Рішення № 2135857, 19.06.2007, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

 Справа №4083 Головуючий у 1 інстанції Зайченко СВ.

Категорія 21_____ Доповідач Лук'янова С. В.__

РІШЕННЯ

 Іменем України

19 червня 2007 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Висоцької B.C. суддів Лук'янової СВ., Барсукової О.І.

при секретарі Іванові В.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1, відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки на рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 10 січня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників позивача і відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, апеляційний суд

встановив:

У листопаді 2006 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказав, що понад 28 років він працював в умовах впливу шкідливих факторів на підземних роботах на підприємствах вугільної промисловості, де придбав декілька професійних захворювань. 10 серпня 1995 року МСЕК встановила йому втрату професійної працездатності у розмірі 60% через професійні захворювання вібраційну хворобу і кохлеоневрит. 12 листопада 2001 року МСЕК вперше встановила йому втрату професійної працездатності через професійне захворювання пневмоконіоз. Професійні захворювання спричинили йому моральну шкоду. Туму він просив стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності через професійне захворювання пневмоконіоз 15 тисяч гривень, враховуючи ступінь стійкої втрати працездатності (15%), характер і обсяг заподіяних йому фізичних, душевних страждань, неможливість відновлення здоров'я (а.с. 3-9).

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Горлівки від 10 січня 2007 року зазначений позов задоволений частково і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто п'ять тисяч гривень.

Цим рішенням встановлено, що позивач працював на підприємствах вугільної промисловості з 1964 року по 1995 рік на різних підземних посадах. 10 серпня 1995 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату професійної працездатності у розмірі 60% у

зв'язку з професійними захворюваннями: вібраційна хвороба і кохлеоневрит безстроково. 12 листопада 2001 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату професійної працездатності у розмірі 15% через професійне захворювання пневмоконіоз, а також підтверджена втрата 60% працездатності через вібраційну хворобу і кохлеоневрит; за сукупністю розмір втрати працездатності складає 75% безстроково, позивач визнаний інвалідом 2 групи. Суд прийшов до висновку* що ушкодження здоров'я, заподіяне позивачу внаслідок виконання ним трудових обов'язків, спричинили позивачу моральні і фізичні страждання, обмежило його можливості вести активний спосіб життя. Позивач має право на відшкодування моральної шкоди. Визначаючи розмір суми у відшкодування моральної шкоди, суд врахував ступінь втрати професійної працездатності, неможливість продовжити виконання колишньої роботи і відновлення втраченого здоров'я, а також вимоги розумності і справедливості (а.с. 48).

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки від 10 січня 2007 року і ухвалення у справі нового рішення про задоволення його позову у повному обсязі і стягнення з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 15 тисяч гривень через порушення і неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Розмір суми у відшкодування йому моральної шкоди, спричиненої внаслідок втрати ним 15% професійної працездатності у відповідності до вимог закону не може бути меншим за 11250 грн., а враховуючи ступінь втрати працездатності у розмірі 15%, важкість характеру і обсяг заподіяних йому фізичних і душевних страждань, у відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню з відповідача 15 тисяч гривень (а.с. 54-55).

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування вказаного рішення і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи і добутим у справі доказам по встановленню заподіяння моральної шкоди і ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. 1 січня 2007 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік", п.22 ст. 71 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" про відшкодування моральної шкоди; тому відсутня норма права, на яку послався позивач в обґрунтування позову. Довідка МСЕК підтверджує спричинення позивачу матеріальної шкоди; для встановлення факту спричинення позивачу моральної шкоди також необхідний висновок МСЕК, але позивач такого висновку не надав. Суд не врахував вимоги ст. .233 КЗпП України, згідно яким строк позовної давності у разі заподіяння працівнику моральної шкоди внаслідок небезпечних і шкідливих умов праці становить три місяці; суд прийняв до розгляду позовні вимоги, за якими сплив строк позовної давності, а питання про його поновлення позивачем не порушувалося. У відповідності до вимог ст. .237-1 КЗпП України належним відповідачем по справі про відшкодування моральної шкоди повинен бути власник підприємства, на якому позивач отримав ушкодження здоров'я. Позивач не надав належних доказів в обгрунтування свого позову. Судом дана невірна оцінка доказам, а також оцінка глибині фізичних та душевних страждань позивача у зв'язку з ушкодженням здоров'я, не врахована залишкова працездатність позивача (а.с. 51-52).

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги позивача і не визнав апеляційну скаргу відповідача; представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги відповідача і не визнав апеляційну скаргу позивача.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає; апеляційна скарга відповідача піддягає задоволенню, рішення суду першої інстанції -скасуванню з ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову через наступне.

Відповідно вимогам п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Надані позивачем докази підтверджують, що 12 листопада 2001 року МСЕК вперше встановила позивачу стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням пневмоконіоз у розмірі 15% безстроково (а.с. 26, 12). Рішення про стягнення на користь позивача суми у відшкодування позивачу моральної шкоди, спричиненої втратою здоров'я через професійне захворювання пневмоконіоз судом ухвалено 10 січня 2007 року (а.с. 48).

1 січня 2007 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік", п.22 ст. 71 якого зупинив на 2007 рік дію абзацу 4 статті 1, підпункту „є" пункту 1 частини 1 стаття 21, частини 3 статті 28, частини 3 статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди працівникам, яким спричинено ушкодження здоров'я при виконанні трудових обов'язків незалежно від часу настання страхового випадку. Призупинення дії зазначеного Закону не дає підстав для його застосування, але суд першої інстанції не звернув на це уваги і частково задовольнив вказаний позов.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що при вирішенні справи суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду від 10 січня 2007 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову на підставі п.22 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік".

У відповідності до вимог ч.3 ст. 81 ЦПК України, постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів" від 21 грудня 2005 року №1258 з позивача і відповідача на розрахунковий рахунок УДК в місті Донецьку підлягає стягненню по 1 грн. 50 коп. - витрати на шформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 313, 316, 317 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-МІському районі міста Горлівки задовольнити.

Рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 10 січня 2007 року скасувати.

 Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1м відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки по 1 грн. 50 коп.3 кожного -витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на розрахунковий рахунок 31216259700004, одержувач УДК у місті Донецьку; банк ГУ ДКУ у Донецькій області; МФО банку 834016 в УДК в Донецькій області; ОКПО 34686537.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.