Постанова № 21287243, 25.01.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.12 Справа № 5008/1047/2011

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - суддіСкрипчук О.С.

суддівДубник О.П.Процика Т.С.

При секретарі судового засідання: Лагутіні В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону № 2494 від 17.11.2011 року;

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року;

у справі № 5008/1047/2011;

за первісним позовом військового прокурора Ужгородського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачева;

до відповідача 1: Центрального спеціалізованого будівельного управління, м. Київ;

до відповідача 2: ТзОВ «Аудиторська фірма «Енерго-Аудит плюс», м. Вишгород Київської області;

до відповідача 3: ТзОВ «Укрзовнішконтракт», м.Ужгород;

до відповідача 4: Ужгородської міської ради, м. Ужгород;

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода», м. Ужгород;

про визнання недійсним інвестиційного договору від 17.03.2006 року № 13/04/03-06/13УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) обєктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, договір від 27.03.2006 року. № 13/04/03-06/23УД про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 17.03.2006 року №13/04/03-06/13УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) обєктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладені між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства «Укроборонбуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Енерго-Аудит плюс»та договір № 22/19-05 уступки права вимоги (цесії) від 19.05.2009 року, укладеного між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства «Укроборонбуд»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрзовнішконтракт»,

- скасування свідоцтв про право власності від 06.11.2008 рjre САС № 188518 та від 05.10.2009 року САС № 179008;

та за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору: ТзОВ «Інформсервіс Ужгород», м. Ужгород;

до відповідача 1: Міністерства оборони України, м. Київ;

до відповідача 2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачева, м. Мукачево;

до відповідача 3: ТзОВ «Укрзовнішконтракт», м.Ужгород;

про визнання права власності.

за участю представників (за первісним позовом):

від позивача: не зявився;

від відповідача 1: не зявився;

від відповідача 2: не зявився;

від відповідача 3: не зявився;

від відповідача 4: не зявився;

від третьої особи: не зявився;

від прокурора: Семенюк І.В. посвідчення № 57;

за участю представників (за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору):

від позивача: ОСОБА_1 довіреність б/н від 21.12.2011 року;

від відповідача 1: не зявився;

від відповідача 2: не зявився;

від відповідача 3: не зявився;

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачева звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Центрального спеціалізованого будівельного управління, ТзОВ «Аудиторська фірма «Енерго-Аудит плюс», ТзОВ «Укрзовнішконтракт», Ужгородської міської ради про визнання недійсними з моменту укладення: договору від 17.03.2006р. №13/04/03-06/1ЗУД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової сторін; договору від 27.03.2006р. №13/04/03-06/23УД про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 17.03.2006р. №13/04/03-06/13У про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладені між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства «Укроборонбуд»та ТзОВ «Аудиторська фірма «Енерго-Аудит ппюс»; договору №22/19-05 уступки права вимоги (цесії) від 19.05.2009р., укладеного між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства «Укроборонбуд»та ТзОВ «Укрзовнішконтракт»; скасування свідоцтв про право власності від 06.11.2008р. САС №188518 та від 05.10.2009р. САС №179008.

Пізніше, ТзОВ «Інформсервіс Ужгород»звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачева, ТзОВ «Укрзовнішконтракт»про визнання права власності на обєкти житлово-цивільного призначення, що розташовані на території військового містечка № 43 за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91- будівля 43/20 (сховище) та двоповерхова будівля № 43/35 (контрольно-пропускний пункт).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року у справі № 5008/1047/2011 (суддя Ремецькі О.Ф.) в позові Військового прокурора відмовлено. Суд прийняв рішення, яким визнав за ТзОВ «Інформсервіс Ужгород»право власності на обєкти житлово-цивільного призначення, розташовані на території військового містечка № 43 за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91- будівля 43/20 (сховище) та двоповерхова будівля № 43/35 (контрольно-пропускний пункт).

Не погоджуючись з даним рішенням заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону подав апеляційну скаргу № 2494 від 17.11.2011 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року, прийняти нове рішення, яким первісний позов задоволити, в позові третьої особи відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що службові особи ЦСБУ «Укроборонбуд»та його відокремлені підрозділи упродовж 2006 року та до теперішнього часу не наділялись повноваженнями здійснювати реалізацію вивільнення нерухомого майна військових містечок. А тому філією ЦСБУ «Укроборонбуд»з порушенням чинного законодавства було здійснено відчуження спірного нерухомого майна, що відповідно до ст. 330 ЦК України, унеможливлює законного набуття ТзОВ «Інформсервіс Ужгород»права власності на спірне майно.

