Постанова № 21287393, 24.01.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.12 Справа № 5015/2485/11

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Краєвської М.В.

суддів: Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Центр сприяння розвитку спорту»від 09.12.2011 р. б/н

на рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2011 р.

у справі № 5015/2485/11

за позовом Релігійної організації «Релігійний центр свідків Єгови в Україні», м.Львів

до відповідача-1 ТзОВ «Центр сприяння розвитку спорту», м.Львів

до відповідача-2 ВАТ «Кінескоп», м.Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Брюховецької селищної ради, смт.Брюховичі-м.Львів

про визнання недійсною біржової угоди № Н-117-8 договору купівлі-продажу від 02.07.2008 р., укладеної(ого) між ТзОВ «Центр сприяння розвитку спорту»та ВАТ «Кінескоп»

За участю представників:

від позивача ОСОБА_1. (представник, довіреність від 03.02.2011 р. за № 144 у матеріалах справи),

ОСОБА_2 (представник, довіреність від 03.02.2011 р. за № 143 у матеріалах справи),

ОСОБА_3. (представник, довіреність від 30.05.2011 р. за № 468 у матеріалах справи);

від відповідача-1 ОСОБА_4. (адвокат, довіреність від 19.05.2011 р. б/н у матеріалах справи),

від відповідача-2 не з»явився;

від третьої особи ОСОБА_5. (представник, довіреність від 08.02.2011 р. № 144 у матеріалах справи)

Представникам сторін і третьої особи роз”яснено їх права й обов”язки, передбачені ст.ст.22, 27 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало.

За відсутності клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу як від жодної зі сторін, так і від третьої особи в судовому засіданні не забезпечується повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 р.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.11.2011 р. у справі № 5015/2485/11 (колегія суддів: Довга О.І. (головуючий), Матвіїв Р.І., Сухович Ю.О.) позов задоволено повністю за підставністю й обґрунтованістю, визнано недійсною біржову угоду № Н-117-8 договір купівлі-продажу від 02.07.2008 р., укладену(ий) між ТзОВ «Центр сприяння розвитку спорту»та ВАТ «Кінескоп»(а.с.172-185, Том 9).

Відповідач-1 з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, де просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, зокрема, що господарським судом не взято до уваги, що позивачем придбано у власність не цілісний майновий комплекс, а окремі будівлі; суд першої інстанції не взяв до уваги постанову Вищого господарського суду України від 30.09.2009 р. у справі № 7/268, в якій встановлено, що куплене майно не є цілісним майновим комплексом; рішеннями Господарського суду Львівської області в справах № 15/265, № 22/148, які набрали законної сили, встановлено право власності «А»на спірне майно; висновок науково-правової експертизи щодо предмета договору ґрунтується на документах, які є нечинними, тому не може бути належним доказом; позивачем обрано невірний спосіб захисту, угода не стосується прав і обов»язків позивача; у судовому засіданні не брав участі жодного разу представник відповідача-2, чим порушено принцип рівності та змагальності сторін, оскільки анульовано ліцензію Піщухіна М.К.

У відзивах на апеляційну скаргу та доповненні на останню, доповненнях і додаткових доповненнях до них позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у них.

У письмовому поясненні по суті апеляційної скарги та додатковому поясненні третя особа просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги з зазначених у ньому підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 2 липня 2008 року між ВАТ «Кінескоп»в особі ліквідатора Піщухіна Миколи Костянтиновича (продавець за договором, відповідач-2 у справі) та ТзОВ «Центр сприяння розвитку спорту»(покупець за договором, відповідач-1 у справі) була(в) укладена(ий) біржова угода № Н-117-8 договір купівлі-продажу від 02.07.2008 р. (далі - договір), відповідно до п.п.1.1, 1.3, 2.1 якого продавець зобов»язується передати у власність покупцю неліквідне майно колишнього табору відпочинку «Юність»за адресою: м.Львів, смт.Брюховичі, вул.Львівська, 62 згідно з переліком, наведеним у п.1.1 договору, а покупець оплачує вартість об»єкта відчуження в сумі 117317 грн. на розрахунковий рахунок товарної біржі «Наша»протягом 10 календарних днів з дня підписання договору; біржа перераховує кошти (за вирахуванням послуг) на розрахунковий рахунок продавця протягом 3-х банківських днів з дня їх підписання (а.с.81, Том 1).

На виконання п.3.2 договору 07.07.2008 р. між сторонами був підписаний акт приймання-передачі майна (а.с.101-110, Том 4).

Пунктом 3.3 договору передбачено, що продавець зобов»язується передати об»єкт відчуження з інвентарними картками обліку основних засобів, які долучені відповідачем-1 до матеріалів справи (а.с.102-109, Том 4).

Договір зареєстрований на товарній біржі «Наша»на підставі ст.15 Закону України "Про товарну біржу" від 10.12.1991 р. № 1956-XII з наступними змінами та доповненнями (далі Закон № 1956-ХП).

Як вбачається з позовної заяви (а.с.2-6, Том 1), підставою для визнання договору недійсним позивач вважає, що зміст останнього суперечить вимогам ч.1 ст.317 ЦК України, якою передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, у ВАТ «Кінескоп»відсутні будь-які правовстановлюючі документи, які б підтверджували належність йому права власності на майно, відчужене за договором; останній не є нотаріально посвідчений.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2011 р. у справі № 5015/2485/11 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «Центр сприяння розвитку спорту»- без задоволення.

При цьому колегія виходила з наступного.

Враховуючи положення статті 54 ГПК України та межі повноважень суду при прийнятті рішення за статтею 83 ГПК України, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає предмет та підстави поданого позову; вказує, яке саме його право чи охоронюваний законом інтерес є порушеними, доводячи це належними та допустимими доказами.

Господарський суд повинен встановити обєктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права чи охоронюваного законом інтересу позивача, відповідність обраного ним способу їх захисту способам, визначеним законодавством, забезпечення внаслідок прийняття рішення відновлення порушених прав позивача.

