Постанова № 2134361, 16.04.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16.04.2008 р. № 7/169

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: Арсірій Р.О. (головуючий), Кротюк О.В., Пилипенко О.Є., при секретарі судового засідання Ісіковій О.Г., розглянувши позовну заяву і додані до неї документи

Акціонерного товариства "Каліон Банк Україна"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі звеликими платниками податків

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення Представники:

від позивачаЗарожевський С.В., представник за довіреністю

Вергун І.В., представник за довіреністю

Колесник В.В., представник за довіреністю

Матвіюк О.К., представник за довіреністю

Гаркавцева К.В., представник за довіреністю

від відповідачаАргат О.Ю., представник за довіреністю

2 Онуфрійчук В.А., представник за довіреністю

о Бурсов Р.В., представник за довіреністю

п Новікова Ю.О., представник за довіреністю

Позивач - звернувся до Окружного адміністративного суду в м. Києві з позовною заявою до відповідача про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 07.06.2007 №0000424310/3, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток банківських організацій у сумі 2465509,63грн.

Позовні вимоги вцілому мотивовані тим, що Акціонерне товариство „Каліон Банк Україна” (далі по тексту Позивач, або АТ „Каліон Банк Україна”), що податкове повідомлення-рішення від 07.06.2007 №0000424310/3 Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, або Відповідач) є неправомірним і прийнято безпідставно.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що факти порушень податкового законодавства зафіксовані актом перевірки. Відповідач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства України.

В ході судового розгляду справи, Позивачем було подано до суду уточнення до позовної заяви. Позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням у сумі податкового зобовязання 2433066,18 грн., яка складається з суми податкового зобовязання за податком на прибуток банківських організацій 1346759,93 грн. і суми штрафних санкцій 1086306,25 грн., в звязку з чим просить визнати нечинним податкове повідомлення рішення в частині вказаної суми. В іншій частині, а саме щодо віднесення інших витрат (рекламних заходів, страхування, витрат по оренді та інші) до складу валових витрат, в порушення п.п.5.4.6 п.5.4 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року „Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР із змінами та доповненнями - завищено валові витрати на загальну суму 42670, 34 грн., та віднесення до складу валових витрат у вигляді компенсації вартості товарів, робіт (послуг), що придбавалися Головою правління та Заступниками Голови правління на загальну суму 43912,39грн, а саме - суми компенсації вартості послуг медичної допомоги в загальному розмірі 14710,49грн, суми компенсації вартості послуг по заняттям спорту в загальному розмірі 23102,30грн, суми компенсації вартості телефоних розмовв орендованій квартирі в загальному розмірі 2996,15грн, суми компенсації вартості послуг по курсам російської мови в загальному розмірі 3103,45грн та податкове зобовязання він вважає узгодженим і сплатив відповідні суми до бюджету. Разом з тим, заміни позовних вимог в уточненні до позовної заяви процесуально не оформлені.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив -

Як свідчать фактичні обставини справи за результатами проведеної виїзної планової перевірки АТ „Каліон Банк Україна” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2003 по 30.06.2006р., СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП було складено акт від 18.12.2006 року №850/2310/19357443 (далі - Акт). На підставі вказаного акту перевірки, Відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення від 07.06.2007 року №0000424310/3, яким Позивачу визначено сплатити суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток банківських організацій податок на прибуток банківських організацій у сумі 2465509,63 грн.

1. Відповідно висновків акту перевірки, в порушення п.5.1, п.п.5.24 п.5.2, абз.4 п.п.5.3.1, п.п.5.4.6 п.5.4, п.п.5.6.1 п.5.6 ст.5, п.п. 12.2.1, п.п.12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств в редакції закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР (із змінами та доповненнями). Позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат сум коштів, внесеними до страхових резервів за наданими банками гарантіями та відкритими акредитивами та завищення валових витрат, що не повязані з власною господарською діяльністю Банку.

Відповідно до п.п.12.2.1. п. 12.2 ст. 12 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств в редакції закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) - будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів та інших активних операцій, які відносяться до їх основної діяльності згідно з законодавством.

