Рішення № 21370456, 13.02.2012, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 2025/2-32/11

Номер провадження 2/2025/6/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2012 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого: судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Яценко А.О, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та по зустрічному позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що 20 вересня 2006 року близько 21-00 години на проспекті Перемоги в м. Лозова, Харківської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП). Автомобіль марки ВАЗ-21-11, державний номер НОМЕР_1, 1980 року випуску, в якому знаходилася вона та її чоловік, стояв на правій стороні дороги по проспекту Перемоги, а відповідач по справі, знаходячись в стані алкогольного спяніння, керуючи автомобілем марки ЗАЗ-110247, державний номер НОМЕР_2, рухався по проспекту Перемоги та допустив наїзд на їх автомобіль. ДТП сталася з вини відповідача ОСОБА_2, про що свідчить адміністративний матеріал про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч. 1 КУпАП. Крім цього 22 лютого 2010 року кримінальна справа по обвинуваченню відповідача в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України була закрита та він був звільнений від кримінальної відповідальності у звязку зі збігом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілю ВАЗ 21-11, державний номер НОМЕР_1 завдані технічні пошкодження, а позивачці спричинені середнього ступеню тілесні ушкодження. Позивачка в період з вересня 2006 року неодноразово знаходилась на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, на що були витрачені кошти у розмірі 5367 гривень. В результаті отриманих травм позивачка була визнана інвалідом ІІ групи. Крім цього їй завдана моральна шкода, яку оцінює в розмірі 80000 гривень. В звязку з чим просить стягнути з відповідача по справі на її користь матеріальну шкоду у розмірі 5367 гривень, моральну шкоду у розмірі 80000 гривень, а також витрати, повязані з наданням правової допомоги у розмірі 1250 гривень.

06 травня 2010 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якій зазначено, що 20 вересня 2006 року близько 21-00 години на проспекті Перемоги в м. Лозова, Харківської області сталася ДТП з його вини. Він відразу після скоєння ДТП розрахувався з трактористом, з допомогою якого була здійснена буксировка автомобіля ОСОБА_3, а також надана медична допомога позивачці по справі та сплачені кошти на її лікування у розмірі 1285 гривень 70 копійок, що підтверджується чеками на суму 686 гривень 29 копійок, а інші кошти були витрачені відповідачкою невідомо на які потреби. Після даної пригоди позивачці було проведено медичне обстеження та відповідно до висновку у ОСОБА_1 мала місце закрита черепно-мозкова травма голови у вигляді струсу головного мозку, а за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень - легке тілесне ушкодження, яке викликало короткочасний розлад здоровя. Зазначено, що все подальше лікування ОСОБА_1 в медичних закладах і призначення 2-ї групи інвалідності повязані з метою встановлення їй середньої тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалого розладу здоровя. Повторна судово-медична експертиза Харківським обласним бюро судово-медичної експертизи, якою встановлено, що ОСОБА_1 завдано середньої тяжкості тілесні ушкодження за ознакою тривалого розладу здоровя. Проведена після закінчення строку притягнення до кримінальної відповідальності, після закінчення строку загальної позовної давності. Вказано, що за період з 20.10.2006 року по 06.10.2009 року могли статися різні пригоди і ситуації, не повязані з ДТП, які могли погіршити загальний стан здоровя позивачки. Вважає, що досудове слідство по кримінальній справі, порушеній відносно нього за ст. 286 ч. 1 КК України проводилось слідчим в порушення вимог КК України та КПК України. Ця справа закрита судом за його клопотанням внаслідок закінчення строку давності притягнення його до кримінальної відповідальності. Вказував, що з приводу незаконних дій ОСОБА_1 та правоохоронних органів по відношенню до нього його родина знаходиться в постійному стресовому стані. В звязку з чим просить стягнути з ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 599 гривень 41 копійку та моральну шкоду у розмірі 9000 гривень.

В судовому засіданні ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги та просила стягнути з відповідача по справі матеріальну шкоду у розмірі 3801 гривні 62 копійки, моральну шкоду у розмірі 80000 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 1250 гривень. Від іншої частини позовних вимог відмовилася.