02.07.2008р. за біржовою угодою № Н-117-8 договором купівлі-продажу (далі ? спірна угода) ВАТ «Кінескоп»продало, а ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»придбало неліквідне майно колишнього табору відпочинку «Юність»за адресою: м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Львівська, 62: 1)Спальний корпус інв. №66, 2) Будинок Деревяний інв. №33625, 3) Будинок Деревяний інв. №40469, 4) Будинок Деревяний інв. №42145, 5) Будинок Деревяний інв. №42155, 6) Льодовня з овочезбереження інв. №15 800, 7) Димова труба металева інв. №376, 8) Мережі радіофікації інв. №99, 9) Лінії зв'язку інв. №104, 10) Система зовнішніх трубопроводів води інв. №36760, 11) Система зовнішніх трубопроводів каналізації інв. №36761, 12) Система електричного освітлення інв. №36771, 13) Басейн інв. №00623, 14) Нагірна канава стоку дощових вод інв. №00624, 15) Тенісний корт інв. №00625, 16) Тенісний корт інв. №00626, 17) Футбольне поле інв. № 00627, 18) Зелені насадження інв. № 00628.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що укладення спірної угоди порушує права та охоронюваний законом інтерес позивача.

Так, 17.12.1997р. правлінням ВАТ «Кінескоп»було прийнято рішення про реалізацію санаторію-профілакторію «Юність»після експертної оцінки (Протокол засідання правління ВАТ «Кінескоп»№50). Вказане рішення було затверджено Спостережною радою зазначеного товариства, якою також було надано дозвіл на відчуження і продаж санаторію-профілакторію «Юність»(Протокол засідання Спостережної ради ВАТ «Кінескоп»№ 15 від 17.02.1998р.).

Із Інвентаризаційної справи на профілакторій «Юність»в смт. Брюховичі вбачається, що станом на початок 1998 року по вул. Львівській, 62 в смт. Брюховичі, Львівської області містились наступні будівлі та споруди профілакторію «Юність»: 1. А I спальна будівля; 2. А II будівля лікувально-санаторного призначення; 3. А III будівля лікувально-санаторного призначення; 4. А IY адміністративна будівля; 5. А Y бальнеологія; 6. А YI будівля складу; 7. Б-1 котельна; 8. В-1 їдальня; 9. Г-2 клуб; 10. Д-1 спальний корпус; 11. Ж-2 лікувальний корпус; 12. З-1 сауна, баня; 13. К-2 бібліотека; 14. Л-1 прохідна; 15. М-1 будівля насосної станції; 16. Н-1 будівля насосної станції; 17. О-1 літній театр; 18.П-2 спальний корпус (готовність 44 %); 19. водонапірна башта; 20. артезіанські свердловини, 21. ворота.

02.04.1998р. ТОВ «ЛьвівЮрАудитКонсалтинг», за замовленням ВАТ «Кінескоп», було проведено експертну оцінку ринкової вартості розміщеного на земельній ділянці площею 7,6511 га санаторію-профілакторію «Юність»(для продажу), включаючи: спальний корпус на 100 місць; лікувальний корпус; адміністративний корпус; будівлю бальнеології; будівлю складу; котельню; їдальню; клуб; сауну; будівлю тиру (більярдну); прохідну; бювет мінеральної води; будівлю санаторно-лікувального призначення; будівлі насосної станції; спальний будиночок; незавершене будівництво спального корпусу; літній кінотеатр; водонапірну башту; артезіанські свердловини; мережі гарячого та холодного водопостачання, каналізації, теплотраси, електропостачання; асфальтові та плиткові покриття; сітчасту огорожу; металеві ворота; бетонні земляні укріплення по периметру тенісних кортів та бетонні берегові укріплення басейну; обладнання котельної.

20.04.1998р. Фондом державного майна України було погоджено ВАТ «Кінескоп»продаж санаторію-профілакторію «Юність»(Лист № 10.17.4110).

Наказом голови правління ВАТ «Кінескоп»№ 62 від 14.05.1998р. було призначено комісію по передачі матеріальних цінностей майнового комплексу санаторію-профілакторію «Юність». 18.05.1998р. вказаною комісією було складено Інвентаризаційний опис основних засобів: будівель, споруд, передавальних пристроїв та обладнання профілакторію «Юність», у який увійшли: п.1 Спальний корпус на 100 місць; п.2 Лікувальний корпус; п.3 Адміністративний корпус; п.4 Будівля бальнеології; п.5 Будівля складу; п.6 Котельня; п.7 Їдальня; п.8 Клуб; п.9 Сауна; п.10 Тир (більярдна); п.11 Прохідна; п.12 Бювет; п.13 Будівля санаторно-лікувального призначення; п.14 Будівлі насосної станції; п.15 Спальний корпус; п.16 Незавершене будівництво спального корпусу; п.17 Літній кінотеатр; п.18 Водонапірна башта; п.19 Артезіанські свердловини; п.20 Мережі холодного водопостачання; п.21 Мережі гарячого водопостачання; п.22 Каналізація; п.23 Теплотраси; п.24 Мережі електропостачання; п.25 Асфальтові та плиткові покриття (бордюри); п.26 Сітчаста огорожа; п.27 Металеві ворота; п.28 Бетонні земляні та берегові укріплення; п.29 Обладнання котельної.

04.06.1998р. ВАТ «Кінескоп»як продавцем було укладено із позивачем як покупцем Біржовий контракт ? договір № 310н/98 (далі ? Контракт). Предметом якого, відповідно до п.1.1 був цілісний майновий комплекс профілакторію «Юність», що знаходиться за адресою: Львівська область, смт. Брюховичі, вул. Львівська, 62 (далі у Контракті іменується як «Майновий комплекс»), що складається із будівель та споруд, враховуючи внутрішньомайданні комунікації: 1. А I спальний корпус; 2. А II бювет мінеральних вод; 3. А III будівля лікувально-санаторного призначення; 4. А IY адміністративний корпус; 5. А Y бальнеологія; 6. А YI будівля складу; 7. Б-1 котельна; 8. В-1 їдальня; 9. Г-2 клуб; 10. Д-1 спальний будиночок; 11. Ж-2 лікувальний корпус; 12. З-1 сауна; 13. К-2 будівля тиру (більярдна); 14. Л-1 прохідна; 15. М-1 будівля насосної станції; 16. Н-1 будівля насосної станції; 17. О-1 літній театр; 18. незавершене будівництво спального корпусу; 19. водонапірна башта; 20. артезіанські свердловини.