Тобто, відповідно до підпункту 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств в редакції закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) на Позивача покладено обов'язок створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу за всіма видами, кредитів, гарантій порук, цінних паперів, інших активних банківських операцій, які відносяться до господарської діяльності Банку згідно із законодавством.

Частина 2 пункту 1.1 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженому постановою правління НБУ № 279 від 06.07.2000 встановлює, що «резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності». Таким чином, питання про існування чи відсутність ризику неповернення основного боргу за такими кредитними операціями, як гарантійні та акредитивні операції банків, було вирішене Національним банком України.

Відповідно до пункту 1.4 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженому постановою правління НБУ № 279 від 06.07.2000 «до заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать, наприклад, гарантії та резервні акредитиви, що надані клієнтам (рахунок 9020), та акредитиви (рахунок 9022)”.

Крім того, пунктом 1.5 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженому постановою правління НБУ № 279 від 06.07.2000 зобов'язує банки «створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах».

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про державну податкову службу” від 04.12.1990 року - органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень. В силу згаданої вище дії статті 3 Закону України «Про державну податкову службу», Інструкції НБУ є обов'язковими не лише для банків, а й для Відповідача.

Доводи відповідача про безпідставність включення до складу валових витрат по сформованих банком резервах суд до уваги не приймає, оскільки вони зроблені за безпідставним висновком про відсутність ризиків неповернення основного боргу без фактичного надання коштів.

Такий висновок СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП не базується на приписі пункту 12.2.2 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств в редакції закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР (із змінами та доповненнями), в якому йдеться про покриття ризиків неповернення основного боргу за гарантіями <...> та іншими видами заборгованості (акредитивами), але не про надання чи повернення коштів за такими операціями. Тобто Закон в даному випадку не ставить в залежність віднесення сум резерву до складу валових витрат від того, чи були комусь перераховані кошти банком.

Таким чином, нарахування недоїмки та штрафних санкцій з цих підстав слід вважати неправомірним.

2. Висновками акту перевірки, Відповідач визначив, що Позивач неправомірно відніс витрати на оплату праці до складу валових витрат, оскільки до витрат на оплату праці відніс компенсацію голові правління ОСОБА_1, заступникам голови правління ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вартості оренди житла, вартості комунальних послуг та інших витрат, пов'язаних з експлуатацією орендованого житла, вартості оренди місця паркування усього у сумі 1 554 099.13 гривень і компенсацію вартості товарів, робіт, послуг, що придбавалися цими працівниками для особистих потреб - на суму 410952,99 гривень.

Як свідчать фактичні обставини справи умови призначення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посадовими особами AT «Каліон Банк Україна» і їх забезпечення визначаються відповідно Трудовим контрактом між Банком та ОСОБА_1 від 10.01.2004, від 10.01.2005. від 10.01.2006, Трудовим контрактом між Банком та Заступником Голови правління ОСОБА_2 від 10.01.2004, Трудовим контрактом між Банком та Заступником Голови правління ОСОБА_3 від 23.02.2006.

Кожний Трудовий контракт містить відповідний пункт 9, відповідно до якого, позивач зобов'язується надавати цим особам усі пільги, гарантії та компенсації, що передбачені відповідними Договорами про довгострокове відрядження між цими особами та ОСОБА_4, як власником AT «Каліон Банк Україна». Таким чином положення цих Договорів є складовою частиною відповідних Трудових контрактів шляхом посилання на них.

Крім того, кожний з таких Договорів про довгострокове відрядження передбачає, що вказані вище особи забезпечуються помешканням за рахунок AT «Каліон Банк Україна». Під терміном „помешкання” даний Договір розуміє, як власне оренду умебльованого житлового приміщення, так і вартість комунальних послуг та інших витрат, пов'язаних з експлуатацією орендованого житла, його страхуванням, підтриманням у належному стані, наявність парковочного місця, тощо.

