Рішення № 21341898, 03.02.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

03 лютого 2012 р. Справа 7/68/2011/5003

за позовом:Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз", м. Київ

до: Сільськогосподарського фермерського господарства "Аграрій", с. Гулі, Барський район, Вінницька область

про стягнення заборгованості 517 194,50 грн. за договором ТКН/8099016 від 27.04.2010 року.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники

позивача: ОСОБА_1. - представник, довіреність б/н від 16.01.2012 року, паспорт НОМЕР_1 виданий Деснянським ВМ УМВС України в Чернігівській області 23.11.2007 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство "Компанія "Райз" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Сільськогосподарського фермерського господарства "Аграрій " про стягнення 517194,5 гривень заборгованості.

Ухвалою від 11.04.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/68/2011/5003 та призначено до розгляду на 28.04.2011 року.

Ухвалою суду від 28.04.2011 року розгляд справи було відкладено до 20.05.2011 року з метою надання можливості сторонам укласти мирову угоду.

Ухвалою суду від 20.05.2011 року зупинено провадження у справі № 7/68/2011/5003 до вирішення господарським судом м. Києва справи № 55/209 за позовом СФГ "Аграрій" до ЗАТ "Компанія "Райз" по визнання недійсним договору ТКН/099016 від 27.04.2010 року та набрання рішенням у вказаній справі законної сили.

Судом неодноразово надсилались сторонам листи-запити щодо надання інформації про хід розгляду справи № 55/209.

09.09.2011 року до господарського суду Вінницької області від представника ПАТ "Компанія "Райз" надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 7/68/2011/5003. Одночасно до даного клопотання додано належним чином засвідчену копію постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2011 року по справі № 55/209.

Враховуючи усунення обставин які призвели до зупинення провадження у справі ухвалою від 15.09.2011 року поновлено провадження у справі та призначено до розгляду на 03.10.2011 року.

23.09.2011 року на адресу суду надійшла апеляційна скарга № 37 від 23.09.2011 року Сільськогосподарського фермерського господарства "Аграрій" на ухвалу господарського суду про зупинення провадження у справі від 20.05.2011 року.

Супровідним листом (№ 7/68/2011/5003/3893/2011 від 26.09.2011 року) матеріали справи були надіслані до Рівненського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.10.2011 року апеляційну скаргу та додані до неї документи повернуто Сільськогосподарському фермерському господарству "Аграрій".

07.11.2011 року матеріали справи № 7/68/2011/5003 надійшли до господарського суду Вінницької області.

10.11.2011 року до господарського суду Вінницької області від Сільськогосподарського фермерського господарства "Аграрій" надійшла апеляційна скарга (№ 111 від 07.11.2011 року) на ухвалу господарського суду Вінницької області від 20.05.2011 року.

14.11.2011 року супровідним листом (№ 7/68/2011/5003/4341/2011) матеріали справи направлено до Рівненського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.11.2011 року повернуто апеляційну скаргу заявнику.

В зв'язку з поданням касаційної скарги Сільськогосподарським фермерським господарством "Аграрій" на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду матеріали справи № 7/68/2011/5003 надіслано до Вищого господарського суду України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.01.2012 року касаційну скаргу Сільськогосподарського фермерського господарства "Аграрій" повернуто скаржнику.

25.01.2012 року справа № 7/68/2011/5003 надійшла до господарського суду Вінницької області.

Ухвалою суду від 26.01.2012 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.02.2012 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився та не повідомив про причини своєї неявки, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - ухвалою від 26.01.2012 року, яка надсилалась відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - с. Гулі, Барський район, Вінницька область, 23042 і за якою йому надсилались попередні ухвали суду, в тому рахунку і ухвала про порушення провадження у справі.

