Рішення № 21343279, 26.01.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2012 року справа № 5020-1838/2011

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Юреко”,ідентифікаційний код 20717349 (99055, м. Севастополь, вул. Ген. Лебедя, 37)

доМалого приватного підприємства „Сербов”,ідентифікаційний код 19441758(99053, м. Севастополь, вул. Меньшикова, 5, кв. 16)

про визнання угоди недійсною,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (ТОВ «Юреко») ОСОБА_1 представник, довіреність б/н від 28.11.2011;

відповідач (МПП «Сербов») ОСОБА_4. керівник, спеціальний витяг з ЄДРЮО та ФОП станом на 25.11.2011, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Гагарінським РВ УМВС України в місті Севастополі 03.12.1999; ОСОБА_2 представник, довіреність б/н від 21.06.2011.

Обставини справи:

11.11.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю «Юреко»(далі позивач, ТОВ «Юреко») звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі суд) із позовом до Малого приватного підприємства «Сербов»(далі відповідач, МПП «Сербов») про визнання недійсною Угоди від 19.11.2001 про доповнення та зміни до Договору про спільну діяльність по інвестуванню у житлове будівництво обєктів Чорноморського флоту від 02.11.1994.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, по-перше, оспорювана Угода підписана від імені відповідача особою, яка не мала на те відповідних повноважень, що є порушенням вимог статей 14, 16 Закону України «Про підприємства в Україні»ч. 1 ст. 29, ст. 41 ЦК УРСР; а, по-друге, зазначену Угоду укладено без наміру створити обумовлені нею наслідки, оскільки мету спільної діяльності було досягнуто ще до укладення цієї Угоди.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов /том 1, арк. с. 59-60/, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що Угоду підписано власником підприємства, який згідно зі Статутом має право першого підпису на бухгалтерських та інших документах та без довіреності діяти від імені підприємства, представляти його інтереси, розпоряджатися майном, укладати договори тощо. Також відповідач зазначив, що станом на день підписання Угоди господарська мета первинного договору не була досягнута. Отже, на думку відповідача, підстави для визнання оспорюваної Угоди недійсною відсутні.

У засіданні суду 19.01.2012 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 26.01.2012.

Після перерви суд продовжив розгляд справи.

Представник позивача в судовому засіданні 19.01.2012 26.01.2012 підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити. Представники відповідача заперечували проти позовних вимог та просили відмовити в їх задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

02.11.1994 між Малим приватним підприємством «Юреко»(далі МПП «Юреко»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Юреко»(позивач), та Малим приватним підприємством «Сербов»(відповідач, Інвестор) був укладений договір про спільну діяльність з інвестування в житлове будівництво обєктів Чорноморського флоту (далі Договір) /том 1, арк. с. 12-13/, предметом якого є спільна діяльність з організації інвестування та фінансування будівництва житлових будинків по вул. Генерала Лебедя з подальшим отриманням у власність Інвестора його частки у складі двох двокімнатних квартир на перших поверхах з окремим входом у блоці А (шифр 8/7-825, 8/7-826), загальна площа кожної з котрих складає 56,0 м2 (пункт 1.1 Договору).

19.11.2001 між сторонами укладено Угоду про доповнення та зміни до Договору про спільну діяльність з інвестування в житлове будівництво обєктів Чорноморського флоту від 02.11.1994 (далі за текстом Угода), наступного змісту:

1.Пункт 1.1 Договору від 02.11.1994 викласти в новій редакції: «Предметом цього договору є спільна діяльність з організації інвестування будівництва житлових будинків по вул. Генерала Лебедя (шифр 8/7-826) та вул. Шостака (шифр 8/7-575) з подальшим отриманням у власність МПП «Сербов»(Інвестор) належної йому частки у вигляді однієї двокімнатної квартири на першому поверсі в блоці А (шифр 8/7-826) та однієї трикімнатної квартири на пятому поверсі в блоці 3-1 (шифр 8/7-575)».

2.Щодо пункту 3.1 сторони домовились про те, що остаточна вартість квартир, зазначених у пункті 1.1 договору, повністю сплачена Інвестором (МПП «Сербов»), оскільки МПП «Сербов»сплатило 18.11.1994 на користь в/ч59131 суму в розмірі 600 млн. крб. (платіжне доручення № 51) та виконало роботи, які прийняло МПП «Юреко»за договором від 05.01.1995.

