Рішення № 21342901, 30.01.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2012 р.Справа № 15-20/173-09-4383 Господарський суд Одеської області у складі

судді Петрова В.С.

При секретарі Кришиневській Л.Е.

За участю представників:

від позивача (заявника) ОСОБА_1,

від відповідача не зявився,

від третіх осіб - не зявились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перегляд ухвали суду від 16.12.2010 р. за нововиявленими обставинами у порядку ст. 112-114 Господарського процесуального кодексу України у справі № 15-20/173-09-4383 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю „Укр-Техно-Буд”, до Приватного підприємства „Ніка”, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача Одеська міська рада, про визнання права власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою та з уточненнями до неї до Приватного підприємства "Ніка" про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 25.06.2009 року, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством „Ніка”, та визнання за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 права власності на нежиле приміщення, загальною площею 43 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, на земельній ділянці площею 314 кв.м, у відповідності до технічного паспорту від 14.09.2009 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 25.06.2009 року між ним та Приватним підприємством „Ніка” був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого для здійснення своєї підприємницької діяльності позивачем було придбано майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, а саме: нежиле приміщення, розташоване на фундаменті розміром 4,3 м х 10 м, загальною площею 43 кв.м, з двома дверми висотою 2 м і шириною 0,9 м, висотою стелі 2,7 м; дах односхилий, висотою фронтону 1,3 м. Приміщення і примикаюча територія обгороджені бетонними плитами (13 плит). У розриві між плитами встановлені металеві ворота (3,8 м х 2,5 м) із хвірткою усередині воріт (розмір хвіртки 1м х 2м). На огородженій території знаходиться нежиле приміщення з каменю черепашніка. Приміщення з вхідними дверима, з камяним фронтоном, з деревяним кроквяним дахом критим хвилястим шифером розміром 4м х 3м. Усередині обгородженої території асфальтне покриття. Між сторонами відбулося повне виконання зазначеного договору, майно було передано позивачеві на підставі акту прийому-передачі №1 від 30.06.2009 року та позивачем сплачено за майно вказану у договорі суму у розмірі 4601 грн.

Після виконання договору фізична особа-підприємець ОСОБА_1 дізнався, що придбане ним майно має статус нерухомого, тобто право власності на нього підлягає державної реєстрації, у звязку з чим потребує нотаріального посвідчення договору. Проте, незважаючи на неодноразові прохання позивача посвідчити договір нотаріально, відповідач до теперішнього моменту ухиляється від нотаріального посвідчення договору, що обмежує позивача у здійсненні прав, передбачених ст. 317 ЦК України, а саме: права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, що й зумовило звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з відповідним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.09.2009 р. (суддя Щавинська Ю.М.) порушено провадження у справі № 20/173-09-4383.

Рішенням господарського суду Одеської області від 18 вересня 2009 року по справі №20/173-09-4383 (суддя Щавинська Ю.М.) позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено: визнано дійсним договір купівлі-продажу від 25 червня 2009 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством „Ніка", також за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 визнано право власності на нежиле приміщення загальною площею 43 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, на земельній ділянці площею 314 кв.м, у відповідності до технічного паспорту від 14 вересня 2009 року.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням Одеська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення місцевого господарського суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судом порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 331, 335, 376 Цивільного кодексу України.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2010 р. рішення господарського суду Одеської області від 18.09.2009 р. у справі № 20/173-09-4383 скасовано та справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду. При цьому в постанові ВГСУ зазначено, що господарським судом постановлено рішення без залучення Одеської міської ради, що призвело до порушення прав територіальної громади м.Одеси.

Згідно резолюції голови господарського суду Одеської області справу № 20/173-09-4383 передано на розгляд судді Петрову В.С..

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.11.2010 р. справу 20/173-09-4383 прийнято до провадження судді Петрова В.С., присвоєно справі № 15-20/173-09-4383 та справу призначено до розгляду в засіданні суду. При цьому вказаною ухвалою суду сторін зобовязано надати письмові пояснення по суті спору з урахуванням постанови ВГСУ від 11.10.2010 р.

Так, як було зясовано судом, рішення суду по даному спору може вплинути на права або обовязки територіальної громади м.Одеси, від імені якої виступає Одеська міська рада. У звязку з цим ухвалою господарського суду Одеської області від 03.12.2010 р. до участі у справі № 15-20/173-09-4383 було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача Одеську міську раду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.12.2010 р. у справі № 15-20/173-09-4383 позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства „Ніка”, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідачів Одеська міська рада, про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України з огляду на незявлення представника позивача в засідання суду, що перешкоджало вирішенню спору по суті.

