Рішення № 21342388, 27.12.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" грудня 2011 р. Справа № 5/057-11/8

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Каплі А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, ідентифікаційний код: 31301827, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1,

до відповідача: комунально-побутове підприємство «Теплоенергопостач»Ірпінської міської ради, ідентифікаційний код: 32973584, місцезнаходження: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. П. Комуни, 11,

про стягнення

за участю представників сторін:

від позивача: головний юрисконсульт відділу інформаційно-аналітичного забезпечення управління правового забезпечення претензійно-позовної роботи юридичного департаменту ДК «Газ України»ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності від 23.12.2010 року за № 188/10, та головний юрисконсульт відділу інформаційно-аналітичного забезпечення управління правового забезпечення претензійно-позовної роботи юридичного департаменту ДК «Газ України» ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності від 23.12.2010 року за №187/10;

від відповідача: юрисконсульт І категорії комунально-побутового підприємства «Теплоенергопостач»ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності від 17.06.2011 року за №139,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

дочірня компанія „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до комунально-побутового підприємства «Теплоенергопостач»Ірпінської міської ради (далі за текстом: Відповідач) про стягнення 857075,21 грн. та стягнення господарських витрат.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що Відповідач порушуючи умови Договору поставки від 23.09.2009 року за №06/09-1588 БО-17 не повністю здійснив оплату поставленого Позивачем газу, в звязку з чим у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем за Договором у вигляді основного боргу у сумі 627846,75 грн. (шістсот двадцять сім тисяч вісімсот сорок шість гривень 75 коп.), пені у сумі 48449,68 грн. (сорок вісім тисяч чотириста сорок девять гривень 68 коп.), інфляційних нарахувань у сумі 132924,86 грн. (сто тридцять дві тисячі девятсот двадцять чотири гривні 86 коп.), 3-х процентів річних у сумі 47853,92 грн. (сорок сім тисяч вісімсот пятдесят три гривні 92 коп.).

Ухвалою суду від 24.05.2011 року порушено провадження у справі № 5/057-11.

Рішенням господарського суду Київської області від 30.06.2011 року у справі № 5/057-11 відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визнано недійсним п. 7.10 договору поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших субєктів господарювання від 23.09.2009 року за № 06/09-1588 БО-17, укладеного між дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та комунально-побутовим підприємством “Теплоенергопостач”, задоволено частково позов шляхом стягнення з комунально-побутового підприємства “Теплоенергопостач” на користь дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 627846 (шістсот двадцять сім тисяч вісімсот сорок шість) грн. 75 коп. основного боргу, 132924 (сто тридцять дві тисячі девятсот двадцять чотири) грн. 86 коп. інфляційних втрат, 47853 (сорок сім тисяч вісімсот пятдесят три) грн. 92 коп. 3% річних, 288 (двісті вісімдесят вісім) грн. 76 коп. пені, 8089 (вісім тисяч вісімдесят дев'ять) грн. 14 коп. витрат по сплаті державного мита та 222 (двісті двадцять дві) грн. 73 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу і в решті позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з рішенням суду 1-ї інстанції оскаржив останнє в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2011 року апеляційну скаргу Позивача задоволено частково шляхом скасування рішення господарського суду Київської області від 30.06.2011 року у справі № 5/057-11 в частині визнання недійсним п. 7.10 договору від 23.09.2009 року за № 06/09-1588 БО-17, укладеного між Позивачем і Відповідачем, та припинено провадження у справі № 5/057-11 в частині визнання недійсним п. 7.10 договору від 23.09.2009 року за № 06/09-1588 БО-17, укладеного між Позивачем і Відповідачем, а в іншій частині рішення господарського суду Київської області від 30.06.2011 у справі № 5/057-11залишено без змін.

Позивач не погоджуючись з рішеннями судів 1-ї та апеляційної інстанцій оскаржив останні до Вищого господарського суду України.

Постановою вищого господарського суду України від 18.10.2011 року касаційна скарга Позивача задоволена частково шляхом скасування рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2011 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2011 року у справі №5/057-11 в частині щодо визнання недійсним п. 7.10 договору від 23.09.2009 року за №06/09-1588 БО-17 тав частині позовних вимог Позивача до Відповідача про стягнення пені в розмірі 48 449,68 грн.

Рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2011 року у справі №5/057-11 в частині стягнення з комунально-побутового підприємства “Теплоенергопостач” на користь дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” основного боргу у сумі 627846,75 грн. (шістсот двадцять сім тисяч вісімсот сорок шість гривень 75 коп.), інфляційних нарахувань у сумі 132924,86 грн. (сто тридцять дві тисячі девятсот двадцять чотири гривні 86 коп.), 3-х процентів річних у сумі 47853,92 грн. (сорок сім тисяч вісімсот пятдесят три гривні 92 коп.), державного мита у сумі 8089,14 грн. (вісім тисяч вісімдесят дев'ять гривень 14 коп.) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 222,73 грн. (двісті двадцять дві гривні 73 коп.) залишено без змін.

Відповідно до постанови вищого господарського суду України від 18.10.2011 року матеріали справи №5/057-11 в частині щодо визнання недійсним п. 7.10 договору від 23.09.2009 року за №06/09-1588 БО-17 тав частині позовних вимог Позивача до Відповідача про стягнення пені в розмірі 48 449,68 грн. направленні до господарського суду Київської області на новий розгляд.

Вищий господарський суд України своє рішення мотивував тим, що суди 1-ї і апеляційної інстанцій при розгляді справи №5/057-11 не дослідили наступні обставини справи: - чи відповідає вимогам чинного законодавства п. 7.10. Договору від 23.09.2009 року за №06/09-1588 БО-17; - чи дотримано Позивачем строки позовної давності щодо вимог про стягнення пені; - чи вірно та обґрунтовано виконано розрахунок пені, що підлягає нарахуванню та стягненню.

Справа №5/057-11 надійшла до господарського суду Київської області для нового розгляду 24.10.2011 року та 26.10.2011 року передана для подальшого розгляду судді Скутельнику П.Ф., який її 28.10.2011 року прийняв до провадження, присвоївши останній №5/057-11/8, та призначив до розгляду на 22.11.2011 року.

22.11.2011 року в судове засідання зявився Позивач, який дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання зявився Відповідач, який дав пояснення, проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні. В судовому засіданні 22.11.2011 року сторонам оголошено перерву до 13.12.2011 року.

13.12.2011 року в судове засідання зявився Позивач, який дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання зявився Відповідач, який дав пояснення, проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні. В судовому засіданні 13.12.2011 року сторонам оголошено перерву до 27.12.2011 року.

27.12.2011 року в судове засідання зявився Позивач, який дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання зявився Відповідач, який дав пояснення, проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні. У звязку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування раніше наданих пояснень представників сторін, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 27.12.2011 року.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарський процесуальний кодекс України у ч. 1 ст. 111-12 передбачає, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши представників Позивача та Відповідача, дослідивши подані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно п.1, п.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Крім того, Цивільний кодекс України у ч.ч.1, 2 ст. 712 передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

23.09.2009 року між Позивачем і Відповідачем, з дотриманням вимог ст. 179 Господарського кодексу України та ст.ст. 202, 655 Цивільного кодексу України, був укладений договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших субєктів господарювання від 23.09.2009 року за № 06/09-1588 БО-17 (далі по тексту: Договір). За наслідками дослідження даного Договору суд приходить до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.3. Договору, Постачальник (Позивач) згідно з цим Договором зобовязується передати у власність Покупцю (Відповідачу) в період з 01.10.2009 року по 31.12.2009 року природний газ в обсязі до 485 тис. куб. м., а Покупець (Відповідач) зобовязується прийняти цей газ та оплатити.

Згідно із вимогами п.п. 5.1., 5.4. Договору, ціна за 1000 куб. м. газу з врахуванням податку на додану вартість становить 2619,19 грн. (дві тисячі шістсот девятнадцять гривень 19 коп.). Загальна сума цього Договору складається із сум вартості місячних поставок газу.

Договір у п.6.1. передбачає, що оплата за газ згідно п. 5.1. Договору проводиться грошовими коштами у такому порядку: - перша оплата в розмірі 34 (тридцять чотири) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; - подальша оплата проводиться плановими платежами по 33 (тридцять три) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Також, Договір у п. 6.3. передбачає, що у платіжних дорученнях Покупець (Відповідач) повинен обовязково зазначити номер Договору, дату його підписання, призначення платежу. За наявності у Покупця (Відповідача) заборгованості за цим Договором Постачальник (Позивач) зараховує кошти, що надійшли від Покупця (Відповідача) як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди за цим Договором, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначенні платежу.

Відповідно до п. 4.4. Договору, приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість.

Договір у п.11.1. передбачає, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.2009 року по 31.12.2009 року, а в частині розрахунків за газ до їх повного здійснення.

