Рішення № 21341890, 06.02.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

06 лютого 2012 р. Справа 2/6/2012/5003

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" 54044, м.Миколаїв, вул.Миколаївська, 34А

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька регіональна компанія №1" юридична адреса: 21050, м.Вінниця, вул.Першотравнева, 11, кв.7;

про стягнення 34 536,19 грн. боргу за договором поставки №645 від 21.10.2011р.

Головуючий суддя Мельник П.А.

Cекретар судового засідання Віннік О.В.

Представники:

позивача, ОСОБА_1 .- за довіреністю;

відповідача, не з''явився.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька регіональна компанія №1" про стягнення 34 536,19 грн. боргу за договором поставки №645 від 21.10.2011р.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 19.01.2012 р. порушено провадження у справі №2/6/2012/5003 та призначено засідання на 06.02.2012 р.

06.02.2012 р. в судове засідання зявився представник позивача.

Відповідач в судове засідання 06.02.2012 року не зявився, витребуваних ухвалою суду від 19.01.2012 року документів не надав.

Ухвала господарського суду від 19.02.2012р. направлена відповідачу за адресою: 21050, м. Вінниця, вул. Першотравнева, буд. 11, кв.7 повернулася до господарського суду Вінницької області з відміткою відділення зв'язку "за зазначеною адресою не проживає".

Як вбачається з Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії ААБ №498153 місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька регіональна компанія №1": 21050, м. Вінниця, вул. Першотравнева, буд. 11, кв.7 .

Крім того, суд звертає увагу на п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року за № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”, п. 11 інформаційного листа вищого Господарського суду України від 15.03.2007 року за № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році”, в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, зясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

21.10.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" (далі - "продавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницька регіональна компанія №1" (за умовами договору "покупець") було укладено договір поставки №645.

Згідно з п. 3 договору продавець зобовязується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити вартість товару, згідно з п.4 цього договору.

Товаром згідно з п. 4 договору є борошно пшеничне ТМ "Златодар" вищого сорту, виробництва 2011 року. Якість товару, що передається у власність визначена п. 5 договору.

Відповідно до п. 8.2. договору при передачі товару продавець зобовязується надати покупцеві оригінали наступних документів: рахунок-фактуру на партію товару, що передається; видаткову накладну на товар; податкову накладну.

Умови оплати передбачені розділом 9, а саме в п.9.2. встановлено, що при першій поставці, покупець сплачує 50% вартості товару на момент передачі, решту 50 % сплачує на наступний день.

Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з розрахункового рахунку покупця (п. 9.3. договору).

Сторони в п. 10.2. договору передбачили, що покупець за несвоєчасну оплату товару, у відповідності із п.9.1. та відповідних додатків до цього договору, оплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період заборгованості за кожен день несплати товару.

Договір набирає чинності з моменту його належного підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами взаємних зобовязань (п.13.3. договору).

Як встановлено судом, позивач свої зобовязання за договором виконав належним чином поставивши відповідачу товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною №РН-0000343 від 28 жовтня 2011 року на суму 33800,00 грн., товарно-транспортною накладною від 28 жовтня 2011 року та рахунком-фактурою №СФ-0000264 від 28 жовтня 2011 року.

Відповідач свої зобовязання за договором щодо повного розрахунку з позивачем за поставлений товар не виконав.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення з відповідача 588,49 грн. - пені за період з 29.10.2011 р. по 08.12.11 р., 33,80 грн. - інфляційних втрат за період з 29.10.2011 року по 08.12.11 року та 113,90 грн. - 3% річних за період з 29.10.2011 р. по 08.12.11 року.

Крім того, 30 листопада 2011 року між позивачем та відповідачем складено та обопільно підписано акт звірки взаємних розрахунків, що є доказом визнання відповідачем загальної заборгованості за товар у сумі 33 800,00 грн.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання по поставці відповідачу товару належним чином, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи видаткова та товарно-транспортна накладна, а також рахунок фактура.