Оскільки власником AT «Каліон Банк Україна»є юридична-особа-нерезидент, і оскільки ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали безпосередньо Договори з власником AT «Каліон Банк Україна», а також оскільки цей власник направив цих осіб у довгострокове відрядження в Україну на керівні посади, то усі питання трудового законодавства як Франції так і України вважаються врегульованими відповідними Трудовими контрактами та Договорами про довгострокове відрядження, не залежно від того, чи були вони висвітлені, наприклад, у колективному договорі.

Усі вище перелічені особи належать до правління AT «Каліон Банк Україна», тобто виконавчого органу, який за Статутом уповноважений вирішувати такі питання, як запровадження кадрової політики, прийом на роботу тощо. Відповідно до статті 3 Закону України від 01.07.1993 №3356-ЧІІ «Про колективні договори і угоди»- сторонами колективного договору є правління, як орган уповноважений представляти власника і трудовий колектив. Члени правління в цьому контексті не відносяться до трудового колективу.

Частина 3 статті 5 цього ж Закону визначає, що умови трудового договору не можуть бути гіршими, ніж ті, що їх встановлено законодавством або колективним договором. В даному випадку відповідні умови Трудових контрактів (і їх складової частини - Договорів про довгострокове відрядження) є кращими, ніж умови колективного договору.

Оскільки, трудове законодавство України, в тому числі про колективні договори, не встановлює обмежень для власника у вирішенні питання про надання пільг, гарантій та компенсацій, тобто у вирішенні питання щодо розміру та складу фонду заробітної плати, то, над думку суду, в даному випадку, питання пільг, гарантій та компенсацій для Трудового колективу регулюється колективним договором, а питання пільг, гарантій, компенсацій для членів правління, тобто членів органу, що уповноважений представляти власника в колективному договорі, регулюється і колективним договором, і відповідними Трудовими контрактами і Договорами про довгострокове відрядження (разом трудові договори). При цьому, обсяг пільг, гарантій, компенсацій, які надаються Трудовому колективу, доповнюється відповідними пільгами, гарантіями та компенсаціями, визначеними Трудовими Контрактами та Договорами про довгострокове відрядження. Таким чином, в цій частині умови трудових договорів з ОСОБА_1,ОСОБА_2, ОСОБА_3 є не гіршими ніж визначені законодаством та колективним договором, оскільки вони є додатковими пільгами, гарантіями, компенсаціями для керівників банку.

Вказані трудові договори містять лише певні обмеження стосовно компенсацій вказаним особам, а саме не будуть компенсуватися власником AT «Каліон Банк Україна», наприклад, курси російської мови, телефонні розмови (крім ОСОБА_1), заняття спортом, медичні послуги на загальну суму 43 912.36 гривень. За відсутності інших обмежень, інші компенсації, здійснювані AT «Каліон Банк України»в Україні і ОСОБА_4 у Франції можна вважати такими , що були узгоджені і здійснювалися за згодою власника AT «Каліон Банк України».

Відповідно до п. 5.6.1 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств в редакції закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) - до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін.

Тобто норми закону дозволяють банку здійснювати виплати не лише основної та додаткової заробітної плати, та/або інших видів заохочення, але також і будь-яких інших виплат в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін.

Трудові контракти і Договори про довгострокове відрядження є саме такими домовленостями, і більш того, ці домовленості виникли внаслідок єдиної умови - а саме, як результат узгодження інтересів власника «Каліон Банк Україна»і ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в межах виконання цими особами покладених на них власником керівних функцій. Оскільки вищезгадані витрати у грошовій формі, які були встановлені за домовленістю сторін, виникли у звязку з виконанням і в межах виконання цими особами керівних функцій в AT «Каліон Банк Україна», вони не є особистими потребами цих осіб, в розумінні пункту 5.3 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств в редакції закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Оскільки власник AT «Каліон Банк Україна»призначив цих осіб для здійснення керівних, тобто управлінських, функцій в AT «Каліон Банк Україна», тобто за межами Франції, і саме з огляду на таке призначення сторони, а саме - власник і ці керівні особи, домовилися в Трудових контрактах та Договорах про довгострове відрядження про те, які саме грошові витрати, згадані у цих документах, будуть витратами, пов'язаними із здійсненням цими особами управлінських функцій в AT «Каліон Банк Україна»в процесі здійснення цим AT господарської/банківської діяльності. Управлінська функція господарської діляьності банку є невід'ємною складовою частиною господарської діяльності. Таким чином, домовленість між власником AT «Каліон Банк України»та вищезгаданими особами, є частиною домовленостей про призначення цих осіб керівниками і про порядок забезпечення і виконання управлінських функцій, тобто про порядок здійснення господарської діяльності в частині управління банком.