09.06.1998р. за актом прийому передачі санаторію-профілакторію «Юність», ВАТ «Кінескоп»було передано позивачу визначене в Інвентаризаційному описі від 18.05.1998р. майно.

10.06.1998р. ЛОДКБТІ та ЕО було посвідчено право колективної власності позивача на будівлі та споруди майнового комплексу профілакторію «Юність»(в цілому). Також, 15.06.1998р. позивачу було видано Державний акт серії 1-ЛВ №003072 на право постійного користування земельною ділянкою профілакторію «Юність», площею 7,6511 га. Після закінчення реконструкції придбаного профілакторію, позивачем отримано новий Державний акт на право постійного користування землею серії 1-ЛВ №004137 від 10.04.2000р.

27.07.1998р. позивачем та ВАТ «Кінескоп»підписано акт звірки взаємних розрахунків, яким сторонами було підтверджено, що вимоги згідно з Контрактом виконані повністю, претензій немає.

З урахуванням вищевказаних обставин справи в їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за Контрактом № 310н/98 від 04.06.1998р. позивачем було придбано цілісний майновий комплекс профілакторію «Юність»по вул. Львівській, 62 в смт. Брюховичі, включаючи майно в наступному відчужене ВАТ «Кінескоп»ТОВ «Центр сприяння розвиту спорту»за спірною угодою.

Посилання апелянта на те, що придбане позивачем за Контрактом від 04.06.1998р. майно, з огляду на п.1.1. вказаного Контракту не володіло ознаками цілісного майнового комплексу, не приймається апеляційним судом до уваги. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в редакції чинній на час укладення зазначеного Контракту, цілісним майновим комплексом визнавався господарський обєкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Зважаючи на викладене, як правильно про це зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, пункти 1.1, 3.4, 3.5 Контракту № 310н/98, в яких сторони прямо визначили, що його предметом є "цілісний майновий комплекс профілакторію «Юність»", котрий складається із ряду будівель та споруд, враховуючи внутрішньомайданні комунікації та обумовили долю таких комунікацій і боргів, а також розмір земельної ділянки, свідчать про відчуження позивачу саме цілісного майнового комплексу. В свою чергу, придбання позивачем профілакторію «Юність»за ціною, визначеною у Звіті про експертну оцінку обєкта (пп. 1.3, 1.4 Контракту) підтверджує продаж позивачу усіх обєктів, які були предметом експертної оцінки, в т.ч. і в наступному відчужених ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»за спірною угодою.

При цьому твердження апелянта, про те, що звіт ТОВ «ЛьвівЮрАудитКонсалтинг»від 02.04.1998р. було укладено щодо окремих обєктів та не за передбаченою Методикою оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої постановою КМУ від 15.08.1996р. №961 формою не приймаються апеляційним судом до уваги. Оскільки, є такими, що не ґрунтуються на дійсному змісті зазначеного звіту, інших матеріалах справи, а також нормах матеріального права.

Про те, що предметом купівлі-продажу за укладеним між ВАТ «Кінескоп»та позивачем Контрактом №310н/98 від 04.06.1998р. були не лише окремі будівлі та споруди, а й інше майно, яке входило до складу цілісного майнового комплексу профілакторію «Юність»свідчить також те, що за наслідками укладення зазначеного Контракту головою правління ВАТ «Кінескоп»було видано наказ №148 від 24.12.1998р., яким вирішено ліквідувати з 01.01.1999р. дільницю санаторію-профілакторію «Юність», яка входила в структуру цеху побуту ВАТ «Кінескоп», зняти з бухгалтерського обліку санаторій-профілакторій як обєкт, що проданий та передати підїзну дорогу інв. № 259 до санаторію-профілакторію «Юність»с. Брюховичі в Брюховицьку сільську раду (пп. 1-3 Наказу). Згідно із зведеною відомістю по залишках основних засобів ВАТ «Кінескоп»станом на 01.01.2003р., балансова вартість основних засобів підрозділу “Профілакторій «Юність»” становила 81129,11 грн. Відповідно до інвентаризаційного опису по цеху побуту ВАТ «Кінескоп», після продажу профілакторію «Юність»на обліку залишалася лише “дорога до санаторію «Юність»” зазначеної вартості 81129,11 грн.

Отже, як правильно було встановлено судом першої інстанції єдиним майном санаторію-профілакторію «Юність», котре залишалося на балансі ВАТ «Кінескоп»після укладення із позивачем Контракту від 04.06.1998р., була підїзна дорога до вказаного санаторію, яка згодом мала бути передана на баланс Брюховицької селищної ради. Внаслідок викладеного, апеляційний суд також вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив твердження відповідачів про те, що на балансі ВАТ «Кінескоп»продовжувались залишатись ще деякі обєкти, які 02.07.2008р. були відчужені ВАТ «Кінескоп»ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»за спірною угодою.

Апеляційний суд також вважає правомірним відхилення судом першої інстанції посилання ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»на постанову Вищого господарського суду України від 30.09.2009р. у справі № 7/268 як на доказ свого твердження про не відчуження позивачу за Контрактом від 04.06.1998р. цілісного майнового комплексу. Адже, нетотожний субєктний склад сторін вказаної та даної справи, не дає судам можливість застосувати преюдицію судових актів господарського суду відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України.

Додатково апеляційний суд зазначає, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями, але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Не надається преюдиціального значення також фактам (обставинам) зазначеним у скасованих судових рішеннях та у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, повязані з доказуванням (ч.2 ст.111-7 ГПК), - за винятком випадків, коли касаційна інстанція, скасувавши рішення попередніх судових інстанцій, прийняла нове рішення на підставі встановлених ними обставин.

