Постанова № 21287692, 01.02.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2012 р. Справа № 13/87/2011/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Сініцина Л.М. суддів Гудак А.В. при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Вінницької області від 14.06.11 р.

у справі № 13/87/2011/5003 (суддя Тісецький С.С. )

позивач Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

відповідач Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз"

про стягнення в сумі 3 116 811,38 грн. згідно договору №37/10-юр

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1.,представника,довіреність в справі

відповідача - ОСОБА_2.,представника, довіреність в справі

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 14 червня 2011 року у справі № 13/87/2011/5003 (суддя Тісецький С.С.) частково задоволено позовні вимоги Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та стягнуто на її користь з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" 2401351,48 грн. - основної суми боргу; 110463,65 грн. - суми інфляційних нарахувань; 36277,62 грн. - 3% річних; 20849,52 грн. - витрат на державне мито та 192,96 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пропорційно сумі задоволених позовних вимог. В частині стягнення 193519,16 грн. - пені та 374899,47 грн. - 7% штрафу, відмовлено.

Ухвалюючи рішення,суд першої інстанції дійшов висновків, що : відповідач зобов'язання по оплаті послуг транспортування природного газу за 2010 рік по договору № 37\10-юр від 23 березня 2010 року виконав частково ; залишок заборгованості відповідача перед позивачем за транспортування природного газу, переданого впродовж 2010 року, складає 2401351,48 гривень; вимоги позивача про стягнення з відповідача 110463,65 грн. - суми інфляційних нарахувань та 36277,62 грн. - 3% річних, відповідають умовам чинного законодавства і підлягають задоволенню, так як відповідач допустив порушення строків виконання грошових зобов»язань , та з огляду на положення ст. 174, 193 Господарського кодексу України, ст. 11, 509,525, 526, 527, 625 Цивільного кодексу України частково задовольнив позов.

Зважаючи на той факт, що по відношенню до відповідача введено мораторій на задоволення вимог його кредиторів та враховуючи ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство», суд відмовив у задоволенні нарахованих позивачем пені за період з квітня по грудень 2010 року та штрафу у розмірі 7% .

Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" подано апеляційну скаргу, якою вважає оскаржуване рішення в частині відмови в стягненні 193519 грн. 16 коп. пені необґрунтованими.

У своїй апеляційній скарзі дочірня компанія Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" вказує, що відмовивши Позивачу у задоволенні вимог щодо стягнення пені, суд 1-ї інстанції ти самим порушив норми матеріального права - ст.ст. 231, 232 ГК України та умови пункту 7.3 Договору, оскільки позивач у розумінні абзацу шостого статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є поточним кредитором у справі про банкрутство Відповідача, так як заборгованість Відповідача перед Позивачем виникла у 2010 році, тобто вже після порушення справи про банкрутство Відповідача згідно ухвали Господарського суду Вінницької області від 09.11.2005 р. по справі № 10/176-05. За зобов»язаннями поточних кредиторів нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Апелянт вказує , що дія мораторію на стягнення пені з Відповідача на користь Позивача, який є поточним кредитором, не поширюється. За таких обставин , на думку апелянта , судом 1-ї інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було невірно застосовано положення частини четвертої статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки в даному випадку суд не повинен був застосувати положення вказаної норми матеріального права, враховуючи, що зобов'язання Відповідача перед Позивачем по оплаті протранспортованих в 2010 році обсягів природного газу мають поточний характер.

Також, апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягає у тому , що рішення господарського суду Вінницької області не відповідає вимогам п.п.1,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 «Про судове рішення», оскільки доводи, на які посилається суд першої інстанції, фактично не обґрунтовані, висновки суду не відповідають нормам законодавства України.

Просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні пені скасувати та постановити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 193 519 грн. 16 коп.

Письмовим відзивом на апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" вважає рішення суду першої інстанції законним та правомірним . Вказує, що ухвалою господарського суду Вінницької області від 09.11.2005 р. за заявою ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» порушено провадження у справі № 10/176-05 про банкрутство відносно Відповідача. Зазначеною ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника відповідно до ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Штрафні санкції, що є предметом спору, нараховані за період дії мораторію, в відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо стати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Покликаючись на п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство», ч. 4 ст. 12 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , вказує ,що обов'язок по сплаті послуг за договором між Позивачем та Відповідачем у Товариства виникає, але пеня за невиконання даного зобов'язання Відповідачу нараховуванню не підлягає.

Просить в задоволенні позовних вимог Позивача в частині стягнення пені та штрафу відмовити.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 11 січня 2012 року .