Згідно довідки Головного управління статистики у Вінницькій області від 18.02.2011 року № 13/4/255 від 09.02.2011 року місцезнаходженням СФГ "Аграрій" значиться с.Гулі Барського району Вінницької області, 23042 (а.с.81, т.1), яка є ідентичною тій адресі по якій надсилались ухвали суду.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

З метою забезпечення дотримання принципів рівності та змагальності судового процесу відповідача про судове засідання, яке призначалось на 03.02.2012 року було повідомлено телефонограмою 02.02.2012 року, яку отримав директор СФГ "Аграрій" ОСОБА_2. (телефон № НОМЕР_2).

Про поінформованість відповідача про наявність в провадженні господарського суду Вінницької області справи № 7/68/2011/5003 року свідчить також подання останнім клопотань під час перебування вказаної справи в провадженні суду.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

27.04.2010року між Закритим акціонерним товариством компанія "РАЙЗ" (Вінницькою філією) (Постачальник) та Сільськогосподарським фермерським господарством "Аграрій" (Покупець) було укладено договір поставки насіння с/г культур на умовах товарного кредиту №ТКН/8099016 та договір поставки насіння с/г культур на умовах товарного кредиту №ТКН/8099016/1 (а.с.17-24, т.1).

Відповідно п. 1.1 Договорів в терміни, визначені договорами, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість (ціну), сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Згідно п. 1.2 договорів найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки Покупцю, гривнева вартість товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок та термін оплати вартості товару (в т.ч. тієї частина вартості товару, яка оплачується авансом, а також частини, яка оплачується на умовах відстрочення платежів) та нарахованих відсотків, інші умови (в т.ч. щодо надання знижки до вартості (ціни) товару), погоджені сторонами визначені в договорі та в додатках до нього, які складають невід'ємну частину договорів.

Відповідно до п.2.1 Договорів вартість (ціна) товару та сума нарахованих відсотків за користування товарним кредитом вказана в додатку до договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатку.

Найменування, кількість, ціна (вартість) товару, гривнева вартість товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок та терміни оплати, нараховані відсотки та інші умови визначені в додатках № ЗП-10009-00695 від 17.05.2010 року, №ЗП-10009-00675 від 11.05.2010 року та № ЗП-10009-00619 від 27.04.2010 року до Договору №ТКН/8099016, та додатку № ЗП-10009-00620 від 27.04.2010 року відповідно.

Як вбачається датою остаточних розрахунків сторони визначили 30.10.2010 року.

В п.2.2 Договорів сторони встановили, що протягом строку дії договорів грошові зобов'язання відповідача існують і підлягають сплаті у гривні, шляхом множення грошового еквіваленту ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті вказаній в додатках до договору, на середній курс гривні продажу відповідної іноземної валюти за міжбанківськими котируваннями, який буде опублікований на інтернет-сторінці "Українського фінансового серверу" (www.ufs.com.ua) на день, що передує дню фактичної оплати Покупцем ціни договору (її неоплаченої частини). В будь-якому разі, застосування офіційного курсу НБУ гривні до іноземної валюти при визначенні суми у гривні, що підлягає сплаті Покупцем на виконання ним зобов'язань по договору, можливе лише за умови отримання Покупцем на таке визначення письмової згоди Постачальника.

Згідно п.2.3 Договорів Покупець проводить оплату вартості (ціни) Товару та відсотків за користування товарним кредитом, шляхом перерахування коштів в розмірі гривневої суми ціни договору, вирахуваної відповідно до положень п.2.2 договору, на банківський рахунок Постачальника.

В п.2.4 Договорів встановлено, що терміни оплати вартості (ціни) товару вказані в додатках до договору.

Відповідно до п.2.5 Договорів товар (його вартість (ціна)), отриманий Покупцем у власність на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, визнається товарним кредитом. За користування товарним кредитом Покупець сплачує на користь Постачальника відсотки.

Пунктами 2.6-2.11 сторони регламентували порядок нарахування та сплати процентів за користування товарним кредитом.