3.Сторони домовились не застосовувати штрафні санкції за затримання передачі у власність МПП «Сербов»трикімнатної квартири на пятому поверсі в блоці 3-1 буд. № 5 по вул. Шостака в м. Севастополі.

4.Пункт 4.1 викласти у наступній редакції: «Строк передачі Інвестору у власність зазначених в п. 1.1 житлових квартир: до 01 травня 2002 р.».

Дану Угоду з боку позивача підписано власником МПП «Юреко»ОСОБА_3., з боку відповідача директором МПП «Сербов»Прокопчук Ю.О., підписи скріплено відповідними печатками /том 1, арк. с. 15/.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що з боку МПП «Юреко»(правопопередник Товариства з обмеженою відповідальністю «Юреко») вказану Угоду підписано неповноважною особою власником МПП «Юреко»ОСОБА_3., в той час як виконавчим органом (директором) МПП «Юреко»на момент укладення Угоди був ОСОБА_4. Також позивач указував на те, що спірну Угоду було укладено без наміру створити обумовлені нею наслідки, оскільки на момент її укладення мету договору про спільну діяльність від 02.11.1994 (будівництво житлового будинку по вул. Генерала Лебедя в м. Севастополі), до змісту якого Угодою вносились відповідні зміни та доповнення, вже було досягнуто. Тобто на час укладення спірної Угоди договір про спільну діяльність припинив свою дію.

Заперечуючи проти позову, Мале приватне підприємство «Сербов»зазначило, що на момент укладення спірної Угоди ОСОБА_3 був повноважним керівником підприємства, оскільки ОСОБА_4. повноваження директора були покладені до 19.11.1998. Отже, ОСОБА_3 мав право від імені підприємства укладати відповідні угоди, у звязку з чим, на думку відповідача, спірну Угоду підписано повноважними особами, а відтак, підстави для визнання її недійсною відсутні. Крім того, відповідач вказує на пропуск позивачем строку позовної давності /том 1, арк. с. 59-60/.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що даний Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обовязків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Так само статтею 5 Цивільного кодексу України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він помякшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обовязків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно з частиною першою статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору, є строком такого договору.

Виходячи з дати підписання (19.11.2001) та змісту спірної Угоди, права та обовязки за нею підлягали реалізації до 01.05.2002 (пункт 4 Угоди), тобто до набрання чинності новим Цивільним кодексом України. Отже, на день набрання чинності Цивільним кодексом України (01.01.2004) права та обовязки сторін за спірною Угодою не існували, у звязку з чим для вирішення питання щодо законності даної Угоди застосовуються правила, визначені попереднім законом Цивільним кодексом УРСР (з відповідним змінами та доповненнями), а також іншими нормативно-правовими актами України, що діяли у відповідний час.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про підприємства в Україні» (який був чинним на час укладення оспорюваної Угоди) підприємство (зокрема, мале приватне підприємство) це самостійний господарюючий статутний субєкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

За змістом статті 29 Цивільного кодексу УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обовязки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Частиною першою статті 14 Закону України «Про підприємства в Україні»передбачалось, що власник підприємства здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Частиною другою статті 16 вказаного Закону було встановлено, що керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства і якщо інше не передбачено законодавством України. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Таким чином, набуття прав та обовязків юридичною особою підприємством на підставі цивільно-правових угод здійснювалось ним через уповноважений орган управління.

З наданих сторонами доказів та пояснень убачається, що повноважним органом управління (виконавчим органом) МПП «Юреко»на момент укладення спірної Угоди був директор підприємства.

Так, відповідно до абзацу другого пункту 8.1 Статуту МПП «Юреко»власник здійснює свої права по управлінню підприємством через орган управління дирекцію, яку очолює Генеральний директор /том 1, арк. с. 62; том 2, арк. с. 48-49/.

За приписами частини першої статті 16 Закону України «Про підприємства в Україні»(у відповідній редакції) керівник підприємства наймається (призначається) власником або обирається власниками майна. При найнятті (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обовязки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України.