11 січня 2012 року в судовому засіданні оголошувалась перерва до 01 лютого 2012 року

Під час апеляційного перегляду справи представники апелянта доводи апеляційної скарги підтримали і просять її задоволити.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував з підстав, наведених у відзиві , просить рішення суду залишити без змін , а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 23.03.2010 року між позивачем( як виконавцем) та відповідачем (як замовником) було укладено договір на транспортування природного газу для потреб населення № 37/10-юр, відповідно до умов якого позивач, як газотранспортне підприємство, зобов'язувався здійснити протягом 2010 року транспортування трубопровідним транспортом природного газу, від пунктів прийому- передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільчих станцій, а відповідач зобов'язався сплатити за транспортування газу встановлену плату. (а.с. 8)

Пунктом 5.1. договору визначено, що тариф на транспортування 1000 м3 газу по магістральних трубопроводах Позивача, встановлений в розмірі 25,5 грн., крім того ПДВ - 5,10 грн. ,всього в розмірі 30,6грн.Зазначений розмір тарифу розрахований відповідно до постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від природного газу» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.10.2009 № 997, від 01.10.2009 № 1141, від 01.10.2009 № 1142, від 01.10.2009 № 1143, від 01.10.2009 № 1144, від 01.10.2009 № 1145, від 01.10.2009 № 1146, від 01.10.2009 № 1147, від 01.12.2009 № 1376, від 21.01.2010 № 30, від 01.03.2010 № 198).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що тариф на транспортування газу, зазначений у пункті 5.1 договору, може змінюватись на підставі рішення Національної комісії регулювання електроенергетики України; у випадку зміни тарифу, новий тариф є обов'язковим для сторін за даним договором з моменту введення його в дію; зміна тарифу оформлюється сторонами додатковою угодою до даного договору.

Матеріали справи свідчать , що за час виконання Сторонами своїх зобов'язань за договором у 2010 році тариф на транспортування газу магістральними трубопроводами позивача, передбачений у пункті 5.1 договору, неодноразово змінювався у зв'язку з затвердженням Національною комісією регулювання електроенергетики України для позивача нових тарифів на транспортування природного газу магістральними газопроводами, зокрема:

Додатковою угодою №1 від 14.05.2010 до Договору відповідно до Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 28.04.2010 № 479 «Про затвердження тарифів на транспортування та постачання природного газу» з 01.05.2010 р. встановлений новий тариф на транспортування 1000 м3 газу в розмірі 6,60 грн., у тому числі ПДВ - 1,10 грн. (а.с. 11).

Додатковою угодою № 1 від 26 серпня 2010 року до Договору відповідно до постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 30.07.2010 № 1007 «Про затвердження тарифів на транспортування та постачання природного газу»з 01.08.2010 р. встановлений новий тариф на транспортування 1000 м3 газу в розмірі 75,48 грн., у тому числі ПДВ - 12,58 грн. (а.с.12)

Згідно з тарифом на транспортування газу сторонами по договору була визначена і вартість послуг на транспортування газу (п.6.1 Договору).

Пунктами 4.1 та 4.4 договору встановлено, що послуги з транспортування газу магістральними газопроводами оформлюються відповідачем і позивачем актами здачі - прийомки послуг по транспортуванню газу, які є підставою для проведення остаточних розрахунків.

Згідно з пунктом 6.2 Договору оплата послуг по транспортуванню газу здійснюється Відповідачем шляхом щоденного перерахування грошових коштів на рахунок Позивача в порядку встановленому Алгоритмом розподілу коштів, затвердженого Національною комісією регулювання електроенергетики України. При цьому, остаточний розрахунок за фактично надані послуги по транспортуванню газу здійснюється Відповідачем протягом місяця, наступного за звітним місяцем, в якому здійснювалось транспортування газу.

У зв'язку зі зміною найменування відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз», додатковою угодою № 2 від 29.12.2010р. у Договорі відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз» змінено на публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз».(а.с.13)

Із наявних у справі актів здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу від 30 квітня 2010 року, від 31 травня 2010 року, від 30 червня 2010 року , 31 липня 2010 року, 31 серпня 2010 року, 30 вересня 2010 року, 31 жовтня 2010 року, 30 листопада 2010 року, 31 грудня 2010 року вбачається, що в 2010 році позивач протранспортував , а відповідач прийняв всього 341 454,187 тис. м3 газу на загальну суму 21 226 908,91 грн. ( а.с.15-23).