Враховуючи, що постановою Вищого господарського суду України від 30.09.2009р. справу №7/268 було направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду, будь-які встановлені у ній факти не мають для цієї справи преюдиційного значення. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що апелянт посилається не на факти (обставини) встановлені касаційним судом, а на правову оцінку таких фактів, котра також не може мати преюдиційного значення.

Як було зясовано апеляційним судом, про що також зазначено в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, майнові права позивача порушуються спірною угодою не тільки в силу придбання позивачем відчуженого за вказаною угодою майна у складі цілісного майнового комплексу (за Контрактом від 04.06.1998р.), а й в силу наступних обставин.

Зокрема, апеляційний суд погоджується із висновок суду першої інстанції про те, що позивач, придбавши за зазначеним Контрактом в т.ч. перелічені у п. 1.1. обєкти нерухомості (що не заперечується апелянтом) як головні речі, в силу положень ст.ст. 131 та 132 ЦК України 1963 року, а також ст.ст. 186-188 ЦК України набув право власності і на їх приналежності та складові, як-то: комунікації, димову трубу котельної тощо. Як наслідок, відчуження вказаного майна за спірною угодою у будь-якому випадку є порушенням майнових прав позивача.

Також за спірною угодою, у складі неліквідного майна колишнього профілакторію «Юність»в т.ч. було відчужено й розташований по вул. Львівська, 62 в смт. Брюховичі обєкт нерухомого майна спальний корпус. В той же час, як це було правильно встановлено судом першої інстанції, із Інвентаризаційної справи профілакторію «Юність»в смт. Брюховичі, сформованої станом на початок 1998 року вбачається, що на момент укладення Контракту між ВАТ «Кінескоп»та позивачем по вул. Львівській, 62 в смт. Брюховичі знаходились, зокрема, наступні будівлі та споруди профілакторію «Юність»: А I спальна будівля; Д-1 спальний корпус; П-2 спальний корпус (готовність 44 %), які було відчужено позивачу у відповідності до п.1.1 Контракту.

В свою чергу, за інформацією наданою ОКП ЛОР «БТІ та ЕО»станом на 10.06.1998р., відчужений ВАТ «Кінескоп»ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»за спірною угодою спальний корпус було зареєстровано за позивачем у цій справі. На час укладення спірної угоди від 02.07.2008р., жодних будівель на території колишнього профілакторію «Юність»(м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Львівська, 64 (колишня 62)), за ВАТ «Кінескоп»зареєстровано не було. Натомість, всі будівлі та/або споруди, за вказаною адресою, були та є зареєстрованими за позивачем у цій справі.

Отже, відчуження за спірною угодою спального корпусу є безумовним порушенням права власності позивача. Доказів, які б свідчили про протилежне, апелянтом надано не було.

Крім того, предметом спірної угоди, серед іншого, також є два тенісні корти, футбольне поле, а також зелені насадження за адресою: Львівська область, смт. Брюховичі вул. Львівська, 62 (64).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка по вул. Львівській, 64 (62) в смт. Брюховичі належить позивачу на праві постійного користування, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії 1-ЛВ № 004137 від 10.04.2000р.

В силу ст. 79 Земельного кодексу України, ч.3 ст. 373 Цивільного кодексу України, а також пункту 2 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого Постановою КМУ від 28.10.2004р. №1442 право власності на земельну ділянку поширюється на багаторічні насадження, які на ній знаходяться; розміщення багаторічних насаджень є земельним поліпшенням.

В свою чергу, в силу ч.1 ст. 181 ЦК України право на тенісні корти та футбольне поле як нерухоме майно також нерозривно повязано із правом на земельну ділянку, частиною якої вказані обєкти безпосередньо являються.

За таких умов, продаж за спірною угодою зелених насаджень, тенісних кортів та футбольного поля порушує також право користування позивача частиною земельної ділянки по вул. Львівській, 64 (62) в смт. Брюховичі та зеленими насадженнями, нерозривно із нею повязаних.

Апеляційним судом також встановлено, що 24.09.2010р. та 26.11.2010р. ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту» зверталося до Брюховицької селищної ради з проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовного розміру 1,5 гектара для обслуговування придбаних товариством за спірною угодою обєктів, за адресою: м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Львівська, 64 для наступного отримання вказаної земельної ділянки в користування (оренду).

В той же час, 24.01.2011р., ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»подало до Львівського окружного адміністративного суду позов про скасування рішень виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 09.12.1999р. №370 та 25.01.2000р. №19 (за якими позивачу у цій справі було видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ЛВ №004137 від 10.04.2000р.); зобовязання Брюховицьку селищну раду на найближчий сесії селищної ради розглянути питання про надання ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовного розміру 1,5 гектара за адресою: м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Львівська, 64; зобовязання Львівський міський відділ ДП «Центр державного земельного кадастру»внести в книгу записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею і Поземельну книгу запис про скасування реєстрації Державного акту на право постійного користування землею серія І-ЛВ №004137, зареєстрованого за №39. В обґрунтування заявленого позову ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»також послалося на те, що на території позивача у даній справі знаходиться майно вказаного товариства, придбане за спірною у цій справі угодою.

Враховуючи, що вирішення питання про фактичне позбавлення позивача належного йому на законних підставах права постійного користування частиною земельної ділянки по вул. Львівській, 64 в смт. Брюховичі (разом із зеленими насадженнями) безпосередньо повязано із вирішенням питання про правомірність спірної угоди, ухвалою від 17.05.2011р. Львівським окружним адміністративним судом розгляд адміністративної справи № 2а-785/11/1370 було зупинено до набрання законної сили рішення у цій справі: про визнання Біржової угоди від 02.07.2008р. недійсною.

За таких умов, апеляційний суд погоджується із висновком господарського суду Львівської області про те, що спірна у цій справі угода прямо ущемляє охоронюваний законом інтерес позивача, котрий, згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі № 18-рп/2004 від 01.12.2004р., полягає у прагненні до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом та є самостійним обєктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Апеляційний суд також вважає обґрунтованим посилання в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції на те, що наведений у п.1.1 спірної угоди опис відчуженого ВАТ «Кінескоп»ТОВ «Центр сприяння розвитку центру»майна не дає змогу однозначно вирізнити його з-поміж інших однорідних речей, що знаходяться за тією ж адресою, оскільки містить лише родові його ознаки: «найменування», «місцезнаходження».