21.12.2009 року між Позивачем і Відповідачем, з дотриманням вимог ст. 179 Господарського кодексу України та ст.ст. 202, 655 Цивільного кодексу України, укладено Додаткову угоду від 21.12.2009 року за № 1 до договору поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших субєктів господарювання від 23.09.2009 року за № 06/09-1588 БО-17 (далі по тексту: Додаткова угода).

Відповідно до п. 1. Додаткової угоди, доповнено п. 2.1. Договору п. 2.1.1. в наступній редакції: - Постачальник (Позивач) передає Покупцю (Відповідачу) в період з 01.01.2010 року по 30.04.2010 року газ в обсязі 649 тис. куб. м.

Згідно п. 2. Додаткової угоди, викладено п.11.1. Договору в наступній редакції: “Цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.2009 року по 30.04.2010 року, а в частині розрахунків за газ до їх повного здійснення”.

Додаткова угода у п. 3 передбачає, що решта умов Договору залишається незмінною і обовязковою для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Цивільний кодекс України в ст. 526 передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Судом встановлено, що на виконання вимог Договору в період з 01.10.2009 року по 31.12.2009 року та з 01.01.2010 року по 30.04.2010 року Позивач з дотриманням вимог ст.ст. 526, 530, 629 Цивільного кодексу України передав, а Відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2752846,75 грн. (два мільйони сімсот пятдесят дві тисячі вісімсот сорок шість гривень 75 коп.), що підтверджено актами передачі-приймання природного газу від 31.10.2009 року, від 30.11.2009 року, від 31.12.2009 року, від 31.01.2010 року, від 28.02.2010 року, від 31.03.2010 року, від 30.04.2010 року, які підписані Позивачем та Відповідачем, на виконання вимог п.п. 4.1., 4.2., 4.4. Договору та ст. 193 Господарського кодексу України без будь-яких заперечень з приводу строків, обсягу, вартості та якості поставленого природного газу з метою засвідчення факту прийняття Відповідачем поставленого газу у обсягах та вартістю, визначених в цих актах і Договорі, копії яких знаходиться в матеріалах справи та достовірність яких Відповідач не заперечує. Тобто, підписані Відповідачем акти передачі-приймання природного газу без будь-якого зазначення Відповідачем про наявність відхилень від нормативів і стандартів природного газу або не згоди з вартістю, якістю та обсягом поставленого Позивачем природного газу свідчать про належне виконання Позивачем своїх зобовязань за Договором.

Актом звірки розрахунків, розрахунком заборгованості, гарантійним листом-графіком погашення заборгованості Відповідача та балансом (структурою) заборгованості перед ДК «Газ України»за спожитий природний газ Відповідача, які виконані Відповідачем, підтверджується, що Відповідач в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та п.п. 1.1. 5.1., 6.1., 6.3. Договору частково оплатив поставлений Позивачем природний газ шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Позивача 2125000,00 грн. (два мільйони сто двадцять пять тисяч гривень 00 коп.), внаслідок чого у Відповідача перед Позивачем станом на 30.06.2011 року за Договором наявна заборгованість у сумі 627846,75 грн. (шістсот двадцять сім тисяч вісімсот сорок шість гривень 75 коп.).

За таких обставин справи судом береться до уваги те, що Позивачу від Відповідача станом на 27.12.2011 року будь-яких заяв або претензій щодо строків поставки природного газу, його вартості та якості не надходило. Доказів, заяв та пояснень щодо порушення Позивачем строків поставки природного газу або щодо його якості Відповідачем суду не надано.

Суд на підставі вищенаведеного вважає встановленим та доведеним факт належного виконання Позивачем умов Договору поставки природного газу. Відповідачем факти своєчасного та належного здійснення Позивачем поставки природного газу, передбаченого Договором, не заперечені, доказів зворотнього суду не надано.

Факт наявності заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором у вигляді основного боргу у сумі 627846,75 грн. (шістсот двадцять сім тисяч вісімсот сорок шість гривень 75 коп.) внаслідок порушення Відповідачем своїх зобовязань за Договором щодо повної і своєчасної оплати поставленого газу встановлений рішенням господарського суду Київської області від 30.06.2011 року у справі № 5/057-11, яке в цій частині є чинним.

Позивач в звязку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобовязань за Договором щодо повної і своєчасної оплати поставленого газу просить суд стягнути з Відповідача пеню у сумі 48449,68 грн. (сорок вісім тисяч чотириста сорок девять гривень 68 коп.).