07 лютого 2012 року в судовому засіданні позивачка та по зустрічному позову відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_4 підтримали уточнені вимоги та просили задовольнити їх в повному обсязі. Крім цього просили в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 відмовити, так як не визнають її в повному обсязі. При цьому ОСОБА_1 зазначила, що діями ОСОБА_2 їй завдано значних, як фізичних так і моральних страждань. Моральні страждання зазнала в звязку:

-з тривалим часом захисту своїх прав, 3 роки органи міліції відмовляли в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2;

-в звязку з небажанням ОСОБА_2 компенсувати їй в повному обсязі матеріальні затрати, які понесені нею на лікування, хоча тільки на частину цих витрат предявила позов до ОСОБА_2, бо чеки не збирала, так як думала про збереження здоровя;

-з вини ОСОБА_2 стала інвалідом 2-ї групи. В цілому майже рік провела в лікарнях. За цих обставин позбавлена можливості реалізувати свої здібності, та не може працевлаштуватися, виникли ускладнення з членами родини, в спілкуванні зі знайомими, родичами;

-в звязку з ігноруванням її як людини, цинізмом зі сторони ОСОБА_2, що виразилося в тому, що він подав зустрічний позов, який несумісний з тими правовідносинами, які склалися між ними.

Також вказала, що зменшила свої вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди, тому що при подачі позову до суду не врахувала суму 1285 гривень 70 копійок, яку компенсував їй ОСОБА_2 в 2006 році.

ОСОБА_2 в судовому засіданні уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, але при цьому не заперечував, що ДТП дійсно мала місце, яка сталася з його вини, в результаті ДТП було пошкоджено автомобіль, належний ОСОБА_3, а ОСОБА_1 зазнала тілесних ушкоджень у вигляді струсу головного мозку. При цьому зазначив, що за ступенем тяжкості тілесні ушкодження повинні кваліфікуватися як, легкі тілесні ушкодження, а не середнього ступеню тяжкості. Наполягав на задоволенні своїх позовних вимог, пояснивши, що він дійсно винен в ДТП, був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч. 1 КпАП України, накладене судом стягнення штраф у розмірі 255 гривень сплачений. Притягався до кримінальної відповідальності за ст. 286 ч. 1 КК України, але 22.02.2010 року за постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області був звільнений від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України в звязку зі збігом строку давності. Ці постанови не оскаржував. Вказав, що завдану ним шкоду ОСОБА_1 він уже відшкодував. Вважає встановлені ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесні ушкодження не є законними, все це надумано. Не заперечував того факту, що ОСОБА_1 в результаті ДТП, спричинено ним, струс головного мозку. Зазначив, що купляв ОСОБА_1 ліки в період її знаходження на лікуванні в Лозівській ЦРЛ, надавав гроші на обстеження в м. Харкові, але за 599 гривень 41 копійку вона не відзвітувала. Тому цю суму просить стягнути з ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди. Зазначив, що ОСОБА_1 неодноразово на протязі тривалого часу, звертаючись до міліції та суду зі скаргами на постанови міліції про відмову в порушенні кримінальної справи з приводу їх незаконності в результаті чого проти нього порушена кримінальна справа, спричинила йому моральну шкоду. З цього приводу він повинен ходити в суд. Моральну шкоду оцінює в сумі 8000 гривень, яку і просить відшкодувати. Вказав, що окрім доказів, наданих ним до суду разом з позовом, на підтвердження спричинення йому матеріальної та моральної шкоди інших доказів не має. При цьому зазначив, що не оскаржував висновки судово-медичних експертиз, хоча таке право слідчим розяснялось, бо не знав про існування Інструкції про проведення судово-медичної експертизи. Також зазначив, що надані ОСОБА_1 докази чеки, квитанції на підтвердження завданої їй шкоди витрати на ліки, не співпадають з часовими проміжками перебування ОСОБА_1 на лікуванні та не всі чеки і квитанції мають підтверджуючі призначення лікарів. Загалом на суму 2433 гривні 30 копійок. 292 гривні сплачені ОСОБА_1 на благодійні внески. Ці суми не повинні бути відшкодовані ОСОБА_1

Дослідивши матеріали справи, перевіривши докази, представлені сторонами на виконання вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України і які вони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення заявлених вимог, зясувавши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Судом встановлено, підтверджено наявними у справі доказами, і не заперечується сторонами, що 20 вересня 2006 року близько 21 години, ОСОБА_2, знаходячись в стані алкогольного спяніння, керуючи автомобілем марки ЗАЗ-110247, реєстраційний номер НОМЕР_3, що належить йому на праві власності, рухався по проспекту Перемоги в м. Лозова, Харківської області, напроти будинку 71 мікрорайону 4 не вибрав безпечну швидкість руху автомобіля, допустив зіткнення зі стоячим у правого краю проїзної частини автомобілем марки ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_4, належним ОСОБА_3. Внаслідок чого сталася ДТП, пасажиру ОСОБА_1 завдані середньої тяжкості тілесні ушкодження, які потягли за собою розлад здоровя, що підтверджено актом судово-медичного дослідження № 6434-Ая/09 від 14 грудня 2009 року.