У справі є Контракт від 19.11.1996, укладений між тимчасово виконуючим обовязки директора МПП «Юреко»власником підприємства ОСОБА_3. (Наймач) та ОСОБА_4 (Директор) (далі Контракт) /том 1, арк. с. 16, 61/, відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 2.1 якого Наймач доручає Директору здійснювати загальне управління підприємством на праві господарського відання, а саме:

-самостійно вирішувати всі питання діяльності підприємства, які входять до його компетенції в силу закону, Статуту підприємства, цього Контракту;

-без довіреності діяти від імені підприємства та представляти його інтереси в усіх установах, включаючи судові, організаціях та підприємствах;

-розпоряджатись майном та грошовими коштами підприємства для досягнення цілей, передбачених призначенням підприємства;

-підписувати в якості першого розпорядника кредитів всі фінансові документи, укладати від імені підприємства угоди, видавати довіреності;

-здійснювати інші повноваження, обумовлені законодавством та Статутом підприємства.

Згідно з пунктом 5.1 Контракту строк його дії закінчувався 19.04.1997. В подальшому строк дії Контракту було продовжено до 19.11.1997, а вдруге до 19.11.1998 шляхом внесення рукописних дописок до Контракту та підписання цих дописок власником МПП «Юреко»ОСОБА_3. та генеральним директором ОСОБА_4.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою Контракт від 19.11.1996 є різновидом трудового договору, передбаченого статтею 21 Кодексу законів про працю України.

Законом України № 6/95-ВР від 19.01.1995 Кодекс законів про працю України було доповнено статтею 391, відповідно до якої (в редакції, чинній на момент укладення спірної Угоди), якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Матеріалами справи підтверджується той факт, що на момент укладення спірної Угоди (19.11.2001) між ОСОБА_4. та МПП «Юреко»фактично продовжувались трудові відносини. Такими доказами є:

-довідка Державного комітету по статистиці в АР Крим № 23/5-696 від 05.11.1997, в якій керівником МПП «Юреко»зазначений ОСОБА_4. /том 1, арк. с. 83/;

-акт № 4 від 26.01.1999 про передачу вбудованих службових приміщень, підписаний ОСОБА_4. як генеральним директором МПП «Юреко»/том 1, арк. с. 84/;

-рішення Арбітражного суду м. Севастополя від 07.06.1999 у справі № 20-6/110/143, у вступній частині якого зазначено, що в судовому засіданні з боку МПП «Юреко»приймав участь директор ОСОБА_4. /том 1, арк. с. 85-89/;

-договір від 01.02.2000 про інвестування у будівництво житлового будинку № 5 (шифр 8/7-575) по вул. Шостака в м. Севастополі, підписаний від імені МПП «Юреко»ОСОБА_4. як його директором /том 1, арк. с. 90/;

-лист командира в/ч 59131 № 82/522-6 від 27.03.2000, який містить відповідь на претензію від 24.02.2000, оформлену від імені генерального директора МПП «Юреко»ОСОБА_4. /том 1, арк. с. 91/;

-позовна заява до арбітражного суду м. Севастополя, датована 10.07.2000, за підписом генерального директора МПП «Юреко»ОСОБА_4. /том 1, арк. с. 92/;

-довіреність від 29.08.2000, видана від імені директора МПП «Юреко»ОСОБА_4 /том 1, арк. с. 93/;

-ухвала арбітражного суду м. Севастополя від 04.09.2000 у справі № 20-6/294 (суддя Тарасова І. Г.), в якій в якості учасника судового процесу від імені МПП «Юреко»(позивача) зазначений директор ОСОБА_4. /том 1, арк. с. 94/;

-відзив військової частини 59131 на позовну заяву МПП «Юреко», датований 11.09.2000, на останній сторінці якого наявний рукописний надпис від 18.09.2000, зроблений від імені директора МПП «Юреко»ОСОБА_4. /том 1, арк. с. 95-97/;

-гарантійний лист командира військової частини 62418 від 26.03.2001 на імя директора МПП «Юреко»ОСОБА_4 /том 1, арк. с. 98/;

-акт від 22.07.2001 про передачу квартири інвесторові, підписаний від імені МПП «Юреко»генеральним директором ОСОБА_4. /том 1, арк. с. 100/;

-рукописне клопотання МПП «Юреко»від 09.07.2002 на імя судді господарського суду м. Севастополя Гонтаря В. І. у справі № 20-6/294-7/732, підписане директором МПП «Юреко»ОСОБА_4. /том 1, арк. с. 101/;

-лист від 26.09.2002 до господарського суду м. Севастополя у справі № 20-6/294-7/732, підписаний директором МПП «Юреко»ОСОБА_4. /том 1, арк.с.102-104/;

-заява від 12.11.2002 про зміну позовних вимог у справі № 20-6/294-7/732, підписана директором МПП «Юреко» ОСОБА_4. /том 1, арк. с. 105-106/;

-заява від 14.01.2003 про ознайомлення з матеріалами справи № 20-6/294-7/732, підписана директором МПП «Юреко»ОСОБА_4. /том 1, арк. с.107/.