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Договір у п. 7.2. передбачає, що за несвоєчасну оплату спожитого газу, Відповідач зобовязаний сплатити на користь Позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п.7.10 Договору, пеня нараховується Постачальником (Позивачем) протягом шести місяців, що передує моменту звернення з претензією або позовом.

Господарський кодекс України у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільний кодекс України у ч. 3 ст. 692 передбачає, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Господарський кодекс України у ст.230 передбачає, що застосування до учасника господарських відносин, який неналежно виконав свої зобовязання, штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 10 січня 2002 року за N 2921-III у ст.1 встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Господарський кодекс України у ч. 6 ст. 232 передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до вимог ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, Цивільний кодекс України у ст. 6 передбачає, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Також, Цивільний кодекс України у ст. 628 передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Судом опрацьовано зміст ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 10 січня 2002 року за N 2921-III, ст.ст. 3, 6, 251, 252, 253, 254, 549, 628 Цивільного кодексу України та ст.ст. 5, 179, 193, 231, 232 Господарського кодексу України, за наслідками чого суд приходить до висновку, що субєкти підприємницької діяльності при укладенні договору вільні за виключенням випадків, які прямо передбачені Законом, у визначенні підстав та порядку застосування відповідальності за невиконання зобовязань за Договором, зокрема вільні у визначенні підстав, порядку та розміру нарахування штрафної санкції у формі пені, в тому числі вільні у визначенні дії або події, з настанням яких пеня нараховується, та вільні у визначенні часу і періоду, в який та протягом якого пеня нараховується, в звязку з тим, що така свобода договору для субєктів підприємницької діяльності прямо передбачена чинним Цивільним та Господарським кодексами України.

Суд в ході розгляду справи відповідно до ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України на виконання вказівки Постанови вищого господарського суду України від 18.10.2011 року у справі №5/057-11 дослідив п. 7.10. Договору від 23.09.2009 року за №06/09-1588 БО-17 з метою перевірки останнього на відповідність вимогам чинного законодавства України, за наслідками чого суд приходить до висновку, що п. 7.10. Договору від 23.09.2009 року за №06/09-1588 БО-17 відповідає вищевикладеним вимогам ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 10 січня 2002 року за N 2921-III, ст.ст. 3, 6, 251, 252, 253, 254, 549, 628 Цивільного кодексу України та ст.ст. 5, 179, 193, 231, 232 Господарського кодексу України, в звязку з чим будь-які підстави, передбачені ст.ст. 203, 215, 217 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України, для визнання п. 7.10. Договору від 23.09.2009 року за №06/09-1588 БО-17 недійсним - відсутні. Визнання п. 7.10. Договору від 23.09.2009 року за №06/09-1588 БО-17 недійсним, предметом позовних вимог не являється.

Одночасно судом відповідно до ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України на виконання вказівки Постанови вищого господарського суду України від 18.10.2011 року у справі №5/057-11 досліджено питання дотримання Позивачем строків позовної давності щодо вимог про стягнення пені, за наслідками чого судом встановлено наступне.

Відповідно до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Цивільний кодекс України у п. 1 ч. 2 ст. 258 передбачає, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до вимоги ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Договір у п. 9.3. передбачає, що строк позовної давності та стягнення неустойки за цим Договором встановлюються тривалістю у 3 (три) роки.

Судом встановлено, що Позивач з позовом про стягнення з Відповідача заборгованості за Договором, до складу якої входить позовна вимога про стягнення пені, звернувся до господарського суду Київської області 05.05.2011 року, про що свідчить штемпель поштового відділення на конверті, яким направлявся позов до суду через поштове відділення (т. 1 а.с. 38). У звязку з цим та з врахуванням положень п. 7.10. Договору від 23.09.2009 року за №06/09-1588 БО-17, яким сторони Договору визначили дію та подію, з настанням яких пеня нараховується, і визначили час та періоду, в який і протягом якого пеня нараховується, та з врахуванням положень п. 9.3. Договору, яким сторони з дотриманням вимог ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України визначили строк позовної давності для стягнення пені тривалістю у 3-и (три) роки, суд приходить до висновку, що Позивач з вимогою про стягнення з Відповідача пені за Договором за весь період її нарахування звернувся до суду в межах встановленого Договором трьохрічного строку позовної давності, внаслідок чого строк позовної давності Позивачем не пропущений та порушене право Позивача за договором підлягає захисту.