У грудні 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області із заявою про перегляд вищевказаної ухвали господарського суду Одеської області від 16.12.2010 р. у справі № 15-20/173-09-4383 за нововиявленими обставинами, посилаючись на наступне.

Згідно з протоколом № 1 Загальних зборів учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю „Укр-Техно-Буд” від 15.10.2010р. було прийнято рішення про створення ТОВ „Укр-Техно-Буд” та затверджено статутний капітал товариства.

Відповідно до акту прийому-передачі ТОВ „Укр-Техно-Буд” від 15.10.2010 р. ОСОБА_1 передав до статутного капіталу ТОВ „Укр-Техно-Буд” нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2, яка належала йому на підставі рішення господарського суду Одеської області від 18.09.2009 р. у справі № 20/173-09-4383 та зареєстрована в КП „ОМБТІ” за реєстраційним номером 31722303.

Так, 19.10.2010 р. ТОВ „Укр-Техно-Буд” було видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 511297, згідно якого товариство зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2, тобто за місцем розташування спірного обєкту нерухомості.

До того ж, заявник вказує, що 26.10.2010 р. ТОВ „Укр-Техно-Буд” отримало технічний паспорт на громадський будинок (нежитлова будівля), що розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Таким чином, заявник стверджує, що станом на момент прийняття судом ухвали про залишення позовної заяви без розгляду від 16.12.2010 р. спірний об'єкт вже не перебував у власності ФОП ОСОБА_1, а знаходився на відповідних правових підставах у ТОВ „Укр-Техно-Буд”, яке стало належним власником спірного майна.

За таких обставин заявник просив суд скасувати ухвалу суду від 16.12.2010 р. у справі № 15-20/173-09-4383.

Відповідно до ч. 1 ст. 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

В силу приписів ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України судове рішення господарського суду може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за заявою сторони, прокурора, третіх осіб, поданою протягом одного місяця з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 1131 Господарського процесуального кодексу України про прийняття заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду заяви чи подання.

В ч. 2 ст. 114 Господарського процесуального кодексу України визначено, що рішення і ухвали, що набрали законної сили і прийняті судом першої інстанції, переглядаються господарським судом, який прийняв ці судові рішення.

З огляду на зазначене, ухвалою господарського суду Одеської області від 19.12.2011 р. у справі № 15-20/173-09-4383 заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали суду від 16.12.2010 р. в порядку ст. 112-114 ГПК України прийнято до провадження та призначено до розгляду в засіданні суду.

При цьому, як встановлено судом в ході судового розгляду, рішення суду по даному спору може вплинути на права або обовязки ТОВ „Укр-Техно-Буд”, за яким зареєстровано право власності на спірне майно, про що свідчать надані представником товариства до суду копія свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю від 29.10.2010 р. та копія витягу БТІ про державну реєстрацію прав № 28337420 від 13.12.2010 р. У звязку з цим ухвалою господарського суду Одеської області від 13.01.2012 р. вказане товариство було залучено до участі у справі № 15-20/173-09-4383 було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача.

Під час розгляду заяви позивач (заявник) уточнив свої позовні вимоги, а саме просив суд визнати за ним право власності на будинок (нежитлову будівлю), розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідач свої заперечення проти заяви про перегляд ухвали суду у даній справі за нововиявленими обставинами не надав, також представник відповідача у судові засідання не зявився, хоча про дату, час та місце розгляду заяви був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал суду.

Третя особи письмові пояснення по суту заяви не надали. Між тим під час розгляду заяви представники третіх осіб проти заяви не заперечували, натомість ТОВ „Укр-Техно-Буд”, вважаючи себе власником спірного майна, наполягало на визнанні свого права власності.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи і заяви, зясувавши всі фактичні обставини справи, господарський суд зазначає наступне.

Так, ухвала господарського суду Одеської області від 16.12.2010 р. по справі № 15-20/173-09-4383, про перегляд якої звернувся позивач, обґрунтована тим, що незявлення представника позивача в засідання суду перешкоджало вирішенню спору по суті, у звязку з чим судом було залишено без розгляду позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 25.06.2009 року, укладеного з Приватним підприємством „Ніка”, та про визнання за позивачем права власності на майно.

Відповідно до ст. 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Так, нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що у встановленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення.