З моменту ДТП з 20.09.2006 року ОСОБА_1 неодноразово знаходилася на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, в різних медичних установах, як в м. Лозова, Харківської області так і в м. Харкові, м. Дніпропетровську. Неодноразово проходила обстеження та направлялася на консультації на які були витрачені кошти, частину цих затрат вона підтверджує медичними документами на суму 3801 гривню 62 копійки. В результаті отримання тілесних ушкоджень в результаті ДТП з 19.02.2007 року ОСОБА_1 встановлено 2 групи інвалідності і до теперішнього часу вона є інвалідом 2 групи, проходячи в медико-соціальній експертній комісії щорічні переогляди.

Постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09.10.2006 року винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 130 ч.1 КпАП України визнаний ОСОБА_2, постанова набрала чинності.

З постанови Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.02.2010 року вбачається, що за клопотанням ОСОБА_2 його звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 п. 2 ст. 49 КК України у звязку з закінченням строків давності для притягнення до кримінальної відповідальності, та встановлено, що внаслідок ДТП, яке скоєно з вини ОСОБА_2 із-за невиконання ним вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходилися в причинному звязку з настанням події ДТП, ОСОБА_1 отримала середнього ступеню тілесні ушкодження. І ця постанова набрала чинності.

Згідно з ч. 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто вина у скоєнні ДТП ОСОБА_2 доведена, тому доказуванню підлягає лише розмір шкоди.

Причиною спору між сторонами стали: невизнання ОСОБА_2, факту спричинення в результаті ДТП з його вини ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, ним визнається тільки факт спричинення легких тілесних ушкоджень; відмова ОСОБА_2 відшкодовувати в повному обсязі ОСОБА_1 заподіяну матеріальну та моральну шкоду в добровільному порядку.

Підставою для притягнення до цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність особи); шкода завдана такою поведінкою; причинний зв'язок між протиправною поведінкою й шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду, у вигляді умислу або необережності.

Шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

При цьому відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зі змінами) шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки незалежно від наявності вини.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було заподіяно внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.

Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обовязку доказування та зобовязує саме відповідача по первісному позову ОСОБА_2 довести, що шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Тобто законодавством встановлена презумпція вини заподіювача шкоди.

Судовим розглядом не встановлено, що шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки автомобілем марки ЗАЗ-110247, реєстраційний номер НОМЕР_3, яким керував ОСОБА_2, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої ОСОБА_1 Тобто презумпція вини в процесі розгляду справи ОСОБА_2 не спростована, а тому вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди, саме ОСОБА_2

Пояснення ОСОБА_2 суду щодо незгоди з висновками судово-медичної експертизи, якою встановлена середня ступень тяжкості причинених ОСОБА_1 тілесних ушкоджень є немотивованими та необґрунтованими.

Судом досліджені матеріали кримінальної справи № 1-44/2010 про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 286 ч. 1 КК України. На аркушах справи 68-72 знаходиться висновок експерта № 6434-Ая/09 від 14 грудня 2009 року, згідно якого ОСОБА_1 спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження.

З висновком експертизи ОСОБА_2 ознайомлений 25.01.2010 року, при цьому йому були розяснені процесуальні права, але ні заяв, ні клопотань щодо правильності висновку не надавав. Це підтверджується протоколом (а.с. 72).

Пізніше в попередньому судовому засіданні ОСОБА_2 заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності у звязку з закінченням строків давності для притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України. Його клопотання було задоволено, що підтверджується постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області. Але цей факт не є реабілітуючею обставиною для ОСОБА_2, а тому не звільняє його від відповідальності відшкодовувати спричинену ним ОСОБА_1 шкоду.