В свою чергу, із матеріалів справи вбачається, що після укладення із ВАТ «Кінескоп»Контракту від 04.06.1998р. позивачем було здійснено повну реконструкції придбаного за ним цілісного майнового комплексу профілакторію «Юність»під власний адміністративно-господарський комплекс, під час якої, серед іншого: спальний корпус було реконструйовано у адміністративний будинок; димову трубу котельної, мережі водо-, електро- постачання, каналізації та ін. замінено на їх аналоги: іншого діаметру, висоти/довжини, функціональної спроможності та інших технічних характеристик. Внаслідок чого, на території колишнього профілакторію «Юність»по вул. Львівській 64 (62) в смт. Брюховичі, на час розгляду справи, знаходиться створене позивачем майно, що за найменуванням: «димова труба», «мережі водопостачання»і т.п., та «місцезнаходженням»відповідає майну, яке є предметом спірної угоди.

Отже, укладення вказаної угоди спричинило виникнення стану правової невизначеності позивача відносно перспектив подальшого володіння та користування належним йому майно, що є порушенням встановленого ч.1 ст. 321 ЦК України принципу непорушності права власності.

Також апеляційний суд приймає до уваги, що порушення права власності позивача у цій справі на належне йому майно, а також права користування позивача земельною ділянкою в смт. Брюховичі по вул. Львівській, 64 (62) спірною у цій справі угодою безпосередньо встановлено й ухвалою господарського суду Львівської області від 02.03.2011р. у справі № 2/264 про банкрутство ВАТ «Кінескоп»(залишеною без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2011р., а також Вищого господарського суду України від 29.12.2011р.) якою визнано незаконними дії ліквідатора ВАТ «Кінескоп»щодо відчуження майна за спірною у цій справі угодою.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що викладений в оскаржуваному рішенні висновок господарського суду Львівської області про те, що спірна угода укладена між ВАТ «Кінескоп»та ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»безпосередньо стосується прав та охоронюваного законом інтересу позивача, ґрунтується на наявних у справі матеріалах та належних доказах, достовірність яких апелянтом не спростовано.

Стосовно відповідності обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством, а також його спроможності відновити порушені права позивача, апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997р. № 9-зп частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»також визначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Аналогічне положення міститься також у п. 4 розяснення Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12.03.1999р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними».

Отже, виходячи із наведених приписів, особа звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору, не будучи його стороною, зобовязана довести, яким чином оспорюваний нею договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, повинен перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту прав позивача.

Тобто, право позивача обрати такий спосіб захисту свого порушеного права як визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, залежить від того, чи порушеного таким правочином його право. У випадку встановлення такого порушення, визнання правочину недійсним є способом захисту порушеного права позивача, котрий він може обирати на власний розсуд (ст. 20 ЦК України).

Апеляційним судом зясовано, що позивачем належним чином доведено, а судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що спірна угода порушує права та охоронюваного законом інтерес позивача. Як наслідок, апеляційний суд вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права та охоронюваного законом інтересу відповідає способам захисту встановленим статтею 16 ЦК України, а право на його обрання позивачем прямо передбачено статтею 215 ЦК України.

В контексті зясування ефективності обраного позивачем способу захисту, апеляційний суд зазначає, що з огляду на зясовані вище фактичні обставини справи, зважаючи на зупинення до набрання законної сили рішення у цій справі, ініційованої за позовом ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»адміністративної справи № 2а-785/11/1370, визнання спірної угоди недійсною призведе до припинення порушення права користування позивача земельною ділянкою по вул. Львівській, 64 (62), площею 7,6511 га та розташованими на ній зеленими насадженнями, а також ліквідує ущемлення охоронюваного законом інтересу позивача.

Крім того, внаслідок визнання спірної угоди недійсною буде нівельований, породжений спірною угодою, стан правової невизначеності позивача відносно подальшої можливості володіння та користування належним йому майном, в тому числі обєктом нерухомості: придбаним та реконструйованим спальним корпусом та призведе до відновлення гарантованого позивачу ст. 321 ЦК України права на повагу до свого майна.

За таких умов, апеляційний суд погоджується із висновок суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є таким, що призведе до відновлення порушених прав та охоронюваного законом інтересу позивача.

В той же час, із матеріалів справи вбачається, що порушення спірною угодою прав позивача не повязано із позбавленням позивача фактичного володіння відчуженим за вказаною угодою майном. Адже, як правильно встановлено судом першої інстанції, з моменту укладення із ВАТ «Кінескоп»Контракту від 04.06.1998р. позивач є власником та фактичним володільцем і користувачем всього розташованого по вул. Львівській, 64 (62) майна, як придбаного за вказаним Контрактом, так і створеного власне позивачем. За таких умов, у позивача відсутні правові підстави для звернення до суду із віндикаційним позовом.

Апеляційний суд також не приймає до уваги твердження апелянта про необхідність обрання позивачем іншого способу захисту свого порушеного право, як-то звернення до суду з негаторним позовом чи позов про визнання права власності. Адже встановлене судом порушення та ущемлення прав та охоронюваного законом інтересу позивача знаходиться у причинно-наслідковому звязку із фактом укладення спірної угоди. Відповідно, з огляду на фактичні обставини цієї справи, оспорення у судовому порядку дійсності такої угоди є єдино можливим ефективним способом захисту порушеного права та законного інтересу позивача.

Відносно наявності підстав для визнання спірної угоди недійсною, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угоди (її частини) недійсною.

Загальні підстави визнання угод недійсними встановлені статтею 215 ЦК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, чинної на час укладення спірної угоди, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу, згідно зі ст. 656 ЦК України, може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні було встановлено, що в порушення зазначених вимог ЦК України спірну угоду було укладено ВАТ «Кінескоп»із ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»стосовно майна, якого фактично, на момент укладення спірної угоди, не існувало (окрім зелених насаджень).