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

Так, як зясовано судом, на момент прийняття судом ухвали від 16.12.2010 р. про залишення позовної заяви заявника без розгляду спірний об'єкт вже не перебував у власності ФОП ОСОБА_1, а перебував у власності ТОВ „Укр-Техно-Буд”. При цьому заявнику не було відомо про розгляд справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями ухвал суду, що були повернуті до суду у звязку з неможливістю вручення їх заявнику. В свою чергу такі обставини спростовують ті факти, що були покладено в основу ухвали господарського суду Одеської області від 16.12.2010 р. у справі № 15-20/173-09-4383 про залишення без розгляду позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 25.06.2009 року та визнання права власності.

Згідно п. 8.4 Постанови Пленуму ВГСУ „Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами” від 26 грудня 2011 року N 17, за змістом приписів розділу XIII ГПК ухвала господарського суду може бути переглянута за нововиявленими обставинами за одночасної наявності двох умов: вона, по-перше, підлягає оскарженню в апеляційному та в касаційному порядку і, по-друге, перешкоджає подальшому розглядові справи господарським судом.

Відтак, приймаючи до уваги вищенаведене, суд доходить висновку, що ухвала господарського суду Одеської області від 16.12.2010 р. у справі № 15-20/173-09-4383 підлягає скасуванню, оскільки перешкоджає розгляду справи з урахуванням наведених заявником обставин.

Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України у разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, 25.06.2009 року між Приватним підприємством „Ніка” (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого Приватне підприємство „Ніка” продало, а фізична особа - підприємець ОСОБА_1 купив майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а саме: нежиле приміщення, розташоване на фундаменті розміром 4,3м х 10м, загальною площею 43 кв.м, з двома дверми висотою 2м і шириною 0,9м, висотою стелі 2,7м; дах односхилий, висотою фронтону 1,3м. Приміщення і примикаюча територія обгороджені бетонними плитами (13 плит). У розриві між плитами встановлені металеві ворота (3,8 м х 2,5 м) із хвірткою усередині воріт (розмір хвіртки 1 м х 2 м). На огородженій території знаходиться нежиле приміщення з каменю черепашніка. Приміщення з вхідними дверима, з камяним фронтоном, з деревяним кроквяним дахом критим хвилястим шифером розміром 4м х 3м. Усередині обгородженої території асфальтне покриття.

Відповідно до п. 2 договору усе вказане майно належить Приватному підприємству „Ніка” на підставі договору про реалізацію № 80/90 від 23.06.2009р. та акту прийому-передачі № 51 від 23.06.2009р.

Згідно до п. 3 договору вартість майна складає 4601,00 грн.

У відповідності до п. 5, п. 6 договору продавець зобовязаний передати майно покупцеві за актом прийому-передачі протягом 10 днів з моменту повного розрахунку покупця з подавцем. Покупець зобовязаний прийняти продане протягом 10 днів з моменту повного розрахунку з продавцем.

На виконання умов договору купівлі-продажу від 25.06.2009 року майно, зазначене у договорі, було передано Приватним підприємством „Ніка” фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на підставі акту прийому-передачі № 1 від 30.06.2009 року, підписаного сторонами, підписи засвідчені печатками. В свою чергу позивачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на підставі виставленого ПП „Ніка” рахунку-фактури № СФ-0000016 від 25.06.2009 року на суму 4601,00 грн., було здійснено оплату за отримане майно в повному обсязі у розмірі 4601,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 25.06.2009 року.

Як свідчать матеріали справи, після отримання майна за договором купівлі-продажу від 25.06.2009 року позивачем було проведено технічну інвентаризацію придбаного майна.

При цьому згідно довідки № 07-31/1490 від 21.08.2009 р. Одеської дирекції УДП "Укрпошта" нежитловій будівлі присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2.

В подальшому позивачем було вручено директору ПП „Ніка” лист з вимогою зявитися до нотаріуса та посвідчити вищевказаний договір купівлі-продажу у належному порядку з огляду на те, що предметом договору є нежиле приміщення, що є нерухомим майном, у звязку з чим цей договір купівлі-продажу від 25.06.2009 року згідно приписів ст. 657 ЦК України, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Проте, як зазначив позивач у позові, відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору, що зумовило звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з відповідним позовом до суду.

Між тим під час розгляду даної справи позивач просив лише визнати за ним право власності на будинок (нежитлову будівлю), розташований за адресою: АДРЕСА_2, що був придбаний за вищевказаним договором купівлі-продажу.