Зокрема в п.2.7 Договорів встановлено, що відсотки за користування товарним кредитом нараховуються Постачальником щомісячно до 5-го числа кожного наступного місяця (починаючи з місяця, в якому здійснена поставка товару). Сторони щомісячно підписують акт надання (приймання-передачі) послуг товарного кредитування в термін до 5 числа кожного наступного місяця. Акт про надання послуг товарного кредитування надсилається Постачальником на адресу Покупця, що вказана в тексті цього договору. Покупець зобов'язується підписати акт та повернути його Постачальнику (рекомендованим листом з описом вкладення або нарочним) протягом 1 дня з дати отримання. У разі якщо підписаний акт не повертається Постачальнику в 10-ти денний термін, акт вважається схваленим та підписаним Покупцем. оплата Покупцем нарахованих відсотків за користування товарним кредитом здійснюється щомісячно до 20- го числа кожного наступного місяця, якщо інше не передбачено додатками до договору.

Згідно із п. 2.10 Договору № ТКН/8099016 та Договору № ТКН/8099016/1, в проценти за користування товарним кредитом додатково (крім розміру відсотків визначених п. 2.9 договору) включається також позитивна / відємна різниця між гривневою вартістю товару на день фактичного проведення Відповідачем оплати і гривневою вартістю товару, що вказана в додатках до договору, розрахована відповідно до положень п. 2.2 договору.

В п.2.11 Договорів вказано, що Постачальник проводить зарахування коштів, що надійшли від Покупця в наступному порядку: в першу чергу - в рахунок оплати нарахованих процентів за користування товарним кредитом, строк оплати яких настав, в другу чергу- в рахунок оплати вартості (ціни) товару, в третю чергу - в рахунок сплати відсотків за неправомірне користування коштами, в четверту чергу- в рахунок сплати штрафних санкцій.

Згідно п.3.5 Договорів Покупець зобов'язувався провести оплату за товар та сплатити відсотки за користування товарним кредитом з дотриманням порядку строків, встановлених договором.

Відповідно до п.9.7.1 Договору № ТКН/8099016 та Договору № ТКН/8099016/1, у випадку виникнення будь-якого факту неповного та/або несвоєчасного виконання грошових зобовязань покупцем, положення цього договору щодо надання знижки до вартості (ціни) товару, передбачені п.1.2 (визначені у відповідному додатку/додатках в колонці "Знижка до вартості ціни товару") та п. 2.1 договору, з моменту надання (надіслання) постачальником покупцю письмового розрахунку-повідомлення на дооцінку товару втрачають свою чинність та застосуванню не підлягають.

На підставі видаткових накладних №ВН-10009-00771 від 11.05.2010 року, № ВН-10009-00772 від 11.05.2010 року та №ВН-10009-00819 від 17.05.2010 року позивач поставив відповідачу товар, а саме: насіння соняшника PR64A44, насіння соняшника Форте ОР, насіння соняшника НК Конді, насіння соняшника Румбасол ОР, насіння соняшника Рігасол ОР загальною вартістю 261648,24 грн., що становить 33009,32 доларів США за курсом Договору № ТКН/8099016 - 7,93 грн. за 1 долар США, за міжбанківськими котируваннями, відповідно до даних УФС (а.с.30-32, т.1).

На підставі видаткової накладної №ВН-10009-00770 від 11.05.2010 року позивач поставив відповідачу насіння кукурудзи загальною вартістю 61702,56 грн., що становить 5832,00 євро за курсом Договору № ТКН/8099016/1 - 10,58 грн. за 1 євро, за міжбанківськими котируваннями, відповідно до даних УФС (а.с.33, т.1).

За твердженням позивача відповідач не здійснив оплати за поставлений по договору товар № ТКН/8099016.

Водночас відповідач частково погасив заборгованість по договору № ТКН/8099016/1 шляхом поставки позивачу продукції - насіння сої на суму 49228,3 грн. відповідно до накладної ФГ-0000019 від 19.10.2010 року та листа від 20.10.2010 року в якому відповідач просить позивача зарахувати за рахунок поставленої сої заборгованість по договору № ТКН/8099016/1 від 27.04.2010 за насіння (а.с.67-68, т.1).

