здоров'ю внаслідок професійного захворювання, що підтверджується випискою з акту огляду ВТЕК №1503005 від 30.08.94. Тобто, особою, винною в заподіянні шкоди здоров'я Єсіпову О.І. є відокремлений підрозділ „Суходольська-Східна" ВАТ „Краснодонвугілля". У зв’язку з чим, право на відшкодування шкоди, внаслідок пошкодження здоров'я на виробництві, у Єсіпова О.І. виникло ще до вступу в дію Закону, тобто до 01.04.01.

Відповідно до п. 2 Постанови Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й профзахворювань України від 31.01.02 № 9 Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві відшкодовує витрати, пов'язані з забезпеченням автомобілями інвалідів, які постраждали після 01.04.01.

Відповідно до ст. 17 Закону № 1105-ХІУ рішення правління Фонду, прийняте у межах його компетенції, є обов'язковим для виконання всіма страхувальниками та застрахованими.

Відповідно до п. п. 4, 6 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, який затверджений Постановою КМУ від 08.09.97 № 999, зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 999) безкоштовне забезпечення інвалідів автомобілями провадиться Головними управліннями праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації, а фінансування витрат до 21.06.01 (Постанова КМУ від 21.06.01 № 680) здійснювалось за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, винних у заподіянні шкоди потерпілим на виробництві, а на теперішній час за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Пунктом п. 2 Порядку № 999 передбачено, що підставою для забезпечення інвалідів автомобілями є висновок обласної медико-соціальної експертної комісії про наявність у інвалідів медичних показань для їх одержання, а також посвідчення на право керування автомобілем.

У відповідності до п. 33 Порядку №999 головне управління праці та соціального захисту населення у місячний строк з дня одержання документів з урахуванням висновку МСЕК приймають відповідне рішення і надсилають його у письмовій формі районним управлінням праці та соціального захисту населення та інваліду.

Пунктами 34,35,36 Порядку № 999 встановлено, що взяття на облік інвалідів, які мають право на забезпечення автомобілями, складання їх особових справ і видача автомобілів провадиться Головними управліннями праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації.

Із матеріалів справи вбачається, що таке рішення обласним управлінням соціального захисту населення (назва до введення в дію Постанови КМУ від 21.06.01 № 680) відповідно до гр. Єсіпова О.І. було прийнято 13.12.93 за № 4-26/2743, тобто справа знаходиться на обліку з 1993 року, тому і право у потерпілого Єсіпова О.І. на забезпечення його спецавтотранспортом виникло з 1993 року.

Згідно з п.28 Порядку №999 забезпечення інвалідів автомобілями, рішення про продаж автомобіля інвалідові повинно бути погоджене з Фондом.

Згідно зі статтею 11 Закону України „Про охорону праці" від 14.10.92 № 2695 (в редакції 1992 року)(далі - Закон № 2695) та „Правил відшкодування власником підприємства, установи та організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків", затверджених Постановою КМУ від 23.06.93 № 472 ( далі - Правила № 472) власник підприємства, установи та організації зобов'язаний компенсувати витрати на придбання інвалідами спеціальних засобів пересування у відповідності з діючим законодавством ( п.16 Правил № 472).

Однак, всупереч зазначеному позивач своєчасно не профінансував витрати по придбанню Єсіпову О.І. спецавтомобіля, а тому це є заборгованість підприємства та повинна ним відшкодовуватися без зазначення строку позовної давності. При цьому, посилання позивача на те, що ними профінансовано вартість автомобілю Єсіпову О.І. на підставі висновку МСЕК від 26.09.01 № 159 про наявність у нього потреби в автомобілю та відповідно і права на автомобіль з цього моменту , безпідставне. Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, гр. Єсіпов О.І. знаходився у черзі Головного управління праці та соціальному захисту населення на придбання автомобілю з 1993 року, що підтверджено заявою Єсіпова О.І., яка датована від 22.07.93 та рішенням УСЗН Луганської облдержадміністрації від 07.12.93 № 881, а у 2001 році, згідно п. 31 „Положення про медико-соціальну експертизу", затвердженого Постановою КМУ від 22.02.92 № 83, він пройшов лише переогляд в МСЕК з метою підтвердження медичних показань для одержання автомобілю та визначення протипоказань до водіння автомобілем. У зв’язку з тим, що право на придбання автомобіля у гр. Єсіпова О.І. наступило ще до 01.04.01, тобто до вступу в дію Закону № 1105-ХІУ, то у відповідності до розділу XI даного Закону вартість автомобілю повинна відшкодовуватися підприємством, винним в заподіянні шкоди потерпілому.

Посилання відповідача на умови ч.2 ст.45 Закону № 1105-ХІУ, якою встановлено, що роботодавці, як страхувальники мають право вимагати від Фонду виконання обов'язків Фонду щодо організації профілактики нещасних випадків та професійних захворювань та соціального захисту потерпілих також не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надається гр. Єсіпову О.І. щомісячна страхова виплата, яка згідно постанови №1207205392 від 01.03.05 складає 747,31 грн., а також надаються додаткові види соціальної допомоги згідно постанови №5392 від 24.02.06, які складають 71,00 грн.

Також безпідставні і посилання позивача на вимоги ст. 452 Цивільного кодексу УРСР ( у редакції 1963 р.), тому що норми цієї статті встановлють право особи, яка відшкодувала шкоду, заподіяну з вини іншого, зворотної вимоги до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування. Право зворотної вимоги можливе лише за наявністю вини особи, яка спричинила шкоду. Докази вини Фонду в заподіянні шкоди Єсіпову О.І. відсутні та не знайшли свого підтвердження в нормативно-правових актах.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з віднесенням на позивача судового збору у сумі 158 грн. 10 коп.

У зв’язку з відсутність за нормами КАС України поняття судових витрат, як «витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу», дані витрати у сумі 118 грн., які сплачені позивачем за платіжними дорученням від 07.02.06 № 01301 повертаються на користь позивача.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п"ятиденного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 150, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія

п о с т а н о в и л а:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

3. Повернути з ДП «Судовий інформаційний центр», м. Київ на користь Відкритого акціонерного товариства «Краснодонвугілля», м. Краснодон, вул. Комсомольська, 5, код 32363486 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн., видав платіжне доручення з матеріалів справи.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 26.06.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О.О. Седляр

Суддя Б.В. Яресько

Суддя Т.Л. Калашник