Законності та доказової сили зазначених доказів відповідачем не спростовано.

Викладене, в контексті статті 391 Кодексу законів про працю України, свідчить про те, що на момент укладення спірної Угоди (19.11.2001) Контракт від 19.11.1996 між тимчасово виконуючим обовязки директора МПП «Юреко»власником підприємства ГаврусєвимВ.Г. та ОСОБА_4. не припинив своєї дії, в силу чого надавав ОСОБА_4 відповідний обсяг повноважень директора МПП «Юреко», а сам ОСОБА_4. від імені МПП «Юреко»систематично вчиняв юридично значимі дії, спрямовані на набуття, зміну та припинення прав та обовязків підприємства.

Крім того, листом № 02/2-06/3489 від 12.12.2011 Управління статистики у м.Севастополі повідомило суд про те, що за даними ЄДРПОУ в період з 11.11.1997 по 20.10.2005 керівником МПП (ТОВ) «Юреко»був ОСОБА_4. /том 2, арк. с. 36/. Дані відомості за приписами статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Посилання відповідача на записи в трудовій книжці, відповідно до яких ОСОБА_4 був звільнений з посади директора МПП «Юреко»01.03.2001 /том 1, арк. с. 111/, а також лист від 03.10.2001 на адресу ДПІ у Ленінському районі м.Севастополя про відсутність у МПП «Юреко»найманих працівників /том 2, арк. с. 41/ та звіти до органів податкової служби та пенсійного фонду /том 2, арк. с. 42, 43-44/ не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки спростовуються вищезазначеними доказами, які за своєю кількістю, періодом часу та змістом безумовно свідчать про протилежне.

Суд зауважує, що питання визначення дійсного періоду здійснення особою трудових обовязків за наявністю протиріч між записами в трудовій книжці та іншими документами врегульовано Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, відповідно до пункту 3 якого у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

В даному випадку докази, які підтверджують продовження здійснення ОСОБА_4. обовязків директора МПП «Юреко»після дати, зазначеної у трудовій книжці (01.03.2001), є вичерпними та охоплюють період часу, в який було укладено спірну Угоду.

Таким чином, на момент укладення спірної Угоди (19.11.2001) повноваження щодо укладення угод від імені МПП «Юреко»були надані директору підприємства ОСОБА_4. Контрактом від 19.11.1996 (пункт 2.1) та статутними документами підприємства (абзац другий пункту 8.1 Статуту). Доказів того, що повноваження укладати угоди від імені МПП «Юреко»станом на 19.11.2001 надавались якійсь іншій особі, ніж ОСОБА_4., суду не надано.

Як зазначено вище, частиною першою статті 14 Закону України «Про підприємства в Україні»(в редакції станом на час підписання спірної Угоди) було встановлено, що власник підприємства здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Тобто управління підприємством здійснюється або власником, або уповноваженим органом (в даному випадку директором), що звичайно виключає одночасне управління підприємством і його власником, і органом управління.

Виходячи з викладеного суд робить висновок про те, що спірну Угоду було підписано особою, якій станом на 19.11.2001 не було надано повноважень директора МПП «Юреко», зокрема права укладати угоди від імені підприємства. Даний факт, в свою чергу, свідчить про те, що спірну Угоду в порушення вимог статті 29 Цивільного кодексу УРСР, статей 14, 16 Закону України «Про підприємства в Україні»було підписано особою, яка не мала на це відповідного обсягу повноважень.

Посилання відповідача на договір від 01.03.2001 про надання послуг з досудової санації як на підставу здійснення ОСОБА_4. представництва інтересів МПП «Юреко»/том 2, арк. с. 43/ не спростовують зазначених висновків суду та є неспроможними з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(в редакції від 18.01.2001) досудова санація це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

За своєю правовою природою договір про надання послуг з досудової санації від 01.03.2001 є змішаним договором, оскільки містить елементи договору про надання послуг (пункти 1, 2) та договору доручення (пункт 6). Уваги заслуговує також той факт, що представництво інтересів МПП «Юреко»згідно з пунктом 6 даного договору могло здійснюватись керуючим досудовою санацією ОСОБА_4. лише на підставі відповідної довіреності.