Непроведення відповідачем розрахунків в строки обумовлені договором спонукало позивача звернутися з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договорів № ТКН/8099016 та № ТКН/8099016/1 від 27.04.2010 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось раніше, сторони в додатках до договорів від 27.04.2010 року передбачили, що вартість товару яка сплачується на умовах відстрочки платежу сплачується в строк до 30.10.2010 року.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вказувалось раніше, в п. 2.2 Договору сторони встановили, що протягом строку дії договору грошові зобов'язання відповідача існують і підлягають сплаті у гривні, шляхом множення грошового еквіваленту ціни договору в іноземній валюті на офіційний курс до іноземної валюти, вказаній в додатках до договору, на середній курс продажу відповідної іноземної валюти за міжбанківським котируванням , який буде опублікований на інтернет- сторінці "Українського фінансового серверу" на день, що передує дню фактичної оплати Покупцем ціни договору.

Із матеріалів справи слідує, що заборгованість відповідача за поставлений за договорами товар з урахуванням проведеної ним оплати становить 274 122,50 грн. (261 648,24+61702,56-49 228,30).

Також відповідачем не сплачено проценти за користування товарним кредитом та різницю в наданій останньому знижці, що передбачалось п.п.2.2, 2.3, 2.7, 2.10, 9.7.1 Договорів.

Суд зазначає, що розмір процентів та дооцінки товару відповідає розмірам погодженим сторонами в додатках до Договорів та дорівнює сумі вказаній в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), які обопільнопідписані сторонами (а.с.20-21, 25, 34-52, 57-65, т.1).

З урахуванням наведеного вище вимоги про стягнення з відповідача 331 675 грн. 89 коп. - основного боргу, які складаються із 274 122,50 грн. заборгованості за договорами, 22587,14 грн. відсотків за товарний кредит, 34 976,25 грн. дооцінки товару підлягають задоволенню в повному обсязі як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 14 084 грн. 87 коп. пені, 9 684 грн. 94 коп. інфляційних втрат, 29 078 грн. 44 коп. 32% річних за користування грошовими коштами за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п.7.5 Договорів передбачено відповідальність відповідача у вигляді сплати відсотків у розмірі 32 % у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків з простроченої суми.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином вимоги про стягнення 32 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та правомірними, оскільки відповідають умовам договору та чинному законодавству.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п.7.3 Договорів сторонами передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договорами терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом, покупець товару сплачує пеню в розмірі 0,3 % від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення пені є також правомірною.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 32 % річних, пені, інфляційних втрат та враховуючи строки виникнення зобов'язань за договором, перевіривши періоди нарахування, визначені позивачем, вимоги ч.2 ст.625 ЦК України та умов договорів, господарський суд встановив, що надані позивачем розрахунки 32 % річних, пені, інфляційних втрат є арифметично вірними, а тому вказані вимоги задовольняються судом в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимогу позивача про стягнення 132 670,36 грн. збитків в твердій сумі за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Обґрунтовуючи вимоги в частині стягнення з відповідача збитків в твердій сумі позивач посилається на п.7.4 Договору та приписи ст.ст.224, 225, ч.2 ст.232 ГК України, ч.1 ст.623 ЦК України.

Згідно п.7.4 Договорів Покупець відшкодовує збитки, завдані Постачальнику невиконанням або неналежним виконанням грошових зобов'язань по цьому договору. При цьому сторони встановлюють розмір збитків постачальника в твердій сумі в залежності від строків тривалості порушення зобов'язання покупцем: 10 (десять) процентів неоплаченої вартості (ціни) товару за перший (повний чи неповний) місяць із наступним збільшенням цієї суми на 10 відсотків за кожний повний чи неповний місяць прострочення. Збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку (штраф).