Сторони за первісним позовом та відповідачі за позовом третьої особи явку уповноважених представників у судове засідання, яке відбулось 25.01.2012 року, не забезпечили не зважаючи на те, що були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу не подали.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між державою через орган уповноважений управляти майном, Міністерства оборони України в особі директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони «Укроборонбуд»Мельника В.Л. та ТзОВ «Аудиторська фірма «Енерго-Аудит плюс»було укладено договір від 17.03.2006р. №13/04/03-06/1ЗУД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

27.03.2006 року, між цими ж сторонами було укладено договір № 13/04/03-06/23УД про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 17.03.2006р. №13/04/03-06/1 УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

На підставі даних угод за ТзОВ «Аудиторська фірма «Енерго-Аудит плюс»06.11.2008р. було здійснено реєстрацію права власності на майно - об'єкти житлово-цивільного призначення розташовані на території військового містечка №43 м. Ужгород, вул. Другетів, 91 та видано свідоцтво про право власності від 06.11.2008р. САС №188518.

В подальшому, 19.05.2009р. між ТзОВ «Аудиторська фірма «Енерго-Аудит плюс»та ТзОВ «Укрзовнішконтракт»було укладено договір №22/19-05 уступки права вимоги (цесїі) за Інвестиційним договором №13/04/03-06/1ЗУД від 17.03.2006р., укладеного між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони «Укроборонбуд»та ТзОВ «Аудиторська фірма «Енерго-Аудит плюс». За умовами цього договору 01.10.2009р. ТзОВ «Укрзовнішконтракт»(згідно платіжного доручення №1) було здійснено перерахування на користь Міністерства оборони України суми 266 666,67грн., як оплата за договором № 13/04/03-06/23УД від 27.03.2006р. та договором № 22/19-05 від 19.05.2009р., а також здійснено реєстрацію права власності на вищевказане майно, що підтверджено свідоцтвом про право власності від 05.10.2009р. САС № 179008.

Прокурор при зверненні до суду першої інстанції просить визнати недійсними зазначені вище договори та скасувати свідоцтва про право власності на спірне майно від 06.11.2008р. САС №188518 та від 05.10.2009р. САС №179008, з тих підстав, що при укладанні договорів №13/04/03-06/1 ЗУД від 17.03.2006 року та №13/04/03-06/23УД від 27.03.2006 року сторонами не були додержані в момент вчинення правочину вимоги, встановлені ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»та ст. 6 Закону України «Про Збройні Сили України». У зв'язку з цим, на думку прокурора, вказані договори підлягають визнанню недійсними з підстав передбачених ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Згідно ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

Положенням про порядок відчуження та реалізації військовою майна Збройних Сил затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 р. (надалі Положення) визначено порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.

Пунктом 2 Положення (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації) або безпосередньої передачі виконавцям державного оборонного замовлення, іншим постачальникам матеріально-технічних засобів (ресурсів), виконавцям робіт, надавачам послуг (далі - виконавці) з метою проведення з ними розрахунків, а також передачі юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей.

Реалізація військового майна - господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

Згідно пункту 6 Положення рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1. Пунктом 7 Положення визначено, що рішення про відчуження списаного військового майна приймає Міноборони із затвердженням його переліку станом на 1 вересня поточного року.

Таким чином, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.

На підставі розпорядження КМУ від 17.10.2007р. №896-р будівля №43/20 (сховище) та двоповерхова будівля №43/35 (контрольно-пропускний пункт) військового містечка №43 увійшли у перелік майна, яке може бути відчужено.

Як вбачається із договору від 17.03.2006р. №13/04/03-06/1ЗУД, він укладався між ТзОВ «Аудиторська фірма «Енерго-Аудит плюс»та Державою України через орган, уповноважений управляти майном Міністерством оборони України, від імені якого діє директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) «Укроборонбуд»Мельник В.Л., що діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України виданої Міністром оборони України від 09.03.2006 № 610 (ВСР № 232423); довіреності Міністерства оборони України, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. від 14.02.2006 № 162з (ВСР № 831447).

Як вбачається з довіреності від 14.02.2006 видано її було на підставі довіреності № 2369 від 17.08.04, яка відповідно до розпорядження Міністра оборони України від 12.02.2005 була визнана недійсною. Тобто, зазначена вище довіреність на ім'я Мельника В.Л, який підписував спірний договір, була видана після скасування основної довіреності.

Довіреністю від 09.03.2006 року Міністерство оборони України уповноважило Мельника В.Л. укладати від імені Міністерства оборони України на підставі рішення тендерного комітету Міністерства оборони України за бюджетні кошти правочини (договори, контракти) про пайову участь у будівництві житла на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво купівлі-продажу житла (квартир) та укладати від імені Міністерства оборони України на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб'єктів господарювання правочини (договори, контракти) спільної діяльності, про пайову участь у будівництві житла, виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво, врегулювання відносин, заміни сторони, купівлі-продажу житла квартир).