На відміну від зазначених вище, витрати на особисті потреби фізичних осіб є витратами, які не пов'язані з забезпеченням і здійсненням управлінської діяльності в межах господарської діяльності AT «Каліон Банк Україна».

Оскільки неможливо визначити усі форми та види витрат на особисті потреби фізичних осіб, Закон України від 28.12.1994 №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств в редакції закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) не містить визначення терміну «Особисті потреби фізичних осіб», а його пункт 5.6.1 Закону для вирішення цього питання відсилає до домовленостей між сторонами. Таким чином, питання про те, які витрати слід вважати витратами, пов'язаними із здійсненням функції управління, як складової частини господарської діяльності банку, а які слід вважати витратами на особисті потреби керівників, вирішуються згідно пункту 5.6.1 Закону за домовленістю сторін.

Як вже згадувалося раніше, вищевказані трудові договори закріплюють досягнуті домовленості між власником, AT «Каліон Банк Україна»та згаданими вище керівними особами про обидві згадані вище категорії витрат. Домовленість про те, що згадані у Акті витрати не є особистими витратами керівників, а є їх заробітною платою, підтверджується листом Голови Спострежної Ради банку пана ОСОБА_5. від 18.01.2007.

Суду не надано доказів, які б свідчили про наявність домовленості про віднесення спірних витрат власником, AT «Каліон Банк Україна»або керівними особами до особистих витрат керівників. Не наведено відповідачем і законодавчих підстав, за якими такі витрати в ситуації, коли керівники банку є іноземцями, повинні визнаватися особистими потребами фізичних осіб, а не потребами пов'язаними із забезпеченням управління господарською діяльністю банка.

Крім того, як свідчать фактичні обставини справи та підтверджується позивачем і не спростовується відповідачем, АТ „Каліон Банк України” погодився з частиною суми завищення валових витрат. В наслідок цього погодження 05.01.2007 року, позивачем сплачено суму податкового зобовязання 32443,45 грн., яка складається з суми податкового зобовязання за основним платежем 22189,70грн., та суми штрафних санкцій 10253,75 грн. Сплату підтверджено копією платіжного доручення.

Враховуючи, те що Відповідачем не доведено обґрунтованих підстав щодо порушення строків розгляду та направлення рішення про результати розгляду скарги ДПА у м. Києві, суд погоджується з відповідачем в тому, що рішення про продовження терміну розгляду скарги та рішення про результати розгляду скарги прийняті без порушень аб.1 п.п.5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону 2181 та Положення „Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби”, а тому підстави вважати їх неправомірними відсутні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім викладеного вище, суд приймає до уваги, як було вже зазначено вище, що в уточненні до позовної заяви, Позивач фактично не змінив позовні вимоги не відмовився від вимог які визнав та сплатив. Позивач лише повідомив суд про сплачену погоджену суму податкового зобовязання та її розмір.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 86, 89, 90, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Акціонерного товариства „Каліон Банк Україна” задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №0000424310/3 від 07.06.2007 року в частині визначення суми податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) сакцій) за платежем: податок на прибуток в сумі 2433066 грн., у тому числі за основним платежем - 1346759,93 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1086 306,25 грн.

В інший частині позову, а саме в частині визначення суми податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) сакцій) в сумі 32 443,45 грн. у тому числі за основним платежем 22189,70 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 10253,75грн. - відмовити.

Судові витрати в сумі 1,70 присудити на користь Акціонерного товариства „Каліон Банк Україна” за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови складено та підписано 19 травня 2008 року.

Головуючий суддяР.О. Арсірій

Судді: О.Є.Пилипенко

О.В.Кротюк