За таких обставин суд приходить до висновку, що дії Відповідача по неповній оплаті поставленого Позивачем природного газу станом на 05.05.2011 року у сумі 627846,75 грн. (шістсот двадцять сім тисяч вісімсот сорок шість гривень 75 коп.), яка встановлена судом, є порушенням договірних зобовязань, тому Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобовязання, тобто не виконав встановлених Договором зобовязань, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом та п.п. 7.2., 7.10 Договору відповідальності.

За розрахунком Позивача розмір пені становить 48449,68 грн. (сорок вісім тисяч чотириста сорок девять гривень 68 коп.).

Судом відповідно до ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України на виконання вказівки Постанови вищого господарського суду України від 18.10.2011 року у справі №5/057-11 досліджено питання правильності та обґрунтованості здійснення Позивачем розрахунку нарахованої пені, який виконаний Позивачем, за наслідками чого суд приходить до висновку, що здійснений Позивачем розрахунок пені за Договором являється обґрунтованим та вірним і таким, що відповідає умовам п.п. 7.2., 7.10 Договору, щодо порядку, розміру, суми і періоду нарахування пені.

Враховуючи несвоєчасну та неповну сплату Відповідачем заборгованості за Договором, керуючись п.п. 7.2., 7.10. Договору, ст.ст. 5, 179, 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 6, 251, 252, 253, 254, 549, 610, 612, 628 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», суд приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог Позивача про стягнення з Відповідача пені у сумі 48449,68 грн. (сорок вісім тисяч чотириста сорок девять гривень 68 коп.), в звязку з чим останні підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст.36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем суду в якості доказів невиконання Відповідачем своїх зобовязань за Договором, зокрема Договору від 23.09.2009 року за №06/09-1588 БО-17, актів передачі-приймання природного газу від 31.10.2009 року, від 30.11.2009 року, від 31.12.2009 року, від 31.01.2010 року, від 28.02.2010 року, від 31.03.2010 року, від 30.04.2010 року, які підписані Позивачем та Відповідачем, на виконання вимог п.п. 4.1., 4.2., 4.4. Договору та ст. 193 Господарського кодексу України, Акту звірки розрахунків, розрахунку заборгованості, гарантійного листа-графіка погашення заборгованості Відповідача та балансом (структурою) заборгованості перед ДК «Газ України»за спожитий природний газ Відповідача, є належними і допустимими письмовими доказами неналежного виконання Відповідачем зобовязань, взятого ним, відповідно до Договору.

У судовому засіданні, надані Позивачем докази, спростовані не були та заперечувались Відповідачем по суду.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На момент судового засідання Відповідачем не подано жодних документів, які підтверджують сплату ним заборгованості за Договором у вигляді пені перед Позивачем.

На підставі матеріалів справи судом встановлено, що заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором від 23.09.2009 року за №06/09-1588 БО-17 по сплаті пені складає 48449,68 грн. (сорок вісім тисяч чотириста сорок девять гривень 68 коп.).

Таким чином, Відповідач повинен сплатити на користь Позивача заборгованість у вигляді пені, що виникла в результаті порушення зобов'язання з оплати поставленого за Договором природного газу, у сумі 48449,68 грн. (сорок вісім тисяч чотириста сорок девять гривень 68 коп.).

Враховуючи те, що Відповідач у судові засідання доказів оплати заборгованості у вигляді пені не надав, то на підставі наявних у матеріалах справи документів, факт порушення Відповідачем договірних зобовязань судом встановлений, в звязку з чим вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача на його користь коштів в якості пені за Договором у сумі 48449,68 грн. (сорок вісім тисяч чотириста сорок девять гривень 68 коп.) визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 32, 33, 36, 82-85, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” до комунально-побутового підприємства «Теплоенергопостач»Ірпінської міської ради про стягнення заборгованості за договором від 23.09.2009 року за №06/09-1588 БО-17 в частині стягнення пені, - задовольнити повністю.

2.Стягнути з комунально-побутового підприємства «Теплоенергопостач»Ірпінської міської ради, ідентифікаційний код: 32973584, місцезнаходження: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. П. Комуни, 11, на користь дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, ідентифікаційний код: 31301827, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, заборгованість за Договором від 23.09.2009 року за №06/09-1588 БО-17 у вигляді пені у сумі 48449,68 грн. (сорок вісім тисяч чотириста сорок девять гривень 68 коп.).

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя П.Ф. Скутельник

Рішення підписано 27.12.2011 року