Відповідач грошове зобов'язання по оплаті послуг з транспортування природного газу в 2010 році за договором не виконав належним чином, розрахувався лише частково, чим порушив розділ 6 договору. На момент пред'явлення позовної заяви до суду сума основного боргу відповідача перед позивачем склала 2401 351,48 грн.

Як у суді першої інстанції ,так і під час апеляційного перегляду даної справи відповідачем визнається сума наявної у нього заборгованості у розмірі 2401 351,48 гривень перед позивачем за транспортований по договору № 37/10-ЮР природний газ. Дана заборгованість підтверджується також матеріалами справи

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Статтями 174, 193 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб»єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України також визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Дії позивача по наданню послуг із транспортування природного газу та дії відповідача по їх прийняттю за визначеною ціною, що підтверджується вище вказаними актами , свідчить про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриману продукцію.

За таких обставин, суд першої інстанції встановивши, що зобовязання відповідачем не виконано в установлений договором строк, дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості вимог в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 2401 351,48 гривень .

Проте, Рівненський апеляційний господарський суд, проаналізувавши наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості відповідача за транспортування природного газу (а.а. 24, 25-31 )зазначає, що дана заборгованість виникла станом на грудень 2010 року

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання .

Тобто, стягнення трьох процентів річних від простроченої суми, є нерозривно пов»язане із простроченням зобов»язання, порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Втрати внаслідок інфляційних процесів необхідно розцінювати як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов'язання за певний період і вони є невід'ємною складовою суми основного боргу.

Відповідні індекси інфляції розраховуються починаючи з 1991 року щомісячно і публікуються у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі ст.ст. 19, 21, 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум.

Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ надано в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, згідно з яким розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості; для визначення сукупного індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, складаючі відповідний період, перемножити між собою.

Разом з тим, апеляційний суд вважає помилковими висновки місцевого суду в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 110463,65 грн., які нараховані позивачем за період з 01 червня 2010 року по 30 квітня 2011 року і трьох відсотків річних у розмірі 36 277,62 грн., за період з 01 червня 2010 року по 10 травня 2011 року

З врахуваннях приписів ст. 625 ЦК України , часткового погашення заборгованості та в межах заявлених позовних вимог ,колегія суддів вважає, що нарахування інфляційних втрат необхідно здійснювати з простроченого грошового зобов»язання у розмірі 2401 351,48 гривень(станом на грудень 2010 року) , обов»язок оплатити яку наступив відповідно до п. 6.2 договору з 01 лютого 2011 року.

Таким чином інфляційні втрати будуть становити :

За лютий 2011 року 21 612 грн.16 коп. (2401 351,48 грн. х 100, 9 :100) 2401 351,48 грн.

За березень 2011 року 33 618 грн. 92 коп. (2401 351,48 грн. х 101, 4 :100) 2401 351,48 грн.

За квітень 2011 року 31 217 грн. 56 коп. (2401 351,48 грн. х 101, 3 :100) 2401 351,48 грн.

Всього, інфляційні втарти становлять 86448 грн. 64 коп.( 21 612 грн.16 коп. + 33 618 грн. 92 коп. + 31 217 грн. 56 коп.)

Також апеляційній суд не може погодитись з проведеним позивачем та задоволеним місцевим господарським судом розрахунком 3% річних.

Так , за період з 01 лютого 2011 року по 10 травня 2011 року (включно) кількість прострочених днів становить 99 , виходячі з суми основного боргу 2401 351,48 грн. , річні будуть складати 19 539грн.76 коп.( 2401351,48грн. х 3:100:365 х 99)

Крім того,колегія суддів не може погодитись з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу, з огляду на викладене нижче.

В силу ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Як свідчать матеріали справи, 09 листопада 2005 року ухвалою господарського суду Вінницької області порушено провадження у справі № 10\176-05 про банкрутство « Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації « Вінницягаз» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника (а.с. 51).

Ухвалою суду від 10 лютого 2011 року продовжено термін проведення підготовчого засідання по справі № 10\176-05 до 01 січня 2013 року та змінено назву відповідача з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації « Вінницягаз» на Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації « Вінницягаз» (а.с. 52-53)

Відмовляючи в позові про стягнення пені та штрафу , місцевий господарський суд посилався на ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , відповідно до якої протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо стати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) та на п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство», яка також вказує , що протягом дії мораторію не нараховується пеня, штраф та інші фінансові санкції за неналежне виконання як зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), так і грошових зобов'язань.

На думку колегії суддів Рівненського апеляційного господарського суду , така позиція місцевого суду є помилковою і ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права .