Вказаний висновок суду було обґрунтовано, зокрема, наступним.

Після укладення між позивачем та ВАТ «Кінескоп»Контракту від 04.06.1998р. за замовленням позивача, ПП ТАМ «Комплекс»було розроблено робочий проект реконструкції профілакторію «Юність»в смт. Брюховичі, під адміністративно-господарський комплекс релігійної організації «Свідків Єгови». Вказаним проектом було, зокрема, передбачено реконструкцію існуючого спального корпусу під адміністративний будинок; реконструкцію існуючих комунікацій та прокладення нових по території комплексу, заміну мереж теплопостачання та огрівання; заходи по реконструкції артезіанських свердловин, будівництво очисних споруд з відводом очищених вод в місцевий потічок, устаткування звязку та сигналізації, автоматизації та диспетчеризації тощо. Крім того, Проектом передбачалось здійснення реконструкції котельні із збільшенням потужності: заміною технологічного обладнання в межах існуючої будівлі та встановленням двох котлів фірми ».

Рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної ради № 325 від 16.12.1998р. позивачу було надано дозвіл на виконання ремонтно будівельних робіт згідно з проектом реконструкції.

Виконання позивачем передбачених проектно-кошторисною документацією будівельних робіт по реконструкції обєктів нерухомості придбаного профілакторію, підтверджено актами про готовність закінчених будівництвом обєктів до експлуатації від 11.07.2000р., а факт виконання робіт по влаштуванню комунікацій актами скритих робіт від 10.08.2000р., 12.08.2000р. та 20.08.2000р.

21.12.2000р. позивачем було отримано свідоцтва на право власності на новостворене внаслідок реконструкції майно.

В свою чергу, відсутність по вул. Львівській, 64 (62) в смт. Брюховичі відчуженого за спірною угодою майна такого як: спальний корпус, чотири будинки деревяні, льодовня з овочезбереження, димова труба металева, мережі радіофікації, лінії звязку, система зовнішніх трубопроводів води, система зовнішніх трубопроводів каналізації, система електричного освітлення, басейн, нагірна канава стоку дощових вод, два тенісні корти, футбольне поле підтверджується матеріалами справи, в т.ч. топографічними планами від 12.05.2008р. та від 10.02.2011р. та планами-схемами території: Львівська обл., смт. Брюховичі, вул. Львівська, 64, складеними ОКП «БТІ та ЕО»23.03.2010р. та 21.02.2011р., інвентаризаційною справою на майно за вказаною адресою, листами ОКП «БТІ та ЕО»від 15.04.2010р. та 29.10.2010, а також висновком експертного дослідження судової будівельно-технічної спеціалізації №859/10 від 21.05.2010р. та постановою про порушення за фактом здійснення експертної оцінки неіснуючого майна кримінальної справи №144-3782 від 03.11.2010р., котрі згідно з ст. 43 ГПК України правомірно оцінені судом першої інстанції у сукупності із іншими належними доказами у справі.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, у звязку із чим апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, спірна угода, укладена щодо неіснуючого майна (окрім зелених насаджень), суперечить вимогам статей 655, 656 ЦК України. В свою чергу, враховуючи, що при укладенні вказаної угоди її сторонами не було додержано передбачених ч. 1 ст. 203 ЦК України вимог, в силу ст.ст. 215, 236 зазначеного Кодексу, дана угода правомірно визнана судом недійсною.

Під час апеляційного провадження знайшли своє підтвердження також наступні встановлені судом першої інстанції обставини справи.

Частиною 1 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ч.1 ст. 317, ч.1 ст. 319 та ч.1 ст. 658 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

В свою чергу, статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до п.1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, в редакції, що діяла на час укладення спірної угоди, державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно (внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у звязку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно) здійснюють БТІ за місцезнаходженням обєктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Однак, із матеріалів справи вбачається, що на час укладення вказаної угоди, жодних будівель чи споруд на території колишнього санаторію-профілакторію «Юність»по вул. Львівській, 64 (62) в смт. Брюховичі за ВАТ «Кінескоп»зареєстровано не було. Відповідно, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що спірна угода, за якою серед іншого ВАТ «Кінескоп»продало спальний корпус, тенісні корти, футбольне поле, басейн та льодовню з овочезбереження, укладена з порушенням ст. 317, ст. 319 та ст. 658 ЦК України, а отже також є, у цій частині, недійсною.

Щодо наявних у матеріалах справи інвентарних карток обліку основних засобів п/т Юність в смт. Брюховичі, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні зазначив, що такі картки не є належними та допустимим доказами, що можуть підтвердити наявність у продавця за спірною угодою права власності, оскільки є формою бухгалтерського обліку підприємства, що має похідний характер та повинна ґрунтуватись на первинних правовстановлювальних документах, технічній та іншій документації. За відсутності останніх, дані бухгалтерського обліку не можуть мати самостійного доказового значення. Також, подані відповідачами інвентарні картки суперечать іншим доказам у справі, зокрема наказу “Про ліквідацію дільниці цеху побуту санаторію-профілакторію «Юність»” №148 від 24.12.1998р. за яким санаторій-профілакторій «Юність»було знято з бухгалтерського обліку як обєкт, що проданий. Внаслідок викладеного, наявні у матеріалах справи інвентарні картки, були оцінені судом першої інстанції критично та відхилені, з чим повністю погоджується апеляційний суд.

Крім того, як про це зазначено вище, із матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка по вул. Львівська 64 (62) належала як ВАТ «Кінескоп»(Державний акт серії 1-ЛВ №001558 від 18.05.1998р.), так і в наступному позивачу (Державний акт серії 1-ЛВ №003072 від 15.06.2000р. та серії І-ЛВ №004137 від 10.04.2000р.), на праві постійного користування. Цим особам право власності на вказану земельну ділянку не належало, відповідно, жодна із них не є власником поліпшень земельної ділянки зелених насаджень. Повноваження власника щодо земельної ділянки за вказаною адресою та, відповідно, розміщених на ній зелених насаджень, згідно з ст. 13 Конституції України та пункту 12 Розділу X «Перехідні положення»Земельного кодексу України здійснюються Брюховицькою селищною радою.