При цьому, як випливає зі змісту заявлених вимог, позивачем фактично заявлені вимоги про захист його права власності на вказану будівлю з огляду на придбання її за договором, який не був нотаріально посвідчений та зареєстрований, що в свою чергу вказує на відсутність належно оформленого правочину, за яким може бути оформлене право власності на таке нерухоме майно.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Такі положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України (глава 29 кодексу) власник майна може предявити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.

Зі змісту та суті зазначеної статті позов з цієї підстави може заявлятись до будь-якої особи, яка словами або діями (в певних випадках бездіяльністю) заявила претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи, або не визнає це право у будь-який спосіб. При цьому позивач, предявляючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у т.ч. його висловлень, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права.

Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Тобто, метою подання такого позову згідно ст. 392 ЦК України є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.

Підстави набуття права власності передбачені статтею 328 Цивільного кодексу України, згідно положень якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передавання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому ч. 3, 4 зазначеної статті цього ж Кодексу передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Разом з тим передумовою набуття позивачем права власності на спірне майно є наявність оформленого у встановленому законом порядку правочину, за яким таке майно перейшло у власність позивача. Проте, вказаний у позові правочин згідно із статтями 210 та 640 ЦК України є невчиненим з огляду на нездійснення його державної реєстрації.

Тим більш, як зясовано судом, на теперішній час спірний обєкт нерухомості перебуває у власності ТОВ „Укр-Техно-Буд”, про що свідчать надані представником товариства до суду копія свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю від 29.10.2010 р. та копія витягу БТІ про державну реєстрацію прав № 28337420 від 13.12.2010 р.

Зокрема, згідно протоколу № 1 Загальних зборів учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю „Укр-Техно-Буд” від 15.10.2010 р. було прийнято рішення про створення ТОВ „Укр-Техно-Буд” та затверджено статутний капітал товариства.

Відповідно до акту прийому-передачі ТОВ „Укр-Техно-Буд” від 15.10.2010 р. ОСОБА_1 передав до статутного капіталу ТОВ „Укр-Техно-Буд” нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2, яка належала йому на підставі рішення господарського суду Одеської області від 18.09.2009 р. у справі № 20/173-09-4383 та зареєстрована в КП „ОМБТІ” за реєстраційним номером 31722303.

Так, 19.10.2010 р. ТОВ „Укр-Техно-Буд” було видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 511297, згідно якого товариство зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2, тобто за місцем розташування спірного обєкту нерухомості.

До того ж, 26.10.2010 р. ТОВ „Укр-Техно-Буд” був виданий технічний паспорт на громадський будинок (нежитлова будівля), що розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Однак, сам факт передачі спірного обєкту у власність ТОВ „Укр-Техно-Буд” не свідчить про наявність у позивача права власності на вказаний обєкт.

Частиною 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 ЦК України).

Разом з тим ч. 2, 3 ст. 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

З огляду на викладене, враховуючи наявність доказів реєстрації спірного обєкту нерухомості БТІ за третьою особою, суд вважає безпідставними посилання позивача на положення ст. 392 ЦК України.

За таких обставин, суд вважає заявлений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 позов на вказаних підставах необґрунтованим.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані докази в сукупності та враховуючи вищенаведене, господарський суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат по даній справі суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду з даним позовом 23.11.2011 р.) судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України від 08.07.2011 р. „Про судовий збір” (зі змінами із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 6 жовтня 2011 року N 3828-VI), який набрав чинності 01 листопада 2011 р.

Так, згідно підпунктів 6 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами становить 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми

З огляду на те, що заявником при поданні заяви не було сплачено судовий збір ухвалою про прийняття заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами заявника (позивача) було зобовязано надати докази сплати судового збору. Проте, вказані вимоги суду заявником (позивачем) не були виконані.

За таких обставин, згідно ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд поданої ФОП ОСОБА_1 заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в розмірі 93,50 грн. (50% від сплаченого за подачу позову держмита) покладається на заявника.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85, 112-114 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перегляд ухвали господарського суду Одеської області від 16.12.2010 р. за нововиявленими обставинами у справі 15-20/173-09-4383 задовольнити.

2.Ухвалу господарського суду Одеської області від 16.12.2010 р. у справі № 15-20/173-09-4383 скасувати.

3.У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю „Укр-Техно-Буд”, до Приватного підприємства „Ніка”, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача Одеська міська рада, про визнання права власності на майно відмовити.

4.СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (65006, АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) на користь державного бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, р/р 31215206700008 одержувач ГУДКУ в Одеській області, банк одержувача ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23213460, код бюджетної класифікації 22030001) судовий збір в сумі 93/девяносто три/грн. 50 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту його проголошення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.