В той же час, перелічені докази чітко та безумовно визначають посаду ОСОБА_4. на момент укладення спірної Угоди не як керуючого досудовою санацією МПП «Юреко», який би діяв на підставі відповідної довіреності, а як директора МПП «Юреко».

Зазначене у сукупності свідчить про те, що наданий відповідачем договір про надання послуг з досудової санації від 01.03.2001 не спростовує встановленого та належно доведеного факту виконання ОСОБА_4. обовязків директора МПП «Юреко»на момент укладення спірної Угоди.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»відомості щодо осіб, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, підлягають обовязковій реєстрації в ЄДРПОУ.

Як зазначалось вище, за даними ЄДРПОУ, законність яких не спростована у встановленому порядку, керівником (директором) підприємства в період з 11.11.1997 по 20.10.2005 було визначено лише одну особу ОСОБА_4. /том 2, арк. с. 36/.

Суд також звертає увагу на те, що предметом договору про спільну діяльність від 02.11.1994 в редакції, визначеній спірною Угодою, була спільна діяльність з організації інвестування будівництва житлових будинків по вул. Генерала Лебедя (шифр 8/7-826) та вул.Шостака (шифр 8/7-575) з подальшим отриманням у власність МПП «Сербов»(Інвестор) належної йому частки у вигляді однієї двокімнатної квартири на першому поверсі в блоці А (шифр 8/7-826) та однієї трикімнатної квартири на пятому поверсі в блоці 3-1 (шифр 8/7-575). Попередня редакція договору від 02.11.1994 також передбачала його метою спільну діяльність з організації інвестування та фінансування будівництва житлових будинків.

Відповідно до статті 430 Цивільного кодексу УРСР за договором про сумісну діяльність сторони зобовязуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

За загальними правилами припинення зобовязань, встановленими частиною першою статті 216 Цивільного кодексу УРСР, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, виходячи з мети спільної (сумісної) діяльності, однією з підстав для припинення зобовязань за договором про спільну діяльність є досягнення мети їх спільної діяльності, передбаченої таким договором. Такий висновок повністю відповідає позиції, викладеній в пункті 7 розяснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/302 від 28.04.1995 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність», згідно з приписами якого договір про сумісну (спільну) діяльність припиняється після досягнення мети сумісної (спільної) діяльності (стаття 216 Цивільного кодексу України).

З наявних у справі доказів випливає, що первинний договір про спільну діяльність від 02.11.1994, як й оспорювана Угода, був укладений вже після досягнення мети передбаченої ним спільної діяльності (будівництва обєктів інвестицій). Так, з Актів державної приймальної комісії від 30.06.1994, затверджених розпорядженням Представника Президента України № 832 від 06.07.1994 /том 2, арк. с. 2-3/ убачається, що будівельний обєкт шифр 8/7-825 (вул. Генерала Лебедя, 47) та будівельний обєкт шифр 8/7-826 (вул. Генерала Лебедя, 39) були прийняті до експлуатації як закінчені будівництвом 30.06.1994 /том 2, арк.с.4-12/, а будинок № 5 по вул. Шостака (шифр 8/7-575) відповідно 13.01.2000 /том 2, арк. с. 14-20/.

В той же час, загальні принципи виникнення, зміни та припинення зобовязань, які встановлювались, зокрема, главою 3 Цивільного кодексу УРСР, передбачають можливість набуття, здійснення та зміни суті договірних цивільних прав та обовязків лише на майбутнє, тобто з моменту відповідної домовленості сторін у певній формі.

Виходячи з вимог частини першої статті 216 Цивільного кодексу УРСР в контексті зазначених вище розяснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/302 від 28.04.1995, зобовязання позивача та відповідача за договором про спільну діяльність від 02.11.1994 припинились у звязку з досягненням мети спільної діяльності його сторін до дати укладення спірної Угоди (19.11.2001).

Оскільки станом на 19.11.2001 спільна діяльність позивача та відповідача на підставі договору від 02.11.1994 припинилась у звязку з досягненням його мети (закінченням будівництва обєктів інвестиційної діяльності), внесення спірною Угодою змін до вже неіснуючих (припинених) зобовязань було обєктивно неможливим.