Згідно ч.5 ст.225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Разом з тим суд зауважує на наступні приписи норм матеріального права.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У розумінні цієї статті Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Аналогічні приписи містяться у статті 225 Господарського кодексу України. Згідно з пунктом 1 якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

Правильне встановлення порушеного цивільно-правового обовязку за договором є необхідним для відповідної кваліфікації змісту правовідносин, що виникли із факту порушення.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до норми ст.19 Основного Закону держави Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

В силу статей 42, 43, 33 ГПК України правосуддя в господарських сулах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вказані положення позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду певні докази понесених збитків. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачем, на останнього покладається обовязок їх спростування.

Так, позивач зобовязаний довести суду обставини щодо наявності шкоди, протиправної поведінки відповідача, яка спричинила шкоду, причинний зв'язок між шкодою та поведінкою, вину відповідача як підставу для настання відповідальності, підстави виникнення обовязку відповідача по відшкодуванню збитків та надати докази понесених позивачем збитків у заявленому розмірі.

В даному випадку суд приходить до висновку про те, що позивач згідно ст.33 ГПК України не довів в установленому порядку:

- наявність повного складу цивільного правопорушення, в тому рахунку і причинного зв'язку між діями відповідача та заподіяними збитками;

- понесення ним будь-яких збитків внаслідок невиконання відповідачем зобовязань за договорам поставки № ТКН/8099016 та № ТКН/8099016/1 від 27.04.2010 року.

Крім того, позивачем не надано доказів обґрунтованості розміру заявленої ним до стягнення суми збитків.

В зв'язку з тим, що позивачем не було доведено в чому саме полягають збитки, заявлені до стягнення, а також не зазначено складу правопорушення, який є необхідним в силу закону для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 132 670,36 грн. збитків є необґрунтованою, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків в твердій сумі суд враховує, що наведеної правової позиції також дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, повязаних із застосуванням ч.5 ст.225 ГК України (чинні постанови ВГСУ від 27.01.2009 року у справі № 10/269-08, від 05.08.2009 року у справі № 6/101, від 30.06.2010 року у справі № 31/13-10-786, від 07.09.2010 року у справі № 55/324-09).

Також судом при відмові в задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків в твердій сумі було прийнято до уваги приписи ст.3, ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Із матеріалів справи слідує, що негативні наслідки, які настали для позивача внаслідок зміни курсу гривні до іноземної валюти компенсовані в повній мірі шляхом заявлення вимоги про стягнення з відповідача 32 % річних за неправомірне користування грошовими коштами, інфляційних втрат та пені.

Також судом встановлено (і про що зазначає в позовній заяві позивач), що 27.04.2010 року загальними зборами акціонерів ЗАТ компанії "Райз" було затверджено внесення змін до статуту з метою приведення його у відповідність до Закону України "Про акціонерні товариства", а саме зміна назви ЗАТ компанія "Райз" на ПАТ "Компанія Райз"".

Вказане підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 215254, довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серія АБ № 230480.

З врахуванням викладеного позивачем у даній справі є ПАТ "Компанія "Райз"".

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, відсотків за користування чужими коштами, інфляційних втрат, пені в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні збитків в твердій сумі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Розподіляючи господарські витрати суд приймав до уваги норми законодавства, які були чинними на момент сплати позивачем зазначених вище сум.

03.02.2012 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського фермерського господарства "Аграрій", с. Гулі, Барський район, Вінницька область - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32426802) на користь Публічного акціонерного товариства "Компанія "РАЙЗ", вул. Заболотного, 152, м. Київ, 03680 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 13980201) - 331 675 грн. 89 коп. - основного боргу, 29 078 грн. 44 коп. - 32 % річних за користування чужими грошовими коштами, 14 084 грн. 87 коп. - пені, 9 684 грн. 94 коп. - інфляційних втрат, 3 845 грн. 24 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 175 грн. 46 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В стягненні 132 670 грн. 36 коп. - збитків в твердій сумі відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 08 лютого 2012 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - СФГ "Аграрій" - с. Гулі, Барський район, Вінницька область, 23042.