За таких умов, апеляційний суд також знаходить підставним висновок суду першої інстанції про те, що в порушення ст. 317, ст. 319 та ст. 658 ЦК України за спірною угодою ВАТ «Кінескоп»продало ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»зелені насадження право власності на які ВАТ «Кінескоп»не належало. Як наслідок, в силу ч.1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України в цій частині спірна угода також є недійсною.

Як було зясовано апеляційним судом, про що також зазначено в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, 10.11.1999р. постановою арбітражного суду Львівської області (справа № 2/264) ВАТ «Кінескоп»визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою від 08.05.2002р. до провадження у справі про банкрутство ВАТ «Кінескоп»застосовано положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Із матеріалів справи вбачається, що ліквідатор ВАТ «Кінескоп»уклав із ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»спірну угоду від 02.07.2008р. в той час, коли господарським судом ще не було вирішено спір про усунення ВАТ «Кінескоп»перешкод в доступі до відчуженого за вказаною угодою майна, з метою проведення його інвентаризації для подальшої реалізації, та визнання права власності на нього за ВАТ «Кінескоп»(справа № 7/268, при новому розгляді № 26/40 (7/268) за позовом ВАТ «Кінескоп»до позивача у цій справі). На час укладення спірної угоди правовстановлюючих документів на продане за цією угодою майно у ВАТ «Кінескоп»не було. Таке майно не перебувало у фактичному володінні ВАТ «Кінескоп», інвентаризацію вказаного майна здійснено не було, до складу ліквідаційної маси не включено.

Отже, укладаючи спірну угоду ліквідатор ВАТ «Кінескоп»продало ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»майно, право власності на яке ВАТ «Кінескоп»не належало, за експертною оцінкою, проведеною без огляду цього майна, що є порушенням ст.ст. 3-1, 24-26, 29, 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»щодо формування ліквідаційної маси та відчуження майна банкрута.

21.10.2010р. позивач у цій справі звернувся до господарського суду Львівської області, в рамках справи про банкрутство ВАТ «Кінескоп»№ 2/264, із скаргою на дії ліквідатора ВАТ «Кінескоп».

Зважаючи на вказані обставини, а також внаслідок встановлення порушення прав позивача укладенням спірної у цій справі угоди, ухвалою господарського суду Львівської області від 02.03.2011р. у справі № 2/264 скаргу позивача у цій справі задоволено, визнано незаконними дії ліквідатора ВАТ «Кінескоп»щодо відчуження майна за Біржовою угодою від 02.07.2008р., укладеною між ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»та ВАТ «Кінескоп». Вказану ухвалу, як то було зазначено вище, залишено без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2011р. та Вищого господарського суду України від 29.12.2011р.

Вказані обставини апеляційний суд також враховує при прийняті рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.

Стосовно посилання апелянта на необхідність врахування рішень господарського суду Львівської області від 04.09.2008р. у справі №15/265, від 21.07.2009р. у справі № 22/148, а також від 08.09.2010р. у справі №26/40 (7/268), апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Зі змісту частини 2 статті 35 ГПК України слідує, що преюдиціальне значення мають лише факти встановлені рішенням господарського суду зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається, тобто повна тотожність субєктного складу сторін спору є обовязковою умовою преюдиціальності.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами у справі №15/265 є позивач ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»та відповідач ВАТ «Кінескоп»; сторонами у справі №22/148 є позивач (відповідач за зустрічним позовом) ВАТ «Кінескоп» та ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту» відповідач (позивач за зустрічним позовом). В той же час, позивачем у цій справі є Релігійна організація «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», яка не була стороною у справах №15/265 та №22/148. Враховуючи, що склад сторін у даній справі та справах № 15/265 та №22/148 не є тотожним, в силу положень ч.2 ст. 35 ГПК України, будь-які факти, встановлені рішеннями Господарського суду Львівської області у зазначених справах не є преюдиційними для цієї справи.

Щодо рішення господарського суду Львівської області у справі № 26/40 (7/268), то стороною даної справи не є ТОВ «Центр сприяння розвитку спорту»відповідач у цій справі, що також не дає можливість застосувати преюдицію судового рішення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, про те, що посилання на вказані рішення не може бути прийнято судом як достатнє обґрунтування правової позиції відповідачів.

Додатково, аналізуючи рішення судів, на які посилається апелянт, апеляційний суд зазначає наступне.

Предметом розгляду справи № 15/265, в результаті якого господарським судом Львівської області винесено рішення від 04.09.2008р. є вимога про визнання спірної у цій справі біржової угоди дійсною. Підставою для подання зазначеного позову послугувало ухилення ВАТ «Кінескоп»від нотаріального посвідчення зазначеної угоди. Правовою підставою для прийняття судового рішення є ч. 2 ст. 220 ЦК України, за якою якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Ця справа та справа №15/265 мають різний предмет доказування. Судове рішення у справі №15/265 було прийнято лише внаслідок дослідження обставин дійсності спірної у цій справі угоди, не посвідченої нотаріально. Обставини із якими законом повязано визнання правочину недійсним під час ухвалення зазначеного судового рішення не досліджувались. Як наслідок, визнання судом біржової угоди дійсною з одних підстав, не виключало можливості визнання такої угодою недійсною з інших підстав.

Щодо посилання апелянта на рішення господарського суду Львівської області від 21.07.2009р. у справі № 22/148 про визнання за ним права власності на майно відчужене за спірною у цій справі угодою, слід зазначити, що у предмет доказування у справі про визнання правочину недійсним включаються ті обставини із якими повязано недійсність правочину. В свою чергу, зазначене рішення було прийнято після укладення спірної у цій справі угоди від 02.07.2008р. та є наслідком, а не правовою підставою для її укладення.

Зважаючи на викладене, визнання судовим рішенням права власності, яке є похідним від укладеної угоди купівлі-продажу, не позбавляє зацікавлену особу права на звернення до суду з позовом про визнання такої угоди недійсною.