Однак, відповідач в порушення умов укладеного договору не виконав свого обов'язку щодо повного та своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений товар, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 33 800,00 грн.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню в сумі 33 800,00 грн., оскільки є обґрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Судом також розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 588,49 грн. - пені за період з 29.10.2011 р. по 08.12.11 р., 33,80 грн.. - інфляційних втрат за період з 29.10.2011 року по 08.12.11 року та 113,90 грн. - 3% річних за період з 29.10.2011 р. по 08.12.11 року в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

П. 10.2. договору покупець за несвоєчасну оплату товару, у відповідності із п. 9.1. та відповідних додатків до цього договору, оплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період заборгованості за кожен день несплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат, 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладених договорів та чинного законодавства.

Перевіркою розрахунку 3 % річних, інфляційних втрат, пені судом виявлено помилки, які полягають у їх невірному обрахунку.

Зокрема, позивачем невірно визначено розмір заборгованості взятий для розрахунку в певних періодах, так, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 29.10.2011 року становила 16 900,00 грн. (половину вартості товару), а не 33 800,00 грн., як визначено позивачем при розрахунку пені, 3% річних, інфляційних збитків, так як згідно п. 9.2. договору при першій поставці, покупець сплачує 50% вартості товару на момент передачі (28.10.11 р. ), решту 50 % сплачує на наступний день (29.10.11 року).

Разом з тим, визначення розміру простроченої заборгованості та періодів за який проводиться нарахування є виключною прерогативою позивача і суд не вправі коригувати вказані в розрахунку значення.

Так, відповідно до розрахунку, здійсненого судом згідно бази даних "Законодавство" сума пені за період з 29.10.11 р. по 08.12.2011 р. складає 566,95 грн., сума 3% річних за період з 29.10.2011 року по 08.12.2011 року складає 109,72 грн.

В стягненні 21,54 грн. - пені та 4,18 грн. - 3% річних слід відмовити як безпідставно заявлених.

Обрахування боргу з урахуванням індексу інфляції за 3 дні жовтня 2011 року суперечить Методиці розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Держкомстату від 27.07.2007 р. №265, оскільки при застосуванні індексу інфляції індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід вважати, що сума внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений (в даному випадку жовтень 2011 року), помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки в даному випадку з листопада 2011 року по грудень 2011 року. Відповідно не підлягає до стягнення сума боргу з урахуванням індекса інфляції за 3 дні жовтня 2011 року.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в заявлених позивачем розмірах, а саме 33,80 грн., оскільки проведення перерахунку з врахуванням виявлених помилок призводить до збільшення ціни позову.

За вказаних обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Також, позивачем заявлено до відшкодування за рахунок відповідача понесені витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. Розглянувши вказану вимогу суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст. 12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Як вбачається із матеріалів справи, 15.11.2011 року між Сарафанюком Олександром Петровичем (захисником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Судносервіс". укладено договір №062 про надання правової допомоги. Підтвердженням того, що представник позивача ОСОБА_2. по даній справі має статус адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №484, видане Вінницькою обласною КДКА 25 квітня 2006 року.

Згідно з п.2.1. договору розмір гонорару встановлюється за домовленістю між сторонами в розмірі 3000,00 грн.

Суду надано, виписку по рахунку №26004000093566, що підтверджує сплату відповідних послуг 23.12.2011 року тобто до прийняття рішення у справі, в розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення витрат на правову допомогу є обґрунтованою та законною, а тому підлягає задоволенню в розмірі 2997,76 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені, інфляційних та процентів за користування чужими грошовими коштами, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За вказаних обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПУ України.

Керуючись ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ :

1. Позов задовільнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька регіональна компанія №1" (21050, м. Вінниця, вул. Першотравнева, 11, кв.7, код ЄДРПОУ 37836325) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" (54044, м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 34А, код ЄДРПОУ 23619147) 33 800,00 грн. - основного боргу 566,95 грн. пені, 33,80 грн. інфляційних збитків, 109,72 грн. 3% річних, 2997,76 грн. - витрат на правову допомогу, 1410,47 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя Мельник П.А.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано 08 лютого 2012 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу 54044, м.Миколаїв, вул.Миколаївська, 34А

3,4 - відповідачу юридична адреса: 21050, м.Вінниця, вул.Першотравнева, 11, кв.7;

фактична адреса: 21050, м.Вінниця, вул.Червоних Партизан,