Договір №13/04/03-06/13УД від 21.03.2006р. про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №43 за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91 - створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно розробленого і затвердженого проекту шляхом пайової участі сторін, є договором простого товариства. Відносини, що виникають з договору простого товариства, регулюються відповідно до положень статей 1130-1143 Цивільного кодексу України. Згідно із статтею 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною сумісною власністю учасників. Відповідно до статті 1141 Цивільного кодексу України в разі припинення дії договору простого товариства виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до акту від 27.03.2006 припинено дію договору №13/04/03-06/1ЗУД від 17.03.2006р про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №43, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого проекту шляхом пайової участі сторін. Пунктом 3 вказаного акту передбачена компенсація пайової участі (паю) Міністерства оборони України.

Статтею 364 ЦК України визначено, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна здійснюється в зв'язку із припиненням дії договору простого товариства, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Так, на виконання наведеного пункту 3 акту від 27.03.2006 про припинення дії договору №13/04/03-06/1 ЗУД від 17.03.2006р та при дотриманні вимог статті 364 ЦК України сторонами укладено договір №13/04/03-06/23УД від 27.03.2006р про компенсацію пайової участі Міністерства оборони України в договорі №13/04/03-06/1 ЗУД від 17.03.2006р про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №43, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого проекту шляхом пайової участі сторін, який за своєю правовою суттю є правочином, що встановлює правовідносини між сторонами, які виникають у результаті припинення дії договору простого товариства.

Твердження позивача про те, що договори від 17.03.2006 року № 13/04/03-06/1 ЗУД та від 27.03.2006 року № 13/04/03- 06/23УД є недійсними, через відсутність у філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд» згоди на вибуття спірного майна суд оцінює критично, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання в момент вчинення правочину вказаної вимоги є підставою для визнання такого правочину недійсним (ст. 215 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

В п. 9.2 роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.03.99 року N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" визначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи ТзОВ «Укрзовнішконтракт»на виконання взятих на себе зобов'язань перерахувало на рахунки Міністерства оборони України платіжним дорученням № 1 від 01.10.2009р. повну вартість спірних об'єктів нерухомості відповідно до умов вищезазначених договорів. Дане підтверджується також листом Міністерства оборони України від 17.05.2011р. №248/2/725.

Згідно ст. ст. 2, 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України»Міністерство оборони України як центральний орган управління збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном. Ним же здійснюється відчуження військового майна через уповноважені підприємства та організації.

Тобто, Міністерство оборони України як орган, уповноважений державою виконувати від її імені функції власника військового майна, у тому числі щодо його відчуження, прийнявши від ТзОВ «Укрзовнішконтракт»кошти, а не повернувши їх до теперішнього часу, таким чином схвалило договори від 17.03.2006 року № 13/04/03-06/1 ЗУД та від 27.03.2006 року № 13/04/03-06/23УД, чим підтвердило свою волю на вибуття спірного майна з володіння держави. У звязку з чим, у прокурора та позивачів відсутні підстави вважати, що договори від 17.03.2006 року № 13/04/03-06/1 ЗУД та від 27.03.2006 року № 13/04/03- 06/23УД є недійсними.

Таким чином судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог Військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачева про визнання недійсними договорів та скасування свідоцтв про право власності

Щодо позовних вимог ТзОВ «Інформсервіс Ужгород»про визнання права власності на обєкти житлово-цивільного призначення, що розташовані на території військового містечка № 43 за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91- будівля 43/20 (сховище) та двоповерхова будівля № 43/35 (контрольно-пропускний пункт), колегія суддів виходила з наступного.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати і майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Як вбачається з наявних у матеріалах справи документів, на час продажу спірного майна на прилюдних торгах, ТОВ «Укрзовнішконтракт»мало у наявності належним чином зареєстроване право власності на майно - об'єкти житлово-цивільного призначення, розташовані на території військового містечка №43 за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91 будівля №43/20 (сховище) та двоповерхова будівля №43/35 (контрольно-пропускний пункт). Тому ТзОВ «Інформсервіс Ужгород»не знало і не могло знати про відсутність у ТзОВ «Укрзовнішконтракт» права розпоряджатися спірним майном. Так на момент відчуження майна на прилюдних торгах право власності на нерухоме майно було зареєстровано за ТзОВ «Укрзовнішконтракт»(копія витягу з реєстру про власників на нерухоме міститься в матеріалах справи).

Враховуючи вищенаведене колегія суддів прийшла до висновку, що ТзОВ «Інформсервіс Ужгород»має статус саме добросовісного набувача спірного майна, право власності на яке було ним набуте у встановленому законом порядку. Відтак, позовні вимоги ТзОВ «Інформсервіс Ужгород»про визнання права власності на обєкти житлово-цивільного призначення, що розташовані на території військового містечка № 43 за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91- будівля 43/20 (сховище) та двоповерхова будівля № 43/35 (контрольно-пропускний пункт) є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити в Господарський суд Закарпатської області.

Головуючий - суддяСкрипчук О.С.

суддяДубник О.П.

суддяПроцик Т.С.

Постанова підписана «30»січня 2012 року