Суд приходить до висновку, що винен в скоєнні ДТП саме водій ОСОБА_2, оскільки зазначена вище постанова суду повністю відповідає обєктивним обставинам ДТП, які зазначені в протоколі огляду місця ДТП, поясненнях, показаннях ОСОБА_2, ОСОБА_1. Також вина ОСОБА_2 підтверджена і висновком автотехнічної експертизи від 13.01.2010 року, згідно якої встановлено, що дії водія ОСОБА_2 не відповідають вимогам п. 12.1 ПДР і знаходяться в причинному звязку з даною пригодою, технічна можливість для попередження ДТП у нього була, якби він виконав зазначені ПДР (а.с. 103-105 кримінальної справи № 1-144/2010).

Зазначені дії органу досудового слідства процесуально оформлені вірно.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 не спростував належними та допустимими доказами, відсутність своєї вини у порушенні Правил дорожнього руху України під час ДТП.

Окрім цього ОСОБА_2 в судовому засіданні визнав ті обставини, що ДТП, яка мала місце 20.09.2006 року за участю сторін скоєна з його вини, і що в результаті цієї пригоди ОСОБА_1 завдані легкого ступеню тілесні ушкодження.

У відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню, а тому вказані факти суд вважає встановленими.

З урахуванням викладеного суд вважає, що уточнені вимоги ОСОБА_1 в частині розміру матеріальної шкоди, а саме в розмірі 3801 гривні 62 копійки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується заподіяна нею і моральна шкода, в тому числі ушкодженням здоровя внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, що передбачено ч. 2 ст. 1167 ЦК України.

Особа, права якої порушені, має право на відшкодування заподіяної їй моральної шкоди, яка відшкодовується, зокрема, грішми.

Згідно з розясненням Пленуму Верховного Суду України, даними у п. 5 постанови від 31 березня 1995 року за № 4 «Про практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року за № 5), відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

З огляду на зазначене, у ОСОБА_2 виник обовязок відшкодувати не лише матеріальну, а і моральну шкоду ОСОБА_1.

При визначенні ступеню і розміру завданої моральної шкоди, що заявлена ОСОБА_1 до відшкодування в грошовому еквіваленті, суд виходить із того, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2, ОСОБА_1, яка безпосередньо постраждала внаслідок ДТП дійсно завдані моральні страждання у звязку з отриманням тілесних ушкоджень, в результаті яких стала інвалідом 2 групи та змушена постійно звертатися за медичною допомогою; у звязку з порушенням звичного ритму життя, налагодження якого вимагає додаткових зусиль, а також у звязку з тим, що вимушена була тривалий час доводити у судових органах вину відповідача, витрачаючи на це значний час та кошти.

Суд враховує також характер скоєного ОСОБА_2 скоєння з необережності, ступінь його вини, його ставлення до суми, заявленої ОСОБА_1 до відшкодування, добровільне часткове відшкодування матеріальної шкоди. Крім того, суд також враховує, що ОСОБА_2 завдав шкоди, знаходячись в нетверезому стані, що обтяжує його вину. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди, виходячи з принципу розумності і зваженості підлягають частковому задоволенню.

При визначенні розміру відшкодування суд враховує те, що наслідки ДТП постали дл ОСОБА_1 психотравмуючими, обумовили порушення психоемоційного та психосоціального рівнів існування особистості, (навіть в судових засіданнях вона не могла без хвилювань та сліз дати пояснення, надати відповіді на запитання учасників процесу, суду), перешкоджають можливості активної та повноцінної життєдіяльності, незадоволення ОСОБА_2 законних вимог призвели до душевних страждань та переживань, які негативно позначились на загальному стані ОСОБА_1

Виходячи з засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_2 на її користь 20000 гривень.

Також суд вважає за необхідне задовольнити вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення на її користь, понесених нею витрат на правову допомогу у розмірі 1250 гривень.

У відповідності до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Сторони повинні довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст..ст. 57-59 ЦПК України як факт спричинення їм шкоди так і її розмір. Інші доводи не можуть бути прийняті до уваги.

Оскільки ОСОБА_2 не доведені обставини на які він посилається в зустрічній позовній заяві належними та допустимими доказами, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні даної позовної заяви.

Відповідно до ст.. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1187, 1192, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 3801 гривню 62 копійки та витрати на правову допомогу у розмірі 1250 гривень.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 20000 гривень.

Стягнути зі ОСОБА_2 судовий збір на користь держави р/р 31219206700015 Лозівське управління Державної казначейської служби України Харківської області, МФО 851011, код 38053090 у розмірі 2214 гривень 60 копійок.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:Н.А. Смірнова