Наведене підтверджує той факт, що спірна Угода укладена без наміру створити обумовлені нею наслідки, тобто є фіктивним правочином.

Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Зазначені факти та висновки у сукупності свідчать про те, що Угода про доповнення та зміни до договору про спільну діяльність з інвестування в житлове будівництво обєктів Чорноморського флоту від 02.11.1994 не відповідає вимогам закону, який діяв на момент її укладення, що в силу вимог статті 48 Цивільного кодексу УРСР є підставою для визнання її недійсною в судовому порядку.

Щодо заяви Відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (в даному випадку довідатись щодо факту укладення спірної Угоди, її змісту тощо).

Як зазначалось вище, за приписами статті 29 Цивільного кодексу УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обовязки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Отже, під поняттям обізнаності юридичної особи щодо факту порушення її прав та особи, яка порушила це право, слід розуміти обізнаність щодо цих фактів повноважних органів юридичної особи (виконавчого органу, загальних зборів учасників тощо).

У позовній заяві та поясненнях у справі Позивач вказує, що про факт існування та зміст спірної Угоди йому стало відомо 16.08.2010 під час розгляду Гагарінським районним судом м. Севастополя цивільної справи за позовом Старкової Л.Є. до ТОВ «Юреко»про визнання права власності, в якій спірна Угода надавалась суду представником Старкової Л.Є. Факт розгляду зазначеної справи та наявність в її матеріалах копії спірної Угоди відповідачем не заперечується.

Судом установлено, що спірну Угоду було укладено від імені МПП «Юреко»його власником ОСОБА_3. Ані до початку реорганізації МПП «Юреко»у товариство з обмеженою відповідальністю, ані після завершення реорганізації спірна Угода не передавалась органу управління директору підприємства, або загальним зборам його учасників після завершення реорганізації у ТОВ. Зокрема, у справі відсутні докази, які б підтверджували передачу власником МПП «Юреко»ОСОБА_3. спірної Угоди директору МПП «Юреко»ОСОБА_4, саме як і генеральному директору ТОВ «Юреко»Приймаку І.А.

Отже, у повноважних органів МПП (ТОВ) «Юреко»не було обєктивної можливості ознайомитись зі змістом спірної Угоди та отримати її копію до відповідного судового засідання Гагарінського районного суду м. Севастополя, в якому спірну Угоду було використано в якості письмового доказу, у звязку з чим позивачем обґрунтовано визначений початок перебігу позовної давності саме з часу, коли позивач дізнався про її існування. Доказів протилежного відповідачем протягом розгляду справи надано не було.

Таким чином, оскільки строк позовної давності за вимогами позивача не сплив, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності шляхом відмови у позові відсутні.

До того ж, згідно із частинами другою-четвертою статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відзиві на позов відповідач лише вказує на пропущення позивачем строку позовної давності, проте відповідна заява саме про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог в матеріалах справи (як і у тексті відзиву на позов) відсутня.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у звязку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі статтею 59 Цивільного кодексу УРСР та статтею 236 Цивільного кодексу України угода (правочин), визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

За викладених обставин, Угода про доповнення та зміни від 19.11.2001 до Договору про спільну діяльність з інвестування в житлове будівництво обєктів Чорноморського флоту від 02.11.1994, укладену між Малим приватним підприємством «Юреко»та Малим приватним підприємством «Сербов»підлягає визнанню недійсною з моменту її укладення.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача. Таким чином, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 49, 82-85, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсною з моменту укладення Угоду про доповнення та зміни від 19.11.2001 до Договору про спільну діяльність з інвестування в житлове будівництво обєктів Чорноморського флоту від 02.11.1994, укладену між Малим приватним підприємством «Юреко»та Малим приватним підприємством «Сербов».

3.Стягнути з Малого приватного підприємства «Сербов»(ідентифікаційний код 19441758, вул. Меньшикова, 5, кв. 16, м. Севастополь, 99053; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юреко»(ідентифікаційний код 20717349, вул.Ген.Лебедя, 37, м. Севастополь, 99055; п/р 26008733526001 в СФ КБ «Приватбанк», м. Севастополь, МФО 324935) судовий збір в сумі 985,00 грн (девятсот вісімдесят пять грн 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис) В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

31.01.2012.

Згідно з оригіналом

Помічник суддіС.С. Олейнік

03.02.2012.