Відповідно до статті 1 Закону №2343-ХІІ мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 Закону №2343-ХІІ, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), стосується вимог, зобовязань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, це положення слід застосовувати у контексті статті 1 цього Закону, де наведене саме визначення мораторію.

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобовязань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобовязань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Враховуючи те, що строк виконання зобовязань зі сплати наданих послуг по транспортуванню природного газу настав у позивача після 09 листопада 2005 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих зобовязань не розповсюджувалась.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобовязаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону №2343-ХІІ лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 23 травня 2006 року (справа №21-104во05) , від 7 листопада 2006 року (справа №21-772во06), від 04 липня 2011 року .

Відповідно до пункту 7.3 договору , у разі не оплати або несвоєчасної оплати послуг по транспортуванню газу в строки, зазначені в пункті 6.2. Договору , відповідач зобов»язується сплатити на користь позивача крім суми заборгованості , пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період , за який сплачується пеня , від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Розглянувши поданий позивачем розрахунок пені(а.с.35-36) , колегія суддів вважає , що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення пеня в розмірі 122907 грн. 87 коп. ( за період з 01 лютого 2011 року по 10 травня 2011 року ) .

Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України , відповідно яких апеляційний суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє рішення суду у повному обсязі , враховуючи вимоги позивача про стягнення штрафу в розмірі 7% , Рівненський апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до абзацу третього частини другої статті 231 ГК України , у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, за порушення строків виконання зобов»язання , а саме за прострочення понад тридцять днів додатково (окрім пені ) стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Враховуючи наведені норми закону , розмір штрафу , якій підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача становить 168094 грн. 60 коп.( 2401 351, 48грн. :100х 7 %)

Таким чином, рішення господарського суду Вінницької області в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 24015, 01 грн. ( різниця між сумою інфляційних втрат,присуджених до стягнення місцевим судом та сумою ,належною до стягнення ), 3% річних в розмірі 1 309, 76 грн. ( різниця між сумою 3х відсотків річних, нарахованих місцевим судом та сумою ,належною до стягнення ) , державного мита в розмірі 20849, 52 грн. , витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу в розмірі 192, 6 грн. та про відмову в стягненні пені та штрафу в розмірі 168094,6 грн. , підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення , яким необхідно :

Стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 122 907,87 грн., 7% штрафу в розмірі 168094,6 грн. , судовий збір в розмірі 22893,9 грн. та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу в розмірі 211, 88 грн.( пропорційно до задоволеної частини вимог 89, 78 %)

В решті рішення господарського суду Вінницької області від 14 червня 2011 року ( в частині стягнення основного боргу в розмірі 2 401 351,48 грн , інфляційних втрат в розмірі 86 448,64 грн. та 3% річних в розмірі 19 539,76 грн.) підлягає залишенню без змін.

Крім того , з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 1737, 42 грн. за подачу апеляційної скарги .

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,п.4ч.1ст. 104 ,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволити частково.

Рішення господарського суду Вінницької області від 14 червня 2011року у справі № 13/87/2011/5003 в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 24015,01 грн.,3% річних в сумі 1309,76 грн. ,державного мита(судового збору) та витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу та в частині відмови в стягненні пені та 7% штрафу скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення,яким .

"Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" (пров.Щорса,24, м.Вінниця, 21012, код ЄДРПОУ 03338649) на користь Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул.Кловський узвіз, 9/1, м.Київ, 01021, код ЄДРПОУ 30019801) пеню в розмірі 122 907,87грн. (сто двадцять дві тисячі дев»ятсот сім гривень 87 коп.) та 7% штрафу в розмірі 168094,6 грн.( сто шістдесят вісім тисяч дев»яносто чотири гривні 60 коп ) .

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" (пров.Щорса,24, м.Вінниця, 21012, код ЄДРПОУ 03338649) на користь Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул.Кловський узвіз, 9/1, м.Київ, 01021, код ЄДРПОУ 30019801) судовий збір в розмірі 22893,9 грн.(двадцять дві тисячі вісімсот дев»яносто три грн. 90 коп.) та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу в розмірі 211,88грн. (двісті одинадцять грн. 88 коп.)

В решті рішення господарського суду Вінницької області від 14 червня 2011 року залишити без змін .

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" (пров.Щорса,24, м.Вінниця, 21012, код ЄДРПОУ 03338649) на користь Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул.Кловський узвіз, 9/1, м.Київ, 01021, код ЄДРПОУ 30019801) судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1737,42 грн. (одну тисячу сімсот тридцять сім гривень 42 коп. )

Господарському суду Вінницької області видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Гудак А.В.

1724/12