Крім того, відповідно до ч.3 ст. 3, ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації. В той же час, докази реєстрації права власності на нерухоме майно відчужене за спірною у цій справі угодою за апелянтом у матеріалах справи відсутні. Рішення господарського суду Львівської області від 21.07.2009р. у справі № 22/148 не замінює факт державної реєстрації права власності на нерухоме майно. За таких умов, твердження апелянта про порушення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції права власності апелянта та норм матеріального права, зокрема ст.321 та 328 ЦК України, котрі встановлюють в т.ч. непорушність права власності, не знайшли свого підтвердження.

Окремо слід зазначити про хибність твердження апелянта про те, що сам висновок суду наведений у резолютивній частині рішень у справі № 22/148 та № 15/265 про дійсність спірної угоди та визнання права власності на відчужене за нею майно за апелянтом є фактом, який ним встановлений та не потребує доведення у відповідності до статті 35 ГПК України. Адже, фактами є обставини: події явища, що виникають незалежно від волі людей; дії (бездіяльність) життєві факти, що є результатом свідомої, повязаної з волею діяльності людей, які, у свою чергу, поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону (правопорушення). В той же час, відповідно до п. 4 ч.1 ст. 84 ГПК України резолютивна частина рішення господарського суду має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Таким чином, у будь-якому випадку, висновки рішень господарського суду Львівської області у справі №15/265 про дійсність оскаржуваної угоди та у справі № 22/148 про визнання права власності на відчужене за зазначеною угодою майно за апелянтом не є фактами, встановленими господарськими судами, а є його висновками, які ґрунтуються виключно на дослідженні обставин, встановлених під час розгляду зазначених справ (без участі позивача у цій справі), що в силу приписів статті 33 ГПК України не позбавляє відповідачів у цій справі обовязку доведення підстав на які вони посилаються.

Рішенням господарського суду Львівської області від 08.09.2010р. у справі № 26/40 (7/268) було відмовлено у задоволені позову ВАТ «Кінескоп»до позивача у цій справі про усунення перешкод у доступі до майна та визнання нього права державної власності з право повного господарського відання, з посиланням на укладення спірної у цій справі угоди та судові рішення у справі № 15/265 від 04.09.2008р. та у справі № 22/148 від 21.07.2009р.

Однак, при ухваленні судових рішень у справах № 15/265 та №22/148, як і при ухвалені рішення у справі № 26/40 (7/268) предметом судової оцінки не були факти, що мають істотне значення для вирішення цього спору, зокрема, при прийнятті зазначених рішень судами не досліджувалось питання щодо наявності майна, відчуженого за спірної угодою. Відповідно, вказані судові рішення не позбавляли суд першої інстанції можливості здійснити оцінку такої угоди на предмет її відповідність вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України та внаслідок встановлення порушення вказаних вимог визнати її недійсною.

Апеляційний суд вважає також хибним посилання апелянта на порушення судом першої інстанції вимог п. 2 ч.3 ст. 104 ГПК України, якими передбачено, що порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду. Адже із матеріалів справи вбачається, що ухвали про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи, надсилались судом першої інстанції сторонам у справі, в тому числі і ВАТ «Кінескоп», рекомендованими листами з повідомленнями про вручення за їх місцезнаходженням, повідомленим суду та зазначеним у наявних в матеріалах справи довідках з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Вказане, у відповідності до вимог ст.ст. 64, 87 ГПК України є належним повідомленням сторін про місце і час засідання суду.

В свою чергу, незявлення в судове засідання представника ВАТ «Кінескоп»та неподання ним відзиву, а також витребуваних судом документів, в силу статті 75 ГПК України не позбавляло суд першої інстанції можливості розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції принципів рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін також не знайшло свого підтвердження під час перегляду цієї справи в суді апеляційної інстанції.

Стосовно доводу апелянта про безпідставне незастосування судом першої інстанції наслідків недійсності правочину, то такі твердження є неспроможними виходячи з наступного.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Отже, заявлення позову про застосування наслідків недійсності правочину є правом особи, здійснюване нею самостійно, за власною волею та свій розсуд (ч. 1 ст. 20 ЦК України).

Як було зясовано апеляційним судом, позивач не заявляв вимог про застосування правових наслідків недійсності спірної угоди. Застосування судом таких наслідків з власної ініціативи по суті є виходом за межі позовних вимог, передумовою чого в силу п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України є одночасна наявність двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.

Однак, в матеріалах справи відсутні відповідні клопотання до суду, порушені спірною угодою права та законні інтереси позивача, з оглядну на фактичні обставини справи, також не зумовлювали необхідності виходу судом за межі заявлених позовних вимог. У звязку з чим правові підстави для застосування до спірної угоди наслідків визнання її недійсною, передбачених ст. 216 ЦК України, також відсутні.

Статтею 1 до Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенції) гарантовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 13 Конвенції гарантовано кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано право кожному на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, внаслідок повного, всебічного та обєктивного зясуванням обставин, які мають значення для справи. Доводи ж наведені апелянтом в апеляційній скарзі та доповнені до неї не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї справи.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що при прийняті оскаржуваного рішення судом першої інстанції повністю виконано викладені у постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. вказівки, а саме: витребувано належним чином завірені копії первинних документів та підтвердження повноважень особи, котра підписала позовну заяву на день підписання позову, а також більш повно та всебічно перевірено дійсні обставини справи, в тому числі з врахуванням Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», надано належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін, в тому числі стосовно порушення прав та законного інтересу позивача, а також належним чином перевірено чи відповідає вимогам закону, обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права на відчужене за спірною угодою майно.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2011р. у справі № 5015/2485/11.

З огляду на вищенаведені норми матеріального права та фактичні обставини справи, існують всі правові підстави для визнання договору недійсним, до такого висновку і прийшов суд першої інстанції.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві, доводи скаржника документально необгрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст.99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2011 р. у справі № 5015/2485/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ «Центр сприяння розвитку спорту»- без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя М.